Країнознавство - Мальська М.П. - 7.2. Основні поняття

Населення - спільнота людей, яка сформувалася протягом тривалого історичного періоду та безперервно відновлюється; люди, які живуть у країні чи державі загалом або в межах будь-якої їхньої частини. Населення (у країнознавстві) - жителі (не обов'язково громадяни) визначеної країни. Житель країни не завжди є її громадянином.

Кількість населення - це загальна кількість людей, які проживають на даній території. Кількість населення - це демографічний потенціал, який певною мірою визначає місце держави у світовій економіці і політиці. Демографічний потенціал є важливою складовою загального, сумарного потенціалу держави.

Відомості про кількість населення одержують за допомогою регулярних загальних переписів населення (кожних п'ять чи десять років), а в проміжках між ними - шляхом розрахунків, спираючись на переписи як базові показники.

За кількістю населення всі країни можна поділити на такі групи: найбільші, великі, середні і малі. Переважають середні і малі країни. У світі налічується приблизно 40 малих країн, у кожній з яких проживає менше 100 тис. осіб. У світі є десять країн, в яких є понад 100 млн жителів (Китай, Індія, США., Індонезія, Бразилія, Пакистан, Росія, Бангладеш, Японія, Нігерія); у 1950 р. таких країн було лише чотири (Китай, Індія, США, СРСР); за прогнозами демографічної комісії ООН, в 2025 р. їх може бути 25. У цих країнах проживає майже 60% населення світу. На карті світу є й дуже маленькі країни, які звичайно називають мікродержавами, чи "державами-карликами" (табл.2).

Таблиця 2

Найбільші та найменші за населенням держави світу*

Населення постійне змінюється, змінюється і більшість показників, які його характеризують, у тому числі кількість, під впливом різних причин політичного, економічного, соціального, релігійного характеру. Зміна кількості населення країни залежить від характеру його відтворення.

Під відтворенням (природним рухом) населення розуміють сукупність процесів народжуваності, смертності і природного приросту, що забезпечують безперервне відновлення і зміну людських поколінь. Компоненти відтворення населення мають не лише біологічний, але й, певною мірою, соціально-економічний характер. Рівень народжуваності залежить від умов життя людей, розвитку культури, добробуту, залучення жінок до участі в економічній сфері, релігійних переконань тощо. Рівень смертності тісно пов'язаний з матеріальним становищем людей, розвитком охорони здоров'я, харчування, способом життя, політичних ситуацій.

Демографи виокремлюють три історичні типи відтворення населення. Процес демографічного переходу від одного типу до іншого включає чотири послідовні фази. Для першої фази характерне збереження високої народжуваності за різкого скорочення смертності і досягнення високого природного приросту. Цю фазу часто називають демографічною революцією. Друга фаза характеризується переходом від багатодітної сім'ї до малодітної, зниженням показників народжуваності і смертності. Характерними ознаками третьої фази є зростання показників смертності, переважно за рахунок "старіння населення", за повільного зменшення народжуваності, що навіть призводить до зменшення населення (депопуляції). Четверта фаза демографічного переходу настає тоді, коли показники народжуваності і смертності зрівноважуються, а зростання кількості населення припиняється.

Природний приріст - співвідношення народжуваності і смертності в країні, визначається як різниця між коефіцієнтами народжуваності і смертності за рік на 1 тис. жителів до середньої чисельності всього населення та вимірюється в проміле (%о).

Якісні і кількісні показники природного руху чи відтворення впливають на склад і структуру населення, соціальну й економічну ситуацію, стиль життя та менталітет.

Вікова структура населення - це поділ населення на групи (типи) за віком, пов'язаний з особливостями його відтворення і міграцією. Вікова структура впливає майже на всі демографічні показники, особливо на загальні коефіцієнти народжуваності і смертності. Межі вікових груп встановлюються на підставі трудового законодавства, місцевих традицій тієї чи іншої країни. За біологічною ознакою виділяють такі вікові групи: діти (0-14 років), зрілість (15 - 59 років) і старість (60 років і більше). Особливо виділяється вікова група жінок фертильного віку (15 49 років), коли жінка може народжувати дітей. У різних країнах вікова структура населення різна. За економічною ознакою переважають національні підходи юридичного визначення межі працездатного віку. Виділяють допрацездатне населення (до 15 років), працездатне (16-59 років) і після працездатне (старші 60 років).

Демографічна молодість - населення у віці від 14 до 25 (30) років, найактивніша в соціально-політичному і соціально-психологічному відношеннях частина населення.

Статевий склад населення - загальна кількість чоловіків і жінок, що проживають на даній території. Співвідношення чоловіків і жінок у різних країнах є неоднаковим загалом і за різними віковими групами. Народжується приблизно однакова кількість хлопчиків і дівчаток, проте уже в підлітковому віці це співвідношення починає змінюватися. Смертність у дитячому віці і дитячий травматизм у хлопчиків більші. У більшості країн серед літнього населення переважають жінки. Однак в усьому світі чоловіків приблизно на 20 млн більше. Є країни, в яких чоловіки переважають майже у всіх вікових групах (Китай, Індія, країни Південно-Західної Азії). Така ситуація виникає найчастіше внаслідок нерівноправного становища жінок у суспільстві, ранніх шлюбів, багатодітності тощо.

Вікова структура населення визначає його продуктивну частину - працездатне населення. У різних країнах обсяг трудових ресурсів визначають по-різному, відповідно до юридично встановлених меж робочого (працездатного) віку. У більшості країн нижньою межею працездатного віку вважається вік у 14-16 років (в Україні - 16 років). Верхня межа визначається середньою тривалістю життя - для більшості країн встановлена в 55-65 років. Крім населення працездатного віку, до складу трудових ресурсів входять працюючі підлітки (до 15 років) і особи пенсійного віку, що становлять так звані додаткові трудові ресурси. Для країнознавства мають значення поняття і відповідні їм показники економічно активного і неактивного населення. Економічно активне населення - частина працездатного населення, що бере участь чи бажає брати участі у суспільному, політичному й економічному житті країни, включаючи певні групи інвалідів (маються на увазі інваліди, що працюють, чи ті з них, які беруть участь у громадському житті), учнів, працюючих пенсіонерів і безробітних, зареєстрованих на біржі праці. Економічно неактивне населення - частина працездатного населення, яка не бере участі і не бажає брати участі у суспільному, політичному й економічному житті країни.

Структура зайнятості - це розподіл економічно активного населення за основними сферами діяльності. Розрізняють такі основні сфери діяльності: суспільну (у тому числі соціальну), політичну, економічну (у тому числі виробничу), тобто виробничу і невиробничу діяльність. До невиробничої належить сфера послуг, яка в сучасному світі займає провідне місце. Наприклад, у розвинених країнах Європи у сфері послуг зайнято понад 70% економічно активного населення, частка ВВП, вироблена в цій сфері , сягає 80%. Серед основних причин зростання ролі сфери послуг можна виділити такі: підвищення ефективності сільського господарства і промисловості, що вивільняє робочу силу для зайнятості в сфері послуг; використання країнами відносних переваг у міжнародній торгівлі; зростання доходів населення; урбанізація; демографічні зміни; пожвавлення міжнародної торгівлі та ін.

Останнім часом дедалі частіше вживається поняття "якість населення". Це комплексне поняття включає показники середньої тривалості життя, освітнього рівня населення, його професійної структури, соціального складу населення, житлових умов і харчування, стану здоров'я, середніх доходів населення, його купівельної спроможності, здатності до сприйняття нововведень (інновацій), а також низку інших аналогічних параметрів.

ООН запровадила нове поняття - індекс людського розвитку (ІЛР), що певною мірою є синонімом поняття "якість населення". Для визначення індексу людського розвитку ООН використовує комплекс показників. Серед них середні розміри валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення, середньостатистична тривалість життя, освітній рівень (грамотність), стан здоров'я населення, його забезпеченість житлом та ін. Запроваджено також показник, який відображає, яка частина економічно активного населення здатна сприймати й ефективно використовувати інновації (у тому числі новітні технічні засоби і технології). У високорозвинених країнах цей показник становить приблизно 85 90% населення.

Основними показниками "якості" населення є освітній рівень, який пов'язаний з інтелектуалізацією праці, підвищенням вимог до її кваліфікації, та тривалість життя. Важливо враховувати також територіальні відмінності в "якості" населення. На економічно розвинені країни припадає лише 4% усіх неписьменних дорослих. У країнах, що розвиваються, проживає 96% усіх неписьменних світу. За часткою неписьменних "рекордсменом" світу є маленька держава в Гімалаях - Бутан, де неписьменні 93% чоловіків і 98% жінок. Ці показники високі в Афганістані, Сомалі, Пакистані, Бангладеш, Нігерії, Індонезії, Бразилії, Гаїті. Для країн Європи характерні високі показники письменності і рівня освіти населення.

Оцінюючи "якість" населення держави, необхідно коротко охарактеризувати систему освіти, підкресливши, наскільки ця система відповідає завданням розвитку країни, зазначити, за якими напрямами (спеціальностями) країна лідирує на ринку освіти.

Тривалість життя залежить від комфортності умов проживання, діяльності, харчування, дозвілля, від якості медичного обслуговування, рівня і якості роботи транспорту, торгівлі, від екологічної ситуації тощо. Середня тривалість життя означає, в якому віці в середньому будуть вмирати люди, які народилися в даному періоді, якщо впродовж усього їхнього життя рівень смертності не зміниться. Її називають очікуваною, оскільки вона є прогностичною величиною.

Найвищий показник середньої тривалості життя чоловіків і жінок є у Японії (відповідно 76 і 82 роки), Ісландії (77 і 81), Швеції (76 і 81), Швейцарії (75 і 82), Італії, Норвегії, Канаді, Австралії, Кіпрі, Ізраїлі, Франції; найнижчий - у Замбії (37 років). Жінки живуть довше, ніж чоловіки, в більшості країн, окрім деяких, в яких тривалість середньостатистичного життя чоловіків і жінок однакова (Уганда, Таджикистан, Ліберія). Деякі фахівці відзначають тенденцію до ускладнення ситуації через погіршення стану здоров'я людей, поширення низки захворювань (особливо серцево-судинних, онкологічних) і наркотичної залежності серед молоді. Невтішними залишаються рівні культури праці і міжнаціонального (міжетнічного) спілкування та загальний культурний рівень населення.

Адаптація - це пристосування організму до умов навколишнього середовища. Йдеться про адаптацію до політичних, соціальних і культурних (у тому числі лінгвістичних, мовних) умов. Механізм і характер адаптації є різним у різних людей, різних соціальних груп, в різних країнах. Вироблення механізму адаптації - складний і тривалий процес. Однак з часом він поступово переходить у "спадковість", ніби закладається в "генетичний код" поколінь.