Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - Критерії релігійності

До зовнішнього прояву релігійності ми відносимо кількість споруджених храмів, церковних споруд, зростання чисельності парафіян (прихожан), членства в релігійних організаціях. Внутрішні критерії є набагато складнішими для визначення і вимірювання. Це саме ті складові людської свідомості, волі, розуму, які обумовлюють ставлення людини до того, що вона вважає надприродним, священним, і що втілюється в релігійній символіці та обрядах. Втім існують показники, які є подвійними за сутністю. Наприклад, обрядовість. Чисельність учасників не може бути об'єктивним показником, якщо ми не знаємо відчуття і мотиви участі в обрядах. Також кількісний вимір зростання релігійності може бути лише зовнішнім виявом через популізм, моду, імітацію кон'юнктурно-престижної поведінки.

Результати аналізу соціологічних досліджень свідчать про рівень сучасної релігійності в українському суспільстві через з'ясування таких взаємозв'язків як релігійна віра та життєві Цінності, віра та політика, віра та геополітичні орієнтації, віра та ставлення до держави й суспільства тощо. Аналіз рівня релігійності в регіональному вимірі демонструє чітку лінію зниження рівня релігійності із заходу на схід України. Церква і все, що пов'язане з нею, лишається для значної кількості галичан, волинян, буковинців й закарпатців невід'ємною складовою способу життя і системи соціальної комунікації, а для мешканців півдня і сходу України релігійні інституції ці функції значною мірою втратили. За результатами нашого соціологічного дослідження отримано емпіричне підтвердження значно вищого рівня релігійності в жителів сільської місцевості, порівняно з міським населенням.

Соціально-демографічні чинники релігійності. Аналогічною до типу поселення є ситуація зі статевою зумовленістю рівня релігійності. Як показують результати опитування, релігійність жінок є більшою від релігійності чоловіків — 70% жінок проти 50% чоловіків.

Зростає вплив соціальних чинників на рівень і характер релігійності, зокрема:

освіти (у людей із початковою та неповною середньою освітою рівень релігійності вищий, ніж у. людей із вищою освітою — майже 70% проти 53%);

матеріального стану (рівень релігійності людей із "крайніми" показниками матеріального стану — "дуже низький" і "високий" — є дещо вищим від решти майнових категорій людей);

роду занять (найвищий рівень релігійності тут знову серед "крайніх" категорій, зокрема керівників, тобто тих, хто впевнено почуває себе в житті, а також серед інвалідів і пенсіонерів, які звертаються до Бога за розрадою та за допомогою).

У процесі національної самоідентифікації відбувається поповнення кількості віруючих. Для національних меншин виконання релігійних обрядів і дотримання релігійних свят свого народу є свідченням відновлення культурної спадщини, зміцнення позицій нації в суспільстві. На релігійність суттєво впливає корінна культура нації, історична пам'ять народу.

Релігія як суспільний феномен. Витоки релігії як соціального феномена можуть бути розглянуті як із точки зору світської науки, так і з позиції теологічної. У першому випадку - саме в контексті діалектичного процесу взаємозв'язку і взаємообумовленості антропогенезу і соціогенезу пояснення природи релігії лежить у площині реального життя людини, його практичної діяльності, суперечливому розвитку індивідуальної і колективної свідомості, екзистенціальних коренях конфліктів, потреб та інтересів людей. Теологічний погляд відштовхує спонтанне зародження релігії під впливом біологічних, географічних, економічних або інших факторів й визнає вроджену, апріорну "вбудованість" відносин людини з Богом (тобто виникнення релігії як певного роду зв'язку) після втрати безпосередніх відносин із Ним.

У суспільстві як соціокультурній системі релігія пов'язує людину з трансцендентним шляхом абсолютизації цінностей, ідеалів, норм та зразків поведінки. І водночас релігія є соціальним інститутом суспільства, де соціальною базою виступає зібрання віруючих. У процесі ускладнення суспільних відносин і уявлень перетворюється й ускладнюється релігійна складова.

Особливості потреб населення і духовних запитів у складних обставинах формування нового соціуму, індивідуалізація життя, відкриття культурних кордонів призвели до зростання ролі екзистенціальних характеристик в процесі формування релігійного світогляду людини. Як зазначає Є. Головаха, в періоди кризи окремих соціальних інститутів зажди є інституціональні резерви, які відтворюють ті форми солідарності, яких не вистачає для збереження соціуму. Духовний вакуум колишніх суспільств соціалістичного спрямування став заповнюватися з релігійного інституціонального резерву. Процес модернізації релігії охопив майже всі релігійні угруповання. Тих, хто не зможе чи не встигне пристосуватися до зміненого світу, очікує згасання і втрата своїх прихильників.