Країнознавство - Мальська М.П. - 6.2. Методи дослідження мережі розселення країни

Одним з основних методів дослідження мережі розселення країни є дослідження фіксованого на визначений момент часу розподілу населених пунктів по території. Населений пункт (поселення) - це геопросторово цілісна і компактна концентрація населення разом із засобами його життєдіяльності, якими є місця постійного проживання населення, його праці і відпочинку, відтворення, суспільного проживання тощо. Досліджуючи моделі географії міст і розміщення населених пунктів, Б.Дж. Гарнер розглядає населені пункти як складну сукупність взаємозв'язків між людьми, у якій просторовий розподіл людської діяльності відображає упорядковане пристосування до фактора відстані.

Усі поселення поділяють на статичні та динамічні. Статичними є більшість поселень світу. Вони мають незмінне, стабільне географічне розташування. Динамічними є тимчасові поселення кочівних груп населення, морські платформи, космічні станції з екіпажем, підводні судна, де люди живуть протягом декількох місяців.

Населення розміщується дуже нерівномірно: близько 70% усіх людей проживає на 7% суходолу. Практично неосвоєні людьми 15% суходолу. Звичайно, на розміщення населення впливають природні умови. Неосвоєні або слабо освоєні регіони - це насамперед території з екстремальними природними умовами. Проте, в кінцевому підсумку, розміщення населення визначається насамперед розміщенням виробництва.

Протягом усієї історії людської цивілізації на розселення людей дуже впливає тяжіння до транспортних і торгових шляхів. Нерівномірність розташування населення зумовлена природними умовами, особливостями демографічного розвитку, історичними особливостями заселення території та господарською діяльністю.

На розміщення населення, а також на його кількість і склад сильно впливають міграції. Міграції населення (від лат. migratio - переселення) - переміщення людей, пов'язані зі зміною місця проживання, задоволення потреби у праці чи духовних потреб. Міграції бувають зовнішні і внутрішні. Зовнішні міграції поділяють на еміграцію (від лат. emigro - виселятися) - виїзд громадян зі своєї країни до іншої на постійне проживання або на тривалий термін - та імміграцію (від лат. immigro - вселятися) - в'їзд до країни громадян іншої держави на постійне або тривале проживання. Визначають сальдо зовнішніх міграцій: позитивне, коли еміграція перевищує імміграцію та негативне, коли імміграція більша, ніж еміграція.

Виділяють такі види міграції: постійну (безповоротну), пов'язану зі зміною місця проживання; циклічну та епізодичну.

Циклічна (поворотна) міграція має форми: маятникової, або човникової (щоденне просторове переміщення людей між населеними пунктами з обов'язковим поверненням до вихідного поселення) і періодичної (з тижневими, місячними, сезонними, річними чи навіть кількарічними циклами). Епізодична міграція охоплює одноразові поїздки в інші місця (відрядження, експедиції, рекреації тощо).

За причинами виникнення виділяють такі міграції: соціально-економічні, які пов'язані з пошуком роботи, намаганням покращити житлові умови; політичні, зумовлені расовими, релігійними, етнічними проблемами чи політичними переслідуваннями; військові, зумовлені веденням військових дій і намаганням населення уникнути небезпеки; екологічні, зумовлені екологічними катастрофами, або зміною природних умов і неможливістю вести звичний спосіб життя.

Люди, як писав М.Баранський, - не перелітні птахи, і їхнє переселення пояснюється не біологічними, а суспільними законами. Головна причина міграцій - економічна, але їх зумовлюють також політичні, національні, релігійні та інші причини.

Просторові переміщення людей завжди зумовлені зміною соціального статусу. Отже, міграція є складним соціально-демографічним процесом, що впливає на перерозподіл трудових ресурсів, сприяючи економічному прогресу завдяки більш повному використанню працересурсного потенціалу.

Під час еволюційного розвитку міської системи розселення країни одні міста в силу їхнього значного економічного, адміністративно-політичного і культурного потенціалу і ступеня його реалізації зростають швидше за інші. Формується визначена закономірність у розподілі міст за людністю.

Мережа міського розселення має як ієрархічну, чи "вертикальну, так і територіальну, чи "горизонтальну", будову. Особливості територіального розподілу міст характеризує теорія центральних місць, розроблена двома німецькими географами В. Кристаллером і А. Льошем. Американський географ В. Бунге назвав цю теорію великим теоретичним відкриттям у географії. У теорії центральних місць розкривається не тільки "горизонтальна" будова мережі міст, але й подається поєднаний аналіз "вертикальної" і "горизонтальної" компонентів мережі.