На економіку України значний вплив мають міграційні процеси. В багатьох випадках міграція робочої сили сприяє розв'язанню проблеми зайнятості, коли безробітні люди з однієї країни переїздять до іншої, де вони можуть знайти роботу. Найбільш типовою є ситуація, за якої іммігранти посідають низькооплачувані, непрестижні робочі місця, що не потребують кваліфікованих працівників. Але набагато більше шкоди завдає еміграція людей інтелектуальної праці та висококласних спеціалістів, адже держава втрачає дефіцитних працівників, талановитих фахівців, на підготовку яких було витрачено чималі кошти.
Але варто зауважити, що завдяки роботі за кордоном йде інвестування деяких сфер української економіки. У цілому, за експертними оцінками, середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, становлять понад 2 млрд грн, що дорівнює третині номінальних грошових доходів всього населення країни за рік. За даними Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку впродовж 2009 р. українські заробітчани передали на батьківщину 12 млрд дол. США. Ця сума становить 8 % ВВП України.
Складнощі еміграції полягають у тому, що нелегальний статус українців за кордоном знижує ціну їхньої праці, створює умови для численних зловживань, формує у свідомості роботодавців країн прибуття уявлення про Україну як недемократичну, неправову державу. Водночас нелегальна трудова міграція не приносить прибутків державі, не поповнює соціальні фонди, ускладнює взаєморозрахунки між державами з цього приводу.
Трудова міграція з України найбільше спрямована в Росію, Польщу, Італію, Португалію, Грецію, Чехію, Кіпр, Німеччину та інші країни. Потік трудової міграції у цьому напрямі зумовлений насамперед близькістю кордонів та деякою поблажливістю місцевих законів до емігрантів. Все більше українців виїжджає на роботу в США, Канаду, країни Близького Сходу і Південно-Східної Азії.
Для країн еміграції повернення досвідчених, кваліфікованих працівників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки. Для деяких з цих країн грошові перекази емігрантів є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надходження валюти від експорту товарів. Грошові перекази працівників-емігрантів в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію свого бізнесу, виробництва та ін., що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.
З метою зменшення трудової міграції з України необхідно впровадити систему заходів організаційно-економічного характеру для припинення відпливу найбільш кваліфікованої і мобільної частини людського капіталу, що в загальному призводить до старіння структури трудових ресурсів. До найважливіших заходів стабілізації та ефективного функціонування економіки належать: розширення іноземного інвестування, створення нових робочих місць, створення сприятливих умов для розвитку середнього бізнесу тощо.
10.9. Вивезення капіталу з України і роль офшорних зон
У період нестабільної економічної ситуації в Україні умови для здійснення зовнішньоекономічної діяльності дещо змінилися, враховуючи недосконалість законодавства, проведення непрозорої приватизації, неконтрольованість з боку урядових структур.
Правовий інвестиційний процес в Україні регулюється більш ніж десятьма спеціалізованими та інвестиційними законами, але активної вітчизняної і зарубіжної інвестиційної діяльності в Україні не спостерігається. Така тенденція пов'язана не тільки із законодавчою сферою, а й з економічними, політичними та соціальними тенденціями. Економічні процеси в Україні мають кримінальну спрямованість, а тіньовий характер розподільчих і перерозподільних відносин підриває усю систему зацікавленості, надійності і перспективності пошуку інвестиційної діяльності. Крім того, закони про інвестиційну діяльність ані формально, ні за змістом не відповідають вимогам і потребам інвесторів у ринковій економіці.
Дуже низький рівень державного управління призводить до надмірного втручання у процес інвестування деяких урядовців з метою задоволення власних потреб. У цьому аспекті істотне значення має тіньовий експорт капіталу, що зменшує вітчизняні інвестиційні можливості. Основу цього явища становить недовіра власників капіталів до економічного режиму, бажання приховати капітали від надмірного оподаткування і зазіхань кримінальних структур. Тіньовий експорт капіталів лежить в основі одержання нелегальних доходів керівниками підприємств та працівниками державних організацій.
Відмивання тіньових капіталів найчастіше проходить через офшорні зони. Під офшорними зонами розуміють країни та території, що здійснюють реєстрацію іноземних компаній, на діяльність яких поширюється пільговий режим оподаткування. Компанії, зареєстровані в офшорних зонах і центрах, перебувають під юрисдикцією країни перебування і зобов'язані суворо дотримуватись місцевого законодавства.
Офшорні зони надають господарським агентам, що їх використовують, такі переваги: податкові пільги, значну свободу, практичну відсутність валютного контролю, можливість здійснення операцій з резидентами в будь-якій іноземній валюті, списання витрат на місці, анонімність, таємність фінансових операцій.
Найбільш відомі офшорні центри створені на острові Мін, Багамських та Віргінських островах, Кіпрі, Гібралтарі, в Панамі, Гонконгу, Сінгапурі, Швейцарії, Ірландії, а також на території Інгушетії та Калмикії.
Акумулювання вітчизняного капіталу за кордоном створює головну проблему — повернення його у вигляді інвестицій на Батьківщину, оскільки норма прибутку в Україні з врахуванням можливостей офіційної і тіньової економіки значно перевищує норму прибутку від використання коштів за кордоном. Тому й не випадково найбільшими інвесторами в Україну є Кіпр, Віргінські острови, Швейцарія, Гібралтар — відомі офшорні зони. За експертними оцінками за десять років незалежності України відплив коштів становив близько 20 млрд дол. США.
10.11. Інноваційні зв'язки України та їх форми
10.12. Сфера інформаційних послуг
10.13. Туристично-рекреаційні послуги
10.14. Інтеграція України у міжнародні організації
10.15. Співробітництво України з країнами СНД
Розділ 11. ФАКТОРИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
11.1. Сталий розвиток: екологія та економічний прогрес
11.2. Розвиток і довкілля. Вигоди від екологічно орієнтованих дій
11.3. Зміст поняття сталого розвитку