Країнознавство - Мальська М.П. - 6.2. Методи дослідження мережі розселення країни

Одним з основних методів дослідження мережі розселення країни є дослідження фіксованого на визначений момент часу розподілу населених пунктів по території. Населений пункт (поселення) - це геопросторово цілісна і компактна концентрація населення разом із засобами його життєдіяльності, якими є місця постійного проживання населення, його праці і відпочинку, відтворення, суспільного проживання тощо. Досліджуючи моделі географії міст і розміщення населених пунктів, Б.Дж. Гарнер розглядає населені пункти як складну сукупність взаємозв'язків між людьми, у якій просторовий розподіл людської діяльності відображає упорядковане пристосування до фактора відстані.

Усі поселення поділяють на статичні та динамічні. Статичними є більшість поселень світу. Вони мають незмінне, стабільне географічне розташування. Динамічними є тимчасові поселення кочівних груп населення, морські платформи, космічні станції з екіпажем, підводні судна, де люди живуть протягом декількох місяців.

Населення розміщується дуже нерівномірно: близько 70% усіх людей проживає на 7% суходолу. Практично неосвоєні людьми 15% суходолу. Звичайно, на розміщення населення впливають природні умови. Неосвоєні або слабо освоєні регіони - це насамперед території з екстремальними природними умовами. Проте, в кінцевому підсумку, розміщення населення визначається насамперед розміщенням виробництва.

Протягом усієї історії людської цивілізації на розселення людей дуже впливає тяжіння до транспортних і торгових шляхів. Нерівномірність розташування населення зумовлена природними умовами, особливостями демографічного розвитку, історичними особливостями заселення території та господарською діяльністю.

На розміщення населення, а також на його кількість і склад сильно впливають міграції. Міграції населення (від лат. migratio - переселення) - переміщення людей, пов'язані зі зміною місця проживання, задоволення потреби у праці чи духовних потреб. Міграції бувають зовнішні і внутрішні. Зовнішні міграції поділяють на еміграцію (від лат. emigro - виселятися) - виїзд громадян зі своєї країни до іншої на постійне проживання або на тривалий термін - та імміграцію (від лат. immigro - вселятися) - в'їзд до країни громадян іншої держави на постійне або тривале проживання. Визначають сальдо зовнішніх міграцій: позитивне, коли еміграція перевищує імміграцію та негативне, коли імміграція більша, ніж еміграція.

Виділяють такі види міграції: постійну (безповоротну), пов'язану зі зміною місця проживання; циклічну та епізодичну.

Циклічна (поворотна) міграція має форми: маятникової, або човникової (щоденне просторове переміщення людей між населеними пунктами з обов'язковим поверненням до вихідного поселення) і періодичної (з тижневими, місячними, сезонними, річними чи навіть кількарічними циклами). Епізодична міграція охоплює одноразові поїздки в інші місця (відрядження, експедиції, рекреації тощо).

За причинами виникнення виділяють такі міграції: соціально-економічні, які пов'язані з пошуком роботи, намаганням покращити житлові умови; політичні, зумовлені расовими, релігійними, етнічними проблемами чи політичними переслідуваннями; військові, зумовлені веденням військових дій і намаганням населення уникнути небезпеки; екологічні, зумовлені екологічними катастрофами, або зміною природних умов і неможливістю вести звичний спосіб життя.

Люди, як писав М.Баранський, - не перелітні птахи, і їхнє переселення пояснюється не біологічними, а суспільними законами. Головна причина міграцій - економічна, але їх зумовлюють також політичні, національні, релігійні та інші причини.

Просторові переміщення людей завжди зумовлені зміною соціального статусу. Отже, міграція є складним соціально-демографічним процесом, що впливає на перерозподіл трудових ресурсів, сприяючи економічному прогресу завдяки більш повному використанню працересурсного потенціалу.

Під час еволюційного розвитку міської системи розселення країни одні міста в силу їхнього значного економічного, адміністративно-політичного і культурного потенціалу і ступеня його реалізації зростають швидше за інші. Формується визначена закономірність у розподілі міст за людністю.

Мережа міського розселення має як ієрархічну, чи "вертикальну, так і територіальну, чи "горизонтальну", будову. Особливості територіального розподілу міст характеризує теорія центральних місць, розроблена двома німецькими географами В. Кристаллером і А. Льошем. Американський географ В. Бунге назвав цю теорію великим теоретичним відкриттям у географії. У теорії центральних місць розкривається не тільки "горизонтальна" будова мережі міст, але й подається поєднаний аналіз "вертикальної" і "горизонтальної" компонентів мережі.

6.3 Методи аналізу територіальної організації систем розселення країни
6.4. Опорний каркас розселення країни
7. НАРОДОНАСЕЛЕННЯ КРАЇНИ
7.1. Методика дослідження населення країни
7.2. Основні поняття
7.3. Методика вивчення народів
7.4. Расовий склад населення
7.5. Етнічний і мовний склад населення
8. ІНФРАСТРУКТУРА В КРАЇНОЗНАВСТВІ
8.1. Економічна сутність і зміст інфраструктури
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru