Сучасні різновиди туризму - Кляп М.П. - Стимули туристичної діяльності

Стимули туристичної діяльності, на відміну від мотивів, є зовнішнім спонуканням до трудової активності в сфері туризму.

Поняття "стимулювання праці" в соціологічній літературі вживається як в широкому, так і вузькому розумінні. У широкому значенні цього поняття воно охоплює всі, що використовуються в управлінні, методи мотивації, впливу, винагороди, зокрема адміністративні, економічні (матеріальні), соціально-регулятивні. Адміністративні методи стимулювання праці мають вплив на індивіда, групу через накази, завдання тощо. Це такі методи, коли необхідний суб'єкту управління трудовою поведінкою результат досягається завдяки тому, що для суб'єкта праці "збитки" від можливих санкцій за невиконання перевершують витрати на виконання завдання.

Економічне, матеріальне стимулювання праці передбачає внесення в процес мотивації вартісних важелів залучення людей до праці, тобто безпосередній економічний вплив на мотивацію забезпечення особистої і групової зацікавленості суб'єктів праці в матеріальному заохоченні. Тут застосовуються як безпосередні (зарплата, премії, доходи від прибутку та ін.), так і опосередковані (ціни, податки, кредити) важелі регуляції трудової поведінки.

У вузькому розумінні стимулювання праці фактично збігається з соціальною регуляцією праці - коли спонукання до діяльності здійснюється через задоволення різноманітних потреб особистості, соціальної групи чи трудового колективу.

Як бачимо, подібний вплив пов'язаний з одержанням людиною задоволення від реалізації її цілей, потреб. І воно нерідко спонукає особистість до певної трудової діяльності сильніше, ніж безпосередній (адміністративний, економічний) вплив.

Слід зазначити, що в основі стимулювання використовується залежність трудової поведінки працівника від особистісно значущих умов трудової ситуації. Створення сприятливих умов для задоволення індивідом значущих для нього потреб дає змогу впливати на туристичну діяльність в інтересах як індивіда, так і туристичного підприємства.

Основними функціями стимулювання в загальному механізмі регуляції трудової туристичної діяльності є економічна, соціальна, соціально-психологічна і морально-виховна. Слід пам'ятати про їх комплексну взаємодію і сукупний вплив на трудову поведінку.

Найважливішими підставами для класифікації стимулів виступають потреби працівника. Відповідно до цього стимули поділяються на матеріальні (грошові і не грошові) і нематеріальні (соціальні, моральні, творчі, соціально-психологічні). Відповідно до суб'єктів інтересів виділяються індивідуальні, групові й суспільні стимули праці. За спрямованістю розрізняють позитивні й негативні стимули.

Уміння ефективно поєднувати різні види стимулів складає суть тактики стимулювання. Водночас важливо правильно вибирати стратегію, тобто перспективний напрям стимулювання серед типових для сучасного народного господарства: товарно-виробничу, патерналістську, стимулювання самою працею чи стимулювання почуття господаря і співвласника.

Організація стимулювання на підприємствах туристичної галузі має відповідати вимогам колективності, диференційованості, гласності, гнучкості та оперативності, а також спиратися на участь у стимулюванні як керівництва, так і рядових працівників.

І, нарешті, завершальний елемент туристичної діяльності - її результат. Методологічним підходом до розуміння сутності результату туристичної діяльності є розуміння її як ефективності цієї діяльності.

Характерно, що тривалий час проблема ефективності трудової діяльності розроблялась переважно в рамках економічної науки. Тож не дивно, що домінування економічного підходу спостерігалось і стосовно ефективності туристичної діяльності. Так в українській туризмології ефективність туризму теж трактується саме як економічна оцінка впливу туризму на зростання продуктивності праці в різних галузях виробництв залежно від характеру цієї праці. Як бачимо, ефективність туристичної діяльності пропонують вимірювати не в сфері туризму, а в інших галузях виробництва. Слід погодитись з оцінкою В.Є. Пилипенка: єдиний підхід до питання соціальної ефективності трудової діяльності поки що відсутній, загальновизнаної системи показників взагалі не створено. Брак спеціальних методик вимірювання соціальної ефективності трудової діяльності призвів до того, що в різних публікаціях наводились різні її критерії. Це не дає змоги застосовувати їх як універсальні за умов будь-якого конкретного підприємства, конкретного виду трудової діяльності, зокрема до туристичної.

Нерідко в якості показників розглядають стійкість виконання виробничих завдань; кількість продукції, що випускається, економне використання сировини, матеріалів, енергії, робочого часу; трудову, виробничу і технологічну дисципліну. Зрозуміло, що ці показники дають уявлення насамперед про економічну ефективність трудової діяльності різних груп працівників. У якості показників ефективності, що характеризують особистісний і кваліфікаційний потенціал працівників, розглядають також самостійність, ініціативність, кваліфікаційне зростання, освоєння суміжних професій, участь у раціоналізаторстві, винахідництві, участь в управлінні виробництвом, громадська активність.

Практично в усіх дослідженнях ефективності трудової діяльності використовують показники економічного і соціального характеру. Крім того, вони різноманітні, різні за якістю, що створює очевидні труднощі щодо зіставлення отриманих результатів. Тому це питання для свого вирішення вимагає ретельного аналізу методичного досвіду. Насамперед йдеться про показники, вимірювання за якими здійснюється за допомогою конкретно-соціологічних досліджень.

Досліджуючи ефективність трудової поведінки працівників, використовують анкетне опитування, інтерв'ю, аналіз документів, соціально-психологічне тестування, соціометричні тести та експертизи. Найбільш ефективним, на думку В.Є. Пилипенка, є метод експертних оцінок.

Слід зазначити, що дослідження ефективності праці також відчувають тенденцію послаблення серед соціологів праці економічного її розуміння, хоча цей процес відбувається повільно. Так, на відміну від економічної ефективності, що розглядають як співвідношення економічних результатів праці до витрат на їх досягнення, поступово набуває поширення поняття "соціальний ефект праці". У визначенні білоруського соціолога Г.М. Соколової соціальна ефективність праці - це категорія, яка надає уявлення про співвідношення витрат та результатів суспільної праці за рахунок його індивідуалізацїї. Чим більше наука стає безпосередньою виробничою силою, тим вища соціальна ефективність праці. Якісні зміни у виробництві індустріально розвинутих країн, що виникли в середині 50-х рр. XX сторіччя завдяки техніко-технологічним та організаційним змінам, змінили структуру національних економік. Вони значно зменшили обсяги секторів сільського господарства і промисловості (за рахунок зростання ефективності праці) та збільшивши чисельність робочої сили в секторі сервісу, зокрема в галузі туризму. Відповідні зміни сталися і в структурі населення індустріально розвинутих країн: різко зменшилася частка робітників і селян і зросла частка зайнятих у сфері науки, освіти, охорони здоров'я, туризму, сфері послуг.

На думку ВЛ. Полторака, основною ознакою соціальної ефективності є передбачуваність, спланованість, бажаність якісних змін в розвитку соціальної системи. При цьому ознака позитивності у змінах, що передбачають отримати суб'єкти соціальної дії, не є обов'язковою. Тобто соціальний ефект може бути і негативним.

Завершуючи порівняльний аналіз можливостей використання поняття ефективність в туризмі, є підстави зробити висновки:

o в туризмі поняття "ефективність" може використовуватись в двох значеннях - соціальна ефективність та економічна ефективність;

o при оцінці загальної туристичної діяльності перевагу слід віддавати соціальній ефективності;

o необхідні подальші наукові розробки показників і критеріїв виміру як економічної, так і соціальної ефективності туристичної діяльності.

Завершуючи розгляд структурних елементів туристичної діяльності, звернемо увагу, що взаємодіють вони в процесі реалізації функцій цієї діяльності.

Поняття "функція" (від лат. function - виконання) щодо суспільних процесів передбачають, зазвичай, обов'язки, коло діяльності, призначення, роль. Саме в такому сенсі використовуватиметься воно і в цій лекції.

Функції туристичної діяльності

Методологічним орієнтиром щодо розміщення функцій туристичної діяльності може слугувати визначення М.С. Каганом основної функції діяльності як забезпечення збереження і неперервного розвитку людського суспільства, які є умовою буття самої людини. В цьому дискурсі основною функцією туристичної діяльності слід вважати забезпечення оздоровлення і культурного збагачення людей шляхом створення належних умов для отримання задоволення від відпочинку і розваг в туристичних подорожах і розвитку для цього туристичної галузі, як простору для реалізації потреб туристів.

В довідкових джерелах з туризмології склалося розуміння функцій туризму як характеристик впливу сфери туризму на суспільство загалом та конкретних людей. Туризму властивий цілий ряд функцій економічного, соціального, екологічного та гуманітарного характеру.

До економічних функцій туризму відносяться створення робочих місць, розвиток місцевої інфраструктури, збільшення надходжень до державного бюджету, збільшення валютних надходжень в країну та ін.

Соціальні функції туризму включають відновлення працездатності населення, раціональне використання робочого часу, забезпечення зайнятості та зростання рівня життя місцевого населення.

Серед функцій туризму, які мають соціально-гуманітарний характер, можна виділити: виховну (формування почуття колективізму, моральних та естетичних якостей); навчальну (закріплення та поповнення знань із краєзнавства, природознавства, топографії, історії, знайомство з культурою та традиціями країн та народів світу); оздоровчу (дотримання оптимального режиму навантаження, використання благодатного впливу природних факторів на стан організму, дотримання правил особистої та загальної гігієни); екологічну (пов'язану зі збереженням та раціональним використанням природних, історико-культурних ресурсів, а також фізичного та психологічного здоров'я людини) та ін. До числа оздоровчих функцій туризму також належить розвиток адаптаційних можливостей людського організму, підтримання його на достатньо високому рівні фізичної підготовки.

Спортивна функція туризму складається із створення бази загальної фізичної підготовки, а також спеціальної підготовки по створенню туристської техніки та досягнення максимальних результатів в туризмі.

Зазначимо, що ці функції є загальними для туристичної діяльності будь-якого масштабу - світового, окремої країни, підприємства і організаторів туризму. В той же час, вони конкретизуються за змістом і обсягом відповідно до кожного рівня та виду туристичної діяльності.