Соціологія - Танчин I.3. - Постіндустріальна економіка.

З середини ХУІП ст. в Англії, а пізніше і в інших країнах Західної Європи (Голландія, Бельгія, Північна Німеччина, Франція) почалася промислова революція — процес переходу від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики, використання нових видів енергії.

Індустріальна економіка базується на потужних технологіях, які розвинулися до такої межі, що не тільки здатні контролювати навколишнє середовище, але в окремих випадках навіть починають загрожувати існуванню як природного середовища, так і самого суспільства. Виробництво продукції набуває масового і стандартизованого характеру. Воно має переважно товарний характер і орієнтоване на ринок. Основним видом капіталу стає грошовий капітал, який потрібен для закупівлі знарядь праці і нові способи його акумуляції, наприклад, акції та інші цінні папери. Знаряддя праці стають щораз складнішими, а праця стає все спеціалізованішою і вимагає постійно зростаючого рівня підготовки. Поряд з ринком сировини і готової продукції з'являється ринок праці. Фігура кваліфікованого ремісника, яка характерна для до індустріального суспільства, витісняється спеціалізованим робітником, який виконує за допомогою машин набір стандартних операцій. Організація і управління економікою відбувається за допомогою складних інститутів: держави, права, ринку, фабрик, корпорацій тощо.

Постіндустріальна економіка.

Із розвитком технології знання перетворюються у безпосередню виробничу силу суспільства. Економіка перестає бути індустріальною, тобто пов'язаною із видобуванням і переробкою сировини — все більша кількість зайнятих переходить у сферу обслуговування Розвиваються як виробничі (фінансові, банківські, страхові, торговельні, науково-консультаційні, програмні), так і невиробничі послуги (наука, освіта, охорона здоров'я, культура, туризм).

У відомій монографії "Мегатренди" американський соціолог Джон Нейсбіт повідомляє, що із 19 млн. робочих місць, створених у США за 70-і рр. XX ст. (це більше, ніж за усю попередню історію США), тільки 5 % були створені безпосередньо на виробництві і лише іі % мали відношення до виробничого сектору. Тобто майже 90 %, або приблизно 17 млн. робочих місць, було утворено у невиробничому секторі.

Все менша кількість продуктивної праці дозволяє існувати все більшій кількості непродуктивної, менша частина людей, яка безпосередньо зайнята у сфері виробництва, тепер може прогодувати більшу частину людей, не пов'язаних із виробництвом взагалі. Суспільство з продуктивного перетворюється на споживацьке. Основні потреби населення — в їжі, житлі, медичному обслуговуванні, в праці, — задовольняються, і важливішого значення набувають інші потреби, які раніше були вторинними. Індустріальне суспільство вимагало розширеного відтворення і високих темпів розвитку, високого рівня інвестицій. У постіндустріальному суспільстві темпи економічного росту стають помірнішими, все більша частина прибутку не ре-інвестується, а йде на зарплатню і податки, з допомогою яких утримується держава, у якій розвинута соціальна допомога і соціальний захист. Уряд, державні структури все більше вторгаються у сферу економіки і підпорядковують її цілям суспільства, яке уже не задовольняється системою саморегульованого ринку, оскільки ринок не забезпечує економічної

рівноваги, не гарантує повної і ефективної зайнятості, стабільного розвитку і необхідної суспільству соціальної справедливості.

Характерною особливістю сучасної економіки є те, що частка індивідуальних активів у власності на ресурси постійно зменшується, звужуються реальні права "фізичних осіб" щодо управління цією власністю. На передній план виходять організації, які не можна ототожнювати з колективами працюючих у них людей: персональний склад організацій може повністю змінитися, а організація продовжуватиме жити дальше.

Мотивація трудової діяльності.

Людина спонукується до трудової діяльності цілими комплексами мотивів. Однак усі вони випливають із трьох основних джерел: інтересу, соціальних норм, і примусу.

Інтерес передбачає наявність стимулів у вигляді певних натуральних або грошових благ. У цьому випадку людина включається у трудову діяльність, прорахувавши наскільки корисними і необхідними є для неї ті блага, які вона отримає і які великі затрати вона понесе при досягненні цих благ.

Соціальна норма зумовлює трудову діяльність людини тим, що "так заведено", людина має взятися за виконання певної роботи не тому, що це для неї вигідно, а тому, що саме такої поведінки від неї очікує суспільство. Наприклад, ми допомагаємо друзям, сиротинцям чи потерпілим від стихійного лиха, не очікуючи оплати за працю.

Примус — це безальтернативне вимушене підпорядкування людини зовнішнім щодо неї умовам. Розрізняють позаекономічний примус — коли людину змушують щось робити, погрожуючи застосувати до неї фізичну силу або застосовуючи інші форми тиску — звільнення з роботи, вислання з країни тощо; економічний примус — коли людина повністю залежить від матеріальних умов її існування тому, що у зв'язку із незабезпеченістю її базових потреб у неї фактично відсутній вибір: вона боїться голоду, злиднів, деградації у випадку втрати роботи; технологічний примус означає однобічну залежність людини від умов праці, зумовлену її вузькою професійною кваліфікацією, скажімо, "монозаводські міста", у яких людина вимушена працювати тільки на одному підприємстві і, у випадку втрати роботи, у неї немає жодної альтернативи; ідеологічний примус — це спонука людей до трудової діяльності, що посилається на певну систему релігійних, політичних, філософських ідей, ідеалів, прийнятих різними соціальними групами.