Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - Іоасаф Кроковський

Сьогодні на сторінках публіцистичних та філософських праць все частіше зустрічаються посилання на збірних "Четы Мінеї" ("Книга житій святих"), цитування з нього. Цей чотиритомний збірник, виданий у 1689 р., написаний Данилом Савовичем Туптало (Дмитром Ростовським — 1651—1709), українським письменником, церковним та культурно-освітнім діячем. Народився він в м. Макарів (тепер Київська область), освіту отримав у Києво-Могилянській колегії, де навчався з 1662 по 1665 р. В 1668 р. постригся в ченці, прийнявши ім'я Дмитра. В 1675 р. Л. Баранович викликав його в Чернігів, а в 1681 р. призначив ігуменом Максаківського, а потім Батуринського монастиря. Відчуваючи потяг до релігійно-дослідницької письменницької діяльності, Д. Ростовський повернувся до Києво-Печерської Лаври, проте умовляння батуринського духовенства разом з гетьманом і. Мазепою змусили повернутись його до Батуринського монастиря. Він був ігуменом Глухівського, Кирилівського (київського), Єлецького (чернігівського) монастирів. У 1700 р. його було призначено митрополитом Тобольським, однак за станом здоров'я до Сибіру не поїхав, а став митрополитом Ростовським, де прожив до кінця свого життя. Російською православною церквою приєднаний до сонму святих. Крім названої вище праці Д. Ростовському належать "Рассуждение об образе божим и подобии в человеке", "Летописец", ряд морально-повчальних релігійних, драматичних творів, виданих протягом 1869—1872 рр. у п'яти томах у Києві і Чернігові.

Мислитель релігійного напряму, Д. Туптало був обізнаний з працями античних філософів, отців церкви й представників інших філософських течій того часу. Захищав розвиток освіти, схвалював прагнення українців до отримання знань за кордоном, завдяки чому вони "змудріли-ми повертаються". В тлумаченні Бога він був близьким до апофатичної теології і неоплатонізму, відкидаючи усі антропоморфні атрибути Бога, що вело до його деперсоналізації, підриву принципових положень ортодоксального християнства про Бога як верховного суб'єкта, носія волі і промислу усього сутнього. Центральне місце у творах Д. Туптала займала етична проблематика, у розв'язанні якої він стояв на позиціях етико-гуманістичного напряму. Основою його етичних поглядів стала ідея людини як мікрокосмосу, де він подібно до стоїків розрізняв в людині дві натури — духовну і тілесну, звертаючи основну увагу на внутрішній світ людини, її самопізнання та духовність. З цих позицій негативно ставився до матеріального, тілесного, вбачаючи в них перенасиченість плоті, розкіш, багатство, пригноблення. Звідси відмова від реального життя, елементи аскетизму його етики. Засуджуючи моральну деградацію верхів суспільства, Д. Туптало вбачав її основу в багатстві, що виникає в результаті насильницького привласнення праці неімущих. Як проповідник висловлював співчуття пригнобленим, таврував скупість і зажерливість багатіїв. Захищаючи принципи християнської моралі, він виходив на загальнолюдські її чинники. Був прибічником єдності слов'янських народів, України і Росії, вводячи історію останньої в контекст світової історії як її складової частини.

Іоасаф Кроковський

Морально-етичні проблеми стояли в центрі уваги Іоасафа (Йоасафа) Кроковського (рік нар. невід. — 1718) — українського освітнього та церковного діяча. Отримавши освіту у Києво-Могилянській академії, він студіював за кордоном. Повернувшись до Києва у 80-х роках XVII ст., був професором, а в 1693—1694 рр. — ректором Києво-Могилянської академії. З 1707 р. і до кінця свого життя був Київським митрополитом (митрополія Лівобережної України). За виступи проти спроб русифікації української церкви був арештований російськими властями і висланий з України. Доля І. Кроковського після арешту невідома. Припускають, що рік арешту 1718 р. є роком його смерті. До нашого часу зберігся рукопис підручника латинською мовою, за яким він викладав курс риторики (1683) і філософії (1681—1687). Рукопис знаходиться в ЦНБ АН України ім. В. І. Вернадського.

Загально-філософські погляди І. Кроковського як церковного діяча спиралися на теологічну основу з ЇЇ визнанням творення світу Богом. Крім етико-моральних проблем значну увагу в своїх курсах приділяв натурфілософській проблематиці, вважаючи розділ натурфілософії основною складовою частиною філософського курсу, розкриваючи на його основі своє розуміння Всесвіту і його будови, природи земних і небесних явищ, а також природи відчуттів людини, її стосунків з Богом. І. Кроковський при розгляді цих питань виходив з визнання активності матері! як компонента субстанції, фізичних тіл, природи. Саму матерію він вважав основою подібності тіл, а їх відмінність вбачав у формі, яка зумовлює якісну визначеність предметів зовнішнього світу. Обстоюючи активність суб'єкта, вказував на те, що загальним почуттям людини властиві якості рефлексії. Якщо тварина, сприймаючи предмети, не знає, що вона сприймає, то людина тим і відрізняється від тварини, що усвідомлює сприйняте. І. Кроковський високо оцінював роль І значення науки, наукового знання в діяльності людини. В розумінні визначення науки, її виду і змісту доходив висновку про їх залежність від об'єкта, об'єктивну визначеність наукового знання. Обстоюючи єдність теорії і практики, наголошував на підпорядкуванні знання власній меті.

З погляду І. Кроковського, використання знань є метою пізнання, і наука не була б наукою, якби вона не могла використовувати знання на практиці. Той, хто не вміє використовувати науку на практиці, в житті, не має нічого спільного з нею. Стримано ставився І. Кроковський і до авторитетів, сліпого наслідування їм. "Ми, — заявляв він, — повинні йти за Арістотелем, але не сліпо". У власному слідуванні за Арістотелем дотримувався інтерпретації вчення Стагірита Д. Скотом та його прихильниками. Свідченням тому прямі посилання на Д. Скота, розв'язання складних завдань в руслі його традицій, особливо в поглядах на проблему універсалій.

Розглядаючи проблему універсалій, І. Кроковський критично ставився як до реалістів, так і до поміркованого номіналізму томістів, представників другої схоластики, наполягаючи на тому, що не існує такого універсального, яке б існувало поза одиничним. Рішуче не погоджувався він з тими, хто стверджував існування формальної універсальності в реальній можливості до одиничного, тобто до самих речей. Відповідно до поглядів Кроковського універсальної природи не існує ні до одиничного, ні поза ним, оскільки універсали не є чистим словом чи поняттям. Відхиляв також уявлення про універсали, згідно з якими вони створюються в інтелекті. На противагу зазначеним точкам зору стверджував, що універсалі! існують у бутті до всякого інтелекту і є внутрішньою відносністю одиничного, властивість буття множинного, невід'ємного від нього, і хоча вони не є безпосередньо одиничними предметами, однак реально не можуть існувати поза світом речей.

Критично ставився І. Кроковський і до етичного інтелектуалізму томіської орієнтації, зближуючись з августинізмом, характерним для багатьох діячів доби Відродження, зокрема реформаційних рухів. Якщо томізм пов'язував свободу волі з інтелектом, де без діяльності і підтримки Бога вона загалом не має місця, то Кроковський стверджував верховенство волі, а не розуму, бо воля, на його думку, є більш благородна потенція, ніж інтелект. Воля стоїть вище від інтелекту. Тільки воля є причиною воління, хоча останнє залежить не тільки від волі, а й від пізнання об'єкта, яке є необхідною умовою воління, оскільки воно не може відбуватися без попереднього осмислення. Однак коли інтелект направляє волю, то він діє не як воліючий і спричиняючий, а як сукупний і переконуючий, бо його совість все-таки перебуває під владою волі.