Сучасні різновиди туризму - Кляп М.П. - Туристська субкультура

Туристська субкультура, на відміну від інших видів субкультури, має яскраво виражений локалізований характер. Всі її форми й жанри проявляються тільки:

а) поза міською рисою на маршруті;

б) у літню пору - розпал туристського сезону.

Слід тільки її носіям повернутися до звичного способу життя, як субкультура зникає. Турист не виділяється в міській юрбі або в трудовому колективі ні своєю зовнішністю, ні манерою говорити або триматися, ні змістом мови або якимсь особливим сленгом.

Ще однією особливістю туристичної культури є те, що її носіями, агентами, поширювачами є досить невелике співтовариство міських інтелігентів у колишньому СРСР і нинішній Україні, хто протягом багатьох років займається туризмом, перетворивши його в другу професію й додатковий спосіб життя. Саме в їхньому середовищі - досить згуртованому, стійкому, що відтворюються з покоління в покоління - існують своєрідні пісні, мова спілкування, анекдоти й повір'я, а також інші жанри вербального й мовленнєвого фольклору, які можна зустріти тільки тут. Виникнувши в 1950-х рр., туристський рух до 1970-х рр. набрав повну силу. Будучи спочатку рухом в основному студентським, він згодом перетворився в рух "інженерський". Той, хто починав молодим, давно став дорослим, але не кинув улюбленого заняття.

Наприкінці XX ст. з молодіжного явища туристська субкультура стала явищем дорослого покоління. Основна маса нинішніх туристів -30-річні. Організованими суб'єктами такої субкультури в радянські часи виступали:

а) туристська група чисельністю від 8 до 16 чоловік, своєрідний первинний осередок субкультури;

б) туристський клуб - об'єднання за інтересами, добровільна аматорська організація туристів, де організовувалися й матеріально забезпечувалися маршрути, зберігалися й передавалися традиції, зв'язані, наприклад, з обрядами присвяти.

Слід зазначити, що в літературі з туризмології подекуди перебільшується локальний, дещо "закритий" характер туристичної культури, обмеженість чисельності її носіїв. Очевидно, що мова має йти про різний рівень засвоєння туристичної культури: з одного боку - агентами, фундаторами і пропагандистами цієї культури (інструкторами, туристами зі значним туристичним досвідом, авторами і дослідниками туристичного фольклору), а з іншого - людьми, які долучаються до туризму як до вже існуючої і сталої інституції дозвілля, і дотикаються до проявів туристичної культури, навіть дотримуються інколи її настанов, підтримують її цінності, коли це зручно і не обтяжливо. Якщо у першому рівні її носіями є агенти туристичної культури, то другий рівень представлений пересічним, нерідко випадковим учасником туристичної подорожі, туристична культура якого носить фрагментарний, несистемний характер. Наявність диференціації туристичної культури підтверджується, зокрема, дослідженнями російського туризмолога І.Є. Ферапонтова.

У туристській субкультурі, на його думку, можна виділити три рівні ієрархії - це "чайники", "просто туристи" і досвідчені члени групи, які ходять у походи вищих категорій складності. При цьому статусні розходження яскраво виражені тільки між першими двома щаблями, і лише між ними перехід відзначається особливим ритуалом. У цілому між туристами вкрай рідко можна зустріти відносини панування й підпорядкування, випадки приниження, знущань над нижчими за рангом. Багато в чому причину треба шукати:

а) у спільності соціального походження, оскільки туризм - спорт інтелігентів;

б) у добровільності перебування в турпоході;

в) у тім, що гарні відносини усередині групи є умовою виживання групи на маршруті. Іронічні клички отут не носять зневажливого-образливого характеру, описаного в соціологічній теорії наклеювання ярлика, а скоріше виступають формою психологічного маркера. Матрацниками туристів-новачків називають тому, що вони ще не звикли обходитися без домашнього комфорту й затишку, а чайниками тому, що гнуться при перших труднощах або тому, що беруть із собою в похід (через незнання) чайники. "Чайник" у туристському фольклорі, пише І.Є. Ферапонтов, - персонаж анекдотичний. Він відрізняється наївністю, невмінням збирати рюкзак, незнанням, які речі необхідні в поході, а які не потрібні, легко піддається на розиграші бувалих туристів.

До складу туристської субкультури варто включати:

а) речові компоненти (туристський одяг, туристські приналежності, у тому числі рюкзак, намет, казанок, багаття й т.д.);

б) вербальні жанри (розповіді, казки, анекдоти);

в) ритуально-поведінкову складову, приміром, обряд присвяти в туристи, марновірства.

Міфологічна проза туристів включає три основні жанри - билини, повір'я й міфи (розповіді про походження надприродної істоти). До складу субкультурної писемності входять щоденники походів, карти, схеми маршрутів, лірика, пісні-переробки, жартівливі грамоти, частівки, гімни; пародійні "документи", емблеми, саморобні медалі, ордени, кросворди, запрошення, літературні твори, присвячені, як правило, яким-небудь подіям у житті групи, і ін. До них належать написи на різних предметах побуту (ножах, ложках, штормівках, наметах - тобто графіті). Деякі із цих документів функціонують самостійно, інші об'єднуються в єдиний жанр - альбом.

Отже, туристська субкультура включає вербальні й письмові форми фольклору, обрядові традиції, міфологічні уявлення, пісенну творчість, систему цінностей і культурних уявлень, у тому числі особливий кодекс честі й правила поведінки на природі, свій жанр фольклору. Середовищем побутування фольклору виступає первинна контрактна група (туристська група) і первинна формальна організація (туристський клуб), що поєднує кілька таких груп. При цьому в одну туристську групу можуть об'єднуватися люди найрізноманітніших професій, захоплень, віку, соціального статусу, національності. Субкультура тут з'являється в ролі загальної мови, загального культурного коду, що з'єднує в один рух велику кількість груп, що діє ніби поверх професійних і статусних бар'єрів. Характерно, що сутнісні особливості туристичної культури проявляються в тому, як і якою мірою нею реалізуються основні функції культури.

Як і будь-який інший соціальний інститут, культура виконує в суспільстві певні функції. Функція (від лат. fundiу - виконання, здійснення) - це призначення або роль, що виконує певний соціальний інститут або процес стосовно цілого (наприклад, функція держави, родини й т.д. у суспільстві). Однак не тільки в окремих частинах культури є функції стосовно цілого, але й сама культура стосовно суспільства грає позитивну роль. Різні аспекти цієї ролі й називають функціями. До основних функцій культури в сучасній соціології зазвичай відносять наступні: захисна, сигнікативна, креативна, комунікативна, нормативна та релаксаційна функції.

1. Захисна функція культури полягає в тім, що за допомогою штучно створених знарядь і пристосувань - знарядь праці, ліків, військової зброї, транспортних засобів, джерел енергії - людина набагато збільшила свої можливості пристосування до навколишнього світу, підпорядкування собі сил природи. їй вже не страшні голод, повінь, епідемії. Удосконалювання матеріальної культури і її стержня - науково-технічної бази - створює новий тип цивілізації. Туристична культура також виконує захисну функцію в межах часового періоду подорожі і географічного простору - території туристичного маршруту. Адже наявність сучасного туристичного обладнання, засобів пересування, захисного туристичного одягу та ліків суттєво підвищують безпеку туристів під час подорожі.

2. Креативна функція культури (від лат. creatio - творення) полягає в перетворенні та освоєнні світу. Досліджуючи й каталогізуючи види рослин і тварин, систематизуючи типи елементарних часток, експериментуючи над фізичними явищами, освоюючи космічний простір, людина розширює середовище перебування. Проявляється її допитливість, а не бажання захиститися. Оволодіння силами зовнішньої природи йде пліч-о-пліч з оволодінням внутрішніми силами психіки. Туристичній культурі також притаманна креативна функція. Саме бажання пізнати ще не відомі країни, території, рослинний та тваринний світи, організацію життєдіяльності в різних суспільствах, серед інших народів та етносів виступає чи не однією з головних спонукальних сил до подорожей. Завдяки реалізації туристичною культурою своєї креативної функції відбувається збагачення культур різних континентів, зміцнюються культурна взаємодія між Сходом та Заходом. За визначенням сучасних культурологів людство ніби розкололося на два світи: Захід досяг успіхів в оволодінні зовнішньою природою й матеріальним комфортом, Схід - в оволодінні внутрішньою природою й духовним комфортом. Вони взаємодоповнюючі. Брак матеріального комфорту на Сході компенсують досконалістю духовного, відсутність одного компенсується присутністю іншого. На Заході все навпаки. Правда, сьогодні Схід щодо технічного прогресу наздогнав Захід, а Захід перейнявся східною культурою духовного споглядання. Чималу роль в цьому взаємозбагаченні відіграв туризм завдяки реалізації креативної функції туристичної культури.

3. Сигнікативна функція культури (від англ. sign - знак), буквально - функція приписування значень і цінностей. Те, що не залучено в культурний обіг людства, але має значення й цінності. Будь-які природні явища один за одним протягом сотень тисяч років втягувалися в культурний обіг, одержували найменування. Так, розширюючи сферу культурного освоєння світу, людина одночасно розширює сферу позначуваних предметів. У підсумку обсяг культури й обсяг предметів, що набули цінності і значення, завжди збігаються. Це рівновеликі явища, але справою цією не обмежується. Охопивши сіткою значень певну сферу природи, людина постійно перейменовує, перепозначає, переоцінює щось усередині цієї сфери. Ті самі предмети у різних народів й у різні історичні епохи одержують різні значення й цінність. У результаті ми можемо зустріти таких старожилів культурної ойкумени, у яких нагромадилося кілька десятків, якщо не сотень, значень. У сукупності вони становлять те, що можна назвати культурною або історичною біографією речей. Завдяки сигніка-тивній функції культура з'являється як осмислене уявлення про світ, неважливо в якій конкретній формі виражене це уявлення - у вигляді філософської системи, поетичного вірша, міфу, наукової теорії. Туристична культура реалізує свою сигнікативну функцію завдяки розширенню під час подорожей обсягу та географії предметів, що позначаються, залученню до їх позначання іншомовних термінів і понять, відстежуючи біографії цих предметів у міфах, фольклорі, художніх творах і наукових теоріях.

4. Не менш важливу роль виконує нормативна функція культури. Вона проявляється в тім, що саме культура відповідальна за створення норм, стандартів, правил і рецептів поведінки людей, які мають найрізноманітніші найменування: звичаї й традиції, табу, заборони, директиви, рекомендації, дозволи, накази, постанови, розпорядження, закони. Регламентація поведінки - і м'яка, і жорстка, - яка випливає з нормативної функції, неминуче накладає обмеження на свободу дій людини. Норми, а їх у навколишнім житті незліченна кількість,навіть у дрібниці говорять нам: це можна, а це не можна. Намагаючись вписатися в коло обов'язків, ми неодмінно щось придушуємо в собі. А всяке придушення пов'язане з невдоволенням, напругою, конфліктністю. Існують навіть спеціальні теорії, згідно з якими культура - це неодмінно щось репресивне, насильницьке. Однак не варто впадати в крайнощі, зводячи культуру до придушення й витіснення. Але очевидно, що дотримання культурних норм, часто всупереч своїм бажанням і вередуванням, дається психіці нелегко. Будь-яка напруга вимагає компенсації, а таким може послужити тільки розслаблення - відпочинок, байдикування, перемикання на інше заняття, дозвілля. І тут на допомогу приходить культура. Дозвілля в сучасному суспільстві немислиме поза спілкуванням з музикою, театром, живописом, кіно, усілякими розвагами. Витончені японці люблять споглядати природу, особливо коли цвіте сакура.

Нормативна функція туристичної культури реалізується за двома основними напрямами. Один з них - зовнішній, що проявляється в ознайомленні і дотриманні основних вимог щодо поведінки, норм моралі, дотримання традицій та звичаїв народів та спільнот тих країн, якими пролягає маршрут туристичної подорожі. Інший напрям - внутрішній, що проявляється в ознайомленні та засвоєнні певних звичаїв, традицій, ритуалів життєдіяльності туристичної групи. Для новачків відбувається процес соціалізації - включення нового члена в групу, засвоєння ним субкультурних цінностей і норм, набуття необхідних туристові навичок. У цей час новачкам доручають саму брудну роботу: чистити казанки, ходити за водою, рубати дрова, розпалювати багаття. Чайників залякують страшними розповідями з туристської демонології. Жарти й усілякі "приколи" мають своєю метою "вибити" новачка зі звичного міського середовища, усталеного способу життя, показати неспроможність тих стереотипів спілкування, які він використовує в спілкуванні поза групою для того, щоб ввести його в світ інших відносин, інших способів спілкування, які прийняті в туристському середовищі. Слід зазначити, що унормування туристичної культури за першим напрямом носить міжнародний характер і в різних змістовних варіантах проявляється як на пострадянському туристичному просторі, так і за рубежем. В той час, коли за другим напрямом реалізація нормативної функції відбувається переважно в країнах минулого Радянського Союзу.

Як бачимо, туристична культура достатньо представлена в світі реалізації чотирьох фундаментальних функцій культури - захисної, креативної, нормативної та сигнікативної. Однак найбільш вагомий її внесок в реалізацію комунікативної та релаксаційної функцій.

5. Комунікативна функція культури включає передачу інформації в будь-якому вигляді: усному й письмовому повідомленні, спілкуванні людей, груп, народів, використанні технічних засобів зв'язку й т.п. Без спілкування із собі подібними неможливі ні суспільство, ні культура. Інформаційна ізоляція від культури завдає непоправної шкоди людській істоті, особливо на ранній стадії соціалізації. Людство винайшло безліч видів і способів комунікації. Це усна й письмова мова, штучні мови типу абетки Морзе, мови комп'ютерного програмування, а також технічні види зв'язку: радіо, телеграф, телебачення. Штучні помічники людини істотно перевершують природних. Однак виникають і негативні прояви комунікативної функції культури через домінування технічних засобів зв'язку. Зокрема, скорочуються природні способи комунікації - особистісне спілкування, листування, зустрічі. До того ж, зростає залежність від технічних засобів комунікації, технічні похибки роблять людину безпомічною, ізолюють від нормального життя. Комунікативна функція туристичної культури проявляється, перш за все, у розширенні комунікативної мережі для забезпечення зв'язку туристів з місцем проживання, і відповідних інвестицій у міжнародний зв'язок від прибутків з туризму. По-друге, завдяки реалізації цієї функції зростає простір, потреби і необхідність міжособистісної комунікації туристів під час подорожі. Тим самим пом'якшується дія дисфункції культури, про яку йшлося вище. Стаючи туристом, людина потрапляє не тільки в нове соціальне й ландшафтне середовище, але й в особливу комунікативну систему. Вона складається завдяки періодичним контактам туристів як усередині, так і між групами* як правило, з різних міст: на маршрутках, вокзалах і станціях, у туристських клубах і т.д. Важливу роль у цьому процесі відіграють зльоти й фестивалі авторської пісні. Існування цієї комунікативної системи особливо яскраво проявляється, коли бувалі, "палені" туристи "навчають життю" новачків, а також у деяких екстремальних ситуаціях.

6. Релаксаційна функція культури (від лат. геїахаііо - послаблення) полягає у сприянні фізичному і психічному розвантаженню за допомогою розваг, свят, фестивалів, ритуалів, ігор. Джерелом розслаблення та відпочинку вважають туризм. Дійсно, туризм надає чимало унікальних можливостей для реалізації релаксаційної функції туристичної культури, яка здійснюється через обрядові традиції, міфологічну творчість, авторські пісні та фестивалі. Значне релаксаційне навантаження несе в собі обряд посвячення в туристи. Він містить у собі елементи, пов'язані зі здачею нормативів, перевіркою знань із тих або інших дисциплін, тобто випробування або іспиту в пародійній формі, що наближають обряд до гри, карнавалу. Його сценарій розрізняється по регіонах й історичних періодах, найчастіше носить імпровізаційний характер. Більше того, у тому самому клубі, групі в плині одного часу обряд змінюється, у ньому проявляються нові елементи. Обряд навіть в одній і тій самій групі практично не повторюється. Як правило, присвята в туристи проводиться в поході, на початку, наприкінці походу, під час днювання, після подолання перешкоди (перевалу, порога), коротше кажучи, у виділеній тим або іншим способом точці маршруту. Звичайний час для присвяти - ніч. Місцем може служити як звичайний намет, так й екзотичні місця, наприклад, печера або могила загиблого туриста. Туристи можуть залишати, або спалювати, топити старі речі наприкінці походу, як жертву горам або річці. Обряд може перетворюватися в розгорнутий спектакль, приміром, входження тремтячих від страху новачків у темну водонапірну башту, усередині якої встановлені палаючі свічки й вся вона обвішана "повішениками" з рюкзаками. По-свяченці піднімаються гримучими східцями на самий верх, підйом супроводжується замогильними туристичними піснями. На даху новачків пристібають карабіном до мотузки й пускають по зовнішній стороні вежі, злегка розгойдуючи. Важливим в обряді виявляється убирання. Старі туристи можуть виконувати роль міфологічного персонажа: мерця в могилі або Нептуна,

Домбайського Діда й т.п. Часто використовується ритуальне биття, годівля, обливання водою, цілування символічних предметів, клятва, таврування. На завершення розгляду функцій туристичної культури слід підкреслити, що всі вони взаємодіють у нерозривній єдності, яка простежується в будь-якому явищі туристичної культури - обряди, міфи, пісні, ритуали, туристичні традиції та інше.