Релігієзнавство - Сидоренко О.П. - 8.2. Нетрадиційні культи та неорелігії в Україні

Характерною особливістю релігійної ситуації в сучасній Україні є закріплення і функціонування в ній численних нетрадиційних культів та неорелігій. Серед них доцільно виокремити неохристиянські рухи на загальнохристиянських засадах. Це різні міжнародні християнські місії, центри яких розташовані за кордоном, секти і новітні церкви: "Міжнародна християнська місія", "Християнська місія "Еммануїл", "Армія спасіння", "Лівобережна церква Христа", "Церква Христа святих останніх днів", "Християнська церква "Калварі Чапел", "Євангельська церква США", "Біблійна баптистська церква", "Церква "Скелі", "Церква Філадельфія", "Вогняний кущ", месіанська релігійна громада "Дім Бога Всемогутнього", Київський християнський центр "Нове життя", християнська церква "Хвала і поклоніння" тощо. Є також релігійні рухи і секти вітчизняного і російського походження. Це, наприклад, спілка християнської міжконфесійної згоди "Логос", "Собор євангельських церков", "Церква Богородиці" та ін.

Нетрадиційні культи і релігії неоорієнтального напряму репрезентовані в Україні переважно неоіндуїзмом ("Міжнародне товариство відомості Кришни", місія "Світло душі", товариство "Шрі Ауробіндо", "Товариство ведичної культури", міжнародне товариство "Всесвітня чиста релігія", Київський центр "Шрі Чін-Моя" тощо) і течіями буддистського змісту (дзен-буддизм, тибетський буддизм, власне буддизм, ламаїзм).

Серед езотеричних релігійних об'єднань в Україні активно діють "Реріхівське товариство", асоціація "Живої Етики", послідовники Олени Влаватської, Данила Андреєва, Олеся Бердника; неоязичництво представлене РУН-вірою, "Рідновірою", "Великим вогнем"; синтетичні неорелігії — "Вірою багаї", "Великим білим братством", "Церквою об'єднання Муна"; сайєнтологічні рухи — "Діанетикою — фондом Хаббарда", "АСТІКА", "Вогненою квіткою" В. Калінаускаса, системою Порфирія Іванова, різними психотехнологіями.

Наведена класифікація нетрадиційних культів і неорелігій в Україні, звичайно, умовна, але має полегшити орієнтацію людини в океані рухів і сект. Багато з них перебувають лише в зародковому стані, однак більшість уже відома в Україні за результатами своєї діяльності. Прикладом може бути РУН-віра (Рідна українська національна віра). Цей релігійний рух є реформованою дохристиянською релігією України-Русі. Вперше її обґрунтовано у працях професора В. Шияна, вихідця з України, який емігрував до Канади, насамперед у "Вірі предків" — книзі, що є священною для рідновірців.

У складі РУН-віри сформувалася група на чолі з Л. Силенком, що створила Об'єднання синів і дочок (ОСІДУ) РУН-віри, осередки якого існують у США, Канаді, Австралії, Англії, Німеччині, Новій Зеландії, а тепер і в Україні. Нині за кордоном налічується приблизно 40 громад прихильників РУН-віри, які називаються "станицями". Центр ОСІДУ РУН-віри знаходиться поблизу Нью-Йорка, в Оріані. Там розташована головна культова споруда РУН-віри — собор Святиня Матері України.

У 1972 р. у Чикаго відбувся І Собор ОСІДУ РУН-віри (такі собори проходили також у 1980—1983 рр.). На ньому було затверджено основний закон (статут) релігії. В законі проголошувалося, що прихильники РУН-віри не визнають многобожжя, а обстоюють монотеїзм, вірують в єдиного і всюдисущого господа Дажбога (джерела буття). Святим Письмом проголошена "Мага Віра" Л. Силенка. Крім неї, є ще катехізис РУН-віри "Навчання. Пісні. Молитви". Друкованим органом РУН-віри є часопис "Самобутня Україна". Керівним органом у період між соборами є "Священна Рада Святині Матері України" на чолі з Л. Силенком. Окремі громади віруючих мають керівні органи — правління станиць.

На думку лідерів, РУН-віра є самобутньою вірою у безсмертя українського народу, сучасне духовне українське розуміння Бога, Віри, Моралі, Правди, Волі, Єдності, Любові. Л. Силенко вважає, що причиною наявності значної кількості релігій є безліч різних розумінь Бога. Але Бог, незалежно від того, як хто його називає і розуміє, лише один, і саме він надав кожному народові можливість розуміти його по-своєму. Народ, який правильно розуміє Бога (свою національну віру), правильно визначає свій життєвий шлях, свої закони моралі, святині, обряди, традиції.

Космологічні погляди РУН-віри ґрунтуються на вірі у вічне існування світу. Дажбог не створював світ, але він є усталеним завдяки таким своїм властивостям, як "Яв" (матеріальна основа), "Нав" (духовна основа) і "Прав" (основа законів, правил матеріального і духовного життя). Ці три основи світу є головним символом РУН-віри, зображеним у вигляді обрамленого сонцем тризуба.

У "Мага Вірі" сформульовані так звані святі заповіді, молитви, сім законів правильного життя. Святі заповіді (їх сімнадцять) мають виконуватися віруючими беззастережно. Серед них такі: розумій і люби Бога по-рідному; не вшановуй чужоземних понять Бога; виховуй дітей у дусі Рідної віри; вшановуй свята Рідної віри; шануй духовність своїх предків; вдосконалюй свій розум, душу і тіло; вір у себе; люби родичів своїх тощо. Перші шість святих заповідей РУН-віри спрямовані, в основному, на зміцнення віри, а решта — не що інше, як специфічне розуміння загальнолюдських цінностей.

Для реалізації цих заповідей потрібно виконувати сім законів правильного життя:

• правильне мислення: воля, мета, перемога;

• правильні бажання: любов, справедливість, послідовність;

• правильне виконання: відповідальність, точність, дисциплінованість;

• правильне ставлення до себе: повноцінне "Я", незалежне "Я", узгоджене "Я";

• правильне харчування: якісна їжа, обрядовість;

• правильна любов: співчуття і жертовність, ненависть і ошатність, душевна краса і вірність;

• правильна віра: народження, блаженне розуміння, правильне призначення.

Стверджується, що додержання цих законів сприятиме всебічному вдосконаленню особистості та максимальному докладанню людиною своїх здібностей до національного відродження.

Л. Силенко вважає, що благородною є та людина, яка вміє свідомо перемагати такі вади, як наклепництво, переїдання, пияцтво, заздрість, неточність, брехливість, зрадливість, неорганізованість, дратівливість, улесливість, лінощі тощо. На його думку, для розвитку української цивілізації народ має виховувати в собі винахідливість, наполегливість, свідомо і підсвідомо вдосконалювати себе і своє оточення. Щодо вчення про Рай і пекло, то засновники РУН-віри переконані, що першорай існував реально, але знаходився не у долині річок Тигру і Євфрату (за Біблією), а на території сучасної України.

Прихильники РУН-віри дотримуються обрядів, пов'язаних з культом Сонця (перший вихід у поле, коли орач звертається з молитвою про врожай до Сонця; народження Сонця — свято зимового сонцестояння тощо), культом природи (свято жайворонків, свято першої борозни, весняний обхід полів, обжинки тощо), культом землі та предків. Важливу роль в обрядах РУН-віри відіграють молитви і пісні.

Наприкінці XX ст. у суспільстві набула певного резонансу діяльність так званого Великого білого братства. Ця релігійна організація сформувалася у 1990 р. у Києві як незалежна громада посвячених, які об'єдналися навколо Міжнародного інституту душі "Атма". її засновниками були Іоанн Свамі і Марія Деві, які нібито прийшли до людей з місією Ісуса Христа, щоб передати їм останній заповіт Божий і прийняти мученицьку смерть за гріхи людей. Вони входили до трійці, що називалася ЮСМАЛОС (Іоанн Свамі, Іоанн Хреститель — ЮС; Марія, Богородиця — МА і Логос або Ісус Христос).

Фундатори цього об'єднання — добре знані особи. Іоанн Свамі, він же Ю. Кривоногов — колишній кібернетик, кандидат наук. Спочатку він співпрацював із кришнаїтами, потім порвав з ними і створив Інститут душі "Атма" і "нову" релігію. Марія Деві — М. Цвигун, лікар-терапевт за фахом, була кореспонденткою газети "Атма", а у подальшому, залишивши чоловіка і малолітнього сина, стала соратницею і дружиною Кривоногова. У колишньому житті Іоанн Свамі і Марія Деві начебто були Адамом і Свою, Кришною і Рамою, Діонісом і Персефоною, Богоматір'ю і Хрестителем, Києм і Либіддю, Ромео і Джульеттою.

На думку засновників цієї релігії, ЮСМАЛОС має повноваження від самого Бога, і тому лише вона має право диктувати й встановлювати релігійні закони.

На початку 90-х років XX ст. громади "Великого білого братства" діяли в Одесі, Дніпропетровську, Києві. Найбільшою з них була київська, що налічувала кілька сот членів. Більшість з них були ще молодими людьми або підлітками з несформованою психікою, які легко піддавалися навіюванню і були готові без роздумів виконувати будь-які накази Кривоногова, який заявляв, що той, хто загине за Марію Деві, потрапить у "золоті часи".

Впродовж 1992—1993 рр. "братство" готувалося до "другого пришестя Христа", який начебто мав відвідати Київ — "Новий Єрусалим". Передрікали, що Ісус Христос з'явиться під час однієї з проповідей "білого братства". Людство побачить його і не дозволить розіп'яти вдруге. Потім відбудеться суд Божий, під час якого суддею буде Ісус Христос, а праворуч та ліворуч від нього сидітимуть Іоанн Свамі і Марія Деві. Саме після цього суду й розпочнуться "золоті часи". В ролі Ісуса Христа мала виступити М. Цвигун.

Для підготовки членів громади до пришестя (і з метою контролю над ними) відкривалися таємні скити, де оселялися віруючі. Члени громади вели відчужений спосіб життя, розривали зв'язки з родинами, не працювали, не вчилися, дотримувалися багатоденних постів. Матері дітей, які залишили свої сім'ї і вступили до "братства", зверталися до Верховної Ради України і прокуратури з проханням допомогти повернути дітей, навіть створили для цього комітет "Порятунок". Але тут була вже не юридична, а медико-соціальна проблема: дітей повернути в сім'ї було дуже важко внаслідок зрушень у їхньому світосприйнятті та психіці.

Восени 1993 р. керівники "братства" здійснили акцію, до якої тривалий час готувалися. У Києві, на майдані біля Софійського собору, вони організували зухвалі виступи, що призвели до порушень громадського порядку і пошкоджень святині українського народу — храму святої Софії. Правоохоронними органами було вжито необхідних заходів, а значну частину учасників акції затримано для проведення слідчих дій, а також медичного обстеження і лікування.

Антигромадська діяльність "білого братства" мала багато негативних наслідків. Через невизнання лідерами цієї неорелігії авторитету влади і права урядових кіл на здійснення владних функцій і захист загальнолюдської моралі, був порушений громадський порядок, руйнувалися родинні зв'язки, непоправної шкоди завдано здоров'ю і психіці не лише членів "братства", а й їхніх родичів, у зв'язку з чим держава втратила й продовжує втрачати повноцінних громадян.

Нетрадиційні вірування в Україні успадкували характерні риси, притаманні релігійним неорухам взагалі. Всі вони певною мірою спрямовані на міжрелігійний синтез. За своєю головною тенденцією ці вірування нагадують християнство двотисячолітньої давнини, що акумулювало у собі здобутки тогочасної епохи і відтворило універсальну систему ідей, цінностей, принципів світорозуміння і світосприйняття. Разом із тим неорелігійним рухам в Україні притаманні й певні специфічні ознаки.

Насамперед ці ознаки кореняться в умовах поширення неорелігій і особливостях суб'єктів, які їх сприймають. Якщо в Європі й Америці неорелігії виникли за умов послаблення традиційної релігійності і тому стали наслідком занепаду авторитету традиційних церков і сект, то в Україні виникнення неомістицизму збіглося з періодом відносного релігійного відродження, а тому може розглядатись як наслідок кризи традиційних релігій і одночасно як прояв піднесення і плюралізації релігійного життя. Крім того, для країн Заходу неокульти були адаптовані до мови, а в Україні проблема мовної адаптації відігравала гальмівну роль. Те, що неомістична література тривалий час існувала лише в англійському варіанті, значною мірою заважало її поширенню і обмежувало появу нових прихильників різних неорелігійних течій. У наш час ситуація істотно змінюється. З'явилися численні переклади цих видань не лише російською, а й українською мовою. До того ж в Україні рік у рік зростає кількість тих, хто володіє іноземними мовами, що сприяє поширенню в нашій державі неорелігійних публікацій.

На Заході неокульти були певною релігійною альтернативою традиційним релігіям, а в Україні — специфічною формою протесту проти комуністичної ідеології та її інтерпретації лідерами комуністичних партій ЗО—90-х років XX ст., формою дисидентства у так званих соціалістичних країнах. Тому в Україні перехідного періоду неомістицизм має компенсаційне забарвлення: своїми віро-повчальними принципами він прагне заповнити духовний вакуум, що утворився після панування комуністичної віри.

Поширення неорелігій в Україні пояснюється також їх прикладною спрямованістю. На відміну від Заходу, де неорелігії поширювалися в умовах вільного і багаторічного функціонування неомістицизму, внаслідок чого там відбулася навіть певна секуляризація (від лат. — звільнення від впливу релігії) свідомості, в Україну знання про оздоровчу техніку йоги і медитацію прийшло в неорелігійній формі. Невігластво у сфері нетрадиційних методів оздоровлення та ірраціональних форм пізнання світу абсолютизувало неомістицизм, оголосивши його єдино правильним рецептом щастя. Засіб був сприйнятий за мету. Для багатьох послідовників неорелігії є не пошуком Бога, Абсолюту, Світового Розуму, а способом розв'язання своїх особистих проблем за рахунок використання різних оздоровчих методик і медитацій.

Всі релігійні неорухи прийшли в Україну через посередників. Але тенденція може змінитися, якщо поодинокі відвідування індійських, корейських, китайських та інших "учителів" з часом набудуть певної системи. Відносна легкість поширення в Україні неорелігій пояснюється, зокрема, специфікою вітчизняного менталітету, пов'язаною з географічним розташуванням України між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю. Загальна ідея нетрадиційних релігійних рухів про поєднання Сходу і Заходу через об'єднання всіх релігій здобула в Україні підтримку в настроях і бажаннях віруючих багатьох конфесій.

Очевидним є і той факт, що в Україні до неорелігійних рухів приєдналися переважно невіруючі люди, тобто ті, хто не був обтяжений релігійною традицією і не мав до того часу попереднього містичного досвіду. Тому послідовники неорелігій у нашій країні не так глибоко переконані у своїй вірі, як в інших державах. При цьому, якщо на Заході неомістицизм має вплив на широкі верстви населення в результаті чого соціальний склад неосект є неоднорідним, то в Україні коло посвячених надто обмежене. Це переважно творча і технічна інтелігенція, а також викладачі та науковці природничих галузей знання, які не мають достатнього рівня гуманітарної освіти, але є дуже амбіційними.

Основними формами організації неомістицизму в Україні є громада і гурток. Неорелігійні типи громад і гуртків, що функціонують сьогодні в Україні, ще далекі, на відміну від своїх одновірців за кордоном, від створення виробничих підприємств у галузі промисловості, торгівлі чи в агропромисловому комплексі, хоч такі корпоративні об'єднання привабливі й в умовах сьогодення мають перспективу. Однак поки що вони існують у нас як форми духовного, з інтелектуальним забарвленням, спілкування.

Нетрадиційні релігійні рухи в Україні мають також особливості у культі, організації й відносинах з державою та громадськістю. Багато з них у нашій країні, як і в інших державах, ще перебувають у стані формування. Це передбачає постійне вивчення всього процесу їх виникнення, поширення і функціонування з метою визначення об'єктивних позицій для оцінки їх віровчень і дій. За всієї розмаїтості цих позицій, науково-дослідних підходів і поглядів випливають такі очевидні висновки.

По-перше, так звані сучасні нетрадиційні релігійні культи і неорелігії не можуть претендувати у класифікації релігій на статус ще одного їх історичного типу поряд з родоплемінними культами, національними і світовими релігіями.

По-друге, за змістом релігійні нетрадиційні культи і неорелігії є еклектичним нагромадженням фрагментів з ранніх вірувань народів (анімізму і аніматизму, тотемізму і фетишизму, магії і мантики) і традиційних релігій, головним чином східних — індуїзму і буддизму, конфуціанства і даосизму, зороастризму, синтоїзму та ін.

По-третє, нетрадиційні релігії і релігійні культи, за визнанням більшості релігієзнавців, є наслідком внутрішніх (у країнах) і глобальних (у світі) кризових явищ — екологічних, енергетичних, демографічних, продовольчих та ін., а також соціальної напруженості у світовому суспільстві через постійні загрози воєн із застосуванням зброї масового знищення. Ця причина значною мірою породжує популярність обіцянок харизматичних лідерів щодо порятунку прибічників нетрадиційних релігійних рухів і членів їх організацій у разі виникнення планетарних катастроф, час настання яких оголошується у найближчому майбутньому. Деякі з лідерів намагалися штучно наблизити їх за допомогою застосування хімічних отруйних речовин у місцях масового скупчення людей (такий злочин, наприклад, здійснила секта "АУМ Сінрікьо" у токійському метро влітку 1995 р., коли від отруйних газів, що їх розпилили терористи секти, постраждало понад 5 тис. людей).

По-четверте, нетрадиційні релігії продовжують помітно впливати на світогляд, вчинки і дії людей не тільки через втягнений їх у свої рухи і організації, а й через шарлатанство віщунів щодо визначення долі окремих людей і цілих народів, а також завдяки діям цілителів, магів, екстрасенсів, знахарів і ворожок. Такий вплив є негативним, бо завдає серйозної шкоди фізичному і духовному здоров'ю людей, їх матеріальному стану.

Нарешті, по-п'яте, доля неорелігій, як і всіх релігій, історична. Поступово, завдяки зростанню суспільної свідомості, розвитку науки і техніки, досягненню людством нових знань, прогнозується відмирання релігій і релігійності у сучасному їх розумінні. Служителям релігій, їх натхненникам і апологетам відомо про наявність такої тенденції вже впродовж кількох століть. Тому цілком зрозумілим є їхнє прагнення теоретично обґрунтовувати свої віровчення за допомогою філософії. Кожна релігія прагне мати свою філософію.

Теоретичному обґрунтуванню буддизму слугує філософія хінаяни та філософія махаяни; християнства — православна філософія та католицька філософія; ісламу — релігійно-філософські погляди шиїзму і сунізму. На відміну від традиційних релігій, що створили відносно системні філософські школи, теоретичне обґрунтування неорелігій відбувається завдяки еклектичному синтезу положень із теософії, антропософії, Агні-Йоги та інших подібних їм окультних і парафілософських "вчень". Весь цей плюралізм релігійних філософій є предметом вивчення релігієзнавства (осмислення їх типів і видів, структури, соціальних функцій, причин виникнення, поширення і функціонування).