Сучасні різновиди туризму - Кляп М.П. - Інститут культури

Аналіз соціологічних джерел засвідчує увагу до дослідження інституту культури та його структурних елементів. Так Н.О. Победа до спеціальних інститутів культури, що організують виробництво духовних цінностей відносить науку, літературу, театр та ін., а до тих, що організують поширення таких цінностей - школи, вузи, культурно-просвітницькі навчальні заклади, бібліотеки, музеї та ін. Як бачимо, у такій структуралізації інститутів не знайшлось місця для туризму. Крім того, тут важливо відокремити соціальні інститути від соціальних організацій.

Більш виважену структуралізацію інститутів культури пропонує АХ). Ручка, виділяючи наступні: соціалізаційні, освітні, художні, медіальні, релігійні та рекреаційні (виділено нами). Отже, виділення в структурі соціальних інститутів культури рекреаційних видів відкриває нішу для включення туди інституту туризму, хоча рекреаційною функцією не вичерпується роль туризму у суспільстві. В той же час дослідження інституту культури в сучасній соціології ще не визначили місця і ролі туризму як інституту з ознаками культури, що вимагає продовження пошуку і розробки методології для його соціологічного дослідження.

Визначення нами в якості головної для дослідження інституту туризму категорії "виробництво" дає підстави для звернення до методології дослідження економічних інститутів, що організують виробництво матеріальних благ, щоб, спираючись на метод аналогії, дослідити інститут, що дотичний до "виробництва самої людини". Зважаючи при цьому, що і самі туристичні організації займаються частково і виробництвом матеріальних благ - туристичних товарів і послуг.

Економічні соціальні інститути

Переходячи до розгляду економічних (господарчих) соціальних інститутів, пошлемось на класифікацію Я. Щепанського, який відносить до економічних усі ті інститути, які займаються виробництвом і розподілом благ і послуг, регулюванням грошового обороту, організацією та розподілом праці тощо. Вони утворюються на матеріальному базисі суспільства.

В іншій класифікації серед економічних інститутів виділяють інститути поділу праці, власності, заробітної плати тощо. В. Тарасенко до складу економічних зараховує інститути виробництва, розподілу, обміну та власності, підкреслюючи при цьому, що насправді суспільних інститутів є набагато більше, ніж сфер діяльності.

В інших джерелах господарча функція суспільства розглядається у взаємодії інститутів влади і власності.

Спираючись на подані в соціологічних джерелах підходи щодо структури господарчих інститутів, доречно, на нашу думку, включати до неї такі:

o інститут власності;

o інститут виробництва;

o інститут ринку;

o інституту споживання.

Саме у взаємодії названих інститутів здійснюється задоволення матеріальних потреб людей шляхом вироблення, розподілу, обміну та споживання в умовах певного соціального ладу. При цьому господарчі інститути "включені" у цей соціальний лад через взаємодію з іншими соціальними інститутами - владою, культуро, сім'єю, освітою, релігією та ін.

Нагадаємо, що стосовно інституту туризму ми маємо розглядати цю взаємодію з точки зору не тільки задоволення матеріальних потреб, а й духовних. Переходячи до розгляду конкретних господарчих інститутів, скористаємось методикою їхнього аналізу, запропонованою ІМ. Гавриленком.

Спочатку досліджуються ті групи, що взаємодіють у просторі цього інституту, їхній специфічний профіль і порядок відносин між собою. Виліпивши соціогрупову структуру конкретного інституту, треба виявити й аналітично описати ті соціальні організації й адміністративні органи, через які відбувається іх взаємодія, проявляється між собою і зі зовнішнім оточенням. Завершальним етапом є встановлення тих особливих форм, завдяки (чи через які) цей інститут реалізує свої соціальні функції, тобто задовольняє колективні потреби. Потрібно також виявити ті функції, що для цього інституту є домінуючими.

За такого підходу інститут власності є таким, що спирається практично на всі групи залученого у сферу економіки населення, члени яких у тій чи іншій формі є суб'єктами відносин власності. Для соціологів власність - це, по-перше, сукупність соціальних норм, що санкціонують ті чи інші економічні дії. Причому ці норми зовсім не обов'язково фіксуються в законах чи контрактах. До того ж, правове закріплення аж ніяк не скасовує необхідності соціального визнання норм. Наприклад, закон може дозволити фермерську діяльність. Але потрібно ще, щоб вас визнали фермером і не спалили ваше господарство. По-друге, власність - це безпосереднє вираження господарської влади і контролю за ресурсами в суспільстві, де суб'єкти мають різний "потенціал насильства". Мобілізація цього потенціалу різко звужує і добровільність, і раціональність вибору варіантів.

Історично всяка приватна власність випливала з джерела влади як поступове узурпування особливих прав жерцями і воєнними начальниками - суб'єктами насилля і тлумачами сакрального (священного) змісту. Із зародженням власності, зазначає С.О. Войтович, суттєво інших рис набуває інституціональна соціальна система. Йдеться, насамперед, про приватну власність, тому що саме в цьому значенні вона набуває статусу соціального інституту, стає регулятором поведінки та налагодження взаємодії в соціальній системі суспільства. Як і в сфері відносин інституту влади, які є розподілом людей відповідно до функцій управління на тих, хто організовує, керує, а, отже, і на тих, хто підпорядковується, підкоряється, у сфері відносин інституту власності розподіл здійснюється відповідно до засобів виробництва: хто володіє засобами виробництва - володіє правом управління й розпорядження.

У процесі відділення від інституту влади інститут власності набуває ознак, що суттєво відрізняють його від першого. Як і інститут влади, власність також є певним нормативно-ціннісним компонентом. Але як нормативно-ціннісні системи вони відрізняються за змістом. Інститут власності - це інституціоналізовані зразки поведінки, що складаються в людському суспільстві з приводу об'єктивних передумов виробництва життєвих ресурсів та їх розподілу. Як система цінностей, покликана регулювати поведінку і взаємодію соціальних суб'єктів суспільства у сфері виробництва, вона пов'язана з оцінками значення праці, багатства, накопичення тощо та ставлення членів суспільства до названих явищ. У процесі історичного розвитку, коли власність набуває статусу соціального інституту, вона втілюється в сукупності організаційних і матеріальних засобів, об'єднань людей, що реалізують його функції, в системі установ, виробничих структур тощо.

Характерно, що таке втілення власності відбувається у всіх сферах виробництва, як духовних так і матеріальних, зокрема у сфері туризму. З'являються об'єднання людей - власників туристичних фірм, установ, туристичних організацій, які реалізують інституціональні функції власності в туристичній галузі. Так забезпечується взаємодія інституту туризму з інститутом власності, надаючи тим самим туризму сутнісних ознак господарчого інституту. Отже, власність за своїм первинним значенням є продовженням функцій управління і розпорядження, притаманних інституту влади та його державним утворенням. Ці функції стосуються виробництва життєвого ресурсу та його розподілу в суспільстві. Тому функція власності - регуляція стосунків між людьми з приводу об'єктивних передумов виробничої діяльності та її результатів в усіх сферах матеріального та духовного виробництва і, зокрема, в галузі туризму.