Регіональна економіка - Качан Є.П. - 9.6. Агропромисловий комплекс України

Роль агропромислового комплексу (АПК) в національній економіці, його структура та форми організації

Значення АПК

Агропромисловий комплекс України є складовою національного господарства та виступає єдиною цілісною виробничо-економічною системою, що об'єднує низку сільськогосподарських, промислових, науково-виробничих і навчальних галузей, спрямованих на одержання, транспортування, зберігання, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції. За своїм складом та структурою він відрізняється від інших міжгалузевих комплексів і визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, продовольчу безпеку та забезпечення промисловості сільськогосподарською сировиною. Для АПК головним засобом виробництва є земля, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання.

Проте на сьогодні суттєво порушена адміністративно-організаційна структура агропромислового комплексу. Відтак найважливішим завданням державної аграрної політики є О.' трансформація та оптимізація з урахуванням сучасних ринкових умов та світових тенденцій.

Головним завданням, що стоїть перед галузями АПК, є зростання обсягів сільськогосподарського виробництва, надійне забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, об'єднання зусиль усіх галузей комплексу для одержання високих економічних показників і вихід на світовий ринок.

Агропромисловий комплекс використовує 90—95 % сільськогосподарських угідь, 50 % водних і ЗО % трудових ресурсів, в ньому зосереджено 25—30 % основних фондів, використовується 10—15 % загальнонаціональних інвестицій [7, 13]. В експортному потенціалі країни його частка становить близько 25 %. Виробничий потенціал аграрної сфери на початок 2007 р. охоплював 41,7 млн га сільськогосподарських угідь, з них 32,4 млн га ріллі.

За обсягами продукції та часткою у ВВП України АПК поступається лише металургійному та паливно-енергетичному комплексам, а за кількістю зайнятих у ньому працівників і соціальною значущістю займає провідне місце.

Характерною особливістю структури сільськогосподарських угідь е висока частка орних земель (близько 78 %). Інші площі використовуються під багаторічні насадження (2,7 %), сінокоси

(5,1 %) і пасовища (11,4 %). Найбільше розорані сільськогосподарські угіддя в Лісостеповій зоні, а найменше — на Поліссі, де майже третину площ сільськогосподарських угідь займають природні кормові угіддя.

Найважливішою ланкою АПК, другою за значущістю галуззю матеріального виробництва України є багатогалузеве сільське господарство.

Проте економічні можливості аграрного сектору України використовуються не повністю. Економічні реформи проводяться повільно та поки що не забезпечили підвищення ефективності і продуктивності праці. Обсяги виробництва продукції, інвестиції та технологічний рівень сільського господарства знижуються, проте помітні певні позитивні зрушення в аграрному секторі. Багато колишніх колгоспів і радгоспів після реорганізації земельних і виробничих відносин адаптувались до вимог ринкової економіки.

Структура АПК і форми організації

На сучасному етапі розвитку продуктивних сил суспільства велике значення у збільшені виробництва продукції рослинництва і тваринництва мають досягнення науково-технічного прогресу, розробка та впровадження високоефективних науково обґрунтованих систем ведення сільського господарства, спеціалізація та раціональне використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

До складу АПК входять три взаємопов'язаних сфери:

— сільське господарство, яке формує сировинну базу АПК;

— галузі, що виробляють засоби виробництва та обслуговування АПК;

— галузі зі збереження, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції (рис. 9.9).

Головною ланкою АПК є сільське господарство, яке охоплює рослинництво і тваринництво та створює сировинну базу для переробної промисловості. Другою ланкою є галузі, що виробляють засоби виробництва та обслуговують АПК — сільськогосподарське машинобудування (комбайни, трактори, сівалки, зрошувальні системи, обладнання для сховищ, харчової та легкої промисловостей тощо), хімічна промисловість (виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, фарбників і консервантів), комбікормова та мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування та приладів для АПК, наукове обслуговування, сільськогосподарське та меліоративне будівництво. Третьою ланкою АПК є галузі, що займаються зберіганням, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, вони

Рис. 9.9. Галузева структура АПК

включають підприємства легкої та харчової промисловостей, сховища, транспортні засоби, торгівлю.

За сучасних умов для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва — агропромислові об'єднання, товариства з обмеженою відповідальністю, агрокомбінати, агрофірми, асоціації, селянські (фермерські) господарства, приватні сільськогосподарські підприємства, виробничі й науково-виробничі системи. В окремих областях України створені й успішно діють агропромислові об'єднання. До їх складу входять на добровільних засадах міжгосподарські підприємства, підприємства й організації з обслуговування сільськогосподарського виробництва і переробки сировини, а також підприємства торгівлі, які реалізують вироблену продукцію.

Агропромислові комбінати е виробничо-економічними формуваннями, головне завдання яких полягає в об'єднанні зусиль усіх підприємств і організацій, котрі входять до їх складу, щодо забезпечення виробництва, заготівлі, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції та високоякісних продовольчих товарів.

Створюються асоціації кооперативів з виробництва м'яса і м'ясопродуктів, молока та молокопродуктів, цукрових буряків і цукру, соняшнику й олії тощо. Основними виробничими одиницями асоціації є первинні кооперативи орендаторів з виробництва сільськогосподарської продукції і надання різних послуг.

У розв'язанні актуальних проблем аграрного сектору більш активну роль мають відігравати усі форми господарювання на землі — колективні сільськогосподарські підприємства, орендні, фермерські, сімейні господарства тощо. Проте за останній рік зменшилася кількість усіх підприємств, за винятком приватних (табл. 9.8).

Таблиця 9.8. Кількість діючих сільськогосподарських підприємств за організаційно-правовими формами господарювання [28]

Чинники просторової організації АПК

Великий вплив на формування АПК України мають суспільно-географічні чинники, зокрема рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Водночас велике значення, особливо для розміщення та спеціалізації сільського господарства, мають природно-географічні чинники. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК України.

Серед природнокліматичних чинників найважливішими є агрокліматичні, ґрунтові та водні ресурси.

Враховуючи те, що в Україні сільське господарство поступається промисловості як за щільністю основних виробничих фондів, так і за обсягом виробництва товарної продукції, в країні переважає промислово-сільськогосподарський тип освоєння території. Важливою складовою освоєння території України є рівень розвитку інфраструктури території, особливо комунікаційної. Від територіальної організації інфраструктури, розгалуженості транспортної мережі, її технічного стану, напряму транспортних шляхів залежать особливості територіальної організації АПК і взаємозв'язок між його основними ланками.

Одним із вагомих чинників, що впливають на формування та територіальну організацію АПК і споживання його кінцевої продукції, є характер розселення, густота сільського населення та рівень забезпеченості трудовими ресурсами.

Різні природно-географічні зони України нерівномірно забезпечені трудовими ресурсами. Внаслідок цього одні регіони України мають надлишок трудових ресурсів у сільському господарстві, а іншим їх бракує. Найкраще забезпечені трудовими ресурсами лісостепові області, де найвищою є густота сільського населення. Найбільша потреба в трудових ресурсах відчувається у степових областях, де густота сільського населення найменша.

Сільське господарство та його структура

На сільське господарство та галузі первинної обробки сільськогосподарської продукції (або харчової промисловості) припадає найбільша частка всієї випущеної продукції АПК. Сільське господарство — це комплекс технологічно і організаційно взаємопов'язаних галузей, які у сукупності утворюють збалансовану, зінтегровану та структурно завершену систему, функціонально-компонентна структура якої підпорядкована стабільному нарощуванню обсягу продовольчої продукції землеробства і тваринництва. Докорінних змін зазнала внутрішня структура валової продукції. Зокрема, частка рослинництва з 2000 до 2004 р. зросла з 55,9 до 60,1 %, або на 4,2 пункта, а тваринництва — зменшилася з 44,1 до 39,9 %, або на 4,2 пункта, проте з 2004 до 2007 р. це співвідношення повернулося на рівень 2000 р. У 2008—2009 рр. знову зросла частка рослинництва (табл. 9.9).

Зменшення співвідношення між рослинництвом і тваринництвом є негативним явищем у сільському господарстві, оскільки населення недоотримає все більшу кількість найцінніших і висококалорійних продуктів харчування, а рослинництво отримує все меншу кількість органічних добрив. Відповідно до потреб у різних видах сільськогосподарської продукції і продовольчого балансу на основі економіко-математичного моделювання, необхідно створити оптимальну структуру валової продукції та розробити баланси зерна, цукрових буряків, олійних і кормових культур, картоплі, городини, молока, м'яса та інших видів продукції, а також оптимізувати галузеву наявну спеціалізацію сільського господарства (рис. 9.10).

Провідною галуззю рослинництва є зернова, де основними хлібними зерновими культурами України е озимі пшениця і жито, круп'яними — просо, гречка і рис, зернофуражними — ячмінь, кукурудза й овес, зернобобовими — горох.

Динаміка основних економічних показників відображена у дод. 11.

Головна зернова культура України — озима пшениця, на неї припадає майже 20 % посівних площ і 50 % валового збору зернових в країні. Основними районами вирощування озимої пшениці є області степової (понад половина посівів) і лісостепової (понад третина) зон. У поліських та західних районах частка озимої пшениці значно менша. Цінною продовольчою культурою також є озиме жито, хоч воно переважно дає врожаї менші, ніж інші зернові.

Рослинництво є базовою галуззю сільськогосподарського виробництва України, а його частка у вартості всієї продукції сільського господарства становить дещо більше половини.

Головним чинником розвитку рослинництва є земля, що використовується як окремі угіддя для виробничих цілей, певна кількість її відведена під присадибні та садово-городні ділянки колгоспників, робітників і службовців. Для сільськогосподарського виробництва найбільш цінними є орні землі, які становлять понад 80 % усіх сільськогосподарських угідь України.

Розміщення галузей рослинництва

Провідне місце в структурі посівів займають зернові культури. Основними зонами вироб-

ництва зерна в Україні є степова і лісостепова, які забезпечують відповідно 45 і 40 % його загального обсягу. В Україні вирощують майже всі зернові культури, але структура їх посівів має певні відмінності у зонах, що пов'язано з неоднаковими природноекономічними умовами.

У 2009 р. валовий збір усіх сільськогосподарських культур, окрім картоплі, зменшився порівняно з 2008 р. (рис. 9.11).

Рис. 9.11. Динаміка валового збору основних сільськогосподарських культур

Основною технічною культурою України є цукровий буряк. Під ним в різні роки було зайнято від 0,6 до 1,5 млн га. В основі формування бурякоцукрового комплексу лежать сприятливі умови для вирощування цукрових буряків, забезпеченість трудовими ресурсами та навики населення. Найбільш важливими його галузями є сільськогосподарська (вирощування цукрових буряків) і переробна (виробництво цукру).

Основними регіонами вирощування цукрових буряків є Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Черкаська, Полтавська та інші області, розташовані у Лісостепу, південній частині Полісся, на півночі Степу. Середня врожайність в останні роки коливалася в межах 200—290 ц/га. Україна є одним із найбільших в світі виробників цукрових буряків. За площею посівів цукрових буряків Україна тривалий час була одним зі світових лідерів, а за обсягами виробництва цукру входила до першої десятки країн — найбільших виробників та експортерів цукру у світі.

Цукробуряковий підкомплекс включає виробництво цукросировини, переробні підприємства, допоміжні виробництва з переробки відходів, цукроваріння, насіннєві господарства.

Друге місце серед технічних культур належить соняшнику, який за обсягами вирощування займає 2—3 позицію у світі (1 місце — Аргентина: 3,8—4 млн т). За оцінками спеціалістів, оптимальна посівна площа в Україні становить 1,6— 1,8 млн га. Близько 80 % посівної площі розміщено у степовій зоні (Донецька, Дніпропетровська, Луганська та Запорізька області), вона дає 75— 80 % збору. У лісостеповій зоні врожайність вища (на 0,3— 0,2 т/га), але тут більший ризик хвороб та збитків від перезволожений.

Україна є провідним експортером соняшнику та олії, головними покупцями яких є Кіпр, США, Болгарія, Білорусь, Литва, Росія.

Виробництво насіння соняшнику є основою формування олійно-переробного підкомплексу, який включає вирощування олійних культур, підприємства, що займаються заготівлею, зберіганням, висушуванням, очищенням насіння, та підприємства олійно-жирової промисловості.

Україна є важливим регіоном вирощування картоплі, яка є цінною сировиною для харчової і спиртокрохмальної промисловостей. При переробці 1 т картоплі зі вмістом крохмалю 17,6 % можна отримати 112 л спирту, 55 кг рідкої вуглекислоти, 0,3 л сивушного масла. Брага застосовується для виробництва кормових відходів, а збагачена білками, мікроелементами та вітамінами вторинна сировина — дуже цінний корм для тваринництва. Картоплю використовують і для виробництва глюкози, гідролу, синтетичного каучуку та інших видів продукції. Продукти її переробки широко використовуються в багатьох галузях харчової, хімічної, текстильної, шкіряної, лакофарбової промисловостей. Понад 150 галузей використовують спирт, вироблений із картоплі.

Посівні площі товарної картоплі зосереджені переважно в областях Полісся, а також навколо міст центральної та північної частини країни та становлять 1,4—1,6 млн га із середньою врожайністю 300—320 кг. Динаміка основних показників виробництва картоплі відображена в дод. 11.

В Україні щороку вирощують у середньому 16—20 млн т картоплі, що становить 320—400 кг на одну особу (приблизно рівень Польщі та Білорусі). На продовольчі потреби використовується третина, що відповідає фізіологічним нормам (105—110 кг).

Вирощування волокнистих культур.

У північній та західній частинах України вирощується льон довгунець. Він використовується комплексно, однак основним продуктом його переробки є соломка, яка містить у стеблах від 20 до 28 % волокна та насіння, в якому 35—40 % олії, та близько 25 % білка. При переробці лляної соломки одержують льоноволокно, яке є сировиною для текстильної промисловості. В сировинному балансі текстильної промисловості нашої країни льоноволокно займає перше місце, на другому — бавовна. За якістю та міцністю льоноволокно значно краще від бавовни, конопель, джуту. При переробці насіння льону одержують олію і макуху.

Основними районами льоносіяння є області Полісся і Передкарпаття (Львівська, Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська і Сумська).

Льон-кудряш вирощують у степових областях.

В Україні вирощують також коноплі, посіви яких становлять близько 10 тис. га і скоротилися порівняно з 1940 р. майже в 15 разів. Коноплі південні вирощують у степовій зоні (Дніпропетровська і Миколаївська області), середньоруські — в лісостеповій (Сумська, Чернігівська, Полтавська області) та на півдні Полісся.

Сировиною для тютюнових фабрик є тютюн і махорка. Основні посівні площі (ЗО тис. га) тютюну зосереджені в західній (Тернопільська, Івано-Франківська і Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області) та південній (Крим, Одеська область) частинах України. Останніми роками тютюн вирощують у приватних господарствах багатьох областей (Волинська, Київська, Житомирська, Полтавська, Сумська, Чернігівська). Проте обсяг посівів незначний і частка площ становить 5—7 % від загальних посівних площ під цією культурою.

Для потреб пивоварної, дріжджової та хлібопекарської промисловості використовують суцвіття хмелю. Цю культуру вирощують у Житомирській, Рівненській, Львівській, Вінницькій областях. Посівні площі становлять близько 5 тис. га, а урожайність — 6 ц/га (при середній врожайності у світі — до 16 ц/га).

Виробництво хмелю в Україні становить 3 % світового обсягу. Для цієї культури характерний низький рівень механізації, тому затрати праці на 1 ц хмелю в 300 разів більші, ніж на виробництво зерна. За останні 5 років площа посівів скоротилася на 1,8 тис. га (тобто більше, ніж на чверть). Вік 2/3 хмільників становить 20 і більше років при нормативі 10—12 років. Його вирощують в основному в Житомирській області.

Овочівництво та баштанництво

Поширені на всій території України на площі близько 500 тис. га (без насінників). Помідори, перець, баклажани і деякі інші овочі переважно культивуються в південній частині країни. Капуста, столові буряки, огірки та інші городні культури вирощуються у північній частині Лісостепу і на Поліссі. Значні площі займають баштанні культури: дині, кавуни, гарбузи, кабачки, патисони, плоди яких є цінним продуктом харчування. Основні площі баштанних культур (90 %) розташовані у степовій зоні, на яку припадає понад 90 % валового збору. Основні економічні показники овочівництва відображено в дод. 11.

Важливими галузями сільськогосподарського виробництва стали садівництво та виноградарство. Головними районами плодово-ягідних насаджень в Україні є приміські зони великих, більших і найбільших міст, зокрема великих міських агломерацій Донбасу, Придніпров'я. Найбільші товарні масиви плодово-ягідних насаджень зосереджені в Криму, Вінницькій, Одеській, Харківській, Черкаській, Закарпатській областях і займають площу близько 300 тис. га.

У розрахунку на одну особу споживання ягід і фруктів в Україні у 2009 р. становило 35 кг (з урахуванням присадибних ділянок) (у 80-ті роки цей показник був на рівні 53 кг) при нормативному показнику понад 84 кг (у США на одну особу продукують 150 кг). Для задоволення потреб населення розроблена спеціальна програма, за якою виробництво плодів потрібно довести до 90 кг на одну особу. Для цього необхідно насаджувати сади із середньою врожайністю до 200 ц/га. Нині врожайність садів становить 10—20 ц/га, тоді як у західних країнах вона досягає 600 ц/га. Динаміку основних показників садівництва та виноградарства відображено в дод. 11.

Виноградарство

Є однією з важливих галузей сільського господарства, і Україна має сприятливі умови для його розвитку. В АР Крим, Одеській, Миколаївській, Херсонській і Закарпатській областях, де велика кількість сонячного тепла і світла, виноградарство поруч із садівництвом стало пріоритетною галуззю сільськогосподарського виробництва. Проте за роки незалежності виноградарство почало занепадати: скорочується площа насаджень, зменшується валовий збір, знижується врожайність.

В усіх областях України вирощують і заготовляють значну кількість (близько 100) лікарських рослин. Культивують валеріану лікарську, кмин, хрін, шавлію лікарську, лаванду, м'яту кучеряву, м'яту перцеву, фенхель, беладон ну лікарську, Звіробій, ромашку та багато інших. Лікарські рослини вирощують у всіх природних зонах, а найбільше — в Криму.

Для створення кормової бази тваринництва в Україні вирощують кормові культури — кормові коренеплоди та кормові баштанні, кукурудза на силос і зелений корм, однолітні та багатолітні трави. Провідне місце в структурі посівів кормових культур належить кукурудзі на силос і зелений корм, багатолітнім травам, зокрема конюшині, люпину, люцерні та ін., однолітнім травам (включаючи посіви озимих на зелений корм), кормовим коренеплодам і кормовим баштанним. Ці культури вирощують у багатьох регіонах. Люпин в основному висівають на піщаних землях Полісся, люцерну — на поливних землях південної частини України.

Розміщення галузей тваринництва.

Тваринництво — це комплекс взаємопов'язаних галузей сільського господарства, на розміщення яких впливають природні умови, ресурси кормовиробництва та передусім природні кормові угіддя. Здебільшого розміщення і спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а також транспортабельністю продукції. Водночас окремі галузі тваринництва прив'язані до м'ясної, м'ясо-молочної, цукрової, спиртової, крохмале-патокової промисловостей.

У галузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство. Менше значення робочого конярства, кролівництва, ставкового рибництва, кліткового звірництва, бджільництва, шовківництва тощо [49, 314].

Скотарство в усіх природнокліматичних зонах України є провідною галуззю та має в приміських зонах, особливо більших і найбільших міст, молочно-м'ясний напрям. У галузі зосереджено 65 % умовного продуктивного поголів'я худоби. На Поліссі традиційно розвивається молочно-м'ясне тваринництво, у південних районах переважає м'ясомолочне. Поблизу крупних споживачів розташовані потужні комплекси відгодівлі та первинної переробки великої рогатої худоби, свиней і птиці, виробництва молока.

На сьогодні тривають негативні тенденції до зменшення поголів'я худоби та птиці. Обсяги виробництва продукції тваринництва у період 1990—2009 рр. скоротилися майже в 2,5 разу.

Основними причинами скорочення поголів'я є неврожай зернових, зростання вартості кормів і малоефективна державна підтримка. Все це призвело до зниження рентабельності вирощування худоби та птиці.