Соціологія - Сірий Є.В. - 12. Структуралістичні концепції

Однією з досить специфічних теорій в сучасній Західній соціології є теорія структурами або, точніше, структуралізм у соціології. Його теоретики спрямовували увагу на вироблення системи певних узагальнених абстрактних понять для аналітичного вивчення соціальних явищ з метою формального моделювання і статистичного вивчення соціальних явищ у більш узагальнених рисах структуралізм визначають як пошук універсальних і незмінних законів людського життя.

Це – досить складний науковий напрям у гуманітарному знанні, що виник у 20-х роках XX ст. і отримав пізніше різні філософські й ідеологічні інтерпретації. Виникнення структуралізму як конкретно-наукового напряму пов'язано з переходом ряду гуманітарних наук від переважно описово-емпіричного до абстрактно-теоретичного рівня дослідження. Основу цього переходу склало використання структурного методу, моделювання, а також елементів формалізації і математизації. Структурний метод, що лежить в основі структуралізму, спочатку був розроблений у структурній лінгвістиці, а трохи пізніше був поширений на літературознавство, етнографію, історію і деякі інші гуманітарні науки. У більш вузькому (і строгому) змісті під структуралізмом мають на увазі комплекс наукових і філософських ідей, пов'язаних із застосуванням структурного методу, які отримали найбільше поширення у 60-х роках. Його основні представники - французькі вчені: етнолог К. Леві-Стросс, історик культури М. Фуко,

психоаналітик Ж. Лакан, літературознавець Р. Барт, а також мистецтвознавець У. Еко (Італія).

Основу структурного методу становить виявлення структури як сукупності відносин, інваріантних (незмінних) при деяких перетвореннях. У такому трактуванні поняття структури характеризує не просто стійкий "кістяк" якого-небудь об'єкта, а сукупність правил, за якими з одного об'єкта можна одержати другий, третій і т. д. шляхом перестановки його елементів і деяких інших симетричних перетворень.

Впровадження в гуманітарні науки структурного методу в такому його трактуванні пов'язано з радикальною перебудовою самого предмета цих наук – з побудовою нових типів ідеальних об'єктів, що володіють високим ступенем конструктивності, і з виникненням нових типів міжпредметних зв'язків.

Об'єкт дослідження конкретно-наукового структуралізму - культура як сукупність знакових систем, найважливіша з яких – мова, але в яку входять також наука, мистецтво, релігія, міфологія, звичаї, мода, реклама і т. п. Саме на цих об'єктах структурно-семіотичний аналіз дозволяє знайти сховані закономірності, яким несвідомо "підкоряється" людина. Цим закономірностям відповідають глибинні шари культури (ментальні структури – психологічні механізми, що обумовлюють надання переваги певним типам і формам мовних репрезентацій, духовний склад, спосіб думок; епістеми, як умовно-конструйовані культурно-історичні утворення)

Корені структуралістичних засад - у структурній лінгвістиці, граматичній системі мови. Увага приділяється, як правило, культурним явищам у вигляді етнографічних, психологічних, історико-наукових, історико-культурних та естетичних систем-утворень, як сукупності взаємозв'язуючих та взаємодіючих елементів, суть яких визначається не стільки змістом, скільки місцем і роллю в соціальній системі. На противагу суб'єктивістським течіям, у структуралізмі "відштовхуються" від "своєрідного об'єктивного", що не підлягає суб'єктивним змінам (переконструюванню, поглядам з іншого боку). Такого роду "об'єктивність" у соціальному середовищі, на думку вчених, "обумовлена" мовою, яка "не схильна" до суб'єктивного впливу та змін, в якій існують і функціонують своєрідні структурні утворення, що формуються незалежно від волі і бажання людей. На практиці ж структурний напрям у соціології - це, свого роду, пошук аналогії із будовою мови в усіх сферах культури і суспільства.

Метод структурного аналізу в соціології пов'язаний із методами лінгвістики, семіотики (наука, що досліджує властивості знаків і знакових систем). Так, французький етнолог, соціолог К. Леві-Стросс досліджував системи, споріднення, міфів, ритуалів, масок як особливого роду "мови", що виступала засобом "урозуміння" спільного, спорідненого між розмаїттям соціальних явищ та культур людського духу. На думку вченого, моделі різних "соціальних світів", що конструюють соціологи, – однакові, оскільки виходять з єдиного джерела - людського розуму.

Структура людського розуму визначає всі структури, що створюються людьми. Навіть міфи різних примітивних суспільств подібні. Те ж саме стосується і систем комунікації, виховання, процесів обміну. Проте, вивчаючи "примітивні" суспільства, К. Леві-Стросс встановив, що предметом соціального обміну між родами, поряд з товарами і жінками, була також інформація, яка згідно зі звичаями, життєвими правилами чи сваволею її власника, могла і повинна була стати спільним здобутком. Проте у таких холодних суспільствах, як їх називає К. Леві-Стросс, схильність до виробництва і споживання інформації помітно нижча, ніж у "гарячих" індустріальних, сучасних структурах, що розвиваються. Тому, на його думку, масова комунікація - це винахід останніх. У зв'язку з цим, прихильники структуралізму схильні до гіпотези, що у примітивних народів більш розвинуте відчуття інтуїції, здорового глузду в процесі спілкування та взаємодії. Сучасно-цивілізована людина створила собі досить обширну комунікативну систему, яка глибоко пронизує всі сфери життєдіяльності у формуванні власних установок, дій. І вона перекидає цей тягар їх формування не стільки на власний розсуд, інтуїцію, чуйність, скільки на комунікативно-інформаційну систему. Таким чином, напрошується висновок, що сучасна людина є більшою мірою продуктом мас-медіа, яке у свою чергу, породило суспільство.

Своєрідним підтвердженням даної теорії є ідея "мозаїчного" типу культури французького соціолога А. Моля, за якої засоби масової інформації відіграють ключову роль у системі суспільних взаємовідносин. Якщо в класичному (та в деяких інших примітивних) типі культури система знання будувалася на потребі осягнення ланцюга причин і наслідків, то в "мозаїчному" типі культури - знання є випадковою сукупністю розрізнених елементів. За твердженням А. Моля, сучасна людина відкриває для себе оточуючий світ, як за законами випадку у процесі спроб і помилок, так і "статистично" із газет, відомостей, здобутих у разі потреби. Лише набувши деякого обсягу інформації, людина починає виявляти приховані в ній структури. Вона йде від випадкового до випадкового, але іноді це випадкове є і суттєвим. Повідомлення мас-медіа звернені найбільше до почуттів. Вони апелюють (зосереджують увагу) не стільки до раціонального осмислення інформації, скільки до логіки міфу, яка знімає суперечності і значно спрощує образи світу, соціуму, людини. Якщо виходити з точки зору здорового глузду, об'єктивного осмислення навколишнього світу, то напрошується висновок про зростання примітивності та одномірності в осягненні людиною складної і суперечливої реальності.

Всі шляхи будуються на логічній структурі розуму, і всі вони визначаються загальними законами. У кінцевому підсумку, концепція Леві-Стросса пов'язана із "дюркгеймівською" соціологічною школою та американською культурною антропологією. Вчений стверджував, що історичний підхід тільки полегшує розуміння того, як виникають ті чи інші суспільні інститути, головна ж мета наукового вивчення суспільства - розкриття формальної структури взаємовідносин, що випливають в свою чергу із "позасвідомої" природи людських стосунків. Такого роду "позасвідоме" є універсальним для всіх часів і народів прагнення представити історично-конкретне розмаїття дійсності у символічній формі традицій, ритуалів, і в першу чергу - мови.

Кінцевий результат дослідження – моделювання своєрідної "структури", тобто уявного алгоритму конструкції, котрі визначають "приховану" логіку даного явища.

Контрольні запитання:

1. Поняття структурного методу і застосування його в науковому пізнанні.

2. Основні принципи методики структурного аналізу в соціології.