Соціологія - Жоль К.К. - Пропедевтичні зауваження

У наш надзвичайно динамічний час відбуваються істотні смислові зміни у мові науки. За всіма цими змінами важко простежити. Тому бажано орієнтуватися на більш-менш усталені значення вихідних понять будь-якої науки, якими у нашому випадку є поняття "метод", "методика" та "методологія". Слово "метод", яке походить від грецького "methodos" (прийом, спосіб, спосіб дії, шлях), вказує на шлях, спосіб досягнення певних цілей (практичних чи теоретичних). У науці терміном "метод" позначають упорядковану послідовність інструментально забезпечених дій, тобто мають на увазі певний тип продуктивної діяльності, що передбачає використання відповідних інструментів.

Технологічний аспект методу фіксують терміном "методика" у значенні точного дотримання певної послідовності дій. У певному розумінні термін "методика" близький за значенням до математичного терміна "алгоритм" (система операцій, здійснюваних за визначеними правилами для розв'язання відповідних завдань).

Коли людям бракує тих чи тих знань, практичних навичок, інструментів для досягнення поставленої мети, вони, як правило, спочатку звертають увагу на вже відомі методи, щоб вдосконалити та розвинути їх. Так виникає методологія як спосіб усвідомлення можливостей наявних наукових методів і способів практичного використання набутих знань. Інакше кажучи, методологія не обмежується теоретичним підходом до розв'язання завдань, зумовлених природою наявних методів; вона є також своєрідним і дуже важливим регулятором застосування цих методів та розробки нових.

Методологія наукового пізнання, соціального зокрема, є необхідним набутком сучасної науки.

Розвиток науки пов'язаний не тільки з удосконаленням методів і форм пізнання, а й зі створенням нових пізнавальних інструментів. Тому правильна оцінка наукового інструментарію допомагає вченим відносно швидко розв'язувати однотипні завдання, критично запозичуючи досвід та перевірені методи з інших наукових дисциплін.

Про методи наукового пізнання, як і про знаряддя праці, можна сказати так: методи — це втілення єдності суб'єкта та об'єкта пізнання з урахуванням того, що у будь-якому різновиді людської інструментальної (знаряддєвої) діяльності одночасно змінюються об'єкти, розкриваючи свої нові властивості, та суб'єкти, збагачуючи себе новими знаннями про предметний світ. Змінюються також інструменти, вдосконалюючись і розвиваючись, як того вимагають об'єктивні обставини та нові цілі людської діяльності на базі дедалі ширших та глибших знань про навколишній світ. Адже ми пізнаємо світ для того, щоб змінювати його відповідно до наших реальних потреб та інтересів. З цього випливає, що методи пізнання мають відображати споживчі (у широкому розумінні) якості предметів. Кількісне та якісне розширення існуючого споживання передбачає не безкорисливе дослідження дійсності, а дослідження з метою відкриття нових споживчо корисних властивостей речей, нових різновидів технічного оброблення предметів, за допомогою якого цим предметам надають нової споживчої вартості (цінності). Метод не є щось самостійне й незалежне від суб'єкта. Немає й не може бути ніякого пізнання поза наявною даністю суб'єкта пізнання, але це не означає, що методи цілком і повністю зобов'язані своїм існуванням породжувальній силі нашої голови. У реальному житті об'єкт існує до суб'єкта і тим самим немовби задає, визначає характер та природу "посередника" (методу, інструменту, знаряддя праці) між собою та людиною. Суб'єкт не може не зважати на цей факт, хоча й намагається "хитрувати".

Видатний представник класичної німецької філософії Г. В. Ф. Гегель (1770—1831) першим звернув увагу на здатність людського розуму до хитрування. Він зауважив, що будь-яка досягнута мета стає засобом для досягнення нової мети, і тим самим царство засобів дедалі збільшується. Будь-якої мети досягають шляхом застосування засобів, що полегшують життя тим, хто їх опанував. У цій винахідливій розважливості німецький мислитель вбачав феномен "хитрування розуму". Іншими словами, хитрування розуму полягає в тому, що людина для задоволення своїх духовних та матеріальних потреб помішає між собою та об'єктом пізнання об'єкт-засіб, змушуючи мету та засіб впливати одне на одного і виявляти у цьому процесі свої раніше приховані властивості. Сила наукових понять, методів наукового пізнання міститься у тих предметах об'єктивної дійсності, які відображені за допомогою цих понять і методів у нашій свідомості.

Метод тільки тоді науково виправданий, коли його "технологія" відображає закономірності об'єктів, які залучені до сфери практичної життєдіяльності людей і які стали об'єктами пізнання для зацікавленої в них людини. Тому для аналізу дійсності слід звертатися до самої дійсності, а не до бажаних уявлень про неї.