Географія - Олійник Я.Б. - 14.2. Основні генетичні типи ґрунтів, закономірності їх поширення

14.1. Умови ґрунтоутворення

Ґрунт — пухкий поверхневий шар земної кори, який сформувався у процесі тривалої взаємодії гірських порід з рослинністю, тваринним світом, діяльністю мікроорганізмів, сонячної променевої енергії і тепла, води, характеризується родючістю завдяки наявності органічної речовини — гумусу. В ґрунтах містяться тверді, рідкі, газоподібні речовини, живі організми (втому числі мікрофауна). Ґрунти утворюються за певних умов (материнські породи, рельєф) під впливом природних чинників, змінюються під впливом природних чинників та діяльності людини.

З материнськими породами пов'язаний механічний склад ґрунтів (наявність глинистих, супіщаних і піщаних часток), їх мінералогічний і хімічний склад, родючість. Так, на водно-льодовикових і давньо алювіальних піщаних материнських породах утворилися безструктурні грунти, бідні на гумус і малородючі. На тесових карбонатних породах, які насичені кальцієм, утворилися чорноземні ґрунти. Вони мають зернисту структуру верхнього багатого на гумус горизонту, високу природну родючість.

Процеси ґрунтоутворення на рівнинах, височинах і в горах відрізняються. На схилах височин і гір відбувається водна ерозія і змив верхнього родючого шару ґрунту. Фізичні властивості грунтів, що утворилися на схилах південної і північної експозиції, неоднакові. Ґрунти в зниженнях, долинах річок більш зволожені, в цих умовах утворюються торфовища, болота і заболочені землі. Ґрунтові води в залежності від глибини їх залягання і хімічного складу впливають на зволоженість ґрунтового профілю, розвиток процесів оглеєння, засолення, умови росту рослин.

На ґрунтоутворення істотно впливають гідрокліматичні умови, а саме співвідношення тепла і вологи. їх величини разом з іншими чинниками (рослинність, тваринний світ) зумовлюють широтну зональність ґрунтів на рівнинній території України та їх вертикальну поясність у Карпатських і Кримських горах. Рослинність, тварини, мікроорганізми сприяють утворенню гумусу, формуванню грунтового профілю з певними генетичними горизонтами. Під лісами утворилися дерново-підзолисті, сірі лісові, бурі опідзолені грунти; під степовою рослинністю — чорноземи; під луками — лучні й дернові ґрунти, які поширені в усіх природних зонах України.

Ґрунтоутворення є тривалим процесом. З часу появи на гірських породах мікроорганізмів і початку ґрунтоутворення до формування повного профілю грунту, його гумусового горизонту проходять тисячоліття. Тому зруйновані ерозією чи нераціональним господарюванням горизонти грунтів відновлюються надзвичайно повільно.

Людина поліпшує водно-фізичні та хімічні властивості грунтів шляхом обробітку, внесення органічних і мінеральних добрив, підвищує їх родючість, вирощує на них різноманітні сільськогосподарські культури.

14.2. Основні генетичні типи ґрунтів, закономірності їх поширення

У поширенні грунтів на території України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських Карпатах і Кримських горах. Ґрунти і рослинний покрив змінюються також і в довготному напрямку через посилення континентальності клімату із заходу на схід. Ґрунтові та рослинні зони простягаються з південного заходу на південний схід.

Висотна поясність грунтів, рослинності, тваринного світу Українських Карпат і Кримських гір є різною, оскільки Українські Карпати розташовані в помірному поясі, а Кримські гори—далі на південь, на межі помірного поясу з субтропічним.

Значні зміни в поширенні та властивостях цих природних компонентів сталися за історичний період унаслідок освоєння земель, господарської діяльності на них, що супроводжувалося розорюванням земель, зникненням степової рослинності, вирубуванням лісів, впрошуванням сільськогосподарських культур, одомашненням та акліматизацією тварин, насадженням нових лісів, створенням парків та ін.

На півночі рівнинної частини нашої держави поширені дерново-підзолисті ґрунти. Вони утворилися на водно-льодовикових, льодовикових і давньоалювіальних піщаних і супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами; поширені на терасах, моренних і моренно-зандрових рівнинах. Профіль цих грунтів поділяється на добре виражені горизонти; верхній гумусовий шар незначний, лише 18—24 см. Ґрунти бідні на гумус, його вміст у верхньому горизонті становить лише 0,7—2,0 %. Для підвищення родючості вносять органічні й мінеральні добрива. Дерново-підзолисті грунти завдяки вмістові в них сполук заліза та алюмінію мають кислу реакцію грунтового розчину. Для поліпшення умов росту сільськогосподарських культур їх вапнують; у разі близького залягання грунтових вод їх рівень знижують меліоративними заходами.

Сірі лісові ґрунти сформувалися на лесових породах під широколистяними лісами. Вони поділяються на світло-сірі, власне сірі лісові й темно-сірі опідзолені. Світло-сірі та сірі лісові грунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти; їхній верхній (гумусовий) горизонт — сірого кольору. В ньому міститься 2,5—3,0 % гумусу.

Темно-сірі опідзолені грунти, на відміну від сірих лісових, мають потужний гумусовий горизонт, під яким простежується білувата крем'яниста присипка. Вміст гумусу в них становить 3,5—4,5 %, вони багатші, ніж сірі лісові грунти, на поживні речовини, такі як азот, калій, фосфор.

Чорноземні ґрунти поширені в лісостеповій і степовій зонах України. Ці грунти утворилися під трав'янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки трав'янистій рослинності утворювався гумус, він насичений кальцієм і магнієм, нагромаджується в грунті. Тому чорноземні грунти мають потужніший, аніж решта грунтів, гумусовий горизонт, з яким пов'язана їхня висока родючість.

Чорноземи опідзолені займають значні площі в північній частині лісостепової зони; поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській височинах та схилах Середньоруської височини. Вони зовні (в розрізі) подібні до темно-сірих опідзолених грунтів, але мають потужніти й верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу — 3,5—5,5 %. Чорноземи опідзолені мають добрі агрономічні властивості, є родючими.

Чорноземи типові утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню коріння і вологи. Тому їхній гумусовий горизонт досягає глибини 120— 150 см, а весь грунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Ці грунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6 % гумусу. Родючість їх також є високою.

Чорноземи звичайні поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотравними й типчаково-ковиловими степами за посушливого клімату, глибокого залягання грунтових вод. Потужність їх горизонту менша порівняно з чорноземами типовими і становить 60—80см. Уміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4—5 до 6,5 %. Чорноземи звичайні на схилах зазнають змиву дощовими й талими сніговими водами.

Чорноземи південні поширені в північній частині Причорноморської низовини, у степовому Криму. Ці грунти утворилися за посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Загумусована частина їх профілю менша, ніж у чорноземів звичайних. Темно-сіре забарвлення грунту спостерігається до глибини 30—50 см. А на глибинах 90—120 см залягає суцільний горизонт білозірки, який є водонепроникним. Це погіршує агрономічні властивості грунтів. Вони містять віл 3,5 до 5 % гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур тут застосовують зрошення.

Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід поширені на Донецькій височині, у степовій частині та в передгір'ях Криму. Гумусовий горизонт їх має буруватий відтінок, у грунті наявний щебінь материнських порід. Родючість цих грунтів проти інших чорноземів Є нижчою.

Темно-каштанові й каштанові ґрунти поширені на півдні Причорноморської низовини в північній частині степового Криму Вони утворилися на засолених ґрунтотворних породах під ковилово-типчаковими і полиновими степами. Кліматичні умови там посушливі, каштановим грунтам властива солонцюватість, наявність у них легкорозчинних солей. їхній гумусовий горизонт має потужність 40—50 см; уміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-4,5 %.

Лучні та дернові ґрунти сформувалися в заплавах річок і зниженнях під лучною рослинністю за неглибокого залягання грунтових вод. Вміст гумусу у верхньому горизонті лучних ґрунтів становить 3—6 %, вони багаті на поживні для рослин речовини.

Болотні ґрунти поширені в зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічних зниженнях. Вони утворилися за надмірного зволоження та близького до поверхні рівня грунтових вод. Розрізняють болотні мінеральні ґрунти, торсрово-болотні, торфові грунти. Останні мають шар торфу глибше 50 см. Для сільськогосподарського використання на цих ґрунтах здійснюють меліоративні заходи.

Солончаки поширені на незначних ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних територіях. Вони не мають властивого грунтам поділу на горизонти. На Україні переважають содові та хлоридно-сульфатні солончаки.

Солонці поширені в лісостеповій і степовій зонах окремими плямами серед лучно-чорноземних, темно-каштанових і каштанових ґрунтів. Особливістю їхнього профілю є наявність у ньому щільного солонцевого горизонту, що значно погіршує властивості цих ґрунтів.

Солоді утворились у зниженнях — подах Причорномор'я, де є умови для періодичного промивання грунтів. Вони мають невисоку родючість, погані фізичні властивості.

В Українських Карпатах характер грунтового покриву змінюється з висотою. На Закарпатській низовині ґрунтознавці вирізняють лучно-буроземні ґрунти. Вони утворилися під лучною та деревною рослинністю на алювіальних відкладах. Уміст гумусу в їхньому верхньому шарі становить 3—5 %, вони використовуються як сільськогосподарські вгіддя, сіножаті й пасовища.

У Передкарпатті розпросторилися буро-мозолисті поверхнево-оглеєні ґрунти. Явище поверхневого оглеєння зумовлене значним атмосферним зволоженням і застоюванням води на поверхні. Ці ґрунти кислі, природна родючість їх невелика.

У межах південно-західних передгір'їв поширені буроземно-підзолисті ґрунти. Їх профіль має буруватий колір завдяки присутності сполук заліза. Ґрунти утворилися під широколистяними лісами за теплого й вологого клімату. В передгір'ях сприятливі умови для вирощування садів і виноградників. У гірсько-лісовому поясі від 325 до 1450 м переважають бурі лісові ґрунти. Вони сформувалися під широколистяними і хвойними лісами, на продуктах вивітрювання гірських порід. Гумусовий горизонт їх має потужність від 30 до 40 см. Ці горизонти щебенюваті, містять 2,3—4 % гумусу на орних землях; вони кислі, придатні для впрошування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими грунтами вузькою смугою залягають гірсько-підзолисті ґрунти. Вони мають неглибокий профіль, характеризуються значною щебенюватістю.

Вище від лісового поясу на плосковершинних схилах хребтів і вершинах поширені гірсько-лучні та гірсько-тораюві ґрунти. Вони утворилися під лучною рослинністю за надмірного зволоження на пісковикових породах. Гірсько-торфові ґрунти мають незначний оторфований горизонт.

У Кримських горах, у їхніх північних передгір'ях сформувалися чорноземні південні та дерново-карбонатні ґрунти. Гумусовий шар чорноземів порівняно невеликий, до 25 см. Материнськими породами є лесові породи та червоно-бурі глини. Вміст гумусу у верхньому горизонті 3,0—3,5 %. Дерново-карбонатні грунти малопотужні, щебенюваті. У нижньому поясі південного схилу Кримських гір на висоті до 300 м поширені коричневі ґрунти. Вони утворилися під розрідженими лісами й чагарниками, трав'янистою степовою рослинністю на продуктах вивігрювання карбонатних порід. Гумусовий горизонт має сірувато-коричневий колір до глибини 25—30 см. Уміст гумусу у верхньому шарі становить 5—7 %. На крутих схилах ці ґрунти піддаються змиву атмосферними опадами. У цьому ж поясі поширені червоно-коричневі ґрунти, що сформувалися ПІД трав'янистою рослинністю. Вміст гумусу в їхньому верхньому шарі 3,0—3,5 %, вони щебенюваті. Ґрунти придатні підсади й виноградники, інші культури. Північні схили Головного пасма вкриті бурими лісовими ґрунтами. Вони утворилися під широколистяними лісами за м'якого теплого клімату. Материнськими породами є звітрілі вапняки, пісковики, глинисті сланці. У верхньому горизонті цих ґрунтів міститься 4—5 % гумусу. В цьому поясі під сосновими лісами утворилися бурі опідзолені ґрунти. У верхньому поясі розвинулися гірські чорноземні ґрунти. Вони сформувалися під гірською степовою рослинністю на щебенюватих продуктах вивітрювання вапнякових порід. їхній гумусовий горизонт неглибокий, має темно-сірий колір. У гірських чорноземах міститься 4—7 % гумусу.