Сучасні різновиди туризму - Кляп М.П. - Соціальний механізм туристичної діяльності

Соціальний механізм туристичної діяльності

Туристична діяльність як процес, що здійснюється у просторі і часі, має певну протяжність і певні часові рамки протікання, а також певні складові елементи спеціального механізму здійснення туристичної діяльності.

До основних складових, що у взаємодії утворюють соціальний механізм діяльності, як з'ясовано у попередньому підрозділі, відносять потреби, мотиви, цілі, засоби, стимули і результат. Отже, для розуміння сутності туристичної діяльності необхідно з'ясувати сутність і роль кожного з елементів цієї діяльності. При цьому нагадаємо, що суб'єктами цієї діяльності виступають професійні працівники, організатори туризму, менеджери. Отже, йтиметься про потреби, мотиви, стимули і цілі саме цієї категорії працівників.

Розглядаючи потреби в туристичній діяльності, варто звернутися до методології визначення туризму як однієї з галузей промисловості, як "індустрії туризму", в якій створюється певний туристичний продукт, надаються різноманітні туристичні послуги і яка фокусується на продаж цього продукту і послуг з метою отримання прибутку. Дослідник ВЛ. Квартальнов приводить таке визначення: "туризм - це сукупність усіх видів бізнесу, які безпосередньо постачають товари та послуги для сприяння бізнесу, задоволенням та розвагам далеко від звичного домашнього оточення".

При цьому наголошується на особливостях цієї сфери бізнесу:

1. Реалізація продукту туристичної діяльності відбувається "з рук в руки", що підвищує значущість комунікаційної складової в туристичній діяльності.

2. Цей бізнес тісно пов'язаний з організацією розваг і задоволень, а мотивація туриста є визначальною для маркетингу туризму, для формування спектра туристичного продукту і послуг, позиціювання їх на ринку туристичного продукту.

Отже, потреби в туристичній діяльності відрізняються від потреб туриста тим, що це потреби не в розвагах і відпочинку, а в роботі в сфері туризму, яка має забезпечити матеріальні засоби існування працюючих та їх сімей.

Природні та соціальні потреби

Потреби в туристичній діяльності об'єднують потреби двох видів: природні та соціальні.

Природні потреби - це повсякденна потреба в їжі, одязі, житлі. Саме ці потреби спонукають людину працювати, заробляти кошти для фінансування задоволення цих життєзабезпечуючих потреб.

Соціальні потреби охоплюють потреби людей в творчій, трудовій діяльності, соціально-економічній активності, долученні до культурних цінностей, у самореалізації. Звичайно, туристична діяльність є простором для задоволення потреб обох видів. Однак, враховуючи характер усієї діяльності як бізнесової, більш бажаним і продуктивним є залучення до туристичної діяльності працівників з домінуванням саме соціальних потреб, особливо в творчій самореалізації і досягненні успіху. Адже найбільше відповідають характеру туристичної діяльності професії менеджера, комерсанта і підприємця. Саме на них лягає основний тягар організації і продажу туристичного продукту і послуг.

Важливим для розуміння психогенічних (не біологічних) потреб є дослідження Г. Мюррея, автора проективної техніки розпізнання таких потреб "ТАТ" (тест тематичної атерцепції). Згідно з Мюрреєм, потреба означає силу, яка організує сприйняття, інтелект і дію таким чином, що трансформує у визначеному напрямку ситуації невдоволеності, в якій постійно опиняється людина.

Подальші дослідження Д. Макклелланда дозволити ідентифікувати три типи потреб, які слугують джерелом мотивації організаційної поведінки як на рівні суб'єкта, так і колективу загалом:

- влади - прагнення встановити контроль над іншими людьми, впливати на їх поведінку або нести за них відповідальність;

- досягнення - прагнення робити щось краще або більш ефективно вирішувати проблему;

- аффіляції - прагнення знаходити друзів та підтримувати з людьми дружні стосунки.

Потреба досягнення, влади, аффіляції в концепції Макклелланда не виключають одна одну і не розташовані ієрархічно, як це було представлено в концепціях Маслоу іАльдорфера.

Потреба влади виражається як бажання діяти на інших людей. В рамках ієрархічної структури Маслоу, потреба влади потрапляє десь між потребами в повазі та самовираженні. Люди з потребою влади виявляють себе як відверті та енергійні люди, що не бояться конфронтації і прагнуть відстоювати принципові позиції. Найчастіше вони гарні оратори і вимагають до себе підвищеної уваги. Керівництво дуже часто залучає людей з потребою влади, оскільки це дає багато можливостей виявити та реалізувати її.

В свою чергу люди із високою мотивацією до влади діляться на дві групи:

1) ті, що прагнуть до влади заради можливості влади над іншими - при цьому інтереси організації часто відходять на другий план;

2) люди, що прагнуть до влади заради прискорення вирішення визначених групових завдань.

Сама по собі потреба в досягненні, якщо її не супроводжує мотив влади, не передбачає управлінський успіх. Однак, і людина, що звикла тільки керувати, нехай не готується до менеджерської посади, їй не вистачає мотиву аффіляції - вміння та бажання працювати з людьми як із рівними собі.

Потреба досягнення знаходиться десь посередині між потребою в повазі та самовираженні. Ця потреба задовольняється не проголошенням успіху цієї людини, що підтверджує її статус, а процесом доведення праці до її успішного завершення. Потреба досягнення, згідно з Макклелландом, означає змагання з деякими еталонами довершеності, прагнення перевершити їх.

Люди з високо розвинутою потребою успіху ризикують помірно, їм подобаються ситуації, в яких вони можуть взяти на себе особисту відповідальність за пошук вирішення проблеми та хочуть, щоб досягнуті ними результати винагороджувались цілком конкретно.

Потреба в аффіляції. Мотивація на основі потреби в причетності за Макклелландом схожа з мотивацією за Маслоу, такі люди зацікавлені в компанії знайомих, налагодженні дружніх стосунків, наданні допомоги іншим. Люди з розвиненою потребою причетності будуть захоплені такою роботою, яка буде давати їм розширені можливості соціального спілкування. Розглянуті види потреб можуть бути покладені в основу системи мотивації туристичної діяльності.

Макклелланд пов'язав мотиви не з тим, що рухає людиною від природи, а з соціальним оточенням людини. Він розглядав мотив як соціально надбану якість, а мотивацію як визначену конфігурацію мотивів. Він намагався визначити силу або рівень мотивації до досягнення. Найбільше, вважав він, вона е характерною для бізнесменів, меншою мірою - для менеджерів та службовців. Він підкреслював, що їх діяльність буде успішною тільки в тому випадку, якщо вони можуть впливати на результат. Суб'єкти, які досягають, не гравці. Вони вибирають можливість працювати над проблемою, а не покладаються на волю випадку.

В термінах менеджера постановку помірно важких, але потенційно позитивних результатів можна інтерпретувати як установку на ризик. Багато хто схильний до крайнощів - чи до невиправданої спекулятивної гри, чи до мінімізації можливості програшу. Гравець вибирає найбільший ризик, тому що він не впливає на результат, тому він не здатний раціонально відділити особисту вину за програш і невдалий збіг обставин.

Консервативно налаштовані суб'єкти вибирають дуже маленький ризик. Досягнення тут невелике, але гарантоване. Невеликий ризик не породжує небезпеки помилитися, а отже, не породжує докорів сумління за допущені помилки, які нерідко викликають великий стрес. Індивід, що досягає, вибирає середній шлях з помірним ризиком, тому що відчуває, якою мірою він здатен впливати на кінцевий результат. В бізнесі подібний агресивний реалізм - знак успішного підприємця.

Інша особливість суб'єкта, що досягає - концентрація на особистому досягненні, а не на матеріальній винагороді успіху. Хоча він не відкидає матеріальну винагороду зовсім, вона не має для нього значення як досягнення саме по собі. Гроші мають значення для нього, насамперед, як вимір професійного виконання, оцінки ступеню прогресу в роботі і порівняння особистих досягнень з успіхами інших. Звичайно, він не шукає гроші заради статусу чи економічної безпеки.

Суб'єкти, що досягають, часто зустрічаються в таких видах діяльності як торгівля, управління малим бізнесом. Тут нема великих структур, і тому вони швидко отримують зворотну інформацію про те, наскільки успішним було їх виконання.

Зворотний зв'язок - ось у чому вони найбільше мають потребу. Вони отримують інформацію про свою роботу, їм не потрібна оцінка їх особистих якостей, чи здатності взаємодії з колективом, їм потрібна інформація про виконання завдання.

Суб'єкти, що досягають, є успішні, тому що здебільшого вони проводять час в роздумах про те, як виконати свою роботу краще.

Вони знають, там, де людина починає з роздумів, справи йдуть успішно.

Макклелланд визначив три умови, при яких з'являється мотив досягнення:

1) людина повинна бути готовою до того, щоб взяти на себе всю відповідальність за кінцеве вирішення справи;

2) потрібно чітко уявляти собі, чим закінчиться справа та чи принесе вона нам успіх або поразку;

3) успіх не має бути чітко визначеним або гарантованим, але має бути пов'язаним з певним ризиком, деякою невизначеністю.

Слід звернути увагу, що мотивація досягнення може бути застосована також і до категорії виконавців, обслуговуючого персоналу, робітників туристичної індустрії, спираючись для цього на розробки Ф. Тейлора, у яких концепція "досягаючого керівника" розглядалась у взаємодії з концепцією "досягаючого робітника".

Згідно з концепцією "досягаючого керівника" одного майстра, який відповідав в цеху за все, заміняла "функціональна адміністрація", яка складалася із восьми вузькоспеціалізованих (тих, які виконували лише одну функцію) інструкторів. Якщо раніше робітник про все піклувався сам, то тепер адміністрація заздалегідь зобов'язувалася забезпечити його документацією, сировиною, інструментами. Робітнику залишалося тільки добре працювати. При Тейлорі керувати стало складніше. Менеджер повинен був стати не тільки технічним спеціалістом, але й соціальним інженером: знати особисті якості підлеглих, вирішувати конфлікти, піклуватися про свій лідерський стиль. Тейлор вважав: перед тим, як адміністрація буде вимагати від підлеглих хорошої роботи, вона сама має працювати у два рази краще.

Побудувавши нову систему організації праці, де враховується мотиваційний складовий, він мислив так: якщо робітник час від часу буде підвищувати продуктивність праці і вирішувати щоразу складніші завдання, то вигода від цього буде не тільки підприємцю, який отримає вищий прибуток, але і самому робітнику, якому працювати буде набагато цікавіше.

Згідно з концепцією "досягаючого робітника" людині треба доручити таке завдання, яке потребувало б від неї максимум зусиль, але не шкодило здоров'ю. Після того, як вона засвоїла простий урок, їй треба доручити складніше завдання. Таким чином людина поступово досягає максимуму своїх творчих можливостей. Працелюбних і ініціативних переводять на більш цікаву роботу. Тейлор класифікував всі види роботи за змістом, складністю та характером праці, встановивши для кожної групи діапазон винагород. Перед тим, як прийняти на роботу і дати важке завдання, людей потрібно ретельно протестувати, вивчити їх фізичні та психологічні характеристики. Так з'явилася ідея профвідбору, її доповнила концепція професійного навчання.

Тейлор висунув чотири наукові принципи управління: впровадження економних методів роботи, професійний підбір та навчання кадрів, раціональна розстановка кадрів, співробітництво адміністрації і працівників. їх впровадження дозволяє різко (в 2-3 рази) підвищити продуктивність праці. Керівництво він розумів як складне мистецтво і точну науку водночас. Розрахунок і інтуїція - запорука успіху.

Отже, мотивація туристичної діяльності має бути орієнтована на досягнення успіху туристичної організації в задоволенні потреб туристів, в ефективній роботі щодо створення і реалізації туристичного продукту, товарів та послуг. Цей орієнтир закладено в мету туристичної діяльності.

Мета туристичної діяльності - це сукупність обґрунтованих орієнтирів і показників досягнень в цій діяльності за певний проміжок часу. Зрозуміло, що для туристичної індустрії ці орієнтири і показники мають економічний характер. Зокрема, показовим і продуктивним в цьому контексті є визначення М.Б. Біржакова. Ось як він формулює головний, і, більш того, найголовніший, економічний принцип туризму: Турист повинен приїхати в туристичний центр, придбати туристичні послуги, роботи і товари та виїхати із країни у встановлений термін. Грошей бажано залишити якнайбільше, а виїхати - якнайшвидше. Турист повинен віддавати туристичному центру гроші, а не вивезти їх із нього, він повинен створити робоче місце саме місцевому жителю, а не зайняти його. Туристичні ресурси повинні приносити туристичному центру гроші і славу."

На базі цього головного принципу визначаються також інші основні цілі туристичної діяльності:

o оздоровлення і відпочинок громадян;

o експлуатація туристичних ресурсів;

o політичні цілі - сприяння миру і припиненню конфліктів;

o гуманітарні цілі - чинник сприяння взаєморозуміння, пізнання культур, підвищення поваги і довіри між народами.

Зрозуміло, що ці цілі відображають масштаби туризму як галузі в глобальному контексті. Для кожної країни, регіону, території вони слугують загальними орієнтирами і поповнюються цілями, що відображають особливості конкретних територіальних громад і суспільств.