Регіональна економіка - Качан Є.П. - 4.2. Територіальний поділ праці й територіальна організація господарства

Суть і форми суспільного поділу праці

Поділ праці — базова категорія суспільства. Із ускладненням розвитку суспільства поступово ускладнюється й поділ праці, загальною умовою якого є об'єктивна нерівність суб'єктів і об'єктів суспільного відтворення: природи, спроможностей і потреб людини, видів діяльності. Найдавнішим є природний поділ праці — за віком (дитяча праця і поняття працездатного віку) і статтю (жіноча і чоловіча праця) людей, їх фізичними та інтелектуальними можливостями (поділ на мисливців, знахарів, вождів), кровно-родовою приналежністю до відповідних соціальних груп (наприклад, кастовий поділ праці в Індії).

На більш високому рівні розвитку людства починається процес розподілу функцій у суспільстві, що зумовлює формування суспільного поділу праці (СПП). Виокремлюються розпорядницькі й виконавчі, виробничі і невиробничі функції. Із ускладненням виробничої діяльності з'являються функціональний, професійний і технологічний (технічний) поділи пращ. Апофеозом поділу останнього стали конвеєри. З розвитком промисловості формувалися нові види спеціалізації — цехова, заводська, галузева тощо.

Спеціалізація — це не лише сам процес поділу (диференціації) праці, а й результат цього процесу (спеціалізовані підприємства, їх об'єднання в галузеві, міжгалузеві комплекси). Виділяють такі форми спеціалізації підприємств — предметну (випуск готових виробів, подетальна, технологічна), територіальну. Територіальна спеціалізація підприємства відображає його розташування на певній території.

Поряд зі спеціалізацією (диференціацією) виникає кооперування (інтеграція) — процес встановлення виробничих, економічних, організаційних та інших зв'язків між різними видами діяльності і підприємствами. Спеціалізація і кооперування — два протилежних (поділ і об'єднання), але взаємозалежних процеси, окреме існування яких не має змісту (сенсу). Ще одним видом інтеграційного процесу слід назвати комбінування — процес локалізації на одному підприємстві різних технологічно послідовних і додаткових стадій виробництва. Останні, як правило, пов'язані з переробкою відходів і побічної продукції основного виробництва.

Найяскравішими прикладами комбінування є металургійні й хімічні комбінати. Комбінування може бути й просторовим, у цьому випадку воно збігається з комплексоутворенням.

Спеціалізацію, кооперування і комбінування називають формами суспільної організації праці (ФСОП). До них додають також концентрацію (розмір, обсяг) виробництва, яка буває агрегатною, заводською, організаційно-управлінською, територіальною тощо. Перші три ФСОП відображають якісний (суттєвий) аспект виробничого процесу, концентрація — його кількісні характеристики. Концентрація може мати і регіональні ознаки.

Суть існування ФСОП — зростання продуктивності й економічної ефективності виробництва за рахунок економії та удосконалення праці. Диференціація суспільного поділу праці й далі буде поглиблюватися, що приведе до подальшого ускладнення її наукової класифікації.

Поняття про територіальний поділ праці (ТПП)

Територіальний поділ праці, з одного боку, є невід'ємним проявом (видом) суспільного поділу й організації праці, тобто він складається з усіх розглянутих вище його форм і елементів. Але, з іншого боку, він має і власні риси формування, оскільки його утворення зумовлене різноманітністю природних, соціально-економічних та інших умов кожної території окремо. Отже, ТПП відображає регіональні особливості географічного й соціально-економічного простору.

Обов'язковою умовою існування ТПП, як і СПП, є встановлення економічних зв'язків (зв'язків з кооперування) між регіонами, тобто ТПП за своєю суттю є територіальною організацією праці (ТОП), або господарства (ТОГ).

Всі форми суспільної організації праці мають специфічний вияв через форми територіальної організації праці. Територіальна спеціалізація (спеціалізація регіонів) — це не простий набір окремих видів виробництва та послуг у регіоні, спричинений сприятливими факторами й умовами розвитку. Під спеціалізацією регіонів розуміють такий обсяг виробництва та послуг, який задовольняє не тільки внутрішнє споживання, але вивозиться за межі регіону (продукція), або обслуговує потреби у послугах інших регіонів.

Територіальна концентрація — це скупчення на певній території господарської діяльності, що викликає агломераційний (або мультиплікаційний) ефект зростання виробництва. На цій основі побудована теорія полюсів зростання Ш. Перру. Але надмірна територіальна концентрація може призвести до негативного ефекту — погіршення екологічного стану довкілля, недостатнього розвитку інфраструктури регіону, чим, наприклад характеризувалася радянська планова економіка, в якій виробництво розвивалося на шкоду соціальним і екологічним потребам населення. Таку надконцентрацію прийнято називати гігантоманією.

Розвиток територіального кооперування і комбінування всередині регіону сприяє комплексній організації господарства, оскільки формує районні територіально-виробничі комплекси, які М.М. Колосовський називав "районними комбінатами".

Поряд з терміном ТПП у вітчизняній науці часто використовують поняття географічного поділу праці (ГПП), яке було запропоноване відомим радянським економіко-географом М.М. Баранським. Обидва поняття збігаються за змістом, коли під економічним регіоном розуміють будь-який економічний простір (за масштабами площі та внутрішнім складом елементів господарювання). У випадку ототожнення економічного регіону з економіко-географічним районом термін ТПП використовують безпосередньо для певної ситуації, а ГПП — для інших ареалів економічного простору.

Є також поняття міжрайонного (міжрегіонального) поділу праці і міжнародного географічного поділу праці (міжнародного поділу праці). На нашу думку, вони є уточненням загального територіального або географічного поділу праці для конкретних об'єктів дослідження — економічних районів (регіонів) і країн (регіонів) світу.