Регіональна економіка - Качан Є.П. - 10.10. Роль спільних підприємств і спеціальних економічних зон у формуванні економіки України

У сучасних економічних відносинах між державами використовуються різні форми спільного підприємництва як альтернатива повному поглинанню однієї фірми іншою або їх злиттю. Спільне підприємство (СП) має особливе значення у торгівлі з різними країнами. Більшість цих країн прийняли спеціальне законодавство, що спрямоване на заохочення іноземних інвестицій і одночасно захищає їхні власні життєві інтереси.

Багато великих інвестиційних проектів, які відіграють помітну роль у процесі відродження національної економіки в нашій державі, здійснені у формі спільних підприємств. З іншого боку, помилки та зловживання, яких було допущено під час організації спільного підприємництва, ускладнили спроби сформувати здорове конкурентне середовище, негативно позначились на соціально-економічних процесах, експортно-імпортному балансі та транскордонному русі капіталів.

Спільне підприємство — це така форма господарського і правового співробітництва з іноземним партнером, у межах якої створюється спільна власність на матеріальні і фінансові ресурси, використовувані для виконання виробничих, науково-технічних, зовнішньоторговельних та інших функцій.

У регулюванні спільного підприємництва державами часто застосовуються пільги та преференції, які стимулюють його розвиток. Це — звільнення від податків упродовж перших років функціонування, використання занижених ставок оподаткування і т. ін. Але є й інший бік діяльності спільних підприємств: далеко не завжди така діяльність сприяє оздоровленню конкурентного середовища в країні, реальному примноженню суспільного прибутку. Крім того, як показала практика, спільні підприємства мають порівняно більшу потенційну криміногенність. У деяких випадках мали місце відмивання нелегальних грошей і ознаки кримінального бізнесу, інвестиції в економіку були мізерними.

Після розпаду Радянського Союзу та розриву господарських зв'язків між колишніми республіками постало питання налагодження кооперації виробництва на пострадянському просторі, зокрема у формі спільних підприємств. До того ж функціональні особливості спільних підприємств сприяють у такий спосіб надходженню основної частини взаємних прямих інвестицій, щоправда у невиробничу сферу.

Нині на території України діє понад 2,2 тис. спільних підприємств за участю країн СНД, переважно Росії та Білорусі. Найбільшу кількість спільних підприємств було створено між Україною та Росією, на даний час на території нашої держави зареєстровано 550 таких структур. Це становить 13 % від загальної кількості спільних підприємств на території України. Причому саме у формі спільних підприємств опосередковано 72 % загального обсягу прямих інвестицій до України з Росії.

Так, у межах українсько-російського співробітництва в Україні організовано складання автомобілів ВАЗ "Волга" та "Газель", створено СП "Газтранзит" з розвитку нових газотранспортних магістралей, завершено роботу із створення літака АН-70 і АН-148.

Також проводиться робота з організації низки спільних підприємств із складання різних видів продукції, зокрема автобусів ЛАЗ міського типу на базі Лідського дослідного заводу "Неман", тракторних двигунів на базі заводу "Київтрактордеталь", з Інститутом електрозварювання ім. Є. Патона та ін.

Одним із видів міжнародного економічного співробітництва і важливою складовою стратегії експортної орієнтації є вільні економічні зони (ВЕЗ). Ухвалення рішення про доцільність створення і функціонування вільних економічних зон можливе, якщо в ході розробки техніко-економічного обґрунтування доведено, що витрати на створення будуть перекриті доходами від її діяльності, а також відбудеться досягнення позитивного соціально-економічного ефекту для держави, території розміщення, суб'єктів зони і населення.

ВЕЗ — це обмежені території, міста, морські й авіаційні порти, у яких діють особливі пільгові економічні умови для національних та іноземних підприємців, що сприяють розширенню зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, науково-технічних і науково-технологічних завдань.

Загальною характерною рисою різних видів економічних зон є наявність сприятливого інвестиційного клімату, що включає митні, фінансові, податкові пільги і переваги порівняно з загальним режимом для підприємців, що існують у тій чи іншій країні.

Створення ВЕЗ — дієвий напрям розвитку економіки окремих територій та регіонів, орієнтований, як правило, на розв'язання конкретних пріоритетних економічних завдань, реалізацію стратегічних програм та проектів. При цьому, як показує практика, система пільг, встановлених у ВЕЗ, достатньо індивідуальна і тісно пов'язана з реалізованими на її території програмами.

Створення вільних економічних зон має низку переваг як для іноземного капіталу, так і для економіки країни (структурна перебудова економіки, підвищення рівня зайнятості, раціональне використання природних ресурсів, одержання доступу до нових технологій).

Найважливішими вільними економічними зонами (їх інколи ще називають спеціальними зонами) є: "Донецьк", "Азов", "Закарпаття", "Миколаїв", "Порто-франко" (м. Одеса), "Порт-Крим", "Славутич", "Яворів", "Рені", "Курортополіс Трускавець", "Інтерпорт Ковель".

Термін дії договорів про утворення цих зон — від 20 до 60 років. Правовою базою діяльності цих зон є Постанови Верховної Ради або Укази Президента України.

Варто підкреслити, що ВЕЗ потрібно розглядати як один із інструментів державної економічної політики. Нерозуміння або ігнорування цього в політико-пропагандистському відношенні призводить до прояву популістських висновків про сепаратизм, нечесної фінансової діяльності, що збільшує ризики вивезення капіталу з України. Саме це й викликає неоднозначне ставлення до діяльності ВЕЗ певних урядових кіл, які приходять до влади.

Світова практика свідчить, що найважливішими проблемами функціонування ВЕЗ є соціальні. Соціальний захист працюючих у ВЕЗ бере на себе виконавча влада, яка насамперед орієнтується на структуру зайнятості працездатного населення. Практика ВЕЗ на території країни, що розвивається, засвідчує залежність її від багатьох чинників і передусім тих умов, які визначають напрям спеціалізації. Галузями спеціалізації, наприклад, в експортно-промислових зонах стають електроніка, текстильна, деревообробна, харчова, хімічна та інші галузі економіки. Водночас одна з них виступає як структурно-визначальна.

Таким чином, регулювання внутрішніх і зовнішніх відносин за своєю сутністю спрямоване переважно на стимулювання зовнішніх інвестицій. Разом з тим пільги, які надаються іноземними інвесторами, будуть дієвими лише за умови раціонального використання вже існуючих переваг регіону. В іншому випадку діяльність системи інвестування, а, отже, й ефективність діяльності ВБЗ, будуть мінімальними.