Міжнародний туризм і сфера послуг - Мальська М.П. - 7.6.2. Музеї як центри організації дозвілля

З кінця XX ст. універсальною моделлю музею в закордонних країнах вважається "відкритий музей", тобто культурно-освітній комплекс музейного типу, який, окрім функції музею (збирання фондів, їх збереження, експонування), виконує освітні, виховні та розважальні функції. Донедавна в закордонних музеях культивувались традиційні форми експонування (скляні вітрини, одноманітні відомості про автора та його витвори), детальнішу ж інформацію можна було отримати на екскурсії. Культурно-просвітницька діяльність музеїв зазнала суттєвих змін: освітня та виховна функції реалізуються в освітніх програмах, культурно-мистецьких акціях, співпраці з навчальними закладами; розважальна функція — в активній участі особистості у творчих майстернях, клубах, вечорах відпочинку, концертах, у створених на території музеїв комерційних структурах: ресторанах, барах, торговельних ятках. Поступово музеї стають складовою індустрії дозвілля.

Зарубіжні музеї намагаються організувати свою роботу так, щоб відвідувач міг ознайомитися з будь-якою експозицією самостійно, не очікуючи екскурсій. Способи надання інформації: етикетаж, путівники та брошури з конкретних експозицій, магнітофонні записи, відеоматеріали, комп'ютерні програми. Друковані матеріали, записи та відеодокументи, використання копій, муляжів, віртуальних ефектів на етнографічних і природознавчих виставках дають змогу відвідувачам музею стати активними учасниками процесу.

Неабияку роль у музейних установах почали відігравати музейні наглядачі, які не просто стежать за порядком, а можуть кваліфіковано відповідати на запитання про виставку, експозицію, окремий музейний експонат, є посередниками між відвідувачами та науковими працівниками.

Інтеграція музеїв у сферу дозвілля виявляється у таких формах:

— створення в музейних закладах функціональних приміщень для проведення заходів дозвілля — концертних залів, клубних кімнат, оглядових майданчиків, атракціонів, гральних куточків;

— проникнення "індустрії дозвілля" в музеї — відкриття магазинів, сувенірних яток, кав'ярень, оренда музейних приміщень для проведення рекреаційних і розважальних заходів;

— використання в музейній діяльності таких форм роботи, як гуртки, хобі-групи, театральні, музичні, літературні студії, організація свят, тематичних вечорів, конкурсів, фестивалів, творчих лабораторій.

Методами активізації участі населення в культурно-дозвільних заходах є:

— організація днів культури, мистецьких фестивалів, міських свят;

— організація виставок живопису, історії, архітектури;

— створення "мистецтвотек";

— систематичні трансляції мистецьких радіо- і телепередач;

— удосконалення маркетингової діяльності музеїв;

— активізація участі молоді через освітні, культурно-мистецькі, дозвільні проекти;

— реалізація освітніх і культурних програм для дорослих;

- створення умов для доступу до музейних цінностей інвалідів; — надання системи пільг для волонтерів.

Так, 1997 р. у Лос-Анджелесі (США) відкрився новий музей — Центр Гетті (Дж. Поль Гетті — нафтовий магнат. Помер 1976 р. Заповів музею 700 млн дол. За час управління фондом Гетті Гарольда М. Вільямса ця сума зросла до 4 млрд дол. Сьогодні Центр Гетті вважається одним із найбагатших музеїв світу), побудований за проектом відомого американського архітектора Річарда Мейєра як втілення концепції "ідеального" комунікативного простору. Основна ідея музейного проекту полягала у використанні світла та пропорцій експозиційного простору для організації найоптимальнішого сприймання творів мистецтва.

Нині в Центрі діють: Дослідний інститут історії мистецтва та гуманітарних дисциплін, Інститут консервації, Інститут підготовки керівників музейної справи, Інститут грант-програм, Інститут інформації та Інститут художньої освіти. І хоча музейний центр мав працювати передусім із шанувальниками високого мистецтва, працівники музею доклали чимало зусиль, щоб залучити до його діяльності широкі верстви населення, обравши тактичним прийомом своєї діяльності популяризаторство.

Така музейна політика є сьогодні органічною в контексті загальної світової тенденції і спрямована на розширення кола відвідувачів. Реалізується вона через спеціальні програми для різних соціально-демографічних груп, освітні акції, роботу інформаційних кімнат, "сімейних" центрів, заходів дозвілля, зрештою, просто через спілкування з друзями у кав'ярні або ресторані музейного закладу.

Отже, сучасні музеї є культурно-мистецькими центрами дозвілля. У них працюють соціальні відділи, служби дозвілля, створюються мистецькі об'єднання. Так, у штаті Нью-Джерсі (США) створено спеціальний центр, який організовує сімейне дозвілля, виступи музичних колективів, спеціальні програми для жителів окремих мікрорайонів. Центр імені Кен-неді (Вашингтон) утримує сувенірні магазини та ресторани, систематично проводить безкоштовні культурно-мистецькі та розважальні заходи для молоді. Виставковий комплекс "Тейт-Модерн" (Велика Британія) має експозиційні зали, магазини, сувенірні ятки, кав'ярні, оглядові майданчики, глядацьку залу. Музей науки (Іспанія) має комп'ютерний планетарій, виставкові зали, глядацький зал, майстерню для школярів, навчальні аудиторії.

Водночас у зарубіжих країнах чимало людей не схвалює перетворення музеїв і мистецьких центрів на центри дозвілля, вважаючи, що такі методи роботи є доцільними в бізнесі, а залучення відвідувачів до мистецьких установ за допомогою організації дозвілля змушує сприймати мистецтво як засіб розваги, а не як духовне збагачення особистості; використання музейних методів роботи у навчальному процесі педагоги-консерватори розглядають як марнування часу, відволікання від занять, перетворення музею на "супермаркет" або "парк атракціонів", у якому власне музей відіграє роль рекламного засобу. На їх думку, мета відвідування музею повинна збігатися з метою його створення та функціонування — безпосереднім спілкуванням з пам'ятками історії та культури.

Прихильники функціонування музею як центру дозвілля, навпаки, вважають, що музеї, не здатні приймати та обслуговувати відвідувачів різних соціально-демографічних груп, свідомо обмежують свої можливості залучення додаткової аудиторії і не сприяють розширенню доступу населення до художніх цінностей. Інтеграція музейної педагогіки та педагогіки дозвілля, на їх думку, сприяє гармонізації особистісного розвитку людини; формує її історичну свідомість, творче сприйняття дійсності, розвиває науковий світогляд та культуру.

Зростання вимог до діяльності музеїв за одночасного ускладнення економічних умов спонукає музейних працівників до пошуку додаткових джерел фінансування, без яких музеї не здатні поповнювати свої колекції, утримувати виставкові зали, використовувати новітні технології роботи з громадськістю. Зазвичай фінансові витрати музеїв значно перевищують державні субсидії, тому паралельно з культурною діяльністю вони провадять комерційну, освоюють допоміжні види діяльності: організовують дозвілля, освітні заходи, торгівлю, відкривають кав'ярні, бари та ресторани.

Результатом співпраці музеїв і комерційних структур стає впровадження музеями різноманітних премій, що фінансуються комерційними структурами і спрямовані на підвищення популярності музею та збільшення його відвідуваності.

Своєрідну форму співпраці з дорослим населенням пропонують музеї Великої Британії: у Британському музеї можна орендувати приміщення для приватних прийомів, урочистого обіду або вечора відпочинку. Дозвілля можна організувати в Єгипетській галереї скульптур, Єгипетській галереї мумій, Античній залі, спеціальних приміщеннях музею. Музей Вікторії та Альберта пропонує відпочити у залі англійського художника, письменника, теоретика мистецтва Уїльяма Морріса; поспілкуватися з друзями під відкритим небом у Саду Шреллі. Королівська Академія мистецтв обслуговує корпоративні вечірки. Обслуговування передбачає спілкування гостей, екскурсію по Академії та урочистий обід. Такі послуги надають й інші музеї країни.

Основними джерелами додаткових фінансових надходжень музеїв є:

— продаж репродукцій, каталогів виставок, листівок, книг, відеоматеріалів;

— робота кав'ярень, ресторанів, барів;

— оренда приміщень музею для проведення комерційних виставок, ділових зустрічей, вечорів відпочинку;

— виконання музеями соціально-культурних замовлень юридичних і фізичних осіб;

— збирання пожертв через засоби масової інформації (телемарафони, радіоконкурси тощо).

Сучасні музеї змушені розробляти маркетингові стратегії для створення власного іміджу та привернення уваги населення до своєї роботи. Ефективними визнаються популяризація логотипу музею на афішах, транспортних засобах, рекламних проспектах, рекламні акції, презентації культурної продукції, систематичне вивчення потреб населення та мотивацій соціальних груп до участі в музейній діяльності тощо.

Подібні методи дають змогу підвищити конкурентоспроможність музейних програм, успішно використовувати у своїй діяльності ринкові механізми, зменшувати виробничі витрати.

Державними програмами у галузі культури багатьох країн передбачено створення музейних центрів у старовинних палацах, замках і монастирях. Унаслідок поєднання пам'яток минулого із сучасними технологіями відпочинку та спілкування з'явилися "екомузеї" — заклади культури нового типу, що враховують історичну, географічну, культурну специфіку конкретного регіону і виконують культурно-освітні, виховні, рекреаційні та комунікативні функції. Відомими прикладами таких музеїв є екомузей у Лондоні (Велика Британія), музей міського типу в Крезо-Монто-Ла-Мін (Франція).

У закордонних країнах дедалі частіше музеї, картинні галереї, культурні центри розміщуються у старих приміщеннях фабрик, заводів, електростанцій, складів тощо. Наприклад, фабрика з виробництва кришталю (Бургундія, Франція) реконструйована у промисловий музей "Екомюзе Льо Крезо"; на території занедбаної верфі у Ліверпулі (Велика Британія) розташувався культурно-мистецький центр "Альберт-Док"; у приміщенні колишньої електростанції у Бенксайді (Лондон, Велика Британія) розміщено виставковий комплекс національної галереї Тейт — "Тейт-модерн"; римські катакомби відреставровано для Музею сучасного мистецтва (Італія); у французькому містечку Мюлуз на території колишньої текстильної фабрики відкрито музей старовинних автомобілів "Мюзе Насіональ дел'Ото-мобіль"; вокзал Орсе (Франція), як зразок залізнично-транспортної архітектури кінця XIX ст., переобладнано на Музей д'Орсе,

У різних країнах світу музеї використовують різні технології і методи організації дозвілля, щоб по-новому розкрити роль мистецтва та культури в технологізованому суспільстві, взаємодію культур та їх розвиток, цінність самобутніх локальних народностей.

Заходи дозвілля музеї реалізують із використанням різноманітних методів — навчання шляхом творчої діяльності, рольових ігор, методу експериментального навчання. Ці методи можна розділити на дві групи: імпресивні та експресивні. Імпресивні методи (від лат. impressio — враження, переживання) спрямовані на сприйняття відвідувачами музею форм дозвілля; експресивні методи (від лат. expressio — вираз) передбачають створення ситуацій, в яких відвідувачі музеїв стають учасниками конкретного заходу. Так, експериментальна програма Кобленцького музею "Побудова іграшкового будинку з пемзи" розрахована на дітей 5—10 років і передбачає різноманітні заходи: виготовлення власноруч брикетів із пемзи та колективну розробку проекту іграшкового будинку, розповіді про життя та професію будівельників, зустрічі з фахівцями галузі, святкові заходи, присвячені завершенню будівництва.

Під час шкільних канікул музеї, художні галереї, виставкові центри проводять творчі акції, концерти, лекції, кіновечори, організовують пересувні виставки, ігрові конкурси та змагання.

Освітні та наукові програми музеїв розробляють й для студентської молоді. При цьому не можна забувати, що музей — це не лише місце, де зберігаються великі мистецькі колекції, музей є науковою установою, центром поширення знань, в якому зберігаються архіви, довідкова документація, наукова література та ін. Поширеними формами роботи музеїв із студентською аудиторією є проведення спільних наукових досліджень, етнографічних експедицій, археологічних розкопок, підготовка наукових публікацій.

Відносно новим напрямом музейної діяльності стала робота із соціально незахищеними верствами населення. З цією метою в музеях створено комітети, групи радників і консультантів. Для централізації музейних послуг у Нью-Йорку, наприклад, створено консорціум доступних музеїв, який провадить інформаційну діяльність, надає консультації, створює консультативні ради. Закордонні музеї пропонують свої послуги для людей з різними фізичними та розумовими вадами (доступні види інформації, екскурсії мовою жестів, світлові вказівники та сигналізації, знакова символіка, екскурсії для сліпих, майстерні, трапи, пасажирські ліфти тощо). Уперше програма арт-терапії для інвалідів була реалізована в музеях Нью-Йорка ще 1944 р. з ініціативи Музею сучасного мистецтва та Центру мистецтв ветеранів війни. З 1972 р. проводять "екскурсії на дотик" (the touch tour), випускають брошури шрифтом Брайля, здійснюють підготовку персоналу для роботи з інвалідами, створюють групи "Художня освіта для сліпих". Сьогодні Музей сучасного мистецтва співпрацює з Єврейською гільдією сліпих, Лікарською аудиторією, Британською асоціацією художніх терапевтів, Товариством сліпих художників, іншими організаціями інвалідів.

У Великій Британії діють Музейна та Галерейна асоціації, які вивчають можливості розширення доступу до музейних закладів різним верствам населення, підтримують зв'язки з організаціями інвалідів, школами, соціальними службами, молодіжними організаціями.

Навколо більшості музеїв гуртуються "друзі" — люди, які у свій вільний час допомагають музейним працівникам. Волонтери працюють у музеях, виконуючи різну роботу: касира, дизайнера, екскурсовода, вихователя, програміста, художнього керівника, консультанта, адміністратора, соціолога. Таку допомогу музеї розглядають як основний ресурс організації, як джерело життєвої сили культури та мистецтва.

Добровільні помічники музею не лише допомагають працівникам музейних закладів, а й створюють власні. Товариство "Друзі Лувра", створене ще 1897 р., налічує сьогодні 35 тис. членів. Волонтери купують для музею картини, забезпечують проведення променад-концертів, дитячих свят, виступів оркестрів, маркетингових заходів, обслуговують глядачів у буфетах, виконують канцелярські роботи.

Пріоритетними у музейній діяльності залишаються освітні програми для підлітків, метою яких є культурний розвиток дітей, поглиблення їхніх знань про історію своєї країни, її мистецтво, літературу, народну творчість на основі першоджерел, а не підручників. Музеї тісно співпрацюють із загальноосвітніми навчальними закладами, а підлітки регулярно відвідують музейні зали.

Відвідувачам (і не лише дітям) дозволяється ближче ознайомитися з деякими музейними експонатами: приміряти старовинний одяг, змайструвати за стародавніми схемами предмети побуту, розробити родовий герб, переглянути тематичні відеоматеріали, попрацювати з виробами із скла та порцеляни, створити новий експонат (модель, малюнок, схему).

Спеціальні освітні програми розробляються з урахуванням віку і розвитку дітей та підлітків і реалізуються в таких формах роботи, як екскурсії", семінари, диспути, дослідження, спостереження, рольові ігри, театралізовані вистави, тренінги. Наприклад, освітні проекти сучасного музею "Центр Магна" для дітей пропонують історію наукового пізнання Землі, Води, Повітря, Вогню, розкривають прикладне значення науки, її вплив на навколишнє середовище, аналізують розвиток промислових цінностей та екологічних проблем людства. Інтерактивне обладнання Центру дає змогу урізноманітнити традиційні екскурсії віртуальними мандрівками: "побувати" у шахті, відчути себе в ролі гірника, спостерігати формування сучасного ландшафту країни, виверження вулкана, відвідати кузню чи

електростанцію, опинитися в долині гейзерів або на максимальній глибині Світового океану.

Використання педагогічного потенціалу музеїв у закордонних країнах не є інновацією. Популярністю користуються виховні системи Німеччини (проекти "Місто для дітей — місто для всіх", Хертен; "Місто як школа", Берлін; міжвідомчі музейно-педагогічні програми Гамбурга та Штутгарта; "Міні-Мюнхен", Мюнхен); Нідерландів (проекти "Місто-музей"; "Наше майбутнє: Нідерланди-2050"); Австрії ("Відень — молодим**, "Мальовниче агісто**); Північної Ірландії ("Культурна спадщина", "Освіта для взаєморозуміння") та ін.

Перелічені проекти музейні працівники реалізують поза межами музеїв і мають на меті навчити дитину сприймати дійсність, самостійно освоювати культурну спадщину, розуміти взаємопов*язаність історичних епох, засвоювати навички міжособистісного спілкування.

Перед музейно-освітніми проектами стоять і профорієнтаційні завдання: пізнавальні екскурсії на підприємства міста, в різноманітні установи та організації, редакції газет, книжкові магазини, науково-дослідні центри, ресторани, відпочинкові комплекси, бібліотеки, парки, готелі допомагають дитині отримати елементарні професійні знання та навички, поспілкуватися із фахівцями, сформувати власне розуміння сутності певної професії.

Зміцнення контактів між музейними та освітніми закладами дало змогу урізноманітнити навчальний процес, зробити його цікавим, урахувати індивідуальні потреби підлітка, розширити світогляд молодої людини, вдосконалити викладання дисциплін. Однак втілити в життя освітні про* екти не завжди вдається, насамперед через нестачу кваліфікованих спеціалістів, які були б не лише мистецтвознавцями, а й педагогами, вміли працювати з підлітками.

Отже, основними тенденціями розвитку музейної справи є:

— інтеграція музейних програм у сферу дозвілля;

— збереження та популяризація життя місцевих культурних общин та їх самобутності на тлі глобалізації;

— збагачення духовного життя людини шляхом активізації зв'язку "мистецтво — історія — індивідуальний досвід";

— розвиток віртуальних музеїв і мультимедійних проектів, що зміцнює контакти з глядацькою аудиторією і дає змогу відвідувачам знайомитися з колекціями музеїв різних країн;

— розширення музейної діяльності за межі музейного закладу, в регіони країни;

— розвиток музеїв як туристичних об'єктів.