Географія - Олійник Я.Б. - 28. АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (АПК)

28.1. Роль, місце і значення АПК

Виробництво сільськогосподарської продукції та її переробка — одна з найважливіших складових народного господарства країни. Завдання АПК — забезпечити людей продуктами харчування, а промисловість — відповідною сировиною. АПК України має світове значення. За розрахунками спеціалістів, наша країна щорічно може виробляти продукти харчування, якими б здатна була прогодувати до 1 млрд осіб. Потенціал АПК України практично безмежний. Але він нині майже не реалізується. Причини такого становища криються в пануванні в сільському господарстві соціалістичного колгоспного ладу. В кінці XX ст. він показав свою повну неспроможність прогодувати навіть 50 млн.українців.

Нині за кількістю зайнятих (близько 40 %) АПК України переважає всі інші галузі і міжгалузеві комплекси. В ньому зосереджені також значні фонди виробничого призначення. Але більшість із них уже морально і матеріально застаріла, техніка спрацьована і не відповідає сучасним вимогам. Тому дуже великі втрати продукції під час її збирання на полях, при перевезенні та зберіганні.

У перспективі значення АПК суттєво зросте, і Україна стане одним з основних постачальників харчових продуктів на світовий ринок.

Багато хто вважає, що в майбутньому Україна буде не індустріально-аграрною, а аграрно-індустріальною державою. Тому основою економіки стане сільське господарство та галузі промисловості, що переробляють, зберігають, транспортують сільськогосподарську продукцію. Великі перспективи також у тих галузей, наприклад, машинобудування, сільської промисловості тощо, які будуть забезпечувати АПК машинами й обладнанням, добривами, гербіцидами і пестицидами та ін.

28.2. Структура комплексу та основні його ланки

До складу АПК входять сільське господарство і галузі харчової промисловості, які переробляють його продукцію (цукрова, м'ясна, молокопереробна, олійно-жирова, плодоовочева, рибна та ін.), До АПК належать також підприємства й організації, що забезпечують зберігання, перевезення і реалізацію продукції, і ті, що виробляють машини та обладнання, виконують дослідницьку роботу, готують кадри.

Зерно, наприклад, треба виростити в полі, зібрати, перевезти і змолоти на борошномельному комбінаті, потім спекти на хлібозаводі чи хлібокомбінаті хлібобулочні вироби. Зв'язок між цими зовсім різними, на перший погляд, сферами виробництва настільки тісний, що одна без одної вони не можуть існувати. Такі ланцюжки від поля чи ферми до готової продукції (цукор, соки, варення, хліб, сметана, ковбаси та ін.) називаються спеціалізованими АП К. Чим більша територія, тим більше таких ланцюжків. їхня кількість зростає від району до масштабів країни.

Основою АПК країни,її провідною галуззю є сільське господарство. Характер його спеціалізації, обсяги продукції визначають розвиток і розміщення галузей всіх інших сфер АПК і в першу чергу харчової промисловості.

Сільське господарство поділяється на рослинництво і тваринництво.

Є вузьке і широке поняття АПК. Вузьке включає в себе лише сільське господарство та галузі промисловості, які переробляють його продукцію. Більш широке розуміння АПК -це коли до його складу відносять ще й галузі машинобудування, які виробляють техніку для сільського господарства і технологічне обладнання для харчової промисловості, транспорт, що перевозить продукцію з поля чи ферми на заводи, систему підготовки кадрів для сільського господарства і харчової промисловості, науково-дослідні установи тощо.

28.3. Земельний фонд

Україна за площею — найбільша держава в Європі. Територія нашої країни становить 60,4 млн.га. Сільськогосподарські угіддя займають майже 42 млн. га, тобто 70,3 % від її площі. В структурі земельних угідь близько 33 млн.га займають орні землі, 8 млн.га—сіножаті й пасовища. Близько 1,2 млн. га — це багаторічні насадження.

Територія України має один з найвищих у світі показників розораності. В цілому він становить 81 %. У Вінницькій, Тернопільській та

Кіровоградській областях —- понад 90 %. Для порівняння розораність земель, наприклад, у США становить 19,9 %, Англії — 29,6, Франції-32,0, ФРН-32,3%.

Земельний фонд, головне багатство українського народу, використовується нераціонально. Щорічно скорочується площа орних земель, яка припадає на одного жителя. Меліорація земель не є ефективною. Вчені вважають, що чорноземні ґрунти взагалі не можна поливати. У посушливих районах надлишок води викликає засолення грунтів. Землі України дуже забруднені радіонуклідами, пестицидами і гербіцидами. Значної шкоди сільському господарству завдає підвищення вмісту нітратів у ґрунтах.

Як показує світовий досвід господарювання на землі, ефективно використовувати земельний фонд держави можна лише на засадах приватної власності на землю. У землі повинен бути справжній господар.

28.4. Рослинництво. Зернові культури

Основу рослинництва країни становлять такі культури, як пшениця, жито, кукурудза, рис, ячмінь, овес, просо, гречка, зернобобові. Зерно є основним продуктом харчування людини і сировиною для багатьох галузей промисловості. Воно також забезпечує тваринництво цінними кормами. Тому в структурі посівних площ зернові культури посідають перше місце (58 % посівних площ).

Основною зерновою культурою України є озима пшениця, на яку припадає майже 40 % валового збору зерна в країні і 34 % посівів зернових культур. Основні райони вирощування цієї культури—лісостепова, степова зони і частково Полісся.

Яра пшениця поступається озимій врожайністю. Тому вона має незначне поширення, головним чином у степових районах. У лісостеповій зоні яру пшеницю висівають тоді, коли вимерзає озима.

Посіви жита займають близько 5 % площі зернових. Його вирощують на Поліссі, в Лісостепу, в Карпатах.

Велике значення в Україні належить зернофуражним культурам — ячменю, кукурудзі й вівсу.

Ячмінь друга за розмірами посівних площ і за валовими зборами зерна (близько 20 %) яра зернова культура. Його вирощують у південній частині Степу та в передгірних районах Криму.

Третє місце за площею посівів посідає кукурудза. На неї припадає майже 21 % валового збору зерна. Найліпші умови для її вирощування — північний і центральний степ.

Овес займає таку саму площу, як і жито. Його посіви зосереджені на Поліссі та в Передкарпатті.

Велике значення в харчовому раціоні людини мають круп'яні культури — гречка, просо, рис. Гречку сіють у Лісостепу і на Поліссі. Просо вирощують у Лісостепу і Степу. Рис культивують на поливних землях у Миколаївській, Херсонській областях та в Криму.

Зернобобові — горох, люпин, вика та соя — дуже цінні кормові та харчові продукти. Горох вирощують переважно на півдні Лісостепу і півночі Степу, люпин — на Поліссі, сою — здебільшого в Степу і Лісостепу.

Приватна власність на землю і впровадження ринкової системи господарювання на селі може радикально змінити структуру рослинництва. Фермери будуть віддавати перевагу най рентабельнішим культурам. Тому важливу роль буде відігравати цінова політика держави.

28.5. Галузі, що переробляють продукцію зернового господарства

На базі зернового господарства працюють галузі харчової промисловості: борошномельно-круп'яна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська.

Борошномельно-круп'яна промисловість забезпечує населення борошном і крупами, а її відходи використовуються для виробництва комбікормів. Підприємства промисловості розміщуються в районах сировини і центрах споживання: Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Звенигороді, Тальному Черкаської області. Дрібніші підприємства є повсюди.

Під час масового збирання врожаю зерно відправляється на елеватори, де воно зберігається. Елеватори розміщуються у великих містах, залізничних вузлах, морських портах, а також районах виробництва зерна. Тут знаходяться здебільшого і великі млини.

Борошно — основна сировина для розвитку хлібопекарської, макаронної і частково кондитерської промисловостей. Головним чинником розміщення підприємств хлібопекарної промисловості є обмежені терміни реалізації свіжого хліба. Тому, чим більше місто, тим більше в ньому випікається хлібних виробів.

Макаронна промисловість у своєму розміщенні цілком орієнтується на споживача, оскільки макаронні вироби перевозити на далекі відстані недоцільно. Найбільші підприємства макаронної промисловості знаходяться в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську.

Кондитерська промисловість також орієнтується в розміщенні на споживача. Найбільші підприємства цієї галузі знаходяться у великих містах — Києві, Харкові, Одесі, Луганську, Львові.

Рівень розвитку, розміщення та технічного оснащення галузей, що переробляють продукцію зернового господарства не відповідає рівню вимог сьогодення. Всі ці галузі мають великі перспективи розвитку. Вони пов'язані з тим, що Україні вигідно продавати не зерно, а готові вироби з нього.

28.6. Вирощування технічних культур

На технічні культури України припадає 18,6 % посівних площ. Провідними з них є цукрові буряки та соняшник. З-поміж інших технічних культур поширені також льон-довгунець, коноплі, хміль, тютюн.

Україна є основною бурякозбираючою країною світу. Вона посідає перше місце за обсягами валових зборів цукрових буряків. Найбільші площі під культурою (75 %) знаходяться в Лісостепу.

Соняшник — основна олійна культура нашої країни. За обсягами Його вирощування Україна на першому місці у світі. Основні площі соняшнику зосереджено у степових районах.

З інших олійних культур в Україні вирощують кунжут, рицину, мак, ріпак. Ефіроолійні культури культивують переважно на півдні: коріандр — у Степу; м'яту, фенхель, кмин — у Лісостепу, троянду і лаванду — в Криму.

В Україні впрошують і такі технічні культури, як хміль, тютюн, арахіс, лікарські рослини. Вирощування хмелю, наприклад, зосереджене переважно на Поліссі, особливо в Житомирській області.

Тютюн вирощують у Криму, Придністров'ї та на Закарпатті.

Провідною волокнистою культурою в Україні є льон-довгунець. Найбільшого поширення він набув на Поліссі і в передгір'ях Карпат. З інших волокнистих культур в Україні вирощують коноплі, канатник, кенаф тощо. У степових районах зосереджені основні площі льону-кудрявцю. Його використовують як олійну культуру.

В Україні одні з найкращих у світі природних умов для вирощування цукрових буряків, соняшнику, хмелю та деяких інших технологічних культур. Але соціалістична колгоспна система десятиліттями перешкоджала реалізації цих можливостей. Нині відкриваються реальні перспективи різкого збільшення врожайності цих культур і впровадження багатьох інших, вирощування яких є дуже прибутковим.

28.7. Галузі переробки технічних культур

Найстарішою і найпотужнішою в Україні є цукрова промисловість. На території 19 областей нашої держави знаходяться близько 200 цукрових заводів. Найбільше їх зосереджено в правобережному Лісостепу. Цукрова промисловість — важлива комплексоутворююча галузь. Навколо цукрових заводів виникають суміжні виробництва, що працюють на відходах (дефектний цукор, меляса) і виробляють спирт, дріжджі, вітаміни тощо. Інші відходи, наприклад жом, використовуються відгодівельними господарствами.

В областях, де вирощуються олійні культури, розміщені основні підприємства олійно-жирової промисловості. Це пов'язано із значними сировинними затратами. Близько 90 % усієї олії в країні виробляють з насіння соняшнику. Основні райони виробництва олії — Донбас і Придніпров'я, центри — Дніпропетровськ, Запоріжжя, Пологи (Запорізька область), Мелітополь. У Причорномор'ї за обсягом виробництва олії попереду Одеська область, у правобережному Лісостепу — Вінницька.

Олійно-жирова промисловість має широкі виробничо-територіальні зв'язки з іншими галузями господарства. Відходи виробництва, особливо макуха, використовуються у тваринництві. Олія — цінний харчовий продукт і водночас важлива сировина для виготовлення маргарину, консервів, мила, а також допоміжний матеріал у металургійній, лакофарбовій, шкіряній та інших галузях промисловості.

Підприємства тютюново-махоркової промисловості розміщуються в районах сировини та у великих містах — Києві, Львові, Одесі,Харкові, Дніпропетровську, Сімферополі тощо.

Галузі, що зайняті переробкою технічних культур мають в Україні найкращі перспективи розвитку. Практично кожна агропромислова зона має свій власний набір технічних культур. У майбутньому це дозволятиме поглиблювати спеціалізацію виробництва, уникати внутрідержавної конкуренції, вдосконалювати територіальну організацію АП К.

28.8. Вирощування картоплі та овочів, садівництво. Ягідництво і виноградарство

Найбільші площі сільськогосподарських угідь лід картоплею на Поліссі та в Передкарпатті. Вирощують її також навколо великих міст та курортних зон.

Природні умови України дають змогу спеціалізуватися на вирощуванні баклажанів, перцю, помідорів, огірків. Огірки, помідори, капусту, цибулю, столові буряки, моркву вирощують на всій території України, особливо навколо великих міст. Баштанні культури (кавуни, дині) культивують у південних районах країни.

Садівництво, ягідництво і виноградарство України мають міждержавне значення. Різні райони нашої держави спеціалізуються на вирощуванні різних плодів. Так, основні масиви яблунь, груш розміщено в Лісостепу і на Поліссі, а вишень, слив, абрикос, черешень, персиків, горіхів — у Степу.

Найбільш сконцентровано плодоягідних насаджень у правобережному Лісостепу, Криму; Закарпатській області. Промислові ягідні насадження зосереджені головним чином навколо великих міст з орієнтацією на споживача.

Окремі види продукції овочевих плантацій і садів країни мають світове і міждержавне значення. До них належать ніжинські огірки, мелітопольська черешня, херсонські кавуни тощо.

Важливою галуззю сільського господарства країни є виноградарство. Близько 90 % товарного винограду впрошують у Криму, Одеській, Миколаївській та Закарпатській областях.

Економічна реформа в АП К і особливо приватна власність на землю змінять як галузеву структуру цієї сфери сільського господарства, так і її територіальну організацію. Можна передбачити зростання значення садівництва і ягідництва, особливо тих плодів, вирощування яких у природно-кліматичних умовах України є най рентабельнішим. Буде більш чітка спеціалізація і агропромислових зон. Значні перспективи є в Україні і для розвитку картоплярства та вирощування деяких овочів.

28.9. Переробні галузі

У районах вирощування картоплі концентруються підприємства крохмале-патокової промисловості. Розміщують такі заводи і цехи переважно в невеликих містах і селах. Найбільше їх зосереджено в Житомирській та Чернігівській областях. Саме тут найбільше виробляється крохмалю з картоплі.

Підприємства плодоовочевої промисловості знаходяться в районах вирощування плодів та овочів. Так, великі консервні заводи розміщені в південних областях країни, в правобережному Лісостепу, Закарпатській області.

Виноробна промисловість має міждержавне значення. її підприємства знаходяться, як правило, в районах виробництва сировини. Заводи, на яких розливають вино в пляшки, розміщуються як у місцях вирощування сировини, так і в місцях споживання вина (переважно у великих містах).

Окремі вина українських підприємств мають міжнародне визнання: "Масандра", "Золота балка", "Коктебель" (Крим), "Шабо" (Одеська область) тощо.

На різноманітній рослинній сировинній базі розвивається спиртова і лікеро-горілчана промисловість. Підприємства з виробництва спирту розміщуються переважно у невеликих містах, селищах міського типу і селах. Лікеро-горілчана промисловість зосереджена в основному у великих містах: Києві, Харкові, Львові та ін.

Переважно на сільськогосподарській сировинній базі розвивається виробництво пива і безалкогольних напоїв. Розміщення підприємств галузі орієнтується на споживача (Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк, Львів та ін.).

Взагалі, галузі харчової промисловості, які переробляють картоплю, овочі, плоди, ягоди і виноград, мають в Україні майже необмежені можливості розвитку. Нині ж склалася така штучна економічна ситуація, яка призводить до того, що вигідніше цю продукцію завезти з Чилі чи Ізраїлю, ніж вирощувати в Україні. Через це місцева база розвитку переробних галузей весь час скорочувалася, падали обсяги виробництва. Вітчизняні заводи стояли, а готову продукцію завозили з Угорщини, Болгари, Польщі та багатьох інших країн.

28.10. Тваринництво

Це друга після рослинництва важлива галузь сільського господарства. Вона забезпечує населення цінними продуктами харчування — молоком, маслом, лініями, а харчову промисловість — сировиною.

Тваринництво поділяється на кілька галузей: скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво, звірівництво тощо.

Скотарство — провідна галузь тваринництва. Поширене воно в усіх областях і районах України. Найбільше великої рогатої худоби в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь у Лісостепу і на Поліссі. В основному в країні скотарство має молочно-м'ясний напрям, тобто в структурі продукції, що виробляється, більшу частину становлять молоко і м'ясо. Навколо великих міст і в рекреаційних районах переважає молочний напрям.

Свинарство в Україні посідає друге місце після скотарства. Частка свинини у виробництві м'яса наближається до 40 %. Основна частина поголів'я свиней зосереджена на Поліссі, в Степу та в Лісостепу, хоча спеціалізація цієї галузі в різних районах неоднакова. На Поліссі і в Лісостепу переважають м'ясо-сальні породи, а в Степу—сальні.

Важливе місце серед галузей тваринництва посідає птахівництво. Ця галузь добре розвинута в Київській, Львівській, Донецькій, Дніпропетровській областях та в Криму. Спеціалізовані підприємства-птахофабрики розмішені довкола великих міст і в курортних регіонах. Вони постачають їм дієтичне м'ясо та яйця.

Вівчарство найбільшого поширення набуло в Степу і Карпатах. Продукція галузі дуже цінна. В легкій промисловості використовують вовну, смушки та овчину. Крім того, вівчарство дає м'ясо (баранина), молоко, жир.

Кролівництво добре розвинуте на Поліссі та Лісостепу.

Шовківництво найпоширеніше в степовій і лісостеповій зонах.

Бджільництво як галузь тваринництва, що дає надзвичайно цінну продукцію — мед, віск, прополіс, пилок, маточне молочко, — найпоширеніше в Степу, Лісостепу і Карпатах.

Ставкове рибництво має в Україні значні перспективи розвитку. Нині можливості галузі реалізуються далеко не повністю. Найбільше розвинуте ставкове рибництво в Лісостепу і Карпатах.

28.11. Галузі переробки тваринницької продукції

Переважно на продукцію скотарства орієнтується молокопереробна галузь харчової промисловості. Вона поділяється на маслоробну, сироварну і молочноконсервну галузі. На розміщення молокопереробних заводів впливають сировинні чинники та наявність масового споживача. Так, виробляють продукцію з незбираного молока — пастеризоване молоко, сметану, кефір, ряжанку — у великих містах, тобто орієнтуючись на масового споживача. Виробництво масла, сиру, молочних консервів зосереджене в невеликих містах і селищах у сільськогосподарських районах з розвинутим молочним тваринництвом.

Тваринництво є сировинною базою для м'ясної промисловості. У торгівлі харчовими продуктами м'ясо поступається тільки хлібобулочний виробам. Крім харчових продуктів, м'ясна промисловість виробляє також корми для сільського господарства, лікувальні препарати тощо.

Головні підприємства цієї галузі промисловості — м'ясокомбінати — зосереджені у великих містах, а також у районах розвинутого тваринництва. Найбільші з них — у Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Донецьку. Сировинна база тваринництва розширюється за рахунок птахівництва Донбасу, Придніпров'я, навколо Києва та Харкова, а також курортних зон.

Продукція бджільництва активно використовується різними галузями харчової промисловості, зокрема лікеро-горілчаною, пиво-безалкогольних напоїв та ін. Крім того, багато ліків виробляється із цієї сировини.

На основі продукції рибництва (особливо вилову риби і морепродуктів у морях та океанах) працюють рибопереробні підприємства. Найбільші з них — у Вилковому (Одеська область), Білгороді-Дністровському, Іллічівську, Одесі, Очакові, Миколаєві, Херсоні, Євпаторії, Севастополі, Ялті, Генічеську, Бердянську, Маріуполі.

На основі тваринництва, включаючи кліткове звірівництво, яке поширене в Лісостепу, розвиваються вовняна, шкіряна і взуттєва промисловості та хутрове виробництво.

Галузі, що зайняті переробкою тваринницької продукції нині за своїми технічним і організаційним рівнями все ще не відповідають сучасним світовим стандартам. Це призводить до значних витрат сировини і погіршення якості готової продукції. Все це робить останню неконкурентоспроможною як на зовнішньому, так, навіть, і на внутрішньому ринку.

Перехід на нові форми господарювання і введення приватної власності на землю змінять структуру і територіальні особливості розвитку галузей, що переробляють тваринницьку продукцію.

28.12. Агропромислові зони

Сільськогосподарське виробництво в Україні має зональну спеціалізацію. Відповідно до цього склалася і певна спеціалізація переробних галузей легкої і харчової промисловостей.

На Поліссі природні умови сприяють розвитку тваринництва (молочно-м'ясне скотарство і свинарство), льонарства, картоплярства і зернового господарства. Розвинуті крохмале-патокова, молочна і м'ясна промисловості. Це - Поліська агропромислова зона.

У Лісостепу, де ґрунти родючі і зволоженість достатня, домінує рослинництво буряківничо-зернового напряму з м'ясним скотарством і свинарством. Розвинуті цукрова, молокопереробна і м'ясна промисловості. Це—Лісостепова агропромислова зона.

У Степу на родючих ґрунтах при недостатній зволоженості сформувалася зона зернових та олійних культур з овочівництвом, баштанництвом і виноградарством, м'ясо-молочним скотарством. Розвинуті олійно-жирова, борошномельна, плодоовочева, виноробна промисловості.

Навколо великих міст і промислових центрів виникли приміські зони господарств, які спеціалізуються на вирощуванні овочів і фруктів, виробництві молока і м'яса, яєць. Утворення приміських зон визначається не природними умовами, а потребами міст у тваринницькій і плодоовочевій продукції. їх спеціалізація не залежить від природних умов.

У Карпатах і Криму (гірські і передгірські території) природні умови своєрідні, і вони впливають на специфіку господарювання в цих регіонах.

У Криму вирощують виноград, тютюн, там розвинуте садівництво, тваринництво має молочно-м'ясний напрям. У гірських районах випасають овець.

У Передкарпатті вирощують зерно, льон, хміль, картоплю, розвинуто скотарство і свинарство. У горах Карпатах, на полонинах, випасають овець.

На Закарпатті домінуючими напрямами господарства є скотарство, виноградарство та вирощування тютюну.

Агропромислові зони, які сформувалися в Україні протягом останніх десятків років, не є до кінця ефективними і усталеними. Суб'єктивні чинники в їх формуванні та спеціалізації не подолані й донині.

У перспективі дія об'єктивних економічних законів і потреби регіональних, українського та міжнародного ринків суттєво змінять спеціалізацію і обсяги виробництва в кожній зоні. В першу чергу це стосується не стільки Карпати Криму, скільки найбільших агропромислових зон, які виникли в основних природних зонах країни — Поліссі, Лісостепу і Степу.