Еристика - Хоменко І.В. - 3.2. Поняття про дедуктивне міркування. Дедуктивна аргументація

3.1. Поняття про форму аргументації

З точки зору логіки аргументацію розглядають як певне міркування.

Міркування - це розумовий процес, у результаті якого на підставі наявних знань отримують нове знання.

До складу міркування входять засновки та висновок.

Засновки - це висловлювання, в яких міститься вихідне, відоме знання.

Висновок - це висловлювання, в якому міститься нове знання і яке отримують логічним шляхом із засновків.

В еристиці поняття "засновки" зіставляють з поняттям "аргументи", а поняття "висновок" - з поняттям "точка зору".

Форму аргументації розглядають як логічну форму міркування.

Логічна форма міркування - це спосіб зв'язку висловлювань у структурі міркування.

Таким чином, форма аргументації - це логічна форма міркування, на якому вона ґрунтується.

У логіці розрізняють дедуктивні та правдоподібні міркування. У зв'язку з цим форма аргументації може відповідати або формам дедуктивних міркувань, або формам правдоподібних міркувань.

Критерієм оцінювання міркування у формальній логіці виступає його правильність. Таким чином, логічну форму аргументації виділяють з метою оцінювання її правильності.

3.2. Поняття про дедуктивне міркування. Дедуктивна аргументація

Дедуктивне міркування - це міркування, яке спирається на логічний закон і в якому з істинних засновків отримують істинний висновок.

Як правило, в засновках дедуктивних міркувань міститься загальне знання, а у висновку - окреме знання.

У всіх випадках, коли треба розглянути якесь явище на підставі вже відомого знання, загального правила і вивести щодо явища необхідний висновок, ми розмірковуємо на підставі дедукції. Таким чином, дедуктивні міркування дають змогу із знання, яке ми вже маємо, отримати нові істини на підставі чистого міркування, без звертання до здорового глузду, досвіду, інтуїції.

Дедукція дає повну гарантію успіху при обґрунтуванні істинності твердження, на якому ґрунтується точка зору. Якщо ви вирішили будувати аргументацію за однією зі схем дедуктивних міркувань, і ваш співрозмовник погодився з істинністю аргументів, які ви застосовуєте в аргументації, то він ніяк не зможе відмовитися від того факту, що ви обґрунтували істинність своєї точки зору. Не випадково дедуктивні міркування ще називають необхідними, або примусовими, міркуваннями.

Дедуктивна аргументація - це аргументація, в якій точку зору обґрунтовують або критикують, застосовуючи форми дедуктивних міркувань.

Характерною ознакою дедуктивної аргументації є те, що обґрунтування або критика точки зору за допомогою дедукції на підставі аргументів, істинність яких не викликає сумнівів у опонента, надає точці зору такого самого статусу істинності.

Дедуктивна аргументація є універсальною. її можна застосовувати при обговоренні різноманітних проблем у будь-якій аудиторії. Однак при цьому треба пам'ятати вислів Аристотеля: "Не слід вимагати від оратора наукових доведень, так само як від математика не слід вимагати емоційного переконання".

Хоча дедуктивна аргументація є досить сильним засобом переконання, однак застосовувати її слід цілеспрямовано. Спроба побудувати таку аргументацію в тій галузі або для такої аудиторії, де вона не придатна, може привести лише до ілюзії переконання. Супротивник без великих зусиль розкритикує подібне обґрунтування.

3.3. Форми дедуктивних міркувань

Розглянемо найтиповіші форми дедуктивних міркувань, які найчастіше люди застосовують, коли намагаються щось обґрунтувати або розкритикувати.

1. Суто умовне міркування.

Форма: "Якщо А, то В. Якщо В, то С. Отже, якщо А, то С".

2. Умовно-категоричні міркування.

Форма 1 (modus ponens): "Якщо А, то В. А. Отже, В". Форма 2 (modus tollens): "Якщо А, то В. Не В. Отже, не А".

Зверніть увагу на те, що такі форми міркувань, які схожі з умовно-категоричними міркуваннями, не правильні.

Форма 3 (неправильний modus ponens): "Якщо А, то В. В. Отже, А".

Форма 4 (неправильний modus tollens): "Якщо А, то В. Не А. Отже, не В".

3. Розділово-категоричні міркування

Форма 1 (modus ponendo tollens): "А або В. А. Отже, не В".

Форма 2 (modus tollendo ponens): "А або В. Не А. Отже, не В".

Для того щоб за цими формами можна було за допомогою істинних аргументів з необхідністю обґрунтувати істинність точки зору, треба:

o у modus ponendo tollens сполучник "або" застосовувати тільки у строго розділовому значенні;

o у modus tollendo ponens в аргументі, де перераховують альтернативи, їх слід розглянути в повному обсязі.

4. Умовно-розділові міркування

Форма 1 (проста конструктивна дилема):

"Якщо А, то С. Якщо В, то С. А або В. Отже, С".

Форма 2 (складна конструктивна дилема):

"Якщо А, то С. Якщо В, то Д. А або В. Отже, С або

д".

Форма 3 (проста деструктивна дилема):

"Якщо А, то В. Якщо А, то С. Не В або не С. Отже,

не А".

Форма 4 (складна деструктивна дилема):

"Якщо А, то В. Якщо С, то Д. Не В або не Д. Отже,

не А або не С".

5. "Зведення до абсурду"

Форма: "Якщо з А за допомогою інших міркувань можна вивести протиріччя, то А є хибним".

6. "Доведення від протилежного"

Форма: "Якщо з не А за допомогою інших міркувань можна вивести протиріччя, то А є істинним".