Соціологія - Сірий Є.В. - 10. Натуралістичний виклик соціології

Незважаючи на кризу позитивістських тенденцій у соціології в 60-х роках, у 70-х спостерігається посилення останніх в соціології, які стимулювали виникнення в загальному руслі неопозитивізму низки нових концепцій: біхевіористична соціологія, соціобіологічні концепції, методологічний позитивізм, постпозитивістські концепції. Найістотнішими концепціями даного напряму виступають соціобіологія та

соціальний біхевіоризм. Соціобіологія обрала за мету вивчати біологічні засади будь-якої соціальної поведінки для того, щоб мати можливість глибше осмислити закономірності та залежності, що спостерігаються у живому світі. Перегляд засад соціальних наук, визнання саме об'єктивних природних універсалій і редуціювання соціального через природничо-наукові закономірності - основні питання, що стоять перед даним теоретичним підходом, який невипадково відродився. В різний час майже всі соціологічні напрями так чи інакше підпадали під вплив суміжних біологічних наук. Корені біологізації в соціальних науках торкалися концепцій органіцизму, соціальної екології, ідей природного відбору і т. ін. Так чи інакше, суперечливі взаємини наук про людину і суспільство та наук про живу природу не зникали.

Найбільш відомим серед "біологізаційних" намагань була "теорія інстинкту", за допомогою якої пробували пояснити певні види соціальної поведінки. Відомим теоретиком у даній сфері вважається К. Лоренц (австрійський етолог, психолог, соціолог). Він, зокрема, досліджував "інстинкт агресії" як присутність "звірячого" в людській природі.

Теоретики даного напряму відшукували біологічні універсали, які існують незалежно від людської свідомості в будь-якій соціальній системі типу: прагнення власності, ієрархія статусів, принцип територіальності, вирішення конфліктів, "дурні звички", агресивність - все, що простежується у тварин. Прихильники даного напряму доводять, що соціокультурні досягнення людини, форми людської організації мають і біологічне підґрунтя.

У науковому колі вживаються різні варіанти найменування цього підходу: "соціобіологія", "еволюційна екологія", "біхевіористська біологія" тощо. Найбільш відомими теоретиками даного напряму є Б. Уілсон, Дж. Александер, П. Ван та ін.

Сучасні ідеї соціобіології найбільш системно представлені Едвардом Уілсоном - американським ентомологом. У своїй відомій праці "Соціобіологія: новий синтез" (1975) він наголошував на існуванні і ролі багатьох природних та генетичних факторів для розуміння суспільних явищ та життєдіяльності людей. Уілсон стверджує спільність визначальних принципів функціонування живих спільнот (типу батьківського піклування, владарювання, правила територіальності, прагнення до "оволодівання"). Згідно з його аргументацією всім "біологічним прошаркам" (комахи, птахи, ссавці) обов'язково притаманна ієрархічність: в них існують "підлеглі" і "володарі", різні "класи". Даний біо-соціальний підхід створив певне підґрунтя для багатьох натуралістичних установок, які намагаються редуціювати біологічні закономірності на соціальні явища. Однак він має, власне, і багато вад, що не дозволяє в повному обсязі претендувати на головний об'єктивний підхід у розумінні соціальних явищ.

Іншим теоретико-методологічним напрямом у неонатуралізмі є соціальний біхевіоризм - своєрідна спроба на ґрунті засобів, методів та понять експериментальної психології побудувати соціологічну теорію. Лідером цього напряму виступав американський психолог Беррес Скіннер. Він був проповідником того, що біхевіоризм повинен стати методологічною засадою всіх соціальних наук, філософією "науки людської поведінки". На його думку, біхевіористична психологія повинна описувати об'єктивно спостережувані закономірні зв'язки між стимулами та реакціями у соціальних відносинах, і особлива увага приділялася механізмам підсилення цих реакцій. Скіннер висунув концепцію, згідно з якою будь-який живий організм у ході процесів, які багаторазово повторюються, набуває нових реакцій на зовнішні стимули, завдяки тому, що сам їх "підкріплює". Іншими словами, індивіди, за його аргументацією, повторюють дії, за які були винагороджені раніше. Якщо дія індивіда не отримує очікуваного стимулу, то можливі прояви агресивності, а якщо навпаки – то задоволеності. Згідно з системою "дія-стимул-дія" вчений хотів окреслити в психологічних поняттях не тільки індивідуальну соціальну поведінку, але й поведінку соціальних структур. Основна методичність в його поглядах полягає в тому, щоб досліджувати "відкриту поведінку" людини та середовища її протікання, котре впливає на неї. Головним в його підході є обґрунтування закономірностей "оперантної поведінки" (висхідна від самого організму поведінка, котра діє на середовище і генерує підкріплення) - тобто модифікація відомого принципу рефлексивної поведінки: реакція на стимул доповнюється підкріпленням, підсиленням її через вплив факторів середовища, оточення. Крім того, людина при цьому (у моделях поведінки) користується ще й соціальним (історичним досвідом). Успіх у даному випадку розглядається як головний елемент "підкріплення", що спонукає індивіда до більш активних дій. Ефект успіху має закріплюватися у внутрішньому прагненні, спонуканні до повторення певних дій. Таким чином, зокрема, пояснювалося багато видів соціальної поведінки людини. Біхевіористична стратегія містить чимало ідей та положень, що збагачують соціологію, однак вона має і значні недоліки та суперечності. Намагання побудувати поведінкову психологію за природничими зразками звузило цей науковий підхід. Зведення людини до "реагуючої субстанції" з малим врахуванням феномену свідомості заслуговує критики. Окрім цього, кожний "поведінковий" об'єкт розглядався відособлено, окремо, причому домінантою в осмисленні соціальної поведінки дані теоретики висували психологізм.

Контрольне запитання:

1. Ідеї натуралізму в сучасній соціології.