Географія промислових комплексів - Іщук С.І. - Концепція регіональної конкурентоспроможності

Подальший розвиток ідеї регіональних промислових кластерів, уперше представлений у працях Портера - Енрайта, сприяв формуванню вчення про регіональну конкурентоспроможність, яке нині активно поширюється серед учених Західної Європи та Північної Америки. Цей термін здебільшого розглядають як просторову форму розвитку внутрішніх і зовнішніх конкурентних процесів, що виникли на рівні окремих країн та їх регіонів і посилюються за умов глобалізації. Отже, регіональна конкурентоспроможність розглядається більшістю прихильників цієї теорії на міжнаціональному та національному рівнях, особливо в працях таких учених економістів та географів, як Дж. Данінг (Dunning, J.), Дж. Хампфрі та X. Шмітц (Humphrey, J., Schmitz, Н.), К. Фрімен (Freeman, К), Б.-В. Лундваль і Б. Йонсен (Lundvall, B.-V., Johnson, В.), Б. Асґайм та А. Ізаксен (Asheim, В., Isaksen, А.), Б. Рейнерт (Reinert, Б.) та ін. Зокрема, ці автори розробили багато концепцій формування конкурентоспроможності країни на міжнародному рівні (еклектична ОЛІ-парадигма, концепція ланцюжків доданої вартості, техніко-економічна парадигма, концепція "регіонів, що навчаються" та ін.).

У рамках концепції регіональної конкурентоспроможності підприємства промислових комплексів характеризуються тим, що між ними є своєрідне економічне суперництво за ресурси та фактори розвитку. В основному це ресурси землі, води, енергії, мінеральної сировини, праці, фінансових та інформаційних потоків. Вища конкурентоспроможність промислового підприємства формується в умовах широкого доступу до дешевих та повноцінних ресурсів розвитку, що істотно відображається на якості й собівартості продукції, зниженні затрат на організацію виробничого процесу, підвищенні прибутковості підприємства.

З економічним суперництвом суб'єктів господарювання безпосередньо пов'язана жорстка конкуренція у сфері володіння економічними факторами розвитку виробництва. Ринкові відносини та конкурентне середовище накладають істотні обмеження на використання земельних, фінансових, інформаційних ресурсів тощо. Обмеженість ресурсів і боротьба за них призводять до підвищення конкурентоспроможності інноваційних, високорентабельних підприємств, їх стійкості й витривалості в ринкових умовах, а також до занепаду й усунення аутсайдерів.

Важливим фактором формування конкурентного середовища в промисловому виробництві є інтенсифікація процесів суспільного відтворення. Вона спричинює активізацію підприємницької діяльності та ринкової активності суб'єктів господарювання, пожвавлення процесів економічного кругообігу, зростання темпів науково-технічного прогресу. Це безпосередньо впливає на рівень конкурентоспроможності підприємств промислових комплексів.

Наведені вище фактори конкурентоспроможності підприємств стимулюють формування і розвиток модульних, інноваційних високорентабельних галузей господарства, для яких характерне значне зростання економічної ефективності господарювання. У межах промислових комплексів також відбувається просторова диференціація окремих видів економічної діяльності залежно від перерозподілу конкурентних переваг центру і периферії, формується полігалузева ефективність виробництва шляхом налагодження системи взаємодії підприємств як між собою, так і з іншими учасниками виробничого процесу (допоміжними фірмами та фірмами, які обслуговують, комерційними посередниками та іншими елементами ринкової інфраструктури, наукової, освітньої, інформаційної, комунікаційної та комунальної сфер).