В період формування ринкових відносин, приватизації торгівельних та промислових підприємств збільшується ймовірність появи фальсифікованих товарів.

Фальсифікація (або підробка) товарів існує давно, але якщо раніш вона була більш простою, то тепер вона стала більш складною. Вона потребує іноді для виявлення сучасних методів та приладів, тому що фальсифікатори використовують для підробки товарів сучасні досягнення науки та техніки.

В Україні підробляють і продають продукцію відомих вітчизняних та закордонних фірм.

В зв'язку з актуальністю проблем по виявленню справжності, ідентифікації і особливо, фальсифікації товарів необхідна розробка різних програм по забезпеченню безпеки товарів і захисту споживачів.

Вивчення дисципліни "Методи визначення фальсифікації" відіграє важливу роль у підготовці висококваліфікованих спеціалістів-товарознавців, саме вони повинні не допускати дефекти, недоброякісні, фальсифіковані та небезпечні товари в реалізацію.

З метою запобігання виробництва та реалізації підроблених товарів, урядами багатьох країн розроблені і прийняті відповідні законодавчі акти.

Фальсифікація продовольчих товарів проводиться шляхом надання їм окремих найбільш типових ознак, наприклад, зовнішнього вигляду, кольору, консистенції при загальному погіршенні або повній втраті окремих найбільш значимих властивостей харчової цінності (наявності білків, жирів, вуглеводів, вітамінів тощо), а також безпеки.

Оскільки фальсифікація товарів проводиться з корисливою метою і спрямована на одержання незаконних прибутків, то для різних суб'єктів ринкових відносин наслідки виготовлення, реалізації і використання фальсифікованих товарів. Спостерігаються різні - це економічні наслідки, шкода здоров'ю, моральні збитки.

Для припинення незаконної діяльності фальсифікаторів необхідний постійний контроль за якістю реалізуємого товару починаючи від сировини, напівфабрикатів і закінчуючи готовою продукцією.

В підручнику наведені сучасні методи виявлення фальсифікації основних груп товарів, використання цих методик допоможе студентам набути знання та навички із виявлення і підтвердження натуральності (справжності) продовольчих товарів і відповідності їх вимогам нормативно-технічної документації.

Розділ 1. Поняття про фальсифікацію, ідентифікацію та відповідність товарів

1.1. Історичний огляд фальсифікації продовольчих товарів

Фальсифікація товарів з'явилась з моменту появи перших товарних ринків. З правової сторони фальсифікація є різновидом торговельного обману, шахрайства. Виробник і посередник повинен не тільки остерігатись введення в оману споживача за допомогою обманних способів, які кваліфікуються як шахрайство, але й повинен зробити все, щоб покупець мав чітку уяву про істинну перевагу товару. Мабуть цієї точки зору підтримувалося законодавство Німеччини (1879 р.), яке поставило під правову охорону харчові продукти, іграшки, шпалери, фарби, а також посуд для харчування, приготування їжі та інше. Цей закон найбільш суворо карав за спробу фальсифікації та протидію контролю за торгівлю товарами. Так, грошовий штраф до 150 марок та арешт загрожували тим, хто порушував поліцейське розпорядження про правила торгівлі, арешт до 6 місяців або штраф до 1500 марок - за підробку харчових продуктів, їх збереження та продаж, а за фальсифікацію пива, - як національного напою, в Німеччині в середні віка відрубали голову.

Закони про фальсифікацію харчових продуктів були прийняті в ХІХ столітті у багатьох розвинутих європейських країнах - у Франції (1851 р.), Італії (1890 р), Бельгії (1891 р.), а потім в Англії, Австрії, Швейцарії. В законах цих країн передбачались міри покарання за фальсифікацію товарів - досить суворі штрафи, розмір яких залежав від ступеня шкоди, нанесеної здоров'ю споживачів, фальсифікованих товарів, а також позбавлення громадянських прав, почесних звань, арешт і тюремне ув'язнення.

Слід визначити, що поняття фальсифікації товарів трактувалося у різних європейських країнах по-різному, у відповідності до цього і різним було покарання за підробку харчових товарів. З цієї точки зору найбільш легким були покарання в Англії та Австрії, оскільки законодавство цих країн обмежувало поняття фальсифікації, виключаючи зі своїх положень випадки ненавмисного продажу за незнанням фальсифікованої продукції.

В той же час в Німеччині невміння продавця виявляти підробку не звільняло його від покарання.

Як свідчать архівні документи в Росії також були прийняті деякі накази щодо якості та фальсифікації товарів. Так, за правління Петра I був прийнятий ряд наказів про торгівлю харчовими товарами на ринках столиці. Сенатський наказ від 18 вересня 1713 р. наказував: "В м'ясних рядах худобу бити й продавати як і раніше здорову, а якщо ж у когось і буде хвора, то таку не бити і не продавати і дивитися, щоб таємно цього не робили м'ясники".

В наказі 1718 р. заборонявся продаж "нездорового їстівного харчу і мертвечини" і встановлювались жорстокі міри покарання: "за первую вину будет бит кнутом, за вторую - сослан на каторгу, за третью - учинена будет смертная казнь".

В наказі 1722 р. наказувалось: "несвежее мясо бросать собакам или велеть закапывать в землю в особенных местах, а ежели у кого для продажи появится какая мертвечина и за то таковых бить кнутом и вырезав ноздри, ссылать на каторгу и урочные годы". Нагляд за якістю продукції був покладений на поліцію. Наказами Сенату (1756 р.) визначались права поліції, котра повинна була слідкувати також за цінами на харчові продукти на ринках. "Пристав должен посещать рынки своей части и буде усмотрит жалобу или дороговизну, то о том, чего сам исправить не может, предлагать управе".

Однак, не дивлячись на важкість покарань, запровадження в допомогу поліції спеціальних служб, здійснюючих нагляд за добро якістю продукції, проблема залишалася гострою і в середині XVIII ст., і на початку XIX ст.

Свідченням цього є прийняття наказів, датованих 1837, 1841, 1861, 1866 рр. Так, згідно статуту про покарання, що накладались світовими суддями (1855 р.), встановлювався штраф до 100 рублів на винних за "приготовленные к продаже или продажу съестных припасов или напитков вредных для здоровья материалов" (ст. 115) або передбачався арешт строком до одного місяця.

В законі від 12 травня 1890 р. до підготовки для продажу і до самого продажу було прирівняно зберігання фальсифікованих товарів в торговельних та промислових приміщеннях. Були збільшені покарання: штраф - до 300 рублів і арешт - до 3 місяців.

Серед харчових продуктів, які згадувались у законодавстві, були хліб, м'ясо (1845 р.), коров'яче масло, маргарин та штучне масло, жири (1891 р.). в подальшому список поповнили бджолиний мед, кава, молоко, борошно, пиво, сахарин, чай, сурогати жіночого молока та ін.

На початку XX ст. в Росії знову піднімається питання про фальсифікацію виноградного вина. Професор В. Є. Таїров звернувшись до ведучих вчених країни з пропозицією виказати свою думку про підробки, з якими вони зустрічаються по роду своєї діяльності. На основі надісланих матеріалів В.Є. Таіров розробив проект закону "О фальсификации пищевых продуктов" (див.: Матеріали з питання про фальсифікацію харчових продуктів. С.-Пб., 1901; Приватний проект законів за ініціативою В.Є. Таірова. Одеса: Вісник виноробства, 1901). Однак цей закон за якимись-то міркуваннями не був прийнятий.

В Україні підробці піддавалися майже всі продукти - делікатесна ікра, червона риба, алкогольні напої, булки та ковриги. Великою "популярністю" у фальсифікаторів користувалися відомі марки-виготовлювачі. Так, на протязі багатьох років торгова марка чаїв "К. И С. Попових " боролася з самозванцями. Так, в 1891 році в Києві на Подолі відкрилася нова чайна лавка, яка належала міщанину Попову, який присвоїв марку справжніх Попових. Маніпуляції з чаєм були дуже різноманітні. Самим розповсюдженим видом шахрайства було його повторне використання. Так, два винахідливих пана восени 1890 року зайнялися бізнесом. "Технологія" виготовлення була простою. В газетах на той час описували процедуру виготовлення чаю: "Без какой бы то ни было предварительной очистки полов они настилали этот испитый, но не совсем просушенный чай на полах и обыкновенными метлами переворачивали его, ходили по нему в сапогах. Словом, обращались, как с навозом. Процедура просушки продолжалась больше недели, а когда была закончена, то для придания чаю запаха его поливали розовым маслом и подкрашивали". Сильний запах видав фальсифікаторів.

Об' єктом фальсифікації були товари вже й тоді відомої марки "Nestle". Підробляли її продукцію - какао та борошно (суміш для штучного вигодовування немовлят). Підроблене борошно вільно продавали в київських аптеках, незважаючи на регулярні нагадування компанії-вироб-ника строго слідкувати за наявністю фірмового підпису на банках.

Розповсюдженим видом шахрайства в Україні на початку 20 століття була продаж під видом коров' ячого масла - маргарину, який був розроблений в 1869 році. До коров'ячого масла додавали маргарин. При чому це явище було таким розповсюдженим, що Київська дума в 1891 році прийняла спеціальні правила, відповідно яким продаж "узаконеного фальсификата" повинна проводитися в спеціальних лавках з зобов' язаною вивіскою про товар. Справжні масло та маргарин не дозволяли продавати в одних і тих же приміщеннях під судову відповідальність. Олео-маргарин допускався в продаж тільки підфарбованим в блакитній колір нешкідливим барвником.

На деяких фабриках України виробляли консервовані продукти. Тільки на двох фабриках з десяти, як вияснив огляд, проведений місцевою санітарною комісією в 1892 році, консерви виготовляли нешкідливим способом. Останні фабрики використовували при консервуванні саліцилову кислоту, причому в значних кількостях, на око. Хоча кислота небезпечна для дітей та іншого населення. Але, як відмічали чиновники, притягти фабрикантів до судової відповідальності не можна, тому що в законі нема заборони застосовувати ці добавки.

Найбільш популярним сезонним фальсифікатом в Києві були: квас, прохолоджуючі напої та морозиво. Як відмічали газети, доброякісність квасу була сумнівною як у відношенні приготування (на сирій воді) так і за рахунок різних додавань "для смаку". Небезпека була також у використанні мідних кранів, які часто були повні отруйних осадів внаслідок окислення міді.

При виробництві морозива використовували фарби "під малину, вишню і ананас" - кармин або фуксин. Безконтрольне використання фарбів при виробництві харчових продуктів примусило владу видати спеціальну постанову, в якій було вказано, що всі небезпечні барвники повинні бути занесені в спеціальний список і санітарні лікарі будуть слідкувати, щоб торговці не допускали використання її для підфарбування продукції.

Найбільш поширеним видом фальсифікації харчових продуктів була підробка і переробка товарів з простроченим терміном зберігання. Солена та несолена риба перемивалася, заново просолювалася і підлягала копченню. Після такої підробки риба продавалася вдвічі дешевше, ніж свіжа. Такі операції проводили і з ковбасами. Використовували несвіжі, іноді запліснявілі ковбаси, які заново подрібнювали і змішували з свіжим фаршем.

Фаворитами підробок були хліб та спиртні напої. Штучне підвищення маси хліба робили за рахунок неякісного випікання. Рідко замішане тісто ставили в дуже гарячу піч, одержували щільну, добру на вид скоринку, а усередині оставалась вода, яка підвищувала масу продукту, замість 1214 фунтів хліб важив 17 фунтів. Хліб був сирий, клейкий, схожий на замазку для віконних рам. В газетах відзначалось, що в хлібі знаходили брудні ганчірки, мишей, скобяні вироби, черв' яків та тарганів.

Коньяки, ром, вина іноді виробляли із звичайної горілки, підфарбованої чаєм, колером. Реалізували таку "продукцію" частіш всього в справжніх закордонних пляшках, які придбавали за копійки на ринках, і продавали як контрабандний товар.

З 1891 році в Києві був розкритий завод, який виробляв "шипучку" схожу на шампанське. Завод робив два роки і звався "Слава". Власником заводу був купець Дензов та його майстер прусський підданий Пфаав, які зізналися в підробці. Етикетки брали у чоловіка, який мив посуд на справжній фірмі Редерера в Реймсі. Пробки клеймили на заводі підробленим штемпелем та наклеювали бандероль. Декілька агентів розповсюджували це шампанське по три карбованця за пляшку (справжнє шампанське коштувало п' ять карбованців). Ця дешевизна й привела до виявлення підробки.

До революції в Росії та Україні крім законодавчих мір захисту від фальсифікації були прийняті і соціальні. Публікувалися книжки, в яких описувалися способи визначення фальсифікації товарів. До них можна віднести книгу "Домашний определитель подделок" професора фізики та хімії О. Альмадінгена, яка дозволяла виявити фальсифікацію деяких харчових продуктів, матеріалів для ремонту будинків, хімічних речовин, які використовували в технології виготовлення харчів.

Але наряду з фальсифікованими товарами продавали товари чесних виробників, чия продукція мала славу в Україні і за її кордоном, це знамените київське сухе варення Балабухи, шоколад, цілющий кумис та газоване молоко Ягудова, лікувальні льодяники "Кетти Босс" та інші.

На теперішній час є цілий ряд постанов, законів, які регламентують якість продукції та недопущення в продаж фальсифікованої та неякісної продукції. Це закон України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", Закон України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції", Закон України "Про захист прав споживачів", Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку харчових добавок, дозволених для використання у харчових продуктах" та інші.

Але незважаючи на всі закони і постанови на ринок України поступають і досі неякісні та фальсифіковані продукти. Це масштабні афери при виробництві сурогатного вина, горілки, шампанського, махінації з вершковим маслом, до якого додають різні добавки і наповнювачі - наприклад, кокосове масло, маргарин. Пожовтілий, зморщений оселедець промивають оцтом, позеленілу від старості ковбасу та сосиски також обробляють оцтом і змащують соняшниковою олією для "освіження", курині окорока після тривалого зберігання на сонці промивають, натирають спеціями та коптять. Цю тираду порушень можна продовжити.

Україна ще в 1991 році, першою серед держав СНД, прийняла закон "Про захист споживачів". Але за останні роки змінилася економічна ситуація, і законодавство про підприємницьку діяльність. Сьогодні значна частина виробництва продуктів харчування приходиться на долю приватних підприємців, які за випуск, реалізацію товару, забороненого до випуску та реалізації, відповідним державним органом сплачують штраф. Добре, що в новий Кримінальний Кодекс внесені статті про відповідальність за виготовлення і збут неякісної продукції - на суму понад 5100 гривен - порушника можна буде наказати значним штрафом або виправними роботами.