Регіональна економіка - Манів З.О. - 12.1. Зовнішня економічна діяльність України в умовах ринкової економіки.

12.1. Зовнішня економічна діяльність України в умовах ринкової економіки.

Міжнародні економічні відносини України являють собою широкий аспект торгових, виробничих, науково-технічних, фінансових та інших зв'язків між державами, що сприяють обміну економічними ресурсами. У сучасних умовах ринкової економіки жодна країна не може претендувати на повноцінний економічний розвиток без залучення її до міжнародних господарських зв'язків.

Ефективний розвиток економіки будь-якої країни тісно пов'язаний з економічною політикою інших країн, а форма участі у світовому поділі праці в значній мірі залежить від географічного положення держави, відмінностей у природно-кліматичних умовах країн, від їх ресурсного забезпечення рівня розвитку продуктивних сил.

Сучасний етап розвитку міжнародних економічних відносин характеризується розвитком глобалізації світової економіки, зокрема, фінансової глобалізації, виходом на перший план загально цивілізованих проблем - боротьбою із світовим тероризмом, вирішенням проблем наддержавного регулювання світового розвитку.

Нині Україна є невід'ємною складовою світової економіки, елементом більш загальної системної цілісності, інтернаціональних ринкових структур. Системна трансформація в Україні об'єктивно розглядається як важлива передумова розширення та підвищення ефективності міжнародної економічної діяльності в комплексі її макро- та мікроекономічних форм.

Міжнародні господарсько-економічні зв'язки для нашої країни є одним із ключових факторів розвитку. Про це свідчать такі дані: з початку незалежності і до кінця минулого століття частка експорту товарів та послуг у структурі ВВП України зросла з 24-26% до 45-47% . А в 2005 році вона становила біля 48 %. Ці дані переконливо свідчать про утвердження економіки України як самостійного організму, здатного до саморегулювання та виживання в міжнародній конкурентній боротьбі. Слід зазначити, що зростання вітчизняного експорту протягом цього періоду відбувалося в основному за рахунок збільшення вивезення товарів та послуг до провідних індустріальних держав та інших країн далекого зарубіжжя.

Практичний досвід зовнішньоекономічної діяльності доводить про необхідність проведення активної державної політики, забезпечення сприятливих нормативних організаційних передумову міжнародному співробітництві в усіх напрямках економічного розвитку.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності України насамперед полягає в створенні системи стимулів, спрямованих на ліквідацію дисбалансу між експортними та імпортними потоками в економіці держави, покращення стану платіжного балансу, зменшення залежності від імпорту. Регулююча роль держави здійснюється через прийняття ряду законодавчих актів щодо зовнішньо-економічної діяльності, різноманітних постанов і рішень уряду та через інструменти державного регулювання; тарифи, квоти, податки, міждержавні договори і угоди, протекціонізм та заходи щодо стимулювання експорту та імпорту.

З кожним роком Україна розширяє партнерські зв'язки із зарубіжними країнами, оскільки ринкові принципи все активніше впроваджуються в господарське життя країни. Організація зовнішньоекономічних зв'язків, зокрема, торгівлі, її структура і динаміка багато в чому характеризують національну економіку, її проблеми і перспективи розвитку, а також ступінь впливу на світогосподарські зв'язки. Нинішня зовнішньоторгова орієнтація все більш спрямовується на країни Європейського союзу, Північної Америки та інші країни з розвинутою ринковою економікою.

Однак, процес переходу України до ринкової економіки вимагає створення необхідних передумов для інтеграції до міжнародної системи економічного і наукового співробітництва. Однією із найважливіших частин системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності вважаються заходи здійснення контролю за експортом стратегічних товарів і технологій. Сьогодні українські товари на світовому ринку характеризуються ще низькою конкурентоздатністю, що стримує нарощування експорту та звужує як внутрішній, так і зовнішній ринки збуту. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності сприяє проникненню на внутрішній ринок, як правило, неякісних, але дешевих товарів, що поступово гальмує національне виробництво, перетворюючи Україну на периферію світового господарства. Нині майже половину всього експорту України становить продукція металургії та хімічної промисловості.

На перспективу в Україні доцільно розвивати ті галузі, які мають прискорений оборот капіталу і забезпечують потреби населення. Сюди потрібно віднести харчову і легку промисловості, а також галузі, які забезпечують їх сировиною та відповідну інфраструктурну сферу. Розвиток згаданих галузей в певній мірі залежить і від імпорту як сировинних ресурсів, так і від впровадження новітніх технологій. Тому в перспективі доцільно розширювати діяльність спільних міжнародних підприємств та створювати власну матеріально-технічну і сировинну базу. Особливої уваги заслуговує розвиток аграрного сектору, який є сировинною базою як для легкої, так і харчової промисловості. Найбільшим експортно-орієнтованим комплексом України в аграрному секторі є цукрово-буряковий комплекс. В 1990 р. Україна виробила понад 7 млн. тон цукру Три четверті його йшло на експорт за межі України. Нині виробляється цукру менше 2 млн. тон. В майбутньому при ефективності розвитку цукровиробничого комплексу, він може стати головним в експорті сільськогосподарської продукції.

Україна традиційно вважається країною з великим науково-технічним та інтелектуальним потенціалом. Однак за останні роки експорт продукції наукомістких галузей скоротився. Розширення обсягів виробництва наукомісткої продукції мало б позитивний вплив на збереження інтелектуального потенціалу, хоча в економічних зв'язках із зарубіжними країнами Україна використовує науково-технологічне співробітництво, до якого належить торгівля патентами, ліцензіями і т.п.

Зовнішньоекономічні зв'язки України повинні орієнтуватися на збільшенні питомої ваги в експорті готових виробів та значне скорочення поставок сировини. У структурі імпортних товарів переважає продукція, яка не виробляється в Україні, або виробляється в обмеженій кількості і є необхідною для задоволення потреб внутрішнього споживача та випуску експертних товарів. Нині наша країна в великій мірі залежна від постачання паливно-енергетичних ресурсів, а також медикаментів, кольорових металів, обладнання, комплектуючих, в яких держава не забезпечує свої потреби за рахунок власного виробництва.

Україна імпортує окремі продовольчі товари та продукти їх переробки. Тому для України життєво важливо забезпечити себе альтернативними джерелами постачання електроносіїв та мати власні ринки збуту товарів продуктової та виробничої сфер.

З метою посилення механізму державного регулювання імпортної політики необхідні заходи, спрямовані на забезпечення диверсифікації джерел поставок продукції виробничо-технічного призначення, в першу чергу продукції критичного імпорту. Це сприятиме зниженню ресурсної залежності від монопольних постачальників, а також посилить захист національних виробників на внутрішньому ринку, стимулюватиме імпорт сучасного устаткування, техніки, механізмів та квотних технологій.

Для України стратегічною метою повинен бути перехід від експорту сировини до експорту готової продукції.

Програма стабілізації та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків повинна включати оцінку можливостей сучасного експортного потенціалу України, першочергових імпортних потреб. Тому стратегічними напрямами діяльності держави повинно бути:

підвищення та нарощування випуску конкурентоздатної продукції;

ефективне використання специфічних ставок ввізного мита на імпортні товари з метою захисту власного товаровиробника та посилення контролю за якістю імпортних товарів;

надання відповідних пільг і допомог вітчизняним товаровиробникам, які займаються експортом продукції та вкладають інвестиції в галузі і виробництва, шляхом зменшення податкового тиску, сприяння отримання кредитів, здійснення активно) митно-тарифної політики;

розробка комплексної національної стратегії економічно збалансованого розвитку промислового виробництва з виділення пріоритетів науково-технологічного, експортнозорієнтованого розвитку та підтримання виробників, які працюють в галузях, що експортують дану продукцію;

запровадження в експортно-імпортних операціях механізму таких зустрічних закупівель, при яких імпорт будь-якої продукції здійснюється за умови зустрічного експорту продукції з країни імпортера.

Як ми бачимо, нині всі країни світу тою чи іншою мірою причетні до інтеграційних процесів в зовнішньоекономічній діяльності. Цей процес носить глобальний характер. Як показує досвід, нині найбільший ефект отримують найбільш розвинуті країни світу. Економічно слабші країни є надзвичайно вразливими і часто беззахисними перед дією глобальних економічних, фінансових, технологічних та інших чинників. Усе це вимагає створення національних і міжнародних механізмів, які б зменшували негативний вплив глобалізації на національний і світовий економічних ринок.