Регіональна економіка - Шевчук Л.Т. - Розділ 11. Аналіз розвитку продуктивних сил України

1. Актуальність вивчення теми. Знання про особливості розвитку продуктивних сил України, їх структуру, тенденції розвитку основних галузей дають змогу оцінити проблеми розвитку національного господарського комплексу та можливості їх розв'язання.

2. Провідна ідея теми. Незважаючи на переважно негативні тенденції розвитку продуктивних сил, Україна має шанси активізувати розвиток їх складових у найближчій перспективі.

3. Головні завдання в освоєнні матеріалу. Володіти інформацією про особливості розвитку продуктивних сил України.

Розвиток продуктивних сил України в умовах незалежності відбувався за здійснення реформ грошово-кредитної, фінансово-валютної, банківської, цінової, митної системи; становленні ринку товарів, капіталу, робочої сили, фондового ринку; інтенсифікації процесів створення конкурентно-здатних підприємницьких структур, розгалужених інфраструктурних систем. Унаслідок реформування економіки низка економічних об'єктів змінила форму власності (табл. 11.1, рис. 11.1).

З'явилася низка малих підприємств, кількість яких щорічно зростає, незважаючи на те, що багато їх щороку перестають функціонувати (табл. 11.2, рис. 11.2).

Таблиця 11.1. Кількість об'єктів, що змінили форму власності*

* Дані Держкомстату України. Інформація оновлюється останній раз у зв'язку з переведенням державних статистичних спостережень із питань приватизації до відомчої звітності Фонду державного майна України ** Дані наведено з урахуванням вилучення об'єктів, з якими, за інформацією Фонду державного майна України, його регіональних відділень, Фонду майна АР Крим, органів місцевого самоврядування, розірвано договори купівлі-продажу на 1 січня 2007 р.

Для того, щоб виявити загальні тенденції розвитку продуктивних сил і особливості територіальної організації національного комплексу України, важливо проаналізувати основні макроекономічні показники. Серед них - валовий внутрішній продукт (ВВП). Обчислений за методологією та даними РВПС України НАН України, він дорівнював у 1997 р. 36,8 % від рівня 1990 р.,

Рис. 11.1. Динаміка об'єктів, що змінили форму власності у 1994-2006 рр.

Рис. 11.2. Динаміка кількості малих підприємств за період 2000-2007 рр.

Таблиця 11.2. Основні показники розвитку малих підприємств*

Дані Держкомстату України

** У тому числі штатні, позаштатні й неоплачувані (власники, засновники підприємства, члени їх сімей) працівники

*** У тому числі штатні та позаштатні працівники

а додана вартість становила у матеріальних галузях, відповідно, 33,0 %, у тому числі в промисловості - 38,3 %, сільському господарстві - 53,5 %, сфері обслуговування - 42,9 %.

У 90-х роках постійно зростала ресурсомісткість ВВП і сповільнювалась його прибутковість. Унаслідок цього зменшувались абсолютні обсяги оплати праці та прибутку суспільства. Деформувалася й структура ВВП: скорочувалися накопичення, збільшилися кінцеві споживчі витрати.

ВВП є найважливішим показником економічної діяльності у системі національних рахунків. Зазначимо, що Держкомстат здійснив перехід до обчислення показників національних рахунків України у 1994 р. За його офіційними даними, реальний ВВП у 1990-1999 рр. постійно зменшувався. З 1995 р. темпи річного зниження ВВП стали повільнішими: 1999 р. вони становили -0,4 % порівняно з -12,2 % 1995 р. У другій половині 1999 р. ситуація дещо поліпшилась. Проте обсяг реального ВВП, обчислений за офіційними даними, становив 1999 р. близько 50% рівня 1992 р.

Динаміка випуску ВВП за 1990-2005 рр. засвідчує, що у 2005 р. обсяг ВВП становив лише 62,7 % рівня 1990 р. (табл. 11.3). Це означає, що Україна не змогла подолати соціально-економічну кризу, яка сформувалася і загострилася в 90-х роках XX ст. (табл. 11.4).

Таблиця 11.3. Валовий внутрішній продукт*

Закінчення табл. 11.3

*Дані Держкомстату України

Виробництво ВВП на особу в Україні є меншим у 2 рази порівняно з Польщею і в 4-11 разів порівняно з іншими розвинутими країнами - давніми членами Євросоюзу. Водночас цей показник для таких країн, як Румунія, Болгарія, котрі недавно вступили до ЄС, - майже такий, як для України.

Порівняно низький рівень ВВП в Україні фахівці пояснюють структурою його утворення. Незважаючи на спад виробництва в агропромисловому комплексі, частка сільського, мисливського та лісового господарства в обсязі ВВП України залишалася достатньо високою (наприклад, 2004 р. - 11,4 %), а в країнах ЄС - приблизно 2,1 % (у Польщі - 3 %). Одночасно зберігався високий рівень зайнятості найманих працівників у цьому секторі економіки (2004 р. - 11,7 % загальної кількості працюючих проти 5,4 % у країнах ЄС).

Україна є промислово-аграрною державою. За структурою економіки 15 регіонів країни належать до промислово-аграрних .

Упродовж багатьох років сільське господарство належало до найважливіших галузей економіки України.

Продовження табл. 11.4

Продовження табл. 11.4

Адже вона має сприятливі природні умови для розвитку сільськогосподарського виробництва, яке здавна було традиційним видом діяльності українців. Україна - провідна аграрна держава Європи з потужним ресурсним потенціалом для подальшого розвитку сільського господарства, що вже у найближчій перспективі могло б стати високоефективним, експортоспроможним. І на сучасному етапі, незважаючи на складні умови функціонування, ця галузь традиційно належить до найважливіших, є основною ланкою агропромислового комплексу (АПК). Сільське господарство посідає друге місце після промисловості за випуском продукції, це важлива галузь спеціалізації національного господарського комплексу. На країну припадає майже третина запасів чорнозему та 27 % орних земель Європи. На мешканця України припадає в середньому 0,66 га ріллі (в Польщі та Франції цей показник вдвічі менший). У зв'язку з різними причинами названий показник постійно зменшується. У Закарпатській області на жителя припадає лише 0,16 га ріллі, у Львівській - 0,31 га. Такі показники оцінюються Міжнародною комісією з продовольства (ФАО 00Н) як критичні. Але за якісним складом і природною родючістю ґрунтів Україна - одна з найбагатших держав світу. Експертні оцінки, що містяться в праці "Україна: прогноз розвитку продуктивних сил" (К., 1998), стверджується: за раціональної структури землекористування і відповідної наукової та ресурсної бази землеробства сільське господарство країни в змозі забезпечити продуктами харчування 140-145 млн осіб. Однак навіть за такої кількості населення, яка зараз проживає в Україні, продовольча безпека країни залежить від перспектив розвитку сільського господарства у найближчій і віддаленішій перспективі.

Найвища сільськогосподарська освоєність території (понад 85 %) характерна для Запорізької, Миколаївської та Кіровоградської областей, найнижча - для поліських областей.

В Україні має місце висока розораність ґрунтів, що дедалі більше перетворюється на складну проблему з погляду збереження земельних ресурсів. Відсутність фінансування унеможливлює належний рівень відновлення продуктивності земельних угідь, їх родючості. За роки незалежності в агропромисловому комплексі усіх регіонів України відбувся значний спад, зокрема у 1999 р., коли виробництво сільськогосподарської продукції становило лише 48,6 % рівня 1990 р.

Рівень розвитку та спеціалізацію сільського господарства визначають рослинництво і тваринництво (табл. 11.5-11.7).

При цьому площа сільськогосподарських угідь упродовж 1990-2006 рр. щорічно скорочувалася (рис. 11.3).

Для сільського господарства України характерними були значні регіональні диспропорції, які впродовж останніх років дещо пом'якшилися.

Дані засвідчують наявність низки проблем у сільському господарстві країни, від розв'язання яких залежить забезпеченість населення продуктами харчування. Сказане підтверджують фінансові результати функціонування цієї галузі, які значно менші, ніж у промисловості (табл. 11.7). Принагідно зазначимо, що всі підприємства України впродовж 2006 р. отримали фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування у сумі 76,3 млрд грн. Це в 1,2 разу перевищує обсяги попереднього року, причому 66,5 % підприємств були прибутковими й отримали 110,7млрд грн прибутку, що в 1,2 разу більше ніж за 2005 р. Збитково працювало 33,5 % підприємств. Вони допустили збитків на суму 34,4 млрд грн (у 1,4 разу більше ніж у попередньому році). У сільському господарстві збитковою була третина підприємств (табл. 11.7).

Промисловість - провідна галузь національного господарського комплексу України. У 90-х роках XX ст. відбулося різке зниження випуску промислової продукції,

Таблиця 11.7. Фінансовий результат підприємств (млн грн)*

Рис. 11.3. Динаміка площі сільськогосподарських угідь у 1990-2006 рр., тис. га

зумовлене кризовими явищами в економіці країни. У 2000-2005 рр. розвиток цієї галузі дещо активізувався (табл. 11.8).

Найрозвинутішими промисловими регіонами є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська і Харківська області та м. Київ. На них припадає понад 70 % загальнодержавного обсягу реалізованої промислової продукції, а питома вага кожної з таких областей, як Волинська, Тернопільська, Херсонська, Чернівецька, Закарпатська, Кіровоградська та м. Севастополя не досягає навіть 1 %.

З початку 90-х років спостерігалися високі темпи зменшення обсягів промислового виробництва, пік якого припав на 1998 р., коли виробництво промислової

продукції становило лише 49 % обсягу 1990 р. Позитивні тенденції до стабілізації обсягів промислового виробництва простежуються у 1999 р. Випуск продукції дещо стабілізувався за рахунок експортно-орієнтованих і основних галузей.

У 2005 р. тенденції щодо активізації функціонування виробничого сектора економіки зберігалися. Так, зростання промислового виробництва мало місце майже у 22 регіонах країни (зменшення спостерігалося у Донецькій, Львівській, Одеській, Полтавській і Херсонській областях).

У структурі промисловості в регіонах з'явилися процеси її "згортання" до однієї-двох значущих галузей. Так, у 15 регіонах України переважала харчова промисловість і переробка сільськогосподарських продуктів, у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій областях - металургія й обробка металу, Луганській - нафтопереробка, металургія й обробка металу, Полтавській - виробництво продуктів нафтопереробки, Рівненській і Хмельницькій - виробництво та розподілення електроенергії, у Сумській області - машинобудування та видобування енергетичних матеріалів. Структурні зрушення в українській промисловості, що тривають з 1993 р., характерні зростанням питомої ваги важкої індустрії (енергетика, паливна, чорна металургія) та різким падінням частки машинобудування і легкої промисловості.

За 2005-2006 рр. зріс обсяг реалізованої продукції практично всіх галузей промисловості (табл. 11.9).

На жаль, зростання обсягів реалізованої продукції значною мірою зумовлене підвищенням цін на енергоносії та сировину.

Вибір напрямку розвитку промисловості (свідомо чи несвідомо), зроблений українським керівництвом, що має на меті розвиток традиційних основних галузей, неодмінно призводитиме до зменшення обсягів виробництва в майбутньому. Згадані галузі ніколи не будуть давати такого обсягу виробництва, який компенсував

Закінчення табл. 11.9

Дані Держкомстату України (сформовано в підприємствах - юридичних особах (у тому числі малих) за функціональним принципом (за однорідними продуктами, що згідно з Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД) належать до відповідного виду економічної діяльності) з урахуванням обсягів реалізації підприємств-замовників) би падіння в машинобудуванні, легкій і харчовій промисловості. Виробництво в цих секторах повинно бути підкріплено реальними заходами, спрямованими на приватизацію (де б підприємства очолили нові директори, здатні ефективно керувати), створила б умови для співпраці та залучення іноземного капіталу (це забезпечить приплив інвестиційних коштів і ноу-хау), дерегуляції економіки (спонукатиме утворенню нових та ефективних підприємств).