Сучасні різновиди туризму - Кляп М.П. - Теорії щодо поведінки людини-туриста

Частина з цих теорій описує найбільш загальні закономірності та механізми людської поведінки. Дві з таких теорій (І7. Сорокіна та І. Хоміча) ми частково розглядали в підрозділах 3.2 та 3.3.

1. Плюралістична теорія поведінки людини П.О. Сорокіна. Згідно з нею поведінка людини, зокрема туристична, обумовлена взаємодією трьох груп факторів: космічних, біологічних та соціально-психологічних. Серед соціально-психологічних "двигунів" поведінки виділяють як прості:

1) ідеї (уявлення, поняття і теорії), які є у кожної людини, із сукупності яких складаються ц знання та вірування;

2) почуттяемоції, що притаманні людині і складаються з переживань болю чи задоволення, любові, ненависті, гніву, страху і т.д.;

3) воління людей, що полягають у свідомій підготовці цілей, пов'язаних з найдорожчими сторонами нашого "Я", та в бажанні здійснити ці цілі.

Механізмами, що "запускають" ці двигуни поведінки, виступають природні для людини потреби мислити, переживати, хотіти (воліти). Всі інші соціально-психологічні фактори вважають складними, оскільки вони або поєднання ряду простих соціально-психологічних факторів, або поєднання факторів космічних, біологічних та соціально-психічних.

Особливості впливу соціально-психологічних факторів на вибір подорожування як виду поведінки, на відміну від космічних і біологічних, в тому, що все, залежне від космічних і біологічних подразників, сприймається людиною як обмеження свободи її поведінки. А вплив соціально-психологічних факторів сприймається як прояв нашої свободи, як виявлення спрямувань нашого "Я", що є фокусом перетину наших ідей, волінь та почуттів, тобто це фокус соціально-психологічних сил. Таким чином, зростання впливу останніх на нашу туристичну поведінку буде сприйматися нами як зростання нашої свободи, як зменшення нашої залежності від умов, сторонніх та чужих нашому "Я". Ось чому соціально-психологічні подразники туристичної поведінки здаються нам такими, що звільняють. Цей суб'єктивно-невідворотний факт багато в чому пояснює, чому, з одного боку, такий сильний вплив соціально-психологічних факторів (і засобів масової комунікації зокрема) на туристичну поведінку людей. А з другого боку - чому люди "не помічають" цього впливу. Адже такий вплив сприймається не як обмеження свободи, а як її зростання, як своєрідне "вивільнення" від зовнішніх сил при виборі виду і часу подорожі.

2. Системно-структурний підхід до поведінки людини (II. Хоміч ).

Поведінка людини, як відкритої, багаторівневої біопсихосоціальної системи, розглядається як неперервний процес обміну енергією, речовиною і інформацією. Отже, інформація розглядається як один з головних атрибутів життя. При цьому туристична поведінка розглядається як важлива атрибутивна характеристика забезпечення життя людини.

Таким чином, системна інтеграція плюралістичного підходу дає можливість уточнити роль комунікаційної складової у поведінці людини, чіткіше зрозуміти механізми і характеристики комунікаційної поведінки.

3. Модель комунікативної поведінки (В.П. Конецька) - пояснює комунікативну поведінку як таку, що мотивується комунікативною потребою. Ця модель, як і дві попередні, ґрунтується на мотиваційних теоріях, згідно з якими будь-яка поведінка людини (вт.ч. і комунікативна) обумовлюється (мотивується) необхідністю задовольнити потребу, що набула найвагомішої для людини актуальності. У теорії П. Сорокіна такими потребами визначено такі важливі для життєзабезпечення потреби як потреба мислити, потреба в емоційних переживаннях і потреба у воліннях. У моделі поведінки Хоміча такою потребою виступає потреба в обміні з навколишнім середовищем речовиною, енергією та інформацією. Актуальні зараз потреби в обміні інформацією і мотивація відповідної комунікаційної поведінки наступають внаслідок порушення рівноваги щодо обміну інформацією.

У моделі В.П. Конецької комунікативна потреба визначається стійкою необхідністю індивідів в обміні змістовною і оціночною інформацією з метою взаємодії в різних сферах свого існування та впливу один на одного в умовах комунікації різного типу.

Зрозуміло, що потреба у спілкуванні як одна із важливих щодо подорожі, займає чільне місце в системі мотивації туристичної поведінки. Отже, модель В.П. Конецької може бути залучена до інтеграційної теоретичної поліпарадигмальної моделі пояснення і дослідження туристичної поведінки.

Звернемо увагу, що у цій моделі, як і у двох попередніх, нема чіткої відповіді на питання "актуалізація якої (або яких) потреби слугує "пусковим механізмом" туристичної поведінки у відповідь на зміни в навколишньому середовищі?" Прояснити цю ситуацію дозволяє наступна теоретична модель поведінки.

4. Адаптивно-соціалізаційна модель туристичної поведінки (М Л. Лукашевич) - розглядає туристичну поведінку як різновид адаптивної поведінки, що мотивується актуалізацією орієнтовної потреби людини у відповідь на появу новизни в навколишньому середовищі.

Орієнтовні потреби закладені у процес саморегуляції поведінки для забезпечення адекватної оцінки змін у життєвій ситуації і вибору на цій основі відповідної моделі поведінкової взаємодії з ситуацією.

Орієнтовні потреби мають свою структуру, яка включає пізнавальну потребу, потребу в емоційному контакті, а також потребу в змісті життя. Кожна зі складових орієнтовних потреб зумовлює відповідні види адаптивної поведінки людини.

Так, під впливом пізнавальної потреби мотивується прагнення до пізнання незрозумілих індивіду явищ. Потребі в емоційному контакті відповідає регулювання поведінки людини залежно від емоційних відносин інших людей. А у відповідь на потребу у змісті життя формується прагнення співвідносити цінність власної особистості з різними рівнями колективних та загальнолюдських цінностей.

Таким чином, реалізація орієнтовних потреб мотивує таку поведінку людини, яка спрямована на дослідження та аналіз нової ситуації оточення, що складається не тільки з урахуванням предметних співвідносин, але й емоційних оцінок інших людей, а також співвідношення з сукупністю суспільних цінностей. В результаті виникає можливість не тільки констатувати події, але й передбачати, планувати їх. Завершальним етапом і результатом мотивації адаптивної поведінки є формування мети діяльності і програми із її реалізації.

Мотивація адаптивної поведінки відбувається за наступною схемою. Зміни в оточуючому природному чи соціальному середовищі, що стосуються конкретної людини, створюють елемент новизни ситуації, який є джерелом виникнення у неї орієнтовних потреб. Під впливом останніх здійснюється мотивація її поведінки (назвемо її адаптивною), спрямованої на задоволення орієнтовних потреб, формуються у свідомості мета та програма цієї поведінки. Метою поведінки стає досягнення адекватної оцінки змін навколишнього середовища та нової ситуації в цілому, визначення значимості цих змін для себе та для успішної взаємодії з оточенням, необхідності його корекцій, шляхів здійснення. Програма поведінки включає в себе вивчення та аналіз інформації про зміни, розширення для цього рівня емоційних контактів, співвідношення особистих інтересів та цінностей з суспільною значимістю та цінностями змін.

Неважко зрозуміти, що описаний процес цілком придатний для описання туристичної поведінки. Адже за умов глобалізацій-них впливів, масштаби і простір ситуацій навколишнього середовища, які є значними для людей в різних країнах світу, динамічно поширюється. Відповідно розширюється спонукальний простір і масштаби значущої новизни, що може викликати актуалізацію адаптивної потреби. А можливість її задовольнити вимагатиме подорожі у досить віддалені регіони, щоб "вочевидь", за власною участю оцінити цю новизну, визначити значимість цих змін не за інформацією ЗМК (яка нерідко формує дещо викривлене уявлення про події), а за отриманою власноруч.

Отже, стартовим механізмом туристичної поведінки, згідно з цією концепцією, виступає актуалізація орієнтовних потреб людини у відповідь на появу новизни в навколишньому середовищі, яку людина визначає як значиму для себе.

5. Модель, побудована на основі двох парадигм - екоантропологічної та семіосоціопсихологічної (Т М.Дрідзе).

Туристична поведінка, що розглядається як вид комунікаційної поведінки, згідно з цією моделлю, може трактуватися як механізм інтерактивного обміну (метаболізму) людини з її природним, культурним і соціальним оточенням, що відбувається у подальшій соціокультурній ситуації. Рушійною силою такої поведінки виступають інтенції взаємодії, що лежать в основі зародження, становлення й поширення зразків поведінки, спілкування і взаємодії людей з усіма елементами їх життєвої ситуації. Взаємодії передує "програвання" в людській уяві цієї ситуації текстової діяльності - перебору комунікативно-пізнавальних програм, в результаті чого з'являється модель конкретної життєвої ситуації, як сукупності значимих, тобто "втягнутих" в орбіту життєдіяльності людини подій і обставин, що здійснюють безпосередній або опосередкований вплив на її світогляд і поведінку в кожний конкретний період її життєвого циклу.

Особливість цієї моделі в залученні до пояснення будь-якої, зокрема туристичної поведінки, текстової діяльності. Тексти, певні зразки (образи), стереотипи поведінки людей у тій чи іншій життєвій ситуації сприяють включенню їх в орбіту текстової діяльності, відповідно - у створення мисленнєвої моделі взаємодії людей у конкретній життєвій ситуації.

Інтегруючи розглянуті підходи щодо моделювання туристичної поведінки людини і залучаючи їх до створення узагальненої моделі, можливо представити її у такому вигляді.

Потреба людини у неперервному обміні речовиною, енергією та інформацією реалізується шляхом переживання нею неперервної послідовності конкретних життєвих ситуацій, необхідність оцінки яких актуалізує орієнтовну потребу у поєднанні з потребою осмислення цієї ситуації і створення у свідомості людини мисленнєвої моделі ситуації. Для цього в процесі текстової діяльності здійснюється мисленнєвий "перегляд" набору текстів (моделей, зразків і програм дії у схожих ситуаціях) як тих, що є у пам'яті людини, так і тих, які можливо отримати через текстовий діалог з носіями потрібної інформації (до них належать як інші люди, так і інші носії інформації, зокрема, ЗМК). Сформована в процесі діалогу модель конкретної життєвої ситуації стає основою для розробки програми взаємодії людини з цією ситуацією. Ця програма реалізується в процесі поведінки щодо продовження метаболізму, зокрема в туристичній поведінці.

Отже, туристична поведінка є невід'ємною складовою життєдіяльності людини, однією з важливих умов і механізмів збереження і відтворення як життя людини, так і людства в цілому.

Таким чином, модель туристичної поведінки може бути представлена як поліпарадигмальний теоретичний конструкт, що утворений взаємодією декількох парадигм і концепцій: плюралістичної теорії поведінки (П.О. Сорокін), системно-структурної парадигми (/./. Хоміч), моделі комунікативної поведінки (В.П. Конецька), адаптивно-соціалізаційної моделі поведінки (МЛ. Лукашевич), екоантропоцентричної та семіосоціо-психологічної парадигм (ТМ.Дрідзе). Вага впливу чи домінування тієї чи іншої (або декількох) парадигм в інтеграційній моделі туристичної поведінки обумовлюється конкретною ситуацією, сукупністю природних та соціально-психологічних умов, в яких здійснюється туристична подорож.