Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНА СОЦІОЛОГІЯ

Економічна соціологія — одна із наймолодших гілок соціологічної науки. Вона отримала своє визнання лише наприкінці 50-х років XX століття. Становлення економічної соціології завдячує працям класиків соціології Г. Тарда, Е. Дюкгейма, К. Маркса, М. Вебера, Т. Парсонса. Вагомий внесок у розвиток даної галузі соціологічного знання зробили спільні праці Н. Смелзера і Т. Парсонса.

В Україні економічна соціологія отримала визнання наприкінці 80-х - початку 90-х років минулого століття. Певний вплив на розвиток вітчизняної економічної соціології мали праці російських соціологів, зокрема Т. Заславської та Р. Ривкіної. Проблематиці економічної соціології присвячені також праці вітчизняних вчених В. Пилипенка, І. Попової,

A. Ручки, М. Сакади, В. Тарасенка.

Систематичні дослідження у галузі соціології економіки розпочались в Україні 1993 року, коли в Інституті соціології НАН України був створений відділ економічної соціології. До навчальних планів багатьох вищих навчальних закладів країни були введені курси з економічної соціології. В деяких наукових центрах було відкрито аспірантуру за спеціальністю "економічна соціологія". 1997 року вийшов друком перший навчальний україномовний посібник з економічної соціології за редакцією доктора економічних наук В. Ворони та доктора соціологічних наук

B. Пилипенка. 2002 року побачив світ російськомовний навчальний посібник "Экономическая социология" за редакцією доктора соціологічних наук, професора, дійсного члена Українського товариства "Інтелект нації", академіка Української академії політичних наук В. Пилипенка. Це перший в Україні навчальний посібник, рекомендований Міністерством освіти і науки для студентів вищих навчальних закладів освіти.

На сьогодні розробка проблем нової міждисциплінарної галузі суспільствознавства — економічної соціології — набуває особливого значення. По-перше, реальна дійсність демонструє розрив між економічною і соціальною політикою. Економічні перетворення поки ще слабо орієнтовані (і в методологічному, і в практичному відношенні) на соціально-психологічну реакцію населення. По-друге, доки економічна думка буде знаходитись у рамках речових, товарно-вартісних категорій (залишаючи осторонь поведінкові механізми діяльності людей, головних "діячів" економічних відносин), доти й економічна практика буде носити відсторонений від особистості характер.

2.1. Історія становлення економічної соціології як науки

Головною метою об'єднання економічної та соціологічної наук є подолання їх теоретичної обмеженості при вивченні соціальних систем і управлінні ними. Як свідчить досвід розвитку вітчизняної і зарубіжної економіки й соціології, інтеграційною парадигмою стала концепція вмотивованої поведінки за умов соціальної організації. Ціннісно орієнтована поведінка перетворилась на своєрідну модель економічної дії. "Економічна" людина одночасно є й "психологічною "людиною (діючи під впливом поведінкових стимулів), і "соціологічною"людиною (виконуючи соціальну роль, маючи певний статус і посідаючи певне місце у соціальній структурі суспільства).

Увага представників різних економічних шкіл до неекономічних чинників суспільного життя зумовлена, зазвичай, їхнім світоглядом, філософськими поглядами, науковою традицією. Так, представники неокласичної школи пов'язують економічні відносини з діяльністю держави, а господарську активність орієнтують більшою мірою на домінування пропозиції над попитом. Неокейнсіанство, навпаки, "звертається" до економіки попиту. Тому і виникає потреба у вивченні чинників, що детермінують попит. Головним у стратегії неокейнсіанців є ставлення споживача до ринку.

Поведінковому елементові відводиться значна роль у концепції "граничної корисності". Під цим поняттям розуміють міру насиченості певної потреби. Згідно із законом, кожна наступна порція товару знижує потребу в ньому. Слід зазначити, що трудова теорія вартості також передбачає людську діяльність. Тільки якщо перша концепція заснована на споживанні, а друга - на праці. Обидві теорії виконують важливі методологічні функції, коли мова йде про вибір економічної стратегії. Прибічники теорії "граничної корисності" головною постаттю вважають споживача, захисники протилежної точки зору — працівника. Перші роблять наголос на споживацькій активності, другі - на трудовій. Обидва підходи залишають осторонь проблему стимулів, мотивації вибору.

Історія економічної думки "відбувалась" таким чином, що економісти змушені були торкатись всього спектру соціальних проблем. Однак соціальні інститути в аспекті економіки набували своєрідної оцінки. Держава, мораль, право розглядались як засоби досягнення економічних цілей. Соціологи і соціальні філософи "ділили" з економістами суспільство як спільний об'єкт пізнання. Звинувачуючи економістів у тому, що економічна наука зображує людину обмежено, не бачить істинних цілей особистості, соціологи критикували політичну економію за відрив від дійсності, живої людини, за перетворення її на різновид метафізики.

Наприклад, Г. Тард висунув аргументи проти "усереднення" особистості і суспільства в економіці. Він протиставив економічній картині світ людини, де панують почуття, вірування, прагнення, що не піддаються вимірюванню. Разом із тим, соціолог не помічає, що, прагнучи уникнути узагальненого підходу до особистості, сам впадає в цю крайність, хоча і в психологічній формі. Г. Тард близько підійшов до розуміння предмета соціології як науки про людську поведінку і соціальну взаємодію, але не зміг побачити зв'язок економіки і соціології, зрозуміти, що дані науки не взаємовиключаються, а доповнюють одна одну.

Найбільш серйозній критиці з боку соціологів піддавалась трудова теорія вартості. Мірою вартості Е. Дюкгейм і Г. Тард вважають не працю, а послуги, котрі являють собою реальні результати трудової діяльності. Вартість продукту залишається невідомою доти, доки він не буде реалізований. Не сама праця, а її корисний результат є мірою вартості товару. Саме теорії вартості, в основі яких лежить ціннісний підхід, значною мірою "підштовхують" економістів до "спілкування" із соціологією та психологією.

У цьому плані доцільно звернутися до соціальної теорії К. Маркса, вихідні посилання котрої перетинаються з положеннями гуссерліанської феноменології і феноменологічної соціології, предметом яких є повсякденна свідомість, "життєвий світ" людини, її "природна установка". Соціальні відносини К. Маркс інтерпретує у двох аспектах: як поділене на класи "громадянське суспільство" і як сферу взаємодії суспільства і особистості. В першому випадку мова йде про протилежність групових інтересів, у другому — про ступінь свободи особистості. К. Маркс пропонує прийняти за основу періодизації суспільства людський вимір. Ідеал К. Маркса пов'язаний з уявленням про те, що власне соціальними стосунки між людьми стануть лише тоді, коли вони не будуть опосередковані товарами і їх грошовим еквівалентом.

Аналізуючи форми суспільного зв'язку, Маркс виділяє сім'ю, громадянське суспільство і "універсальне спілкування людей". Громадянське суспільство — соціальна структура, яка виникає в результаті майнової нерівності індивідів, їхнього торговельного і промислового життя. Слід звернути увагу також на соціологічний підхід Маркса до аналізу форм майна. Він наводить приклад, коли в античній державі належна власність сприймається як засіб не збагачення, а виховання громадян (можна порівняти з трактуванням М. Вебера форм господарювання як прояву певної релігійної традиції).

Вагомий внесок у розробку методології соціоекономічної науки зробив Макс Вебер. У його теорії спостерігається своєрідна інтеграція, що являє собою взаємопроникнення соціальних сфер. Основою такого взаємопроникнення є включення в глибинну сутність соціальності ринкових інтересів й економічних класів. Економіка тут є різновидом організаційної поведінки. Тому особливого значення набувають категорії "організація", "організаційна дія", "формальна і суб'єктивна раціональність". Економічна поведінка (що є організаційною дією) має такі властивості: 1) реалізується лише в межах соціальної організації; 2) призначення її - це підтримання упорядкованості; 3) вона регулюється нормами (еталонами, стандартами, зразками) організації; 4) їй властива цілеспрямованість; 5) здійснюється виконавцями, підпорядкована ціннісним уявленням і наповнена суб'єктивним змістом; 6) вона завжди раціональна, оскільки передбачає контроль дійових осіб над ресурсами заради досягнення кінцевого результату; 7) головною метою економічної поведінки є матеріальний добробут.

Економічна сфера у зображенні М. Вебера виглядає як галузь умотивованої поведінки. Сутність аспекту соціального пізнання (за М. Вебером) полягає у тому, що економічна діяльність є часткою (а не детермінантою) усього культурного середовища людства, а тому залежить від традицій, цінностей, норм суспільства або певного етносу з його особливими релігійними, моральними, правовими звичаями, з його історією.

Творчий розвиток економічна соціологія знайшла у працях Т. Парсонса і Н. Смелзера. Вони будують ієрархію соціальних підсистем, кожна з яких виконує певну функцію: адаптивну, функцію влади, інтегративну, регулятивну. Цілі економіки формуються у політичній підсистемі. Економіка - це лише засіб досягнення мети. Головна ж її функція - задоволення потреб. Отже, взаємозв'язок сфер соціального життя є об'єктивною основою соціоекономічного підходу пізнання суспільства.

Важливим інтегративним механізмом стала теорія соціальної дії. Соціальною дією у соціології називають поведінку, для якої характерні наявність взаємної орієнтації партнерів, регуляція поведінки цінностями і нормами, ролева функціональність, коли кожна особа діє згідно з вимогами та очікуваннями групи, до котрої належить. Розуміння соціальної дії в концепції Парсонса скоріше соціологічне, аніж психологічне. Теорія соціальної дії послугувала Т. Парсонсу методологічним інструментом для відкриття закону функціонування соціальних організацій. Поведінка особистості органічно вписується у реальну структуру суспільства, а поведінковий підхід поєднує економічні і неекономічні теорії.

Т. Парсонс і Н. Смелзер формулюють такі методологічні висновки щодо інтеграції суспільного знання:

· економічна теорія — це частковий випадок теорії систем і теорії соціальної дії;

· обмін між економічною підсистемою та іншими підсистемами — це обмін діями за принципом "внесок — результат";

· обмінний принцип взаємодії пояснює і механізм взаємодії індивідів;

· конкретний економічний процес завжди детермінований неекономічними чинниками;

· економічна теорія — це гілка поведінкових наук.

Отже, економічна соціологія як спеціальна економічна теорія (яка вивчає економічні процеси, економічні відносини, явища економічного життя суспільства, соціальні інститути, соціально-економічні процеси, взаємодію економічної і соціальної сфер) виникла в результаті тяжіння економістів до: соціологічної проблематики; зміни уявлень про економізацію суспільного життя; прагнення інтегрувати ідею "економічної" людини з ідеями людини "психологічної" і "соціологічної".