Філософія - Сидоренко О.П. - 3.2. Діалектичний матеріалізм і матеріалістичне розуміння історії суспільства у марксистській філософії

Спадкоємицею німецької класичної філософії і багатьох інших європейських філософських шкіл, починаючи з мудреців Стародавньої Греції і закінчуючи мислителями кінця XVIII — початку XIX ст., є марксистська філософія. її основу утворили дослідження фундаментальних філософських проблем, які концентруються навколо ставлення людини до світу і відношення світу до людини, відносин людей між собою і сутності людини взагалі. Однак творці цієї філософії поставили за мету теоретично обґрунтувати неминучість визволення поневоленого людства і здійснили спробу реалізувати її на рівні історичного підходу до інтерпретації дійсності. Такий підхід, а також змістова єдність філософських ідей з політико — економічними і соціальними аспектами світогляду, органічний синтез матеріалізму і діалектики, поширення матеріалістичної діалектики на пізнання суспільства та філософських закономірностей, чітко виражена партійність зумовлюють принципові відмінності марксистської філософії від інших філософських вчень. Вона, разом з економічним та соціально-політичним вченням, становить ідеологічну систему, яка називається марксизмом. Створили її К. Маркс та Ф. Енгельс.

Карл Генріх Маркс (1818—1883) народився в місті Трірі (Німеччина) у сім'ї адвоката. Навчався на юридичному факультеті Боннського (1835—1836) і Берлінського (1836—1841) університетів, де вивчав, головним чином, філософію та історію. Після знайомства з гегелівською філософією приєднався до младогегельянців, які представляли радикальне крило гегелівської філософської школи.

Улітку 1844 р. в "Економічно-філософських рукописах" К. Маркс спробував розробити засобами філософського аналізу цілісний світогляд, здійснити синтез економічного, філософського і соціально-політичного підходів до вивчення людини і суспільства. Головне в цій праці — ідеї відчуження людини в суспільстві й подолання цього відчуження в історичній перспективі.

Категорія "відчуження" у філософії та економічній теорії відображає соціальний процес, який характеризується перетворенням діяльності людини та її результатів на панівну над нею самостійну силу, а особистості — на об'єкт експлуатації та маніпулювання, стихійністю суспільного розвитку, відсутністю контролю за умовами, засобами і продуктами праці, пануванням матеріалізованої праці над працею живою. Вперше цю категорію опрацювали у своїх творах теоретики "суспільного договору" — Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, а також Г. Гегель, Л. Фейербах та ін.

К. Маркс звернув увагу на суперечливий характер праці, яка може принести людині і задоволення, і страждання. Залежить це не стільки від змісту праці, скільки від сукупності суспільних відносин, у яких вона здійснюється. Відчуженою праця стає лише тоді, коли засоби виробництва не належать робітникові, продукт праці є власністю господаря цих засобів, а в процесі праці сам робітник належить власникові засобів виробництва. У цих умовах праця протистоїть людині як ворожа сила, робітник у ній не утверджує себе, а заперечує, почувається не щасливим, а нещасним, не вільно розвиває свою фізичну і духовну енергію, а виснажує свою фізичну природу і руйнує свої духовні сили.

За Марксом, за відчуженням праці неминуче настає політичне, духовне і соціальне відчуження, тобто обезлюднення людини, основні причини якого він вбачав у пануванні приватної власності, у потворному суспільному поділі праці, що доводить людину до стану функції в стихійному характері суспільного руху. Ці та інші положення К. Маркс пізніше поглиблено дослідив у головній праці — "Капіталі". Не всі вони витримали перевірку часом, однак поєднання в "Рукописах" реального підходу до конкретної дійсності з осягненням далеких горизонтів суспільного розвитку пояснює неослабний до них інтерес.

Наприкінці серпня 1844 р. у Парижі відбулася зустріч Маркса з Фрідріхом Енгельсом (1820—1895), під час якої виявилась цілковита єдність їх поглядів. З того часу розпочалася їх справжня дружба і майже 40-літня співпраця. Першим її плодом стала книга "Святе сімейство" (1845). Пізніше з'явилася "Німецька ідеологія" (1845—1846). У цих працях вони сформулювали ідею, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, вказали на основну роль способу виробництва в житті суспільства, на історичну змінність суспільного устрою, яка підготовлена зміною способів виробництва. Слід підкреслити принципові відмінності цих та інших робіт Маркса й Енгельса. Перша з них полягає в критичній спрямованості аналізу філософської спадщини. Автори критично подолали ідеалізм Гегеля й антропологічний матеріалізм Фейербаха, зберігаючи раціональні аспекти їхньої філософії. Друга відмінність — послідовність, тобто розвиток, уточнення, обґрунтування в наступних працях ідей та положень, висловлених чи зазначених у попередніх працях.

Основний зміст "Святого сімейства" — критика суб'єктивного ідеалізму младогегельянців і, зрештою, гегелівського ідеалізму та ідеалізму взагалі, але водночас і розроблення матеріалістичної діалектики: закону єдності і боротьби протилежностей, співвідношення одиничного і загального та ін. У праці розвинені також ідеї "Економічно-філософських рукописів 1844 року" про визначальну роль у житті суспільства матеріального виробництва, про відчуження, і розроблені нові — про роль народних мас і особистостей в історії, про виробничі відносини, про історію як діяльність людини, що має певну мсту, та ін. У "Німецькій ідеології" К. Маркс і Ф. Енгельс знову звернулись до критики ідеалізму младогегельянців, але вже у зв'язку з розробленням, головним чипом, концепції матеріалістичного розуміння історії. У праці вперше визначаються передумови такого розуміння. Основою історії є люди, їх діяльність і матеріальні умови життя. Діяльність людини має дві сторони — виробництво (ставлення людей до природи) і спілкування (ставлення людей одне до одного); виробництво і спілкування взаємозумовлюються, але визначальним є виробництво. Подальший аналіз цієї взаємодії привів їх, уперше в історії філософської думки, до діалектики продуктивних сил і виробничих відносин. Вона, у свою чергу, стала основою аналізу загальної структури суспільства: продуктивних сил, виробничих та інших суспільних відносин, політичної і юридичної надбудови, форм суспільної свідомості, а також загальної закономірності її історичного розвитку.

У "Німецькій ідеології" К. Маркс і Ф. Енгельс почали розроблення вчення про суспільні формації. У цій праці вони відрізняли їх за історичними домінантними формами власності: первіснообщинна — антична феодальна — буржуазна — комуністична. У процесі становлення і розвитку буржуазної форми приватної власності вони розрізняли фази ремесла, мануфактури і великої промисловості. Висновком з цього дослідження стало обґрунтування неминучості пролетарської, комуністичної революції як результату розвитку суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами буржуазного суспільства.

1845 р. К. Маркс написав "Тези про Фейербаха", головна ідея яких — вирішальна роль матеріальної практики в житті суспільства. Практика аналізується також як початковий пункт, основа, критерій істини і мета пізнання. В одинадцятій тезі Маркс сформулював одну з головних відмінностей свого світогляду від попереднього: "Філософи лише по-різному пояснювали світ, а справа полягає в тому, щоб змінити його".

Безпосереднім теоретичним джерелом марксистської філософії була німецька класична філософія. її критичне перероблення і подальший розвиток закінчилися створенням Марксом і Енгельсом діалектичного матеріалізму. Ця філософія розглядає єдність світу не в його бутті, а в його матеріальності; розглядає рух як форму існування матерії, свідомість — як властивість особливої матерії, якою є головний мозок людини. Діалектику вона визначає як науку про загальні закони руху зовнішнього світу і людського мислення. Розвиток розглядається як рух, але такий, що нібито повторює пройдені вже етапи, але повторює їх інакше, на вищій базі ("заперечення заперечення"), по спіралі, а не по прямій лінії, як рух стрибкоподібний, з перервами поступовості, перетвореннями кількості на якість, внутрішніми імпульсами, що задані суперечністю, зіткненнями різних сил і тенденцій, які діють на певне тіло, чи в межах певного явища, чи всередині певного суспільства; взаємозалежність і нерозривний зв'язок усіх складових кожного явища, зв'язок, що дає єдиний, закономірний світовий процес руху тощо. Для діалектичної філософії немає нічого раз і назавжди установленого і безумовного; у всьому вона вбачає безперервний процес виникнення і знищення, нескінченного сходження від нижчого до вищого. Вона є відображенням цього процесу у свідомості. Матеріалістична діалектика — аналог дійсності, і тому функціонально є не лише теоретичною, а й істинно науковою методологічною основою пізнання і практичної діяльності. Матеріалістичну діалектику, систему її принципів, законів, категорій та ідей Маркс і Енгельс вперше застосували в дослідженні людини і суспільства, створивши історичний матеріалізм — науку про всезагальні закони розвитку суспільства. Людина— не лише продукт природи, як у Фейербаха, а головним чином ще й суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури, суть якої полягає в сукупності всіх суспільних відносин. Розвиток суспільства — природно-історичний процес зміни суспільно-економічних формацій, що відбувається за певними об'єктивними законами.

Марксистська філософія, зрештою, є відкрито партійною. Вона партійна і в тому розумінні, що претендує на роль методології і світогляду визвольного руху пролетаріату, і в тому, що є світоглядною і методологічною основою марксизму в цілому, і в тому, що вона — діалектичний та історичний матеріалізм.

У подальший період теоретичної діяльності, спираючись на досвід буржуазних революцій 1848—1851 pp. і Паризької Комуни 1871 p., К. Маркс і Ф. Енгельс розвивали створену ними філософію як методологію і світогляд робітничого руху. У січні—березні 1850 р. Маркс написав працю "Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 рік", у якій вперте з'явились терміни "диктатура пролетаріату" і формула "усуспільнення засобів виробництва". У книзі "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта" К. Маркс дійшов висновку про необхідність зламу буржуазної державної машини як умови перемоги пролетарської революції.

Однак найбільший внесок К. Маркса в розвиток філософії — його економічні праці, в яких він виклав цілісне формулювання основних ідей діалектичного матеріалізму, поширеного на людське суспільство та його історію. Головною працею К. Маркса став "Капітал". Його створенню він присвятив 40 років свого життя. У ньому К. Маркс досліджував капіталістичний спосіб виробництва, економічні закони руху буржуазного суспільства. Його філософське значення полягає в подальшому розробленні діалектичного методу та обґрунтуванні матеріалістичного розуміння історії. Всупереч Гегелю, Маркс розглядав діалектику як логіку розвитку явищ і процесів, що існують поза свідомістю і незалежно від неї: поняття, наукові абстракції — відображення в мисленні речей і процесів, які відбуваються в дійсності.

У "Капіталі" Маркс розглянув матеріалістичну діалектику у двох різних, але взаємопов'язаних формах — об'єктивній і суб'єктивній, тобто у вигляді діалектики розвитку самого об'єкта, а також відображених його аналогів у свідомості суб'єкта, що пізнає, і специфічних законів процесу пізнання, які збігаються із законами розвитку об'єкта пізнання. Суб'єктивна діалектика є і логікою, і гносеологією на тій підставі, що людське мислення і світ розвиваються за одними законами.

У "Капіталі" розкрито також іншу, не менш важливу рису взаємовідношень діалектичного підходу до дійсності й матеріалістичного пояснення світу. Маркс довів, що теорія пізнання лише тоді буде науковою, коли базується на принципах діалектики. Принципове значення цього висновку полягає в подоланні характерного для більшості попередніх філософських вчень розриву між буттям і свідомістю, між законами об'єктивної реальності і законами логічного мислення, між змістом пізнання і формою пізнання, нарешті, — у протиставленні онтології і гносеології. К. Маркс виходив із того, що за змістом закони буття і закони пізнання тотожні, вони відрізняються лише за формою. Оскільки буття діалектичне, то пізнання буття не може бути не діалектичним. При цьому названа тотожність у Маркса припускає і специфічні закони розумової діяльності, тому що загальні закони діалектики в пізнанні відображаються по-своєму: діалектична тотожність завжди конкретна, вона передбачає суперечності, суперечливий характер будь-якої єдності.

Філософське значення "Капіталу" полягає і в тому, що в ньому матеріалістичну діалектику застосовано для дослідження конкретного об'єкта — капіталістичної суспільної формації. Принципи, закони, категорії, елементи діалектики в їх системній цілісності утворили методологію цього твору і визначили його структуру та результати проведеного дослідження, розроблення і логіку понять, весь арсенал логічних, пізнавальних засобів, таких як сходження від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез, індукція і дедукція, історичне і логічне, ідеалізація і формалізація, моделювання тощо.

Подальше дослідження філософського значення "Капіталу" як з погляду розвитку діалектики, діалектичної логіки, так і з погляду формування й аналізу концепції сучасного світового розвитку, становить не лише історичний, а й актуальний теоретичний інтерес.

Водночас із Марксом і разом з ним матеріалістичну діалектику розвивав Ф. Енгельс, якому належить вирішення багатьох філософських проблем. Тому К. Маркса можна зрозуміти, лише враховуючи зміст усіх творів Енгельса. До найзначніших з них належать: "Становище робітничого класу в Англії" (1845), "Анти-Дюрінг" (1878), "Розвиток соціалізму від утопії до науки" (1880), "Діалектика природи" (1882), "Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії" (1886) та ін. У цих та інших працях Енгельс сформулював основне питання філософії, обґрунтував об'єктивну діалектику природи, здійснив діалектико — матеріалістичне узагальнення досягнень природознавства, показав загальність законів діалектики, розглянув суб'єктивну діалектику мислення як відображення і вираження діалектики світу.

Разом із К. Марксом Ф. Енгельс розвивав матеріалістичне розуміння історії, особливо виокремлюючи роль способу виробництва матеріальних благ, доводив, що виробництво, а слідом і обмін його продуктів є основою кожного суспільного ладу, що спосіб виробництва визначає розподіл, а разом з ним і поділ суспільства на класи. Від виробництва залежить і політика класів, держав. Політична влада може діяти в напрямі економічного розвитку, тоді вона прискорює його, чи всупереч йому, тоді вона, як правило, падає під тиском економічного розвитку. Не тільки політична влада, а й інші види надбудови зрештою визначаються економічним розвитком. Це стосується також суспільної свідомості.

Підсумки власних досліджень і внеску Енгельса до розроблення матеріалістичного розуміння історії Маркс підбив 1853 р. у передмові "До Критики політичної економії". Суть їх така.

1. У суспільному виробництві свого життя люди вступають у певні, необхідні, незалежні від їх волі відносини — виробничі відносини, які відповідають конкретному ступеню розвитку матеріальних продуктивних сил.

2. Сукупність цих відносин утворює економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підіймається юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості.

3. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі.

4. Не свідомість визначає буття людей, а навпаки, їхнє суспільне буття визначає їх свідомість.

б. На певному етапі розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають у суперечність з наявними виробничими відносинами. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються на їх кайдани. Тоді настає епоха соціальної революції.

6. Зі зміною економічної основи більш чи менш швидко відбувається переворот у всій величезній надбудові.

7. Жодна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинуться усі продуктивні сили, для яких вона дає достатньо простору, і нові, вищі, виробничі відносини ніколи не з'являться раніше, ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах старого суспільства. Тому людство ставить перед собою завжди лише такі завдання, які спроможне вирішити, оскільки за близького розгляду завжди виявляється, що саме завдання виникає лише тоді, коли матеріальні умови його вирішення вже є або перебувають у процесі становлення.

8. Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоністичною формою суспільного процесу виробництва. Розвиваючись у надрах буржуазного суспільства, продуктивні сили створюють водночас матеріальні умови для розв'язання цього антагонізму. Тому буржуазною суспільною формацією закінчується передісторія людського суспільства.

1875 p. К. Маркс написав працю "Критика Готської програми", в якій виклав свою позицію з проблеми діалектики комуністичної формації, охарактеризував її процеси, які складаються з трьох основних послідовних етапів.

Першому етапу відповідає політичний перехідний період революційного перетворення капіталістичного суспільства в комуністичне, держава якого не може бути нічим іншим, як революційною диктатурою пролетаріату.

Наступним етапом є соціалізм. Це перша фаза комуністичного суспільства, тому що соціалізм виходить із капіталістичного суспільства, а не розвивається на власній основі, і тому в усіх аспектах — в економічному, моральному і розумовому — зберігає ще родові ознаки старого суспільства, з надр якого він вийшов.

Вища фаза комуністичного суспільства — власне комунізм. Він стане реальністю лише тоді, коли "...зникне підкорення людини поділу праці, що пригноблює її; коли зникне разом з цим протилежність розумової і фізичної праці; коли праця перестане бути лише засобом для життя, а стане першою потребою життя; коли разом зі всебічним розвитком індивідів зростуть продуктивні сили, і всі джерела суспільного ба гатства поллються повним потоком, лише тоді буде можливо повністю подолати вузький горизонт буржуазного права, і суспільство буде спроможним написати на своєму прапорі: "Кожний за здібностями, кожному за потребою!".

Після смерті К. Маркса, Ф. Енгельс змушений був припинити власні теоретичні дослідження і приділити головну увагу завершенню написання "Капіталу" Маркса, перевиданню багатьох його і своїх творів. В останній період свого життя він написав кілька великих теоретичних творів, зокрема книгу "Походження сім'ї, приватної власності і держави" (1884).

Марксистська філософія з моменту виникнення і дотепер сприймалась і сприймається в суспільстві неоднозначно. Відомо, що К. Маркс і Ф. Енгельс створили філософію, основні ідеї якої можна висловити такими постулатами і висновками.

• По-перше, у марксистській філософії вперше представлено дійсний об'єкт філософії: природа і сутність людини, природа і сутність світу, взаємовідносини в системі "Людина — Світ".

• По-друге, К. Маркс і Ф. Енгельс створили діалектико — матеріалістичну філософію. Водночас вони ретельно досліджували попередні філософські теорії. Результатом став синтез метафізичного матеріалізму та ідеалістичної діалектики в діалектичному матеріалізмі. Марксистська філософія виникла як пряме і безпосереднє продовження філософських вчень минулого, особливо Г. Гегеля і Л. Фейербаха.

• По-третє, марксистська філософія вперше стала не лише теоретичним світоглядом, а й методологічною основою наукового пізнання і практичної дії. У розроблених і розвинутих К. Марксом і Ф. Енгельсом принципах, законах, категоріях, елементах і методах матеріалістичної діалектики втілені найзначніші досягнення попередньої філософської думки і містяться необмежені евристичні можливості на перспективу в різних її вимірах.

• По-четверте, К. Маркс і Ф. Енгельс поширили діалектичний матеріалізм на пізнання людського суспільства, що дало їм можливість відкрити матеріалістичне розуміння історії, створити вчення про суспільно-економічні формації, вивчати розвиток суспільства як природно-історичний, закономірний процес, у якому можливі й наукове управління, і наукове передбачення та прогнозування; розробити реальне співвідношення між історичною необхідністю і свободою, історичним детермінізмом і суб'єктивним фактором, економікою і політикою, економікою, політикою та ідеологією тощо.

• По-п'яте, К. Маркс і Ф. Енгельс вперше здійснили діалектико — матеріалістичний аналіз досягнень сучасного їм природознавства, заклали основи нового філософського знання— філософських питань природничих наук, створили методологію науки, застосування якої сприяє і сучасним великим науковим відкриттям. Ця теза визнається самими природознавцями. Добре відома думка А. Ейнштейна про те, що знання діалектики та методології сьогодні фізику необхідні не менше, ніж володіння змістом теоретичних проблем за своїм фахом.

Однак ці та інші досягнення марксистської філософії не дають жодних підстав для абсолютизації її ролі і значення, оголошення її' найбільш досконалим вченням, вершиною усієї філософської думки. Проти таких оцінок повстає сама суть цієї філософії — діалектичний матеріалізм, оскільки для діалектичної філософії немає нічого постійного, застиглого, незмінного, раз і назавжди даного. Переважання їх у недавній історії було зумовлено діяльністю тоталітарних командно-адміністративних політичних систем у колишньому СРСР та деяких інших країнах, що дозволяли лише такі думки, які відповідали їх інтересам, коли філософію було перетворено на служницю політики, а філософи немов забули про своє справжнє призначення, переважно коментуючи політичні рішення та висловлювання політичних лідерів у схвалених владою аспектах. Слід особливо підкреслити ту сумну обставину, що в офіційній ідеології і політиці істинний марксизм визнавався здебільшого лише на словах. Насправді діалектична філософія замінювалася метафізичною, діалектика — догматизмом, еклектизмом і софістикою.

Оцінку марксистській філософії, як і будь-якій іншій, дає саме життя, реальна суспільно-історична практика, що є критерієм істини. Однак необхідні й серйозні її теоретичні дослідження та узагальнення.

Видається, що політизація марксистської філософії в часи сталінізму і постсталінізму мала деяку основу і в ній самій. К. Маркс і Ф. Енгельс від самого початку поставили свою філософію на службу пролетаріату, його боротьбі за комунізм. Духовною зброєю цієї боротьби пролетаріату, результатом якої мало стати встановлення його диктатури і після цього побудова комунізму, вони вважали свою філософію. Оскільки будь-яка боротьба за владу є політичною (теж марксистська теза), остільки політична спрямованість цієї філософії очевидна. Однак цей висновок не був і не міг бути причиною крайньої політизації марксистської філософії в XX ст.

Філософія і політика завжди взаємопов'язані. Філософська і політична свідомості — дві грані єдиного цілого, тобто світогляду індивідів, соціальних груп і верств, класів, суспільства. Спрямованість філософії Маркса і Енгельса на політику лише одного класу пояснюється суспільно-історичними умовами середини XIX ст., коли вона створювалася. Філософія завжди була, є і буде теоретичним відображенням і втіленням своєї епохи. Марксистська філософія формувалася тоді, коли в суспільне життя енергійно укоренявся капіталізм із його промисловим виробництвом. Продуктом капіталізму став робітничий клас. Саме життя показувало тоді дослідникам ту об'єктивну закономірність, що разом із масштабністю промислового виробництва та його вдосконаленням збільшується чисельність робітничого класу і зростають його якісні характеристики, а провідною прогресивною тенденцією розвитку суспільства стає перетворення на працюючих усіх його членів, що, у свою чергу, призводить до відмирання суспільних класів і держави. Звідси висновки про тотожність інтересів робітничого класу і загальнолюдських інтересів та про всесвітньо-історичну місію пролетаріату бути могильщиком капіталізму і творцем комунізму.

Не знали К. Маркс і Ф. Енгельс, та й не могли знати, що у світі відбудуться такі якісні економічні і соціально-політичні зміни, які призведуть до соціалістичної революції в Росії, а потім і в деяких інших країнах; що у величезній країні — Радянському Союзі — буде побудований соціалізм, але казармений, тоталітарний, деспотичний, а за його образом і подобою — у деяких країнах Європи, Азії, Латинської Америки. Не могли вони знати і про те, що в конкретних історичних умовах другої Половини XX ст. робітничий клас у розвинутих капіталістичних країнах буде інтегрований у "середні верстви", а тому їхній висновок про його історичну місію виявиться нежиттєвим.

Не витримали перевірки часом і багато інших ідей і висновків марксизму та його філософії. І в цьому немає нічого дивного. Не всі вчення минулого і дані науки цілком підтверджуються суспільною практикою. Незвичайним для філософського світогляду XX—XXI ст. е лише прагнення оголосити одну філософську систему єдино правильною, та ще й в усіх її аспектах, причому на всю наступну людську історію, а теоретичне осмислення нових суспільних процесів і нових даних науки замінити прилаштуванням до застарілих положень попередньої філософії. Те, що це сталося з марксистською філософією — провина не її творців (К. Маркса, Ф. Енгельса, їхніх соратників), а наступних інтерпретаторів від філософії і політики.

Істинно наукова оцінка марксизму і його філософії ще відбудеться. При вивченні та дослідженні філософії К. Маркса і Ф. Енгельса для наших сучасників є надзвичайно актуальним бачити її досягнення і обмеженість, відрізняти марксизм від антимарксизму, здобувати уроки з історичної практики марксистського світогляду і його антиподів для того, щоб сприяти подоланню стереотипів і догм, які склались в індивідуальній і суспільній свідомості, утверджувати творчість у пізнавальній і навчальній діяльності.

Марксистська філософія — суттєвий спадкоємний етап історії філософської думки. Скасувати її неможливо, піддати забуттю — безперспективно й недоцільно, адже світогляд людей формується і вдосконалюється як послідовний процес із утриманням у новому мисленні всього позитивного з попереднього та з усуненням із нього застарілого і негативного. Подальші здобутки у галузі філософії звичайно будуть певною мірою результатом вирішення багатьох проблем, уперше висунутих філософією К. Маркса і Ф. Енгельса.