Стандартизація та сертифікація товарів і послуг - Салухіна Н.Г. - 1.2. Історичне коріння міжнародної стандартизації

Ключові слова та поняття: директиви ЄС, Євро-Азіатська Рада з стандартизації, Європейський комітет з стандартизації (CEN), історичні періоди розвитку світової стандартизації, Комітет ISO з оцінки відповідності продукції вимогам стандартів (CASCO), Конвенція по організації Міжнародної комісії мір і ваг, Міжнародна електротехнічна комісія (ІЕС), Міжнародна конференція мір і ваг, Міжнародна організація законодавчої метрології (OIML), Міжнародна організація з стандартизації (ISO), Міжнародна організація з стандартизації тестування (ISTO), Міжнародна спілка електрозв'язку (ITU), Міжнародна федерація національних асоціацій з стандартизації (ISA), Міжнародне бюро мір і ваг, модернізації капіталістичних відносин, Світова організація торгівлі (WTO), стандарти ISO, технічний комітет, членство в ISO

Багатовікова історія стандартизації дуже цікава та корисна для суспільства, хоча її зародження та становлення відображають лише розрізнені дані. Роботи зі стандартизації аж до 1901 р. здійснювались в основному шляхом приватної ініціативи на території окремої країни, міста підприємства. Основні історичні періоди розвитку світової стандартизації представлені на рис. 1.2.1.

Стандартизація виникла у глибокій давнині, розвивалася поступово, її успіхи сприяли культурному, науково-технічному та економічному прогресу на усіх ступенях цивілізації. Динаміка розвитку суспільства свідчить про удосконалення трудової діяльності людей, створення нових знарядь праці та різних виробів, освоєння нових методів і навичок їх застосування. Тому з'явилась потреба у відборі та фіксуванні найбільш вдалих результатів трудової діяльності з метою їх повторного використання. Письменність, система лічення, грошові одиниці, одиниці міри і ваги, архітектурні стилі, різні гіпотези та теорії, взагалі всі закони і моральні норми - все це прояви фактичної стандартизації. Ще на зорі свого розвитку суспільство зрозуміло переваги спрямованого обмеження, яке забезпечує єдність методів, і зручність виготовлення та використання виробів.

Елементи стандартизації з'явилися тоді, коли ще не існувало поняття про цей термін. Вже за 2400 років до н. е. у Китаї було впроваджено єдину систему п'яти мір. За одиницю цієї системи мір була прийнята відстань між двома вузлами бамбукової жердини, які давали звуковий тон.

Рис. 1.2.1.

Основні історичні періоди розвитку світової стандартизації

Історичні факти підтверджують гіпотезу про те, що історія стандартизації передусім почалася з нормування і контролю розмірних параметрів та уніфікації виробів. Так, протягом тисячоліть людство не мало жодної будівлі, яка б могла порівнятися з грандіозністю пам'ятників єгипетської культури - пірамід у Гізі. Секрет незламності пірамід простий: їх складено зі стандартних, рівномірних, точно підібраних блоків розміром 410 х 200 х 130 мм. Історики стверджують, що багато років до нашої ери у стародавньому Єгипті існував інститут чиновників, які контролювали дотримання розмірів виготовлюваної цегли. Завдяки дотриманню стандартизованих розмірних параметрів єгиптянам вдалося побудувати дивовижні витвори мистецтва.

Як і єгипетські, унікальні пам'ятки грецької архітектури. Достатньо сказати, що видатні храми, їхні колони та портики - зібрано з невеликої кількості стандартних деталей. З історії Стародавнього Риму відомо, що тут також використовували цеглу стандартних розмірів. Під час будівництва водогону використовували труби єдиних діаметрів (5 пальців). Труби інших діаметрів до міського водогону підключати було заборонено. Для вибору розмірів водяних коліс римляни застосовували метод пропорційних чисел. Зведення архітектурних споруд в античну добу свідчить про існування розгалуженої будівельної індустрії. Очевидно, вже тоді масово виробляли збірно-розбірні конструкції з каміння, а технологічний рівень будівництва був досить високим.

Єгипетські воїни були озброєні однаковими, "стандартними" луками, стрілами, римські легіонери також мали уніфіковане озброєння і таке ін.

У стародавні часи на лісових складах Японії продавали різні будівельні деталі стандартних розмірів, що були готові до використання. Як будівельний стандарт для вимірювання площі забудови використовували спеціальну циновку (татамі), довжина якої відповідала росту самого високого японця.

У Середньовіччі з розвитком ремесел методи стандартизації запроваджуються все частіше і знаходять все більш широке застосування. Скажімо, було встановлено єдині розміри ширини тканини, єдина кількість ниток в її основі, а також єдині вимоги до сировини, яку використовували у ткацькому виробництві.

У XV ст. в епоху Відродження з розвитком торгово-економічних зв'язків між країнами виникла потреба у будівництві великої кількості кораблів, для чого необхідно було по-новому організовувати їх виробництво. У Венеції, великої на той час морської держави, будували дерев'яні кораблі з уніфікованих деталей. Це робилося для того, щоб кожен корабель в одних і тих умовах міг пливти з однаковою швидкістю і стріляти на однакову відстань. Тому під час бою всі кораблі ескадри трималися гуртом, їх було практично неможливо перемогти. А на складах венеційських консульств зберігалися стандартизовані вузли та деталі: однотипні вітрила. весла щогли, керма тощо.

Широкого розвитку стандартизація набуває в Новітній час з переходом до машинного виробництва. Так, у 1785 р. французький інженер Леблан виготовив партію (50 шт.) замків для рушниць, які були придатні для будь-якої із виготовлених рушниць і мали важливу якість - взаємозамінність. Ця ідея привертає увагу військових і в 1793 р. американський фабрикант Є. Вітней укладає з урядом США угоду щодо постачання великої партії рушниць із взаємозамінними частинами. Виготовлення таких рушниць відкрило шлях до їх масового виробництва, але при цьому виникла потреба у стандартизації основних параметрів. Тому в Німеччині на королівському збройному заводі "Оберндорф" прийняли стандарт на рушниці, згідно з яким їхній калібр повинен був становити 13,9 мм.

Слід зауважити, що ідеї, закладені в основу сучасної стандартизації, одержали свій розвиток з виникненням крупної промисловості, тобто за капіталістичного суспільного устрою. В Європі та США у другій половині XIX ст. роботи зі стандартизації здійснюються майже на всіх промислових підприємствах. Слід зазначити, що в умовах жорсткої конкуренції, виробники не могли випускати продукцію погоджено, і були вимушені це робити ізольовано один від одного. Тому на кожному підприємстві використовувалися свої стандарти. Внаслідок внутрішньозаводської стандартизації стала можливою раціоналізація процесів виробництва. Основна мета, про яку дбали підприємці під час впровадження стандартизації виробів - отримання більш високих прибутків.

Проте, наприкінці XIX ст. - на початку XX ст. активізувався процес модернізації капіталістичних відносин, розвитку суспільного розподілу праці та торгівлі, концентрації виробництва. Людство досягло великих успіхів у розвитку науки і техніки, промисловості та транспорту. Все це поставило на порядок денний об'єктивну вимогу суспільного поділу праці в національному та міжнародному масштабі. Найбільшого значення набуває національна та міжнародна стандартизація.

Значною подією стало введення в Англії у 1891 р., а потім і в інших країнах, єдиної системи гвинтових нарізей з дюймовими розмірами (розробленої Джоном Вітвортом), використовуваних і сьогодні в ряді країн поряд з метричною наріззю. У 1846 р. у Німеччині уніфіковано ширину залізничної колії та розміри зчепів для вагонів. У 1869 р. уперше видано довідник, в якому надано розміри стандартних профілів катаного заліза. 1870 р. у деяких країнах Європи було встановлено стандарти на розміри цегли.

Початок міжнародної стандартизації припадає на кінець XIX ст., коли у 1875 р. в Парижі була підписана Конвенція по організації Міжнародної комісії мір і ваг, Міжнародного бюро мір і ваг, Міжнародної конференції мір і ваг. Це стало значною подією для того часу і подальшого розвитку суспільства та науково-технічного прогресу. Створення метричної системи пов'язано з підвищенням вимог до точності вимірювань та можливістю покласти край невиправданому розмаїттю, непостійності мір і ваги, що значно заважало розвитку промисловості та торгівлі.

В 1886 р. у Дрездені (Німеччина) відбувся перший конгрес з стандартизації, на якому обговорювалися питання міжнародної координації в галузі випробування матеріалів. У конгресі брали участь представники 10 промислово розвинених країн світу, в тому числі російські інженери. Конгрес сприяв створенню Міжнародної асоціації з випробування матеріалів, що стала своєрідним форумом для обговорення завдань, що виникнули на національному рівні. Слід зазначити, що в рамках асоціації не ставилося завдань щодо розробки міжнародних норм і правил а галузі випробувань матеріалів.

Ці перші результати національної і міжнародної стандартизації мали велике практичне значення для розвитку продуктивних сил і призвели до створення національних організацій зі стандартизації. Першу національну інституцію з стандартизації - Комітет технічної стандартизації (пізніше перетворений на Британську асоціацію стандартизації) - було організовано в 1901 р. у Великобританії. Головним завданням Комітету стало розроблення та впровадження стандартів на сировину, промислові вироби, військову техніку. Опублікування стандартів на продукцію було спрямовано на підсилення економічної могутності Британської імперії.

Економічне розділення світу між великими західними країнами призвело до перерозподілу територій. Посилена мілітаризація вимагала великого виробництва озброєння з обов'язковим дотриманням принципу взаємозамінності. Стандартизація якнайкраще задовольнила ці вимоги часу і стала сприйматися як об'єктивна економічна необхідність. Тому не дивно, що під час Першої світової війни слідом за Великобританією ідею стандартизації підхопили й інші промислово розвинені країни. створивши національні організацій зі стандартизації: у Голландії (1916 р.), Німеччині (1917 р.), Франції, Швейцарії, США (1918 р.). Одразу ж після війни організації зі стандартизації було створено в Бельгії та Канаді (1919 р.), Австрії (1920 р.), Італії, Японії та Угорщині (1921 р.), Австралії, Швеції, Чехословаччині (1922 р.), Норвегії (1923 р.), Фінляндії, Польщі (1924 р.), Данії (1926 р.), Румунії (1928 р.).

З 1920-х рр. визнаним авторитетом у царині стандартизації було визнано Німеччину, яка завжди приділяла велику увага науковому обґрунтуванню стандартів. В Америці переважали стандарти, які закріплювали досягнутий рівень виробництва конкретних виробів. Такий підхід не вимагав спеціальних наукових досліджень, а припускав лише узагальнення наявного досвіду та узгодження інтересів зацікавлених сторін. У Європі переважала стандартизація, заснована на результатах наукових досліджень. Стандартизація розвивалася в напрямі вдосконалення форм, розмірів і споживчих властивостей виробів. Така робота пов'язана з довготривалими теоретичними дослідженнями і не менш тривалим впровадженням розроблюваних стандартів.¹

Наступним кроком на шляху втілення ідеї міжнародної стандартизації стало проведення у 1921 р. першої конференції секретарів семи національних комітетів з стандартизації. Ця конференція виробила організаційні принципи, на основі яких у 1926 р. у Нью-Йорку було створено Міжнародну федерацію національних асоціацій зі стандартизації (International Federation of the National Standardizing Associations - ISA), яка стала прототипом майбутньої ISO (International Standardization Organization). Зокрема, багато правил і процедур сучасної ISO являють собою модернізовані процедури колишньої ISA. Більша частина тих 67 технічних комітетів ISO, які були сформовані в 1947 р., існувала ще у структурі ISA.

Хоча ISA і не видавала міжнародних стандартів, її діяльність вплинула на міжнародну консолідацію в галузі стандартизації. TK, що входили до складу ISA розробляли рекомендації зі стандартизації та розсилали їх 20 країнам-членам асоціації, у тому числі СРСР. Було розроблено майже 180 міжнародних рекомендацій з стандартизації. ISA також забезпечувала систематичний обмін інформацією в галузі стандартизації між країнами. У рамках ISA були також закладені методичні підходи до розробки міжнародних стандартів.

Розвиток міжнародної стандартизації було призупинено в період Другої світової війни. Роботи було відновлено у 1945 р., коли в рамках Організацій Об'єднаних Націй було створено Координаційний комітет з питань стандартизації з бюро в Лондоні та Нью-Йорку, до складу якого увійшли 18 країн антигітлерівської коаліції. Основним завданням Комітету було збереження досвіду міжнародної стандартизації та координація діяльності країн у галузі стандартизації у воєнний час.

У жовтні 1946 р. у Лондоні, на базі існуючого Координаційного Комітету засновано Міжнародну організацію зі стандартизації (International Standardization Organization - !SO), до складу якої увійшли 33 країни. ISO офіційно вступила в права у 1947 г. У Статуті !SO, затвердженому на Генеральній Асамблеї ООН, наголошено на неурядовому статусі цієї організації, а також записано, що "метою організації є сприяння розвиткові стандартизації у всесвітньому масштабі для полегшення міжнародного товарообміну та взаємодопомоги, а також для розширення співробітництва в галузі інтелектуальної, технічної та економічної діяльності". Структуру !SO показано на рис. 1.2.2.

І8О як неурядова організація користується консультативним статусом ООН і є найбільшою міжнародною організацією в галузі стандартизації і сертифікації з широкого кола питань. До основних пріоритетів діяльності І8О, передусім, належать:

o заходи, які сприяють координації та уніфікації національних стандартів;

o розроблення та затвердження міжнародних стандартів;

o обмін інформацією з проблем стандартизації;

o співробітництво з іншими міжнародними організаціями, які зацікавлені у вирішенні суміжних проблем, і на їх прохання, вивчає проблеми стандартизації та ін.

Членами ISC є не уряди, а національні організації з стандартизації і сертифікації (комітети-члени) з правом одного голосу (рис. 1.2.3). У складі ISO працюють понад 80 комітетів-членів, опорою яких є сильні національні організації з стандартизації розвинених держав, які сплачують пільгові внески і мають доступ до всіх доробків міжнародної стандартизації. Крім комітетів-членів, до ISO введено статус членів-кореспондентів, якими є оранізації з стандартизації країн, що розвиваються (близько 25). Останні обмежені у доступі до інформації про стандарти, які розробляються. Національні організації - це провідники всіх досягнень ISO, а також - виразники національної точки зору у відповідних технічних комітетах організації.

Повноправний член організації має право брати участь в усіх робочих органах, бути обраним до керівних органів, отримувати копії всіх робочих документів, представляти на розгляд зауваження щодо них. Для цього виду членства встановлена шкала щорічних внесків до бюджету ISC.

Члени-кореспонденти за рахунок сплати незначного внеску до бюджету ISC мають право отримувати комплект всіх міжнародних стандартів, що видаються, інших інформаційних видань. Членами-кореспондентами є країни, що розвиваються, їх економічний стан не дозволяє стати повноправними членами.

Члени-абоненти сплачують пільгові внески і мають можливість отримувати інформацію щодо міжнародної стандартизації.

Сьогодні органи цієї організації дислокуються у Женеві (Швейцарія). Офіційні мови ISC - англійська, французька, російська. На цих мовах видаються усі матеріали та документи ISC.

ISC складається із керівних і робочих технічних органів. Вищим органом ISC є Генеральна Асамблея, яка скликається один раз на три роки. Генеральна Асамблея - це збори посадових осіб і делегатів, призначених комітетами-членами. Кожний комітет-член має право представляти не більше трьох делегатів, але їх можуть супроводжувати наглядачі. Члени-кореспонденти та члени-абоненти беруть участь як наглядачі.

До керівних органів належать Рада, Технічне бюро та Центральний секретаріат. Вищими керівними особами є Президент, який обирається на три роки, і Центральний секретаріат. Рада керує роботою ISC в перервах між сесіями Генеральної Асамблеї. На засіданнях Ради рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні комітетів-членів Ради. У період між засіданнями і за потребою Рада може приймати рішення шляхом переписки. Поточну адміністративно-технічну роботу здійснює Центральний секретаріат. Технічне бюро з питань управління готує пропозиції щодо планування, організації та координації роботи комітетів. До сфери роботи Бюро входить розгляд пропозицій щодо створення та розпуску технічних комітетів (ТК); визначення галузі стандартизації і сертифікації, якими повинні займатися комітети.

Технічними органами Ради 1SO є Комітети, що розробляють питання міжнародної стандартизації. Так, Комітет з принципів стандартизації (STAKO) надає методичну та інформаційну допомогу по принципам і методикам розробки міжнародних стандартів. Комітет здійснює вивчення наукових принципів стандартизації і сертифікації та підготовку рекомендацій по досягненню оптимальних результатів у даній області, займається питаннями термінології й організацією семінарів по використанню міжнародних стандартів.

На початку 1970-х рр., у зв'язку з бурхливим розвитком сертифікації в усіх країнах світу, створено Комітет з оцінки відповідності продукції вимогам стандартів (CASCO). CASCO розглядає питання відповідності продукції, послуг, процесів і систем якості вимогам нормативних документів. Вивчає практику діяльності в галузі відповідності, здійснює аналіз отриманої інформації. Комітет розробляє міжнародні рекомендації з сертифікації, створює методологічну базу для розробки й акредитації національних систем сертифікації по взаємному визнанню результатів випробувань. CASCO періодично проводить аналіз усіх чинних національних, регіональних і міжнародних систем сертифікації з метою своєчасного прийняття заходів з організації міжнародних систем сертифікації продукції на відповідність вимогам ISO.

Результати роботи Комітету з оцінки відповідності набувають особливого значення для країн, де створюються національні системи сертифікації. CASCO спільно з 1SO підготував ряд керівних рекомендацій з основних аспектів сертифікації. Ці документи найшли широке визнання у країнах-членах ISO і IEC. У ряді країн вони покладені в основу національних систем сертифікації.

До компетенції Комітету з інформації (INFCO) входить координація та гармонізація діяльності в галузі інформаційних послуг, банків, даних маркетингу, продажу стандартів і технічних регламентів. INFCO тісно співпрацює з Комітетом з питань інформаційних мереж (ISONET).

Комітет з допомоги країнам, що розвиваються (DEVCO), здійснює обслуговування цих країн по усіх питаннях міжнародної стандартизації та метрології, створює умови для обміну досвідом з розвиненими країнами та підготовки спеціалістів тощо. DEVCO тісно співпрацює з цих напрямів з OOH. Результатом їх спільних зусиль стало створення та функціонування міжнародних центрів навчання.

Як видно, в структурі ISO є спеціалізований Комітет по захисту інтересів споживачів (COРOLCO), створений у 1977 р. з метою стандартизації в галузі інформації споживача та забезпечення зв'язку між ISO та міжнародними організаціями, які займаються питаннями споживчої політики. До завдань цього Комітету входить:

o визначення шляхів сприяння споживачам в отриманні максимального ефекту від стандартизації продукції;

o розроблення рекомендацій щодо забезпечення інформацією споживачів, захист їх інтересів;

o узагальнення досвіду участі споживачів у роботах зі стандартизації, використанню стандартів на споживчі товари;

o підтримування зв'язків з різними органами ISO, діяльність яких зачіпає інтереси споживачів.

COРOLCO проводить щорічні практикуми для представників споживачів, органів державної влади, виробників та експертів товарів з таких проблем, як безпека товарів, інформування споживачів, упакування, економія енергії, безпека товарів для дітей, переваги застосування міжнародних стандартів тощо. Результатом діяльності САРОЬСО є періодичне видання переліку національних і міжнародних стандартів, які становлять інтерес для організацій споживачів, а також підготовка Настанов з питань товарів народного споживання. Наприклад: Настанова 12 "Порівняльні випробування споживчих товарів", Настанова 14 "Інформація про товари для споживачів".

Комітет зі стандартних зразків (REMCO) займається питаннями методичної допомоги та розробки настанов по стандартних зразках. REMCO, координатор робіт зі стандартних зразків, тісно співпрацює з міжнародними метрологічними організаціями.

Робоча сфера діяльності ISO розподілена між ТК. Основним видом роботи ТК є розробка, погодження та подання на затвердження Ради проектів міжнародних стандартів. Кожний ТК має затверджену Радою ISO конкретну сферу діяльності. наприклад: ТК 10 "Технічні креслення", ТК 12 "Одиниці вимірювання", ТК 22 "Автомобілі", ТК 37 "Технологія", ТК 176 "Управління якістю та збереження якості". ТК поділяються на загальнотехнічні та на комітети, які працюють в конкретних галузях техніки. Діяльність загальнотехнічних комітетів спрямована на вирішення загальнотехнічних і міжгалузевих проблем. Решта комітетів здійснюють свою діяльність в конкретних галузях техніки.

Особлива увага в роботі ТК приділяється проблемам якості. До речі, у 1979 р. було створено ТК 176 "Забезпечення якості", який у 1987 р. перейменовують в "Управління якістю та забезпечення якості". Цей ТК був створений з метою розробки однакового підходу до вирішення питань якості продукції на підприємствах та у сфері обігу. У 1987 р. Комітет опублікував 4 стандарти серії 9000, що стало початком впровадження систем якості в різних країнах світу.

Для безпосередньої розробки проектів міжнародних стандартів у межах ТК створюються підкомітети (ПК) і робочі групи (РГ). Сьогодні налічується близько 650 підкомітетів, 2188 робочих груп.

За ініціативи колишнього Президента ISO пана Лью Ман Леонга була підготовлена "Біла книга JSO", яка являє собою стисле, але важливе звернення до високих посадових осіб країн стосовно міжнародних стандартів та інших технічних регламентів з визначенням їх ролі у міжнародній торгівлі, в усуненні технічних перешкод в торгівлі, використання міжнародних стандартів для покращання системи управління якістю та збереження навколишнього середовища.

ISO визначила "Довгострокові стратегії технічного регулювання на 1999-2001 рр.", а згодом - Стратегічний план ISO на 2005-2010 роки "Стандарти для стабільного світу", метою якого є розроблення узгодженого та багатосекторного фонду міжнародних стандартів, що відповідають глобальним потребам та залучення всіх заінтересованих сторін до цього процесу. Пріоритетами тут є:

o Стандарти ISO повинні зробити виробництво й торгівлю більш ефективними;

o Стандарти ISO мають бути придатні для використання під час оцінки відповідності мають сприяти якості та надійності на всіх рівнях виробництва і торгівлі за умови конкурентоспроможних цін та для кінцевого задоволення споживача;

o Стандарти ISO, коли і де б вони не застосовувалися, мають сприяти задоволенню людських та суспільних потреб з точки зору безпеки, охорони здоров'я й навколишнього середовища, а також в аспекті ринкових та всезростаючих торговельних вимог;

o Стандарти ISO мають діяти як еталони під час регуляційної та контрольної діяльності федеральних, державних та місцевих органів влади;

o Стандарти ISO в країнах, що розвиваються або знаходяться на стадії перехідної економіки, мають відігравати роль стратегічного знаряддя сприяння національному економічному розвитку і торгівлі.

Досить широкими є ділові контакти ISO: з нею підтримують зв'язки понад 500 міжнародних організацій, в тому числі всі спеціалізовані агентства OOH, що працюють у суміжних напрямах. ISO співпрацює з усіма регіональними організаціями з стандартизації, члени яких одночасно є членами ISO. Тому під час розробки регіональних стандартів за основу приймається стандарт ISO часто на стадії проекту. Найбільш тісні робочі стосунки підтримуються ISO з Міжнародною електротехнічною комісією (IEC), Європейським комітетом з стандартизації (CEN), Міжнародною організацією з стандартизації тестування (ISTO).

ISO сприяє розробці міжнародних стандартів у всіх галузях, за винятком стандартів у електротехнічній та електронній промисловості, які відносяться до сфери компетенції Міжнародної електротехнічної комісії (IEC, 1906 р.). Доцільно зазначити, що початок міжнародного співробітництва в галузі електрики і електротехніки було покладено у 1881 р. Міжнародним конгресом з електрики, коли бурхливий розвиток цієї нової галузі потребував встановлення уніфікованих у міжнародному масштабі одиниць. На Міжнародному електротехнічному конгресі в 1904 р. було прийнято рішення щодо створення з метою технічного співробітництва Комісії для розгляду питань стандартизації, термінології в галузі електротехніки і номінальних параметрів електричних машин. IEC було засновано на конференції в Лондоні в 1906 р. представниками 13 країн.

Структура IEC (Рада, технічні комітети, підкомітети, робочі групи) аналогічна структурі ISO. Вищим керівним органом IEC є Рада, в якій представлені національні комітети країн. Oчолює IEC Президент, який обирається на 3 роки. При Раді IEC створено Комітет дії, який підпорядкований Раді та надає їй свої рішення на затвердження. Комітет дії розглядає питання з координації роботи окремих технічних комітетів IEC або загальні питання щодо діяльності всієї організації.

У 1947 р. IEC приєдналась до ISO на автономних правах як її електротехнічний відділ, при цьому вона повністю зберегла свою фінансову й організаційну самостійність. У 1993 р. прийнято новий Отатут цієї організації. Нині IEC об'єднує 60 країн. Майже 200 робочих органів IEC розробили понад 2,5 тис. стандартів. Cеред пріоритетів діяльності IEC - сприяння координації і уніфікації національних стандартів в галузі електротехніки, радіоелектроніки та зв'язку; створення міжнародних систем сертифікації у цій галузі; вивчення, пропаганда і обмін передовим досвідом різних країн і таке ін.

Oсобливістю діяльності IEC в сфері якості продукції є створення міжнародних систем сертифікації. На початку 1970-х років вона перша з міжнародних організацій почала створювати під своєю егідою системи сертифікації. Першою з міжнародних систем сертифікації була створена система виробів електричної техніки, на відповідність вимогам стандартів ІЕС. Другою системою сертифікації, створеною в рамках ІЕС, є система сертифікації електротехнічних виробів. З 1984 р. діє система з випробувань електричного обладнання на відповідність стандартів безпеки (ІЕСЕЕ). У 1986 р. створена система з сертифікації виробів електронної техніки (ІЕСQ) і таке ін.

У 1976 р. між ІЕС і !SC) була підписана Угода про сумісну діяльність і створення єдиної системи міжнародної стандартизації. Сфери впливу цих організацій розмежовані галузями техніки, які входять до їх компетенції. З загальних питань стандартизації та ІЕС виступають узгоджено. Вони видають спільні рекомендації та нормативні документи. Співробітництво ІЕС та !SO здійснюється шляхом встановлення безпосередніх зв'язків між ТК і робочими групами цих організацій у системі ^О/ІЕС, а також поза нею утворюються тимчасові та постійно діючі робочі органи, які здійснюють серйозні наукові дослідження, аналіз, розробку прогнозів, змісту, форм і методів роботи з стандартизації в умовах безперервного розвитку науки і техніки.

Ці дві організації, ISO та ІЕС, разом з Міжнародною організацією законодавчої метрології (ОІМЬ), Міжнародною спілкою електрозв'язку (ITU) та Міжнародною конференцією з вимірювальної техніки та приладобудуванню (ІІЕСО) створюють найкрупнішу в світі неурядову систему для здійснення добровільного промислово-технічного співробітництва на міжнародному рівні, вирішення проблем міжнародної стандартизації. Створені ними стандарти, незалежно від того, стосуються вони товарів або послуг, являють собою колективні знання та досвід сторін, які беруть участь в їхньому розробленні - виробників, урядових органів, науково-дослідних інститутів, випробувальних лабораторій, організацій споживачів тощо. Загалом, у світі існує понад 350 різних міжнародних організацій, які займаються проблемами технічного регулювання та управління якістю.

2001 року ISO, ІЕС та ITU створили Всесвітнє співробітництво щодо стандартів (WSC - Wold Standart Cooperation) з метою:

o посилення ропі та поширення системи добровільних міжнародних стандартів;

o забезпечення прозорості міжнародної стандартизації на основі консенсусу в усьому світі;

o координації питань технічного характеру з метою усунення дублювання та більш ефективної співпраці у сфері конвергентних (взаємно проникних) технологій. Міжнародна, регіональна та національна стандартизація складають систему глобальної стандартизації, яка охоплює практично всі сфери економічного та суспільного життя (рис. 1.2.4).

У цілому глобальна система стандартизації базується на угодах про співпрацю:

o між ISO, ІЕС і ITU на міжнародному рівні;

o між організаціями зі стандартизації на регіональному рівні, наприклад, CEN, CTNTLEC та ETCI в Європі;

o двосторонніх між національними органами стандартизації.

Рис. 1.2.4.

Система глобальної стандартизації

Крім вищеназваних міжнародних організацій з технічного регулювання стандартизація впроваджується багатьма регіональними організаціями. (Перелік міжнародних і регіональних організацій з стандартизації надано у табл. 1.2.1).

Так, у межах ЄС система стандартизації та підтвердження відповідності пройшла два етапи формування. Чинна практика веде свій відлік від 1985 р., коли було прийнято директиви "нового", а потім і "глобального підходу" до технічної гармонізації. Раніше в країнах ЄС діяли системи національних стандартів, обов'язкових до застосування. Згідно з "новим підходом" вимоги до продукції та послуг установлюють на основі таких принципів:

o обов'язкові вимоги зазначають не в стандартах, а в директивах ЄС, що їх приймають на законодавчому рівні, та в технічних регламентах;

o обов'язкові вимоги до продукції суворо обмежено лише її безпечністю;

o стандарти не є обов'язковими, вони лише визначають шляхи досягнення обов'язкових вимог директив;

o уведено категорію "гармонізований стандарт", виконання якого не є обов'язковим; він передбачає презумпцію відповідності директивам, тому застосування таких стандартів звільняє виробників і постачальників від необхідності звертатися до органів сертифікації;

o наявність переліку добровільних стандартів, які в директивах розглядають як основу презумпції відповідності.

Таблиця 1.2.1

Міжнародні і регіональні організації із стандартизації та оцінки відповідності

Європейська економічна комісія ООН є форумом для урядів з метою розширення їхньої співпраці у питаннях політики у сфері стандартизації та більш ефективного залучення неурядових організацій до процесу прийняття міжнародно узгоджених стандартів. Робоча група ЄЕК ООН з політики в галузі технічного узгодження і стандартизації є міжурядовою групою експертів, які вивчають пов'язані зі стандартизацією проблеми на міжнародному, регіональному і національному рівнях. У рамках своєї діяльності Робоча група, починаючи з 1970 р., розробила 12 рекомендацій щодо стимулювання і здійснення процесів стандартизації, які сприяють торгівлі. Остання з них стосується механізмів і принципів міжнародного узгодження національних технічних правил. ЄЕК ООН складає з урахуванням пропозицій урядів "Перелік ЄЕК зі стандартизації", в якому зазначено пріоритетні галузі та сфери розроблення НД. Цей перелік використовують міжнародні та регіональні організації зі стандартизації у процесі планування робіт

1953 року було створено Координаційну комісію зі сталі, що уповноважена розробляти Європейські стандарти для шести країн - Франції, Бельгії, Нідерландів, ФРН, Італії, Люксембурга, які входили до Європейського об'єднання вугілля. У 1961 р. на нараді в Парижі представники національних організацій зі стандартизації різних країн, що входять до складу Європейського економічного товариства, Європейського товариства вільної торгівлі, Комітету з загального ринку, утворили Комітет європейської координації стандартів: нині - Європейський комітет з стандартизації (СЕгЧ) - з великою кількістю робочих груп, головним чином, таких галузей промисловості, як металургія, будівництво, суднобудування, текстильна та нафтова промисловості тощо. Основне завдання Комітету - розробка загальних стандартів для країн, які входять до складу Європейської співдружності (ЄС) й Європейського товариства вільної торгівлі.

СЕМ займається питаннями усунення технічних бар'єрів, які пов'язані з відмінністю у національних стандартах на продукцію, суперечливими правилами щодо її експлуатації, з різними нормами по техніці безпеки, охорони здоров'я і природи, визначає порядок використання національних і міжнародних стандартів при розробці Європейських стандартів. Велику роботу здійснює СЕМ стосовно виявлення національних стандартів країн-учасниць та міжнародних стандартів, які можна застосовувати як єдині стандарти без їх переробки в європейський стандарт. Комітет контролює виконання європейських стандартів країнами-учасницями організації.

Оновлена стратегія СЕМ до 2010 року визначає такі ключові цілі:

o сприяння розвитку гармонічної системи європейської стандартизації;

o забезпечення ділового підходу разом з ефективною маркетинговою стратегією в межах СЕМ;

o забезпечення споживачів своєчасними та відповідними до їхніх вимог виробами і послугами за умови дотримання принципів відкритості, прозорості та консенсусу;

o забезпечення стабільного фінансування системи стандартизації СЕН;

o створення ефективних стосунків з ЄС та Європейською асоціацією вільної торгівлі (ББТЛ) заради посилення ролі європейської стандартизації як інструмента для підтримання європейської політики та спрощення законодавства в Європі;

o здійснення ролі провідного провайдера європейських стандартів з оцінювання відповідності та розповсюдження знака відповідності;

o перегляд корпоративної керівної структури з метою спрощення процесів прийняття рішень та забезпечення політики у межах СЕ1Ч;

o відкритість до партнерства для ефективного розроблення європейських стандартів, що забезпечує тісну співпрацю з міжнародними партнерськими організаціями

До складу СЕМ входить і Асоціація з сертифікації (СЕ1ЧСЕР), яка об'єднує національні органи з стандартизації Європейського економічного товариства й Європейської асоціації вільної торгівлі. Діяльність (СЕМСЕР) здійснюється під загальним керівництвом СЕМ

Велику роботу з стандартизації та оцінення відповідності на регіональному рівні проводять також Європейська організацією з якості (EOQ, 1956 р., до складу входять понад 100 країн), Європейський фонд управління якістю (EFQM, 1988 р.), Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці (СЕМЕЬЕС, 1972 р.) та ін.

В рамках пострадянського простору активно працює Міждержавна Рада зі стандартизації, метрології та сертифікації (МДР)¹. Так, 13 березня 1992 р. 11 країн Співдружності незалежних держав (СНД) підписали "Угоду про проведення узгодженої політики у галузі стандартизації, метрології та сертифікації". У цьому ж р