Сучасні різновиди туризму - Кляп М.П. - Туристичні товари і послуги

Як і всякий формальний інститут, ринок туристичних товарів і послуг регульований щодо обсягу функцій, засобів та методів дії у вигляді таких інституціональних елементів:

o прав власності (претензії на ресурси і доходи);

o управлінських схем (функціональна інтеграція, організаційно-правова інтеграція та фінансова інтеграція);

o правил обміну (підбір партнерів, укладання контрактів, підтримка контрактів).

Таким чином, ринок туристичних товарів і послуг виступає одним з механізмів регуляції господарчої діяльності туризму як культурно-господарчого інституту. Одним із господарчих інститутів, що регулює економічну діяльність в галузі туризму, є споживання. Спираючись на джерела, можна дати таке визначення споживанню: це процес задоволення біологічних потреб (в їжі, теплі тощо), а також соціальних, зокрема духовних, потреб людини, включаючи потребу в ідентифікації себе із соціальною групою шляхом використання товарів. Переходячи до визначення споживання в галузі туризму, слід зазначити, що це процес задоволення потреб двох рівнів: по-перше, біологічних орієнтаційних потреб (в додатковій інформації щодо особистої орієнтації в світовому просторі) в поєднанні з соціальними потребами, зокрема, в ідентифікації себе з групою туристичних уподобань, що займають різні соціальні позиції в суспільстві - від групи елітного туризму до групи масового туризму. Щоб краще зрозуміти характер регулюючого впливу споживання на туризм, розглянемо ознаки інституту споживання. Спираючись на вищезазначені ознаки соціального інституту, надані В І. Тарасенком, можна визначити такі ознаки споживання як соціального інституту:

1. Інститут споживання виникає внаслідок розподілу праці на виробників і споживачів. В туризмі йдеться про розподіл на виробників туристичних послуг та на їх споживачів - туристів.

2. Опредмечування, матеріалізація споживання як діяльності і суспільних відносин проявляється через розширену мережу магазинів і універсамів, базарів, де і відбувається між споживачами виробниками (звичайно, за допомогою посередників). Зазначимо, що туристичні товари також реалізуються через широку мережу спеціальних магазинів, маркетів, крамничок в поєднанні з базарами, в той час як продаж туристичних послуг (турів, путівок) здійснюється в мережі туристичних агенцій та фірм.

3. Статуси і ролі в інституті споживання також розписані: споживач і виробник. Але слід зазначити, що залежно від місця у соціальній структурі у кожної людини є різний статус споживача (він має різні фінансові можливості споживати, різні смаки у виборі товарів для підкреслення власне свого місця у соціальній структурі). Нерідко ціна і фірма виготовлення туристичних товарів слугує їх споживачам не стільки ознакою їх смаку, як демонстрацією фінансових можливостей, ознакою їх реального (або бажаного) соціального статусу. А відвідування престижних та фешенебельних місць відпочинку, оздоровлення та розваг стає засобом демонстрації своїх статусних можливостей і переваг в процесі міжособистісної комунікації, дискурс якої нерідко знаходиться за межами туристичної проблематики. Цей феномен вперше помітив Т. Верлен - при значній соціальній нерівності виникає необхідність наочної демонстрації свого рівня споживання, оскільки він стає знаком відмінності між класами. Цей феномен Т. Верлен назвав поняттям "демонстраційне споживання". Демонстраційне споживання він визначає як "використання споживання для доказу володіння багатством", споживання "як засіб підтримання репутації". Саме в демонстрації споживання, житті напоказ Верлен бачить стрижень "грошової цивілізації", тому що демонстраційне споживання стимулює надмірне споживання, як виробництво нових товарів і створення прибутку. Зазначимо, що галузь туризму створює для демонстраційного споживання додаткові можливості, оскільки йдеться про споживання не тільки матеріальних, алей культурних цінностей. Туристичне відвідування об'єктів культури світового значення автоматичного дає підстави туристу представити себе людиною, дотичною до світових культурних цінностей.

4. Не існує написаних правил всередині інституту споживання, проте тут слід згадати надзвичайний вплив реклами, яка і формує стандарти споживання серед населення, визначає, що є "стильним", а що ні і для кого. Не дотримуватися стандартів споживання, яке задає соціальна структура, надзвичайно важко, оскільки суспільство це кваліфікує як "девіантну поведінку". Так, масована і вельми активна реклама місць відпочинку та оздоровлення за рубежем може сформувати у пересічних громадян завищену оцінку туристичних можливостей в цих країнах і, відповідно, недооцінку переваг вітчизняного туризму. Хоча, звичайно, треба врахувати також ще недостатню розвиненість туристичної індустрії в Україні.

5. Інститут споживання має відповідні функції, серед яких найважливішою є задоволення матеріальних і духовних потреб людини, а також потреб у самовизначенні, самоідентифікації у сучасному надзвичайно розшарованому суспільстві (за статтю, стилем, класами тощо). В такому контексті соціальна практика споживання туристських товарів та послуг слугує задоволенню духовних потреб у пізнанні світу, ознайомленні з культурою інших народів. Не менш важливою є функція задоволення релаксаційних потреб, потреб у відпочинку, дозвіллєвих розвагах.

Французький соціолог-постмодерніст Жан Бодріяр у своїй книзі "Система речей" розглядає споживання як "тотально ідеалістичну практику, яка далеко виходить за рамки стосунків з речами і міжособистісних стосунків, поширюючись на всі рівні історії, комунікації і культури". Таким чином, споживання стає своєрідним шляхом комунікації, а не лише демонстрації своєї класової позиції через споживання. Це комунікація щодо своєрідності особистості, її цінностей, а також її соціального становища. Але споживання має і ряд дисфункцій. У "суспільстві масового споживання" (термін У. Ростоу), яке на думку вчених настало після Другої світової війни, споживання починає втрачати свою основну функцію - задоволення матеріальних потреб людини, і стає самоціллю, особливо у високорозвинених суспільствах. Тому виникло таке явище, як консумеризм - надмірне, інтенсивне, часто ірраціональне придбання товарів, постійна заміна і як наслідок потужне використання природних ресурсів. Уперше термін "споживацтво" застосував Саму ель Штраус, журналіст і філософ, який вжив його у 1920-х роках, для охарактеризування нового стилю життя, при якому люди прагнуть мати більше речей, ніж вони мають зараз.

В туристичній галузі консумеризм проявляється не тільки в надмірному виробництві туристичних товарів і, відповідно, невиправданих затрат для цього природних ресурсів. Ознаки консу-меризму цілком доречно віднести також до нерідко руйнівного характеру впливу туристів на оточуюче природне і соціальне середовище тих регіонів, де пролягають туристичні маршрути.

Технологічне визначення прогресу людства, з одного боку, сприяло зростанню загального стандарту життя людей, але, з іншого боку, воно відбувається на тлі відставання культури загалом і культури споживання зокрема. Культура споживання (за В.І. Та-раеенком) - "здатність людини, групи, або суспільства усвідомлювати свої розумні потреби і знаходити для їхнього задоволення найбільш ефективні з економічного, морального і екологічного шляхів". Така ситуація і дала підставу іспанському публіцистові Ортега-і-Гассету говорити про суспільство масового споживання як про суспільство "цивілізованих дикунів", які "не підозрівають, що будівля цивілізації тримається за рахунок величезних зусиль і особливого прагнення, вважаючи, що їх власна історична роль зводиться до того, щоб вимагати все більших і більших благ, так неначе вони були їхніми правами від народження". Подібна ситуація веде до надмірності у споживанні як основної риси сучасної моделі споживання, яка, на жаль, цілком відображає споживання туристичних товарів і послуг.

Усвідомлюючи негативний ефект сучасної моделі споживання, суспільство веде пошук нової стратегії існування у світі згідно з концепцією збалансованого розвитку. Історія створення цієї концепції сягає своїми коренями у недалеке минуле - у 1992 p., коли відбулася конференція ООН з проблем збереження природного середовища і розвитку у Ріо-де-Жанейро. На цій конференції було задекларовано принципи збалансованого екологічно безпечного розвитку та прийнято два історичні документи: "Декларацію у справі природного середовища і розвитку" і "Глобальну програму дій - Порядок денний 21" (Агента-21). На ній збалансований розвиток (англ. sustainable development) було визначено як такий розвиток, який забезпечує потреби нинішнього покоління без втрат для майбутнього покоління забезпечити свої власні потреби. Парадигма збалансованого суспільства, на відміну від індустріального, ґрунтується на органічному (не механічному) тринітарному поєднанні економічної, соціальної й екологічної сфер, за визначальної ролі останньої. Але в усіх випадках йдеться про розвиток у межах екологічних можливостей та відновлення природного середовища, що вносить незворотні зміни у природу і не створює загрози для тривалого існування людини як біологічного виду Homo Sapiens. Зрозуміло, що саме за парадигмою збалансованого суспільства має розвиватись і туристична галузь, зокрема споживання туристичних товарів і послуг.

Однією з головних передумов переходу до збалансованого розвитку є збалансоване споживання. Основними рисами моделі збалансованого споживання згідно з виділеними раніше критеріями є такі:

o за характером виробництва - це локальне виробництво, засноване на біорегіональному підході;

o за терміном використання - це довготривалі товари з їхнім подальшим повторним використанням та утилізацією;

o за якістю - це високоякісні товари;

o за ідеологією споживання - це ідеологія гуманізму і турботи про довкілля;

o за розподілом споживчих благ - вимагається впровадити принцип міжпоколіннєвої рівності, що передбачає незначну соціальну нерівність;

o за загальним обсягом споживання - планується ввести поняття "міри" і "достатності".

Таким чином перспективи збалансованого розвитку туристичної галузі безпосередньо пов'язані з приведенням споживання туристичних товарів та послуг у відповідність з визначеними вище вимогами моделі збалансованого споживання.

Туризм як культурний феномен
Матеріальна і духовна культури
Туристська субкультура
Розділ 6. Класифікація туризму за видами залежно від критеріїв
6.1. Класифікація туризму за спрямованістю туристичних потоків
Внутрішній туризм
6.2. Класифікація туризму за охопленням території
6.3. Класифікація туризму за терміном поїздки
6.4. Класифікація туризму за сезонністю та інтенсивністю турпотоку
6.5. Класифікація туризму за принципом оплати та організацією продаж
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru