Розділ 5 БУТТЯ ТА ЙОГО СУБСТАНЦІЇ

Світ навколо нас змінюється; і якщо ти сам не змінюєшся, то місця тобі немає.

Р. Роллан

5.1. Форми буття.

5.2. Матерія: рух, простір та час — її властивості.

5.3. Свідомість, її сутність і походження.

5.4. Роль праці, мови та суспільного характеру життя у формуванні та розвитку свідомості.

5.5. Суспільна свідомість.

5.6. Діалектика та її альтернативи.

Ключові поняття. Буття. Об'єктивна реальність. Матерія. Рух. Простір. Час. Матеріальна єдність світу. Діалектика. Закон. Протилежність. Кількість. Якість. Протиріччя. Свідомість. Теорія відображення. Суспільна свідомість. Повсякденна свідомість. Теоретична свідомість. Суспільна психологія. Ідеологія. Система. Категорія. Заперечення. Міра.

Короткий зміст розділу. Онтологія (грец. суще і слово, поняття, вчення) — вчення про буття як таке; розділ філософії, в якому вивчаються фундаментальні принципи, загальні сутності і категорії сущого. Центральним у ньому є поняття "буття", що має значення всезагальності, характеризує впевненість людини в існуванні себе і навколишнього світу, є предметом філософствування упродовж усієї історії світової філософської думки. Засвоєння проблеми буття є необхідною умовою для вивчення інших питань філософії.

Проблема буття у філософії тлумачиться неоднозначно. Причина цього полягає головним чином у неадекватності вибору для її вивчення різними філософськими напрямами, течіями і школами субстанції (лат. тс, що лежить в основі) буття, тобто основи внутрішньої єдності всього різноманіття його речей, подій, явищ і процесів, за допомогою яких і через які воно існує. Ідеалістична філософія субстанцією буття визнає свідомість, матеріалістична — матерію. Такому філософському монізму (матеріалістичному та ідеалістичному) у вирішенні проблеми буття протистоїть філософський дуалізм, який наголошує на існуванні двох самостійних і незалежних субстанцій — матерії і свідомості. Мав місце в історії філософії і плюралістичний погляд на субстанцію. Отже, осмислення буття у філософській онтології відбувається через складне зіставляння різних поглядів, позицій, ціннісних орієнтацій філософів і дослідників.

5.1. Форми буття

Поняття "буття" — вихідне в систематичному філософствуванні. Bono належить до числа найширших і виражає все те, що реально існує: предмети, речі, властивості, зв'язки об'єктів, численні вияви свідомості людини і суспільства, чуття, розуму. У ньому фіксується також складний і комплексний зміст самого існування, причому не лише його факт, а й сенс.

Проблема буття виникла в епоху античності як своєрідна відповідь на її нові потреби. То був історичний час, коли люди почали втрачати віру в богів Олімпу, а міфологію розглядати як вимисел. Наслідком цих змін стало поширення настроїв сумніву і навіть відчаю в суспільній свідомості з приводу стабільності та надійності світу. Виникла тупикова ситуація, вихід з якої запропонувала філософія в особі давньогрецького мислителя Парменіда. Буття, на його думку, — гарант надійності і незнищенності світу та раз і назавжди "заведеного порядку" в ньому. Це — абсолютна думка. Вона єдина, не поділяється всередині себе на суб'єкт і об'єкт, нерухома і немінлива, вічна в часі, позбавлена чуттєвості. Все у світі змінюється. Не змінюється лише буття, тобто абсолютна думка. Тому день завжди змінюватиме ніч, сонце раптово не погасне і люди не зникнуть.

Діалектичне звучання категорії "буття" надав Г. Гегель. Він доводив, що буття переходить у "небуття", а все у світі є становленням. Поняття "буття" — результат відвернення думки від конкретних властивостей речей, предметів, процесів. Головною його суттю є їх існування. З цієї причини проблема буття стала предметом постійного філософського дослідження.

У сучасній філософії виокремлюють аспекти, форми, рівні, підрівні, види, роди буття тощо. Серед основних аспектів буття — предметний, динамічний, реальний і позірний.

У предметному аспекті буття відображається наявна зданість якісної визначеності усього, що існує. Світ предметний, і тому будь-яке буття предметне. Існувати може лише щось. Тільки завдяки абстракції можна уявити безпредметне буття.

Динамічний аспект буття полягає в тому, що будь-яке буття — це не лише наявно даний предмет, а й існування цього предмета як процесу зміни його станів. Бути означає тривати, перебувати в часовій послідовності переходу від одного до іншого, інакше кажучи, змінюватися. Буття, отже, постає як самозаперечення, оскільки містить у собі єдність наявно даної предметності і процесу її заперечення у формі зміни станів сущого. І. Кант цей бік буття вважав визначальним.

У гносеологічному плані, у філософії, часто виокремлюють реальний і позірний аспекти буття. Реальне буття — це незалежне від субъективного відображення існування предметів, явищ і процесів. Ще воно називається ноуменальним буттям (грец. збагнена розумом сутність). Позірне буття — уявлення людини про світ, природу, предмети і явища; впевненість у тому, що вони є саме такими, якими перед нею постають. Воно може бути ілюзорним. Сприйняття світу органами чуття змушує нас із довірою ставитися до результатів досвіду. Але на цьому шляху пізнання ми постійно зіштовхуємося з проблемами його достовірності. Прикладом однієї з них є так звана "геоцентрична проблема", коли нам здається, що Сонце рухається навколо Землі, а насправді все відбувається навпаки.

Буття існує в різноманітних формах.

Засадами їх класифікації виступають способи існування буття, рівні організації матерії, її атрибути, форми руху тощо.

За способом існування буття у філософії поділяється на два світи, або дві реальності, — світ фізичних станів, або матеріальний, природний світ, і світ психічних станів, або внутрішній (ідеальний) світ людини. Перший існує об'єктивно, тобто незалежно від свідомості і волі людей. Другий — суб'єктивно, оскільки це духовність людини, соціальної групи, суспільства в цілому. Отже, є об'єктивне буття і суб'єктивне буття"

Взаємодія матеріальної і духовної, об'єктивної і суб'єктивної форм буття утворюють такі його різновиди як буття "другої природи" і буття людини. Буття "другої природи" — це світ створених людиною речей. Вони — результат опредметнення праці та знань людини, нерозривна єдність природного матеріалу та людської діяльності, її продукт, опосередкований свідомістю людей.

"Друга природа" різноманітна. Це знаряддя праці, промисловість і енергетика, міста і села, оброблені поля і сільськогосподарські угіддя, радіостанції і телецентри тощо. "Друга природа", отже, порівняно з "першою природою" (світом фізичних станів), є природно-духовно-соціальною реальністю, "полем" людської цивілізації і культури. Вона об'єктивна і тому, що початковим, первісним у ній є природна реальність, яка розвивається за певними законами, незалежними від людини і людства; і тому, що кожна людина і кожне покоління людей отримують "другу природу" незалежно від своїх бажань та інтересів. Буття "другої природи", очевидно, двояке — об'єктивне і суб'єктивне. Воно є результатом перетворення людиною матеріалів природи, водночас воно відносно самостійне. Людина постійно удосконалює свою взаємодію з "першою природою" і навіть вступає з нею в конфлікти: екологічні, енергетичні, продовольчі, демографічні та ін., одночасно створюючи нові способи взаємодії з нею.

Буття людини теж двоїсте. Воно — комплексна єдність природного (речовинного) і духовного, індивідуального і родового, особистісного і суспільного. Тіло людини є "річ серед речей". Воно — частинка живої природи, отже, е причиною того, що людина скінченна, минуща, смертна, робить її об'єктом впливу всіх законів природи, як і законів життя. Скасувати їх або нехтувати ними, люди не можуть. Біологія людини — це специфічний, відносно самостійний і цілісний її світ.

Разом з тим людина є не тільки "першою", але і "другою" природою, діалектичною єдністю тіла і душі. Тіло людини не функціонує без роботи головного мозку, нервової системи, а через них — психіки, духовності в цілому. І навпаки: психіки, духовності без тіла пе буває. Духовне буття людини, знову-таки, двоїсте. З одного боку, воно є свідомим і несвідомим конкретної людини, індивіда, тобто індивідуалізованим буттям духовного, або суб'єктивним духом. З іншого — становить духовний світ групи людей, суспільну свідомість, об'єктивний дух.

Між об'єктивним і суб'єктивним духом наявний складний взаємозв'язок як у процесі їхнього становлення, так і під час функціонування та розвитку. Людська психіка розвивається до рівня свідомості лише в ході залучення індивіда до об'єктивної духовної культури, а об'єктивний дух (світ знань, моралі, релігії і т. ін.) існує тільки через світ свідомості індивідів. Специфіка об'єктивного духу полягає в його здатності зберігатися, удосконалюватися і вільно поширюватися в соціальному просторі та історичному часі.

Отже, комбінації розглянутих та інших форм, родів та видів буття містять у собі:

• буття речей (тіл), явищ і процесів, яке, у свою чергу, поділяється на буття речей, явищ, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;

• буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей та специфічно людське буття;

• буття духовне, яке поділяється на індивідуалізоване духовне і об'єктивоване духовне;

• буття соціальне, яке поділяється на індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства в цілому.

Ці та інші форми, роди і види буття не існують розрізнено, вони взаємопов'язані так, що утворюють єдину загальну систему, в якій зникають усі відмінності між ними, окрім однієї — різниці роду і виду, цілого і частини, абсолютного і відносного. Ця всезагальна форма буття характеризується категорією "Всесвіт" ("Універсум").

Усі форми, роди і види буття ще поділяються за рівнями свого існування на актуальне (дійсне) буття і потенційне (можливе) буття, а також ціннісне буття. Тієї чи іншої події ще немає в реальності, але вона може виникнути, як, наприклад, злакова рослина із зернини. Тому можливості, такою ж мірою, як і актуальній дійсності, притаманна ознака існування. Ця ж ознака "бути" ("існувати") належить і цінностям, хоч вони і не є "предметами" самі по собі. Цінності — важлива характеристика буття. Вопи не тільки існують, а й визначають життєдіяльність людини, її ставлення до інших людей, відношення до природи.

Диференціація буття проводиться ще за атрибутами матерії (просторове буття та часове буття); за формами руху матерії (фізичне, біологічне, соціальне буття); за структурними рівнями організації матерії (атомарне, молекулярне, популяційне буття) тощо.

Важливе місце і значення в системі буття та розумінні соціальних явищ належить категорії "суспільне буття". Це одне з фундаментальних понять філософії. Під суспільним буттям мається на увазі матеріальне життя суспільства, його створення та відтворення. Структуру суспільного буття утворюють суспільне виробництво і необхідні для цього умови, у тому числі відтворення самих людей, ті суспільні відносини, що формуються між людьми в процесі матеріальної діяльності. Суспільне буття" насамкінець, зумовлює суспільну свідомість, тобто різні способи духовного освоєння дійсності: мораль, мистецтво, науку, філософію, релігію тощо.

Розглянуті аспекти, форми та види буття утворюють зміст цієї категорії в її широкому значенні. Використовується це фундаментальне поняття і у вужчому розумінні. Термін "буття" часто ототожнюється з категорією "матерія" і навіть із соціальною реальністю. У діалектико — матеріалістичній філософії стверджується, що свідомість обумовлюється буттям і разом з тим певною мірою творить буття. Це один з основних постулатів цієї філософської школи, який виводиться із життя, практики і в пій знаходить підтвердження.

Отже, категорія "буття" на рівні теоретичного світогляду має статус всезагальної абстракції, яка відображає у змісті факт потенційної чи наявної даності усього, що входить до складу реального світу або як нескінченна множина матеріальних речей, або як безліч різноманітних духовних явищ і процесів. Тому за змістом і структурою філософське розуміння буття є найскладнішою проблемою.