Міжнародний туризм і сфера послуг - Мальська М.П. - 12.5. Туристичне споживання

Туристичне споживання (використання) — це витрачання доходу, створеного індивідуумами, з метою придбання туристичних товарів і послуг для задоволення визначених туристичних потреб чи бажань у конкретному місці призначення у визначений час. Відповідно до основної концепції туризму, турист — це споживач, який отримує (використовує) туристичну продукцію.

До рішення витратити гроші на задоволення власних туристичних потреб і бажань індивідуума спонукають конкретні фактори. Поведінка індивідуума залежить від його фізичних, розумових і соціальних якостей. Фактори, які впливають на індивідуумів при ухваленні ними рішень, можуть бути ендогенними й екзогенними.

Ендогенні (внутрішні) фактори — це психологічні, фізичні й інтелектуальні особливості індивідуума, рівень його культури.

Екзогенні (зовнішні) фактори визначаються рівнем особистого доходу, соціальними, політичними й економічними обставинами й, у кінцевому підсумку, — рекламою.

Розглядаючи питання, пов'язані з туристичним споживанням, необхідно визначити, що є для туриста споживчою вартістю. Вона має матеріальні й нематеріальні складові. Узагалі під споживчою вартістю для туриста розуміється корисність матеріальних складових — товарів (благ), які можуть, як ми вже говорили, бути продуктами людської діяльності (послуги, надані туристу) і можуть ними не бути (природні фактори — сонце, повітря, вода).

Наведемо класифікацію споживчих вартостей для туриста:

1) споживчі вартості, які не є продуктами людської праці, — сонце, повітря, вода;

2) споживчі вартості, які є продуктами витраченої у минулому людської праці, що не набула товарної форми (пам'ятники архітектури, культури тощо);

3) споживчі вартості, що використовуються туристами безкоштовно і потребують постійного докладання праці (дороги, парки, будівельні комплекси та ін.);

4) споживчі вартості, які виступають у формі товару (послуги).

Задоволення туристичних потреб полягає у придбанні товарів і послуг, з одного боку, І споживанні благ (безкоштовно) — з іншого. Туристичні потреби можна поділити на три групи: обов'язкові, специфічні та додаткові.

Під обов'язковими потребами розуміють послуги, які, як правило, становлять основу турпакета (транспорт, розміщення, харчування та ін.).

Специфічні потреби кладуться в основу вибору подорожі з метою отримати враження у процесі подорожі. Споживання обов'язкових послуг відповідної якості сприяє задоволенню специфічних потреб.

До додаткових потреб належать товари і послуги, які турист отримує у процесі подорожі й які безпосередньо не входять у турпакет. До них можна віднести різні покупки (шопінг) під час подорожі (наприклад, придбання сувенірів), послуги служби побуту, транспорту, пошти тощо.

Особливість туристичного споживання зумовлює специфіку організації обслуговування туристів. Насамперед, це пов'язано з нематеріальністю послуг.

У матеріальному виробництві виготовлення і споживання товару віддалені в часі й у просторі. Щоб товар можна було використовувати, його необхідно доправити від місця виробництва до місця споживання. Туристична ж послуга споживається тільки тоді, коли туриста доправлять до місця її надання. Крім того, вона споживається в процесі виробництва, тобто є нероздільною в часі.

Як правило, туристи отримують послуги:

1) у місці постійного проживання (інформація, посередницькі послуги);

2) під час подорожі, тобто переміщення (транспортні послуги, харчування, інформація та ін.);

3) у місцях туристичного призначення — дестинаціях (харчування, проживання, розваги тощо).

Ці послуги надають різні підприємства туріндустрії, які також територіально віддалені.

Ще однією особливістю виробництва і споживання туристичних послуг є поділ за часом і місцем актів придбання (купівлі-продажу) послуг (придбання турпакета в місці проживання) і їхнього споживання в місці призначення (дестинації).

Отже, весь процес виробництва і споживання туристичних послуг можна поділити на три етапи:

1) обслуговування туристів при купівлі-продажу пакета послуг;

2) обслуговування в процесі подорожі;

3) обслуговування в місцях призначення (дестинаціях).

При виготовленні туристичних товарів і наданні послуг висуваються високі вимоги до того середовища, в якому вони виробляються. Особливо це стосується основних і додаткових послуг, споживання яких є неможливим без визначеної матеріально-технічної бази. Утримання матеріально-технічної бази туризму на належному рівні створює необхідні умови для виробництва і реалізації туристичних товарів і надання послуг, тому вона є однією з важливих складових туристичного обслуговування.

Отже, обслуговування — це процес здійснення складних взаємин між обслуговуючим персоналом і туристами, під час якого одночасно створюється, пропонується і споживається велика частина послуг (товарів).

Особливістю туристичного споживання є те, що всі витрати, якими воно супроводжується, можна поділити на дві основні групи:

1) витрати на подорож (загальні, тобто валові);

2) потенційні витрати, які могли б виникнути в місці постійного проживання, коли подорож не відбувається (витрати місця, чи постійні витрати).

У період, коли турист перебуває в подорожі, не здійснюються витрати (наприклад, на транспорт і розваги), які він повинен був би зробити, залишившись вдома.

Як правило, валові витрати суттєво перевищують витрати місця, за рахунок оплати під час подорожі транспортних засобів, житла, харчування, розваг тощо. Це пов'язано з бажанням туриста скуштувати національні страви країни перебування, оглянути визначні пам'ятки, придбати сувеніри тощо.

Показник Вч — це витрати, яких турист зазнає додатково, якщо вирушить у подорож. Чим меншими є чисті витрати, тим вигідніша з економічної точки зору подорож для туриста. Це можна розглядати як додатковий стимул при ухваленні рішення про подорож.

Іноді валові витрати є значно нижчими від витрат місця, тобто В < 0. Це можливо, якщо з огляду економії витрат на проживання для подорожі обрано дестинацію набагато дешевшу, ніж постійне місце проживання туриста. Така ж ситуація виникає, якщо турист купує пільгову чи "горящу" путівку за ціною, істотно нижчою за початкову. До цієї ж категорії можна віднести й інсентив-тури, коли всі витрати на подорож оплачує фірма, а також випадки, коли турист купує під час подорожі товари тривалого користування за ціною, значно меншою, ніж у країні постійного місця проживання. Такі витрати відносяться до витрат майбутнього споживання.