Регіональна економіка - Качан Є.П. - Традиційні види економічних регіонів

До виокремлення економічних регіонів можна підходити з різних позицій залежно від мети і методології дослідження, тому різноманітність їх видів може бути необмеженою.

Традиційні види економічних регіонів

1. За масштабами території.

Економічні регіони як частина економічного простору можуть займати різну площу — від малої (локальні ареали) до великомасштабної (частини світу). Це характерно для регіонів будь-якої форми і рангу. Наприклад, з метою розроблення програми розвитку проблемного містечка або іншого невеликого населеного пункту його територію можна розглядати як локальний економічний простір — економічний регіон. Для районного планування виділяють економічні мікрорайони — частини економічного простору області. Для розроблення програм соціально-економічного розвитку областей України останні вважають економічними регіонами обласного рівня. Економіко-географічні райони також часто визнають економічними регіонами.

Окремі ареали розвитку і розміщення будь-якої галузі можна розглядати як галузеві економічні регіони у межах однієї країни або цілого світу. Таким способом можна районувати й міжгалузеві комплекси. Території, які займають об'єкти великих компаній, також можуть становити економічні регіони як у масштабах країни, так і світу. Економічні регіони транснаціональних компаній (ТНК) за своїм профілем можуть бути як галузевими (спеціалізовані фірми), так і міжгалузевими (наприклад, холдингові компанії, промислово-фінансові групи, багатофункціональні організації).

Регіональні економічні об'єднання країн світу також формують власний економічний простір, який можна вважати великим економічним регіоном, наприклад, територія Євросоюзу.

2. За внутрішнім складом господарства.

За цією ознакою виділяють галузеві (за галузевою класифікацією господарства), міжгалузеві (за об'єднанням подібних або взаємозалежних галузей), інтегральні (за сукупністю усіх об'єктів територіально-господарської системи) економічні регіони. В останньому випадку поділ на економічні регіони збігається з економіко-географічним районуванням.

Внутрішня структура господарства регіонів може відрізнятися також набором видів діяльності, профілюючими галузями, пропорціями співвідношень між елементами галузевої та територіальної структур.

3. За формою власності і особливостями організації компаній.

У ринковій економіці найбільшу роль у формуванні економічного простору відіграють великі компанії та фірми (особливо ТНК), обсяги виробництва і доходів яких часто перевищують ВВП і держбюджети окремих країн. Тому інтерес до вивчення їх територіальної організації і формування економік транснаціональних регіонів дуже великий.

До середини XX ст. у світі переважала міжгалузева спеціалізація, тобто торговельний обмін був представлений переважно готовою продукцією і сировиною. Науково-технічний прогрес, нові форми організації виробництва зумовили розвиток міжнародного поділу виробничого процесу переважно в середині самої фірми. Такий процес назвали фордизмом, оскільки він ґрунтується на випуску дешевої масової продукції шляхом конвеєризації виробництва і використовує малокваліфіковану працю. Великі компанії-виробники почали відкривати свої філії у відсталих країнах, де є дешева робоча сила і зосереджений масовий споживач їх продукції. Отже, ТНК розміщують у слаборозвинених країнах базові і стандартизовані види виробництва, залишаючи в розвинених країнах науково-дослідні та конструкторські види діяльності, а також розвиток високих технологій, що потребує високої кваліфікації працівників.

Поступово фордизм змінив постфордизм — нова форма розміщення виробництва у постіндустріальному суспільстві, яка ґрунтується на гнучкому виробництві спеціалізованої дрібносерійної продукції для сегментованого ринку. Процес виробництва організовують мережеві компанії, що охоплюють і малі, і середні підприємства. Такий спосіб організації спричинив феноменальну ситуацію, коли регіон або компанія більше включені у міжнародний, ніж у внутрішньонаціональний поділ праці. Також все більше значення мають внутрішньофірмові потоки фінансів та інвестицій, створення допоміжної інфраструктури. Цілі підрозділи переміщуються в інші країни на велику відстань від центру прийняття корпоративних рішень [12]. Посилення процесів міжнародної інтеграції, все більша відкритість національних економік можуть призвести до виникнення нових, поки ще не передбачених форм територіальної організації.

У пострадянських країнах в економічному районуванні слід враховувати не лише можливості формування таких компаній і фірм, але й наявність на території регіону підприємств різних форм власності (державної, акціонерної, приватної, за участю іноземного капіталу тощо) та нових форм організації виробництва (холдингів, спільних підприємств, фінансово-промислових груп та ін.).

4. За метою формування.

Певна частина економічних регіонів формується, так би мовити, "з нуля". Це не означає, що їх розвиток починається на зовсім неосвоєних територіях. Територія може бути і старою, історично відомою, але знаходитися у стані соціально-економічного занепаду, тому і виникає потреба її оновлення — створення нових видів виробництва, реконструкція старих, розвиток інфраструктури тощо. Такі регіони називають проблемними (депресивними, відсталими і т. ін.). До них належать також райони екологічного лиха, райони, що постраждали внаслідок стихійних і техногенних катастроф. Подолання кризових ситуацій часто потребує повної реконструкції їх господарства.

Ще одним різновидом таких територій є регіони піонерного освоєння, які розвивають з метою освоєння цінних природних ресурсів, розміщених зазвичай в екстремальних природних умовах — високогір'ях, пустелях, джунглях, тайзі, північних районах з суворим кліматом тощо. Освоєння "диких" територій потребує спеціальної організації та методів будівництва, а також господарської діяльності (наприклад, впровадження вахтового методу праці).

Для ефективного вирішення питань розвитку проблемних територій розробляють цільові комплексні програми, і тому такі регіони часто називають програмними. Не слід плутати їх зі звичайними регіонами, що підлягають чинному державному територіальному плануванню, наприклад, з адміністративними областями України, для яких постійно (в терміни, встановлені законом) розробляють програми соціально-економічного розвитку. Проблемні й піонерні регіони, як правило, не пов'язані із системою планувальних територіально-адміністративних одиниць і мають чітку, кінцеву мету реалізації програми.

До програмних належать також регіони, основою розвитку яких стає не лише реформування економіки, а й зміни у системі самоорганізації території, наприклад, розвиток самоврядування шляхом демократизації громадських суспільств, федералізація та інші форми надання більшої самостійності регіонам, автономізація з метою вирішення національно-етнічних і релігійних проблем тощо. Найяскравіший зразок таких територій — єврорегіони.

Програми розвитку також розробляють для спеціальних економічних зон.

5. За формою спеціального інвестування та надання пільг.

Території, яким надаються пільги у сфері інвестування, оподаткування, діяльності банківської, митної та інших фінансово-економічних систем, називаються спеціальними, або вільними економічними зонами. Вони створюються з метою залучення капіталу для стимулювання розвитку економіки регіону або цілої країни. Особливе значення вони мають для розвитку маленьких (за розмірами) країн з вузькою господарською спеціалізацією; відсталих і старопромислових регіонів; припортових і прикордонних територій; центрів науково-технічних досліджень; туристичних та інших комплексів. Для таких територій встановлюються спеціальні кордони, державою чи регіональною владою розробляються особливий тимчасовий статут і програми розвитку.

6. За іншими ознаками.

Різноманіття типів регіонів можна визначати також за рівнем їх економічного розвитку (розвинені і відсталі, депресивні регіони), ступенем інвестиційного ризику і привабливості, характером спеціалізації, ступенем комплексності господарства регіону, рівнем ефективності використання ресурсного потенціалу (сукупності природного, трудового, економічного, науково-технічного) та багатьма іншими ознаками і чинниками розвитку.