Географія промислових комплексів - Іщук С.І. - Індекс рівня районної спеціалізації галузі

Це відношення частки галузі у певному районі до частки тієї самої галузі в країні:

де ^ - індекс рівня районної спеціалізації М галузі (і = 1, 2, 3,... т) у г-му районі; Р.г - обсяг виробництва і-ї галузі в г-му районі; Рг - обсяг виробництва всієї промислової (сільськогосподарської) продукції в г-му районі (г - 1, 2, 3,... п); Рі - обсяг виробництва в і-й галузі по країні в цілому; Р - обсяг виробництва всієї промислової (сільськогосподарської) продукції по країні в цілому.

За умови 1 галузь промисловості (сільського господарства) належить до виробництв спеціалізації. Наприклад, якщо частка машинобудування в районі становить 36 % у загальній вартості товарної промислової продукції, а в країні його частка дорівнює 36 18 %, то 5[ =-=2,0. Одержаний індекс свідчить про те, що машинобудування в районі є галуззю спеціалізації.

Інший частковий індекс - індекс ефективності районної спеціалізації - виражає відношення обсягу продукції на одиницю витрат (ресурсів) у районі до такого самого показника в країні. Ефективність досягається за рахунок економії капітальних вкладень, скорочення термінів окупності та будівництва (фактор часу). Варто також використовувати систему додаткових показників, до яких належать: 1) собівартість виробленої продукції; 2) питомі капітальні вкладення на одиницю приросту продукції; 3) використання трудових ресурсів і ступінь зайнятості населення; 4) транспортні витрати на доставку продукції в райони споживання.

Дослідження територіальної структури промислових комплексів спрямовані на встановлення рівня концентрації окремих господарських (виробничих) функцій, а також їх територіальної взаємопов'язаності на основі дослідження конфігураційних особливостей територій, зон їх взаємного впливу та комунікаційних властивостей. Одним із традиційних для суспільної географії показників, що оцінює територіальну структуру промислового комплексу, є коефіцієнт територіальної концентрації. Ploro застосовують в аналізі рівня сформованості територій промислових комплексів і розраховують за формулою

де Кк - коефіцієнт територіальної концентрації виробництва; Еі - показник розвитку виробництва на території району (або в його частині); Е - сукупний показник розвитку виробництва в країні в цілому; Ті - площа території району (або його частини); Т - загальна площа країни. За цим показником визначається рівень концентрації господарської діяльності, що свідчить про інтенсивність, характер освоєності та можливості подальшого розвитку окремих територій держави.

У практиці регіональних досліджень прийнято користуватись порівняльними показниками ефективності виробництва. Так, характеризуючи економіку окремих районів України, можна встановити, що собівартість видобутку палива, хімічної сировини, виробництва сільськогосподарської сировини та окремих видів готової продукції в багатьох районах відрізняється. Зіставляючи собівартість (витрати) виробництва в районах із середніми витратами в країні, можна визначити порівняльну ефективність спеціалізації районів (індексний метод). Для цього В.В. Кістанов запропонував систему порівняльних показників:

С - відношення витрат (або прибутку) виробництва на одиницю продукції в районі (І) до такого самого показника в країні

(КУ-

де Се -показник (індекс) ефективності спеціалізації району; / - витрати виробництва на одиницю продукції в районі; / - витрати виробництва на одиницю продукції в країні.

Індекс показує, у скільки разів середньорайонні витрати (або одержаний ефект) на одиницю виробленої продукції менші або більші від середніх у країні.

Щоб визначити, яку роль галузь відіграє у міжрайонному обміні, застосовують коефіцієнт міжрайонної товарності, який є відношенням чистого вивозу продукції (різниця між вивозом і ввозом аналогічної продукції) до загального обсягу її виробництва в певному районі:

де Ь[ - коефіцієнт міжрайонної товарності і-ї галузі (і = 1, 2, 3,... т) у г-му районі (г = 1, 2, 3,... п); ¥.г - вивіз продукції і-ї галузі із г-го району; У.г - ввіз продукції і-ї галузі в г-й район; Х{ - обсяг виробництва і-ї галузі в г-му районі.

Економічне обґрунтування розміщення і територіальної організації підприємств і галузей промисловості передбачає також визначення рівня комплексності окремих галузей промислових комплексів.

Поняття "рівень комплексності" промисловості характеризує глибину переробки сировини і напівфабрикатів у готовий продукт з метою досягнення максимального економічного ефекту. Визначення рівня комплексності дає змогу встановити, в якому технологічному й економічному стані перебуває виробництво промислової продукції в окремих галузях і промислових комплексах, визначити обсяг затрат суспільно корисної праці на випуск виробів промисловими підприємствами. Рівень комплексності залежить значною мірою від завершеності виробничих циклів і переробки всіх відходів на стадіях виробничого процесу. Підвищення рівня комплексності супроводжується зростанням частки обробних галузей, які спеціалізуються на виробництві засобів виробництва і предметів споживання.

Для визначення рівня комплексності використовується коефіцієнт, який розраховується як відношення обсягу продукції добувних галузей до обсягу продукції обробних підприємств у грошовому вираженні. Тобто потрібно обчислити співвідношення затраченої суспільної праці на сировину і завершений на виробництві продукт від початкового і до кінцевого етапу виробничого процесу. Отже, чим більша кратність обсягу затрат на обробку до обсягу затрат на сировину, тим вищий ступінь, або рівень, комплексності, тим ефективніше використовується сировина, що надходить на переробку.

Щоб вирахувати коефіцієнт рівня комплексності, застосовують таку формулу:

де Крк - коефіцієнт рівня комплексності; Т - заробітна плата; Ф - амортизація; ін. - інші затрати; С - сировина; П - комплектуючі (напівфабрикати).

У загальному вигляді ця формула відображає відношення затрат на обробку до затрат на сировину і напівфабрикати.

Приклад

У табл. 2.2 наведено розрахунки рівня комплексності галузей промисловості у промисловому районі.

Таблиця 2.2. Розрахунок рівня комплексності галузей промисловості у промисловому районі

З наведених розрахунків видно, що найвищий рівень комплексності має перша галузь (2,3), а найнижчий - третя (0,4).

Аналогічно можна визначити рівень комплексності будь-якого промислового вузла чи району. Після цього групують промислові райони і вузли за рівнем комплексності. Порівнюючи вартість затрат на сировину і напівфабрикати з вартістю затрат на їх обробку в різних районах і промислових вузлах, можна з'ясувати, які з них мають високий, середній та низький рівні комплексності. При цьому за базовий приймається рівень комплексності промисловості в Україні.

Окрім одиничних методів дослідження промислових комплексів, спрямованих на визначення конкретних часткових показників їх розвитку і розміщення, є синтетичні методи. Вони передбачають комплексний аналіз взаємопов'язаного впливу окремих елементів промислового комплексу, що дає змогу оцінити його інтегральний вплив на ефективність господарювання та процеси життєдіяльності людей. Від методів, розглянутих вище, вони відрізняються цілісністю підходу та комплексним урахуванням усієї різноманітності передумов і факторів.

У суспільно-географічних дослідженнях досить гостро постає питання комплексного оцінювання впливу факторів розвитку і функціонування промислових комплексів. Вирішення цих питань можливе за допомогою методу факторного аналізу, який передбачає зведення множини часткових показників до декількох найсуттєвіших факторів, а також встановлення рівня їх навантаженості. Метою такого аналізу є представлення величини %ц - елемента матриці стандартизованих вихідних даних - у вигляді лінійної комбінації деяких гіпотетичних змінних:

де Zv - значення і-го показника в ;-му промисловому районі, одержаного в результаті перетворення вихідних даних; aik - навантаження загальних факторів на і-й показник; иі - навантаження характеристик факторів на і-й показник, pk. - значення фактора для у'-го промислового району.

Слід зазначити, що особливість факторного аналізу полягає в розподілі факторів на загальні, тобто такі, що містять декілька високих навантажень показників, і характерні, що містять одне навантаження. Такий підхід дає достовірні результати, однак у зв'язку зі складністю розрахунків застосовується переважно на ЕОМ (пакет програм Statistica 6.0 (© StatSoft, Inc., 1984-2001)).

Для інтегральної оцінки впливу факторів також використовують метод кластерного аналізу. Його математичний апарат досить складний і належить до стандартного набору програм Statistica 6.0 (© StatSoft, Inc., 1984-2001). За допомогою цього аналізу можна виділити групи (кластери) промислових районів (вузлів, агломерацій), подібних за характером та інтенсивністю розвитку суспільно-географічних факторів, процесів і явищ. Таке групування дає змогу здійснити типізацію і районування промислових районів.

До системних методів дослідження промислових комплексів також належить метод побудови нейромереж. Кохоннена та гравітаційної моделі поля потенціалів. За такими методами встановлюють характер та інтенсивність вияву синергетичних емерджентних властивостей промислових комплексів на основі нелінійних залежностей між окремими елементами цілісної системи (нейромереж Кохоннена), а також на основі визначення гравітаційного поля тяжіння периферійних поселень до ядра системи (метод потенціалів). їх аналіз та суспільно-географічна інтерпретація досить складні, тому не будемо детально аналізувати їх у цьому розділі.

Невід'ємною складовою економічного обґрунтування розміщення промислових підприємств є економічне оцінювання території. Методика розміщення промислового виробництва на території країни та економічних регіонів передбачає два аспекти: галузевий і територіальний. Вони реалізуються у схемах розміщення продуктивних сил, що поділяються на загальні, галузеві, і регіональні. Загальні схеми розробляють з метою виявлення стратегічних напрямів у розміщенні продуктивних сил країни та її регіонів; галузеві - для аналізу ефективності розміщення окремих галузей промисловості; регіональні - для прогнозування розвитку продуктивних сил у межах макрорайонів, промислових і сільськогосподарських зон, територіально-виробничих комплексів, а також адміністративних областей, районів і міських поселень. Останні представлені особливим напрямом, що дістав назву районного планування.

Схеми районних планувань передбачають оцінювання території за низкою ознак, що враховуються при визначенні ефективності будівництва і функціонування об'єктів у межах адміністративних одиниць та міських поселень. Здійснюється функціональне зонування території, виділяються ядра тяжіння (основні центри господарської діяльності) та зони безпосереднього тяжіння навколо центрів. На території великих і середніх міст зонування провадиться за функціональними ознаками (визначаються адміністративно-діловий центр, промислово-транспортна, сельбищна та рекреаційна зони). Функціональне зонування території дає змогу виявити майданчики і цілі ділянки для промислового і житлового будівництва, для сільського господарства та організації масового відпочинку трудящих. Після функціонального зонування території аналізуються блоки: природні умови і ресурси, населення і трудові ресурси. Головна увага приділяється оцінюванню природно-ресурсного потенціалу та аналізу демографічної ситуації. На основі такого оцінювання можна здійснити економічний аналіз території, а в його межах - визначення напрямів спеціалізації виробництва, передбачення можливостей для розвитку кооперації концентрації, комбінування, розширення виробничої і соціальної інфраструктури.

За результатами природно-ресурсного та економічного аналізів здійснюється інтегральна оцінка території, що полягає в обґрунтуванні оптимального варіанта використання території для розвитку і розміщення виробництва та сфери послуг у певний час і на перспективний період (напрями використання природних і трудових ресурсів, доцільність розміщення виробництв, визнання обсягів виробництва, прогноз соціально-економічного розвитку регіону). Інтегральна оцінка території є науковою основою для розробки конкретних рішень щодо її використання. В умовах ринкових відносин такі розробки не мають директивного характеру, але їх використовують регіональні органи влади з метою вдосконалення управління територією.