Менеджмент туризму - Кіптенко В.К. - 4.3.2. Типи організаційних структур

Залежно від способу здійснення і виду зв'язків теорія і практика менеджменту визначає два типи організаційних структур управління: ієрархічний (механістична модель) і органічний (органічна модель) (табл. 4.2 та додаток 5).

Ієрархічна структура

Ієрархічна структура передбачає: ієрархічність управління, при якій нижчий рівень підпорядковується і контролюється вищим; наявність формальних правил та норм при виконанні менеджерами своїх завдань та обов'язків; дух формальної безособовості, з яким офіційні особи виконують свої обов'язки; прийом на роботу згідно з кваліфікаційними вимогами до цієї посади.

Органічна структура

Органічна структура управління характеризується індивідуальною відповідальністю кожного працівника за загальний результат. Такі структури мають здатність легко змінювати форму для вирішення складних проектів і пристосовуватися до нових умов. У більшості випадків органічні структури створюються тимчасово для реалізації конкретних проектів, програм або вирішення проблем.

Таблиця 4.2. Порівняння типів організаційних структур за низкою параметрів

Принципи механістичної моделі були запропоновані А. Файолем. Принцип спеціалізації визначає, що спеціалізація є найкращим способом залучення індивідів і груп працівників. Класичний менеджмент пропонував такий метод встановлення спеціалізації робіт, як, наприклад, робочі стандарти, які акцентують увагу саме на технічному аспекті робіт (але не поведінкові). Принцип одного напряму вимагає, щоб працівники були згруповані за спеціальностями: збутовиків слід групувати зі збутовиками, бухгалтерів — з бухгалтерами тощо. Принцип влади і відповідальності полягає у тому, що менеджеру необхідно надати повноваження, достатні для виконання покладених на нього обов'язків. Застосування цього принципу неодмінно приводить до висновку про необхідність централізації влади, оскільки обов'язки менеджера вищої ланки значно важливіші для майбутнього організації, ніж менеджерів нижчої ланки і, крім того, вони виконують складнішу роботу на своєму рівні, до якої залучено багато працівників, а результати віддалені від дій. Скалярний ланцюговий принцип визначає, що результатом виконання розглянутих вище принципів є розташування менеджерів за рангами у ланцюгу від верхнього рівня влади до найнижчого. Скалярний ланцюг є невід'ємною умовою реалізації усіх вертикальних зв'язків організації.

М. Вебер описав застосування механістичної моделі, використовуючи термін "бюрократія". За М. Вебером "бюрократія" — один зі способів організації колективу менеджером для виконання поставлених завдань, при якому одна група в організації може фактично домінувати над іншими. Бюрократична структура, перевищує будь-яку іншу форму організації за точністю, стабільністю, дисципліною і надійністю. На думку М. Вебера, організація отримує максимальну вигоду якщо:

— усі види роботи поділено на спеціалізовані. У результаті спеціалізації працівники стають експертами в конкретних сферах, і адміністрація зможе покласти на них відповідальність за виконання робіт;

— кожне завдання виконується відповідно до системи абстрактних правил, які забезпечують однорідність і координацію завдань. Така практика дає менеджеру можливість уникнути невизначеності при виконанні завдання, відмінного від попередніх;

— кожен елемент і кожна служба організації виконує роботи під керівництвом тільки одного менеджера. Менеджери стають авторитетними завдяки делегуванню повноважень від верхнього рівня ієрархії, внаслідок чого в командній структурі формується безперервний ланцюг;

— кожен працівник організації пов'язаний з іншими працівниками та клієнтами безособовим, формальним чином і дотримується соціальної відстані з підлеглими і клієнтами. В результаті такої практики особисті якості і симпатії не будуть впливати на виконання завдань організації;

— діяльність ґрунтується на кваліфікації працівників і розглядається як пожиттєва кар'єра, яка здійснюється відповідно до досягнень за старшинством, що забезпечує високий ступінь лояльності.

Фактично, А. Файоль та М. Вебер описали той самий тип організації, який ефективний для досягнення цілей "машиноподібним" способом. До механістичної моделі можна зарахувати такі види організаційних структур: лінійну, лінійно-штабну, функціональну, дивізійну.

Висока ефективність механістичної моделі забезпечується внаслідок:

— комплексності — увага акцентується на спеціалізації робіт;

— централізації — увага приділяється повноваженням і відповідальності;

— високої міри формалізації — основою управління стають функції.

Органічна модель структури організації протилежна механістичній,

оскільки їх характеристики є наслідком різного розуміння ефективності. Якщо М. Вебер вважав, що менеджери отримують результати шляхом розпоряджень, які підлеглі вважають законними та справедливими, й усі сили менеджерів організації повинні спрямовуватися на підвищення ефективності та продуктивності, то на думку прибічників органічної моделі весь творчий потенціал менеджера як керівника має бути спрямований на підвищення задоволення споживача, збільшення гнучкості і розвиток організації.

Гнучкість і пристосованість організації до навколишнього середовища передбачає ефективніше використання людського потенціалу. Менеджери заохочуються практичними досягненнями, що сприяє зростанню кваліфікації персоналу і підвищенню його відповідальності. Процеси прийняття рішень, контролю і розробки мети децентралізовані та розподілені на всіх рівнях організації. Зв'язок здійснюється за усіма напрямами, а не тільки згори до низу за ланцюгом команд.

Органічна модель організації створює у працівників відчуття особистого значення персональної відповідальності. Така модель:

— відносно проста, оскільки знижує значення спеціалізації і розширює діапазон робіт;

— відносно децентралізована, оскільки не робить акценту на функції влади і збільшує глибину робіт;

— відносно неофіційна, оскільки наголошує на продукті і споживачеві як основах управління.

Органічний тип структури управління перебуває на початковій фазі власного розвитку, й у чистому вигляді його використовує поки що невелика кількість організацій. Але елементи цього підходу до структури управління (децентралізація процесу прийняття рішення, розвиток ініціативи персоналу, творчого підходу, наявність навчальних і координаційних центрів, максимальна самостійність персоналу в організації власної роботи) значно поширилися, і компанії, які їх використовують, успішно пристосовуються до динамічних змін середовища. До органічної моделі належать такі види організаційних структур, як матрична, проектна тощо.

Ієрархічний тип структури має багато різновидів.