Регіональна економіка - Шевчук Л.Т. - Розділ 1. Предмет і завдання курсу "Регіональна Економіка"

1. Актуальність вивчення теми. Дисципліна "Регіональна економіка" дає змогу спеціалістам чітко простежити особливості поєднання елементів - місця прикладання праці, людські ресурси та природно-ресурсний потенціал у конкретному місці простору і в певний час, тобто в конкретних просторово-часових координатах, насамперед у країні та її регіонах, а також розглянути це поєднання і як фактора та передумови діяльності, і як наслідку діяльності. Крім того, саме ця наука допомагає виробити належні погляди на регіональну політику в державі.

2. Провідна ідея теми. Окреслити багато змістовність понять "продуктивні сили", "розміщення продуктивних сил", правомірність використання терміна "продуктивні сили" в сучасних умовах при насиченні його новим змістом, особливості "паспортних даних" науки "Регіональна економіка" на сучасному етапі її розвитку.

3. Головні завдання в освоєнні матеріалу. Зрозуміти значення, роль і актуальність знань з названої дисципліни, засвоїти "паспортні дані" цієї науки (об'єкт, предмет, функції, цілі).

Підготовка спеціалістів на економічних факультетах університетів передбачає вивчення студентами регіональної економіки. Що ж вивчає ця галузь знань? Перед тим, як відповісти на це питання, доцільно розкрити зміст поняття "продуктивні сили", які, безумовно, вона вивчає.

Зазначимо, що термін "продуктивні сили" дисципліна "Регіональна економіка" отримала у спадок від так званого діалектичного матеріалізму, в зв'язку з чим він зараз справедливо критикується. Однак цей термін настільки вкоренився, що викинути його з ужитку не так уже й просто: в наш час існують наукова дисципліна "Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка", спеціалізовані вчені ради зі захисту кандидатських і докторських дисертацій за спеціальністю "Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка", Рада з вивчення продуктивних сил України HAH України та інші, які активно використовують поняття "продуктивні сили".

Отже, термін "продуктивні сили" повинен мати право на існування. Хоча, безумовно, його варто наповнити новим змістом, знявши з нього класове й ідеологічне нашарування, сформоване історичним матеріалізмом. Адже саме згідно з теорією історичного матеріалізму це поняття отримало класове й ідеологічне забарвлення. Зокрема, у ленінському тлумаченні наголошувалось, що головною продуктивною силою суспільства є трудящий, робітник. Цим самим ігнорувались інші верстви, насамперед ті, котрі були пов'язані з інтелектуальною працею.

Крім того, відповідно до догм історичного матеріалізму, вважалось, що продуктивні сили перебувають у найтісніших зв'язках з виробничими відносинами й утворюють спосіб виробництва матеріальних благ - конкретну суспільно-економічну формацію (капіталістичну, соціалістичну та ін.). Антагоністична суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами призводить, на думку марксистів, до соціальної революції.

Як зазначає О. Шаблій, на сучасному етапі вже немає сумнівів у тому, що формаційний і класово-революційний підхід до місця та ролі продуктивних сил у суспільстві був і залишається псевдонауковим. Це доведено практикою розвитку та розміщення цих сил у так званих соціалістичних країнах.

У літературі марксистсько-ленінського зразка зміст поняття "продуктивні сили" розкривався як "поєднання речових (засоби виробництва) й особистісних (трудові ресурси) елементів, унаслідок чого здійснюється "матеріальне виробництво", що змушувало вважати будь-яку іншу діяльність (викладацьку, релігійну і под.) непродуктивною силою. Тепер, на нашу думку, продуктивні сили варто розглядати як поєднання місць прикладання праці та людей, унаслідок чого здійснюється діяльність, корисна суспільству, частині суспільства чи людині за умови, коли ця діяльність не суперечить суспільним морально-етичним нормам і цінностям. Зазначимо, однак, що люди - носії трудового потенціалу. Поняттям "трудовий потенціал" широко оперують у сучасній соціально-економічній науковій літературі. Ця категорія почала утверджуватися в останньому двадцятилітті XX ст. Перед її появою і водночас з її використанням економісти оперували й оперують такими поняттями, як "робоча сила", "трудові ресурси", "людські ресурси", "людський капітал", "людський фактор" і под. Ці поняття, в тому числі й поняття "трудовий потенціал", мають багато спільного: всі вони так чи інакше характеризують здатність людини до праці. Очевидно, саме тому дуже часто всі названі поняття вживаються у ролі синонімів, хоча між ними існує суттєва різниця.

З погляду дисципліни "Регіональна економіка", доцільно оперувати поняттям "трудовий потенціал", оскільки, на нашу думку, трудовий потенціал - це гранична кількість і якість запасів праці в конкретних умовах геопросторово-часових координат, якими володіє людина, група людей, суспільство. А саме від запасів праці залежить потреба в робочих місцях.

У зв'язку з цим стає очевидним, що і праця священика, і робота лікаря, і викладацька діяльність - праця, а самі вони є елементами продуктивних сил. У такому випадку йдеться також про реальні продуктивні сили. Але продуктивні сили можуть бути також фіктивними (неповноцінними). У ролі фіктивних продуктивних сил виступають роз'єднані їх елементи (наприклад, існують місця прикладання праці й існують люди, котрі через ті чи інші обставини змушені перебувати в неоплачуваних відпустках тощо, тобто продуктивні сили не функціонують). Види діяльності, які не відповідають суспільним морально-етичним нормам і цінностям, - наркобізнес, сутенерство, система рекету, військова діяльність агресивного характеру й інші види діяльності - варто розглядати як деструктивні сили.

За такого підходу новий зміст поняття "продуктивні сили" набуває особливої вагомості. Адже за допомогою двох слів можна виразити єдність місць прикладання праці, трудового потенціалу, особливості їх взаємодії, що виявляється як характер взаємовідносин між людьми в процесі діяльності, та їх вплив на природно-ресурсний потенціал в конкретному місці простору й у певний час, тобто в конкретних просторово-часових координатах, а також розглянути це поєднання як фактор і передумови діяльності та як наслідок діяльності. Інший аналог цьому терміну в такому контексті знайти важко.

Отже, реальні продуктивні сили мають місце тоді, коли здійснюється діяльність, корисна суспільству, частині суспільства чи людині. Але будь-яка діяльність вимагає певних взаємовідносин між людьми. Такі взаємовідносини в науковій літературі часто називали виробничими відносинами, звужуючи при цьому їх справжній зміст. Адже виробничі відносини характерні тоді, коли виконується виробнича діяльність, тобто в умовах матеріального виробництва, коли люди створюють засоби виробництва і предмети споживання. Вся ж діяльність набагато ширша, тому взаємовідносини між людьми, які виникають у процесі діяльності, потрібно називати діяльнісними відносинами.

Кількісні та якісні ознаки елементів продуктивних сил на конкретній території на визначену дату, характер діяльнісних відносин, а також особливості взаємозв'язків і взаємозалежностей між ними визначають рівень розвитку продуктивних сил в обумовленій системі відліку, наприклад, у регіонах і країнах, які є регіонами на глобальному рівні.

Продуктивні сили функціонують, еволюціонують, розвиваються у певних геопросторово-часових координатах. Отже, поняття продуктивних сил невід'ємне від поняття їх розміщення у просторі. Це сприяло виникненню терміна "розміщення продуктивних сил". Аналіз сучасної наукової літератури дав змогу виявити багато-змістовність поняття "розміщення продуктивних сил". Під ним розуміють:

- зміст дисципліни - науки "Регіональна економіка", яка вивчає продуктивні сили крізь призму ефективності їх функціонування, зумовленої особливостями місця розташування;

- процес - переміщення окремих елементів продуктивних сил із однієї точки простору в іншу;

- локалізацію в просторі-точну адресу, прив'язку елементів продуктивних сил до конкретного місця в просторі;

- структурні зрушення - динамічність стану продуктивних сил у розрізі територіальних утворень (районів, областей);

- зсуви - перерозподіл продуктивних сил у просторі за певний період;

- напрямок розвитку - сукупність заходів соціально-економічної політики;

- форму організації продуктивних сил у просторі на різних ієрархічних рівнях, зокрема регіональному.

Найпоширеніше визначення змісту поняття "розміщення продуктивних сил" дав Е. Алаєв: "Розміщення продуктивних сил - динамічний стан, що характеризує розподіл продуктивних сил по території відповідно до природних, соціальних і економічних умов окремих районів і визначається особливостями територіального поділу праці, властивими цій соціальній системі". Результатом розміщення продуктивних сил завжди є їх форми. На думку Е. Алаєва, форми розміщення продуктивних сил - це стійкі економіко-географічні утворення, які характерні розмірністю, конфігурацією, щільністю та взаємним розташуванням структурних елементів; причому такі характеристики тісно пов'язані з функціональними характеристиками цього утворення і залежать від них.

Такими універсальними формами є регіони. Ось чому в науковій літературі поняття "регіональна економіка" дуже часто розглядається як синонім поняття "розміщення продуктивних сил в регіоні".

Регіональну економіку трактують і як особливості розвитку продуктивних сил у межах регіону, як територіальну організацію на регіональному рівні.

Підсумовуючи сказане, доходимо висновку: "розміщення продуктивних сил" - це зміст науки "Регіональна економіка" (те, що ця наука вивчає, і з якого погляду).

Загалом під змістом науки "Регіональна економіка" варто розуміти сукупність її наукових ідей і гіпотез, котрі виявляються за допомогою властивого цій науці понятійно-термінологічного апарату, а також законів, закономірностей і принципів, теорій і концепцій, які адекватно відображають об'єкт і предмет дослідження.

Розрізняють загальний і конкретні об'єкти науки "Регіональна економіка" (те, що наука вивчає).

Загальним об'єктом вивчення науки "Регіональна економіка" є власне продуктивні сили. Конкретні об'єкти дослідження - це форми геопроеторової (територіальної) організації продуктивних сил або їх елементів різних ієрархічних рівнів, зокрема регіонального рівня. Предметом цієї науки (поглядом дослідження об'єкта науки) є геопросторова (територіальна ) організація продуктивних сил та їх елементів у районах зокрема та країні загалом.

О. Шаблій визначив чотири основні ознаки геопроеторової (територіальної) організації:

1. Взаєморозташування (взаєморозміщення) об'єктів у двовимірному просторі земної поверхні. Воно існує між двома пороговими масштабами: а) загальноземним (глобальним); б) "точковим", вираженим рівнем окремого підприємства (закладу) чи населеного пункту. Всі просторові відношення явищ і процесів між двома названими масштабами характеризуються географічністю. Важливою рисою геопросторовості є взаємозв'язаність об'єктів розташування з природним середовищем земної поверхні.

2. Існування просторових зв'язків між розташованими у межах земної поверхні об'єктами. Ця зв'язаність виражається: а) наявністю ліній зв'язку (транспортних та інших ліній комунікацій); б) переміщенням речовини, енергії й інформації (передусім людей - носіїв усіх цих "субстанцій").

3. Існування територіальних утворень продуктивних сил (формувань, поєднань, систем, структур ).

Найчастіше ці територіальні утворення є конкретними об'єктами суспільно-географічних досліджень, а також конкретними об'єктами науки, що вивчає розміщення продуктивних сил. Прикладами можуть бути економічний район, господарський вузол, територіальний агропромисловий комплекс, територіальна система розселення та ін.

4. Функціонування територіальних утворень в часі, що полягає в регульованій (у тому числі саморегульованій) зміні їх станів унаслідок взаємодії з довкіллям (природним і суспільним) для досягнення завчасно передбачених цілей.

Головна мета науки "Регіональна економіка" - пошук такої територіальної організації і таких форм продуктивних сил для конкретних умов геопросторово-часових координат того чи іншого ієрархічного рівня, зокрема регіонального, які б функціонували в цих умовах з найвищою ефективністю.

Для досягнення цієї мети необхідно розв'язати низку завдань:

- збагатити теоретичну базу науки;

- дослідити фактори розвитку і розміщення продуктивних сил в умовах реформування сучасної економіки;

- виявити особливості галузевої і територіальної структур господарських систем різних територіальних утворень;

- розробити нові методи дослідження;

- апробувати отримані результати в країнах з різним рівнем соціально-економічного розвитку і под.

Наука "Регіональна економіка" виконує низку функцій:

- теоретичну - збагачення знань самої науки;

- пізнавальну - дає змогу краще пізнати закономірності розвитку і функціонування продуктивних сил у різних країнах світу та в окремих їх регіонах;

- світоглядну - допомагає виробити власний погляд на сучасні проблеми розвитку продуктивних сил;

- прогностичну - допомагає визначити перспективні шляхи розвитку продуктивних сил окремих територіальних утворень й інші функції.

Згадана наука тісно взаємозв'язана з економічною та соціальною географією, районним плануванням і містобудівництвом та рештою наук, які вивчають розміщення продуктивних сил у різних аспектах.

Наголосимо, що вивчення дисципліни "Регіональна економіка" надзвичайно актуальне в наш час. Адже вона, як уже зазначалось, чи не єдина дає змогу студентам економічних й інших спеціальностей вивчити і зрозуміти особливості поєднання таких елементів, як місця прикладання праці, людські ресурси та природно-ресурсний потенціал у конкретному місці простору і в певний час, тобто в конкретних просторово-часових координатах, а також розглянути це поєднання як фактора й передумови діяльності та як наслідку діяльності. Іншої подібної дисципліни, яка б давала такі знання, в складі навчальних програм для студентів економічних факультетів немає.

Перехід до ринкової економіки, що здійснювався в Україні в умовах гострої та затяжної кризи, яку не вдалося остаточно подолати дотепер, вимагає негайного розв'язання низки теоретичних проблем розвитку економіки в регіонах, без чого неможливе розроблення стратегії розвитку національного комплексу країни на найближчу і віддаленішу перспективу.

Отже, назріла нагальна потреба у розв'язанні цих питань. Вони, безумовно, дискусійні й вимагають серйозного обговорення. Але їх вирішення сприятиме не лише підвищенню ефективності формування національного комплексу України, а й розвитку цивілізації на планеті Земля.