Соціологія - Сірий Є.В. - Тема 17. СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ

Політичні відносини, політична сфера с одними з основних відносин (поряд із економічними, правовими, соціокультурними), зумовлених історичним розвитком суспільства, в котрі люди включені у процесі життєдіяльності. Протягом всієї історії людство ідентифікувало себе через сферу соціокультурних, економічних, політичних та правових відносини.

Політичними відносинами називатимемо ті відносини між класами, націями, соціальними прошарками, соціальними інституціями та іншими соціальними групами, ядром котрих є проблема застосування, утримання і використання влади.

Основу політичного життя, політичних відносин становить політика - найважливіший фактор природно-історичного процесу (сфера цілеспрямованих відносин), що загально організовує і регулює діяльність суспільства.

Роль політики у суспільстві зумовлена тією її властивістю, що політика має всеохоплюючий характер, здатна впливати практично на будь-які сторони життя суспільства, елементи, відносини, починаючи від держави і закінчуючи індивідуальними рисами характеру людини.

Політика -- специфічна галузь людської діяльності, в якій знаходять вияв відмінності інтересів соціальних груп, класів, націй. Вони стикаються, протиставляються або збігаються, що в кінцевому підсумку приводить до зіставлення позицій і пошуку способів, які забезпечують узгодженість цих інтересів. Це і співкоординація даних інтересів, їх підпорядкування більш значущим, що в врешті-решт породжує владні відносини. А здійснення влади - це основний зміст політики. Саме ця особливість тісно пов'язує політичну сферу із правовою. Надалі більш доцільно говорити не про суто політичні відносини, а політико-правові, що вказує на органічну єдність політики та права.

Політична система (як узагальнена система відносин) вивчається багатьма науками. Філософія досліджує політику як своєрідний феномен світового розвитку і компонент та продукт людської цивілізації. Політологія, як одна із найголовніших наук про політику, акцентує основну увагу на вивченні політики як цілісного об'єкта з притаманними їй закономірностями владних відносин і політичних механізмів їхньої дії. Правова наука займається вивченням галузі правових та державних норм та інституцій на їх стику. Психологія орієнтується на дослідження психологічних механізмів та стереотипів політичної поведінки людей, їх груп. Історія цікавиться питаннями послідовно-хронологічного збирання і опису емпіричних фактів політичних подій, ролі у політичних процесах видатних людей, розвитку та формування політичних інститутів, ідей. Соціологія ж в основному аналізує діяльність суспільства в політичній сфері.

З метою конкретизації дослідження даної галузі в структурі соціологічного знання виділена окрема наукова галузь - соціологія політики (або політична соціологія, що іноді ототожнюється) - галузева соціологічна теорія, галузь соціологічного знання, яка вивчає взаємозв'язки між суспільством та державою і політичними інститутами, соціальні механізми влади та їх реалізацію у суспільстві. Тут вивчаються взаємовідносини політичної сфери з іншими соціальними інститутами і проблемами, які безпосередньо пов'язані із державою, політичними партіями, суспільними об'єднаннями, рухами та ін.

Вважають, що соціологія політики утворилася на стику двох загальних наук - таких, як політологія і соціологія, Однак, маючи практично одні і ті ж елементи - складові вивчення діяльності політичних інституцій, організацій, політична соціологія вивчає саме властиві їй предмети та об'єкти дослідження.

Політична наука починається із держави і досліджує те, як держава впливає на суспільство; політична ж соціологія починає вивчення із суспільства і досліджує, як воно впливає на державу (тобто поділ і здійснення влади). Існують різні точки зору, за якими протиставляється політологія і політична соціологія. Якщо політична наука досліджує політичне життя суспільства в усіх його багатополітичних проявах, то політична соціологія розкриває відносини суспільства до держави, інститутів поділу та формування влади. А це проявляється у спрямованості політичної свідомості та політичної поведінки. Політична соціологія концентрує увагу на особі як суб'єкті політичного життя, як члена громадянського суспільства. У її полі зору перебуває проблема влади з погляду конкретної людини, а також соціології груп, верств, партій, громадських організацій.

Об'єктом вивчення цієї науки - є політична система і політичний процес, політичні відносини, закономірності функціонування та розвитку політичної влади.

Соціологія політики націлює на вивчення сутності проблем влади, політичних прав та свобод, з погляду конкретної людини як громадянина, а також соціальних груп, організацій. Саме тому для соціології політики предметом особливої уваги с особистість як предмет політики. Особливий інтерес викликає діяльність держави та партій, установ та організацій, які доповнюють її політичну сутність, діяльність її громадських об'єктів, організацій, які частково виконують політичні функції.

Саме тому для неї предметом особливої уваги є розгляд особистості та соціальних угруповань як об'єктів та суб'єктів політичних відносин.

Предметом соціології політики є соціальний механізм влади та її вплив у суспільстві на різних етапах його розвитку та функціонування. Саме вивчення механізму трансформації соціального у політичне відрізняє соціологію політики від інших наук про політику.

Предмет соціології політичних відносин ще не має точного визначення, яке було б загальновизнаним. Ще й сьогодні тривають дискусії щодо альтернативної назви "політична соціологія" та співвідношення її із "соціологією політики". Виникає потреба розмежування понять "політична соціології" та "соціологія політики". Завдання соціології політики полягає у конкретному аналізі змісту політики та політичної діяльності різноманітних соціальних груп. Соціологія політики - це галузь політики, яка вивчає взаємовідносини політичної сфери та інших сфер життя, політичних інститутів та інших соціальних інститутів. Соціологія політики займається вивченням закономірності соціально-політичної сфери і охоплює ту галузь економічних та політичних відносин, де соціальних цілей досягають політичними засобами. При цьому політична соціологія здебільшого розглядається як зорієнтована на розкриття проблеми ставлення суспільства до держави та інститутів поділу і формування влади, що проявляється в спрямованості політичної свідомості і політичної поведінки.

Політична соціологія має відповісти на запитання: як політична реальність, система владних відносин, права та свободи усвідомлюється індивідом, соціальними групами і прошарками, партіями та громадськими організаціями. Це, у свою чергу, дає можливість скласти уявлення, як громадянське суспільство взаємодіє з політичними інститутами, структурами. Соціологія політики ж окреслюється вивченням взаємозв'язку політичних сфер та інститутів з розвитком політичної структури суспільства, форм суспільно-політичної діяльності, громадської думки, партій у системі влади.

Завдання соціології політики полягає у конкретному аналізі політики та політичної діяльності різних соціальних груп, у дослідженні характеру їхніх політичних інтересів та відповідних відносин, змісту діяльності політичних інститутів, у вивченні політичних рухів, поведінки та свідомості мас.

Як самостійна наука соціологія політичних відносин виникає на початку XX ст. Основним предметом її вивчення були соціальні конфлікти, фактори соціальної напруженості тощо. Однак корені цієї науки започатковано ще в античні часи, на базі творчої спадщини Платона (праці "Держава", "Політик", "Закони") та Арістотеля ("Політика").

Саме їм належать внески у створення основ соціальних знань щодо бачення держави.

В подальшому подібні "соціологічні" аспекти бачення держави та політики були впроваджені філософами епохи Середньовіччя та Нового часу, де було викладено програму створення централізованої держави: Н. Макіавеллі ("Государ"), Ж. Боден ("Шість книг про республіку", де він заперечував божественну появу влади, обґрунтовував ідею монархії, обмеженою законами і обґрунтовував причину політичних перетворень через соціальну нерівність); Т. Гоббс ("Левіафан", "Про громадянина" - держава як наслідок суспільного договору), Ш. Монтеск'є визнавав конституційну монархію, поділяв законодавчу, виконавчу та судову влади; Дж. Локк ("Два трактати про державне управління", висвітлив теорію конституційно-парламентської монархії, ідейно-політичну доктрину лібералізму, неминучість державної влади окреслює з позиції теорії природного права і "суспільного договору"); К. Сен-Сімон подав ідею "раціонального суспільства", за якого розвиток будь-якого суспільства зумовлений пануванням відповідних філософських, релігійних та наукових ідей та відповідної "промислової системи").

Великий внесок у розвиток даної галузі знань було зроблено Г. Гегелем ("Філософія права"), К. Марксом, що створило передумови для виокремлення політики в окрему сферу життя та залучення соціології до її вивчення.

У подальшому дана наукова галузь отримала свій розвиток завдяки творчій спадщині таких діячів, як М. Вебер (аналіз проблематики влади, вивчення феномену бюрократії); В. Парето, Т. Моска, Р. Міхельс (концепції циркуляції і структури еліт, взаємовідносин еліти та мас), М. Острогорський (теорія політичних партій), а також інших представників різних соціологічних напрям та шкіл.

Із середини XX ст. основна увага зосереджувалася на вивченні демократії, її передумов, характеру функціонування та можливостей забезпечення соціальної стабільності.

На теоретичному рівні вивчалися особливості демократії та тоталітаризму, лібералізму та плюралізму.

На емпіричному - конкуренція політичних партій та лідерів, політичних груп та організацій, стабільність політичних режимів, соціальні умови демократичного суспільства. Щодо цього, набули актуальності праці С. Ліпсета (аналіз соціальних умов розвитку демократії); Р. Міллса, А. Ростоу (аналіз правлячої еліти); теорії конфліктів Р. Дарендорфа.

З 60-х років розвиток соціології політичних відносин набуває нового поштовху завдяки досягненням у нових засобах емпіричних досліджень та зближенню з політологією. Широко застосовуються математичні методи дослідження політичної активності (електоральної поведінки), методи оцінки політичних мотивацій, соціальні моделювання, прогнозування.

Політична соціологія, як і будь-яка наука, опирається на систему наукових категорій. Коротко розглянемо основні із них.

Поняття "політика" виражає сферу цілеспрямованих відносин між соціальними спільностями щодо реалізації влади і поділу її між соціальними спільностями для здійснення їх корінних інтересів. Основними елементами структури політики є політична свідомість, політичні відносини, політичні організації.

Політична свідомість - це система поглядів, почуттів, настроїв, уявлень, інтересів, ідей, ідеалів, цінностей, переконань, що нав'язані і зіставленням соціальних спільностей до політичної влади, її завоюваннями та утриманням.

Вся ця система вищеперелічених складових відображає ступінь знайомства суб'єкта з політикою і характер ставлення до неї. Політична свідомість людини, групи може бути досить мінливою, залежно від ряду впливових факторів.

Соціологія ж займається вивченням саме реальної політичної свідомості конкретних соціальних спільностей, суспільства, особи, в конкретний період, що викликає відповідні соціальні дії та взаємодії. Соціологія відстежує реальну свідомість мас, її становище, тенденції до зміни, настрої, переконання, думку соціальних спільностей, індивідів.

Політичні відносини - це стійкі політичні зв'язки і взаємодії, що формуються між державами, націями, класами, національними групами, індивідами у формі боротьби, компромісу, що виражають відносини, оцінку, їх характер, спрямування один до одного.

Політичні відносини виявляються безпосередньо через політичну діяльність суб'єктів політики (між індивідами, групами, спільнотами). Політичні відносини суб'єктів політики за цих умов визначають їхнє політичне життя як сукупність духовних, чуттєвих, емоційних форм політичного буття людини та суспільства. Вони характеризують ставлення людей до політики та участь у ній. Однак базою політичного життя служать економічні, ідеологічні, культурні, соціальні, правові, релігійні форми спільного життя людей і відносин.

Невід'ємною частиною суспільно-політичної сфери (реальності) виступають політичні процеси. Це, свого роду, сукупність дій суб'єктів політики, спрямованих на досягнення політичної мети, шляхом участі їх у формуванні спільної спрямованості суспільства.

Основними складовими політичних відносин, політичного життя, процесів є антиподи суб'єктів політики - політичні організації, або об'єкти політики.

Сюди відносять сукупність всіх державних і недержавних установ і організацій, що реалізують політичну владу, беруть участь у регулюванні взаємовідносин між соціальними спільностями. Сюди віднесені не тільки органи та установи державного управління, але і політичні партії, громадські організації, різні соціальні об'єднання, рухи.

Найбільш широким поняттям у соціології політики є "політична сфера", яка включає всі явища політичного характеру, простір, де відбуваються політичні процеси, основні складові політичних відносин - індивіди, групи, спільноти, партії, організації, інституції, рухи, об'єднання, установи. Іншими словами, політична сфера – це той простір (соціальний), в межах якого здійснюється політика.

Основу політичної сфери становлять політичні відносини, які включають:

■ систему норм і цінностей, що відіграють роль у статусі різних спільностей та індивідів;

■ різні соціальні інститути (економічні, релігійні);

■ діяльність організацій (соціальних інститутів та установ, які контролюють соціально-політичні та правові норми);

■ соціальні зв'язки між спільностями та індивідами, які безпосередньо торкаються інтересів суспільства та держави.

Оскільки політика - явище складне і багатоманітне, то і структура (горизонтальна) соціологічного знання про неї є складною і розгалуженою.

У зв'язку із цим дослідники окреслюють такі внутрішні складові політичної соціології, які можуть виступати і як окремі галузеві соціологічні теорії:

■ "соціологія влади" - що проявляється, передусім, у діяльності ; держави та її різних інститутів (держава - провідний інститут політичної системи, що зосереджує максимальну політичну владу);

■ "соціологія політичних рухів, організацій і партій" - де вивчаються їх типології, місце, роль, функції в політичній системі;

■ "соціологія правової (політичної) свідомості" – яка розглядається через призму елементів правової (політичної") інформованості, правового (політичного) виховання, правової (політичної) активності.

Всі ці напрями вивчення багато в чому збігаються із об'єктами дослідження політології і багато в чому накладаються одне на одне, тому немає потреби в більш ретельному аналізі та описі складових соціології політики.

Головним же для соціології в цій сфері є дослідження особистості, суб'єкта політичного життя. Будучи структурним компонентом організації, угруповання, класу, нації, індивід водночас (залежно від конкретних обставин) самостійно включається в політичну діяльність, відображає при цьому ступінь активізації політичних відносин будь-якого суспільства.

Політика давно стала справою більшості. Процес постійного зростання участі особи в політичному житті виявляється і в діяльності соціально-політичних організацій, партій, установ.

Все це дозволяє зробити висновок, що зміст політичного життя є особливою формою реалізації інтересів всіх суб'єктів і об'єктів політичних відносин - від політичних партій і об'єднань - до конкретної особи.

В цьому плані актуальності набуває дослідження суспільної думки та електоральної поведінки.

Контрольні запитання:

1. Соціологія політики як наукова дисципліна.

2. Предмет вивчення соціології політики.

3. Основні поняття соціології політики.

Рекомендована література (до теми 17):

Амелин В. И. Социология политики. – М.: Политиздат, 1992.

Бурлацкий Ф., Голин А. Современный Левиафан. Очерки политической социологии капитализма. – М., 1985.

Вятр Ежи. Социология политических отношений. – М., 1979.

Демидов А. И., Федосеев А. А. Основы политологии. –М., 1995.

Піча В. М., Стеблич В. А. Соціологія політики. –Львів, 1994.

Политическая культура населения Украины. – К. 1993.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є, – К.: Вища освіта, 2003.