Філософія - Сидоренко О.П. - 5.4. Роль праці, мови і суспільного характеру життя у формуванні та розвитку свідомості

Вирішальними чинниками у виникненні людини, становленні та розвитку її свідомості є праця, членороздільна мова і спілкування.

Розробка трудової теорії формування людини належить Ф. Енгельсу, її основні положення викладені в його творі "Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину".

Історія становлення людини та формування її свідомості нараховує сотні тисяч років. Вона розпочалася з виготовлення і використання первісною людиною найпростіших знарядь праці та постійно розвивалася в процесі ускладнення праці та спілкування людей. Людина взаємодіяла З предметами природи, пізнавала їх властивості, порівнювала, виокремлювала загальне, суттєве, необхідне. Це сприяло розвиткові мозку як органу свідомості. Він почав удосконалюватися слідом за розвитком руки як органу праці. Саме рука як "сприймальний" орган, що безпосередньо торкається речей, давала повчальні уроки не тільки мозку, а й іншим органам чуття, наприклад, зорові. Рука, що активно діяла, навчала голову думати, перш ніж стала знаряддям виконання волі голови, яка наперед планує практичні дії.

У процесі розвитку трудової діяльності, насамперед, удосконалення руки, збагачувались дотикові відчуття, формувався слух, здатний сприймати нюанси звуків людської мови. Логіка практичних дій фіксувалася в голові і перетворювалася на логіку мислення. Людина вчилася думати. І перш ніж розпочинати справу, вона вже могла уявити і її результат, і спосіб здійснення, і засоби досягнення цього результату.

Отже, ключ до розгадки походження свідомості полягає в праці. Спочатку була справа. Оббиваючи лезо своєї кам'яної сокири, людина водночас відточувала "лезо" своїх розумових здатностей.

Праця завжди була і залишається суспільною. Первісні люди мусили спільно добувати засоби існування, захищатися від ворогів, боротися зі стихійними силами природи. Ці обставини зумовили потребу в спілкуванні, її реалізація спричинила виникнення членороздільної мови.

Мова — друга сигнальна система людини, в якій звуки членороздільної мови із засобу вираження емоцій поступово перетворилися на засіб позначення речей, їх властивостей і відношень, і стали виконувати функцію навмисного повідомлення. Поряд з інформацією про зовнішній світ, яку людина отримує за допомогою першої сигнальної системи, разом із мовою вона набула ще одного каналу зв'язку зі світом, який дав можливість відображати останній в узагальненій формі мовних знаків. Людина набула здатності знати те, що безпосередньо сама могла не відчути. Мова внесла новий принцип у роботу центральної нервової системи і стала потужним засобом розвитку людської свідомості. У людини виник принципово новий тип психічного розвитку.

Мова, як і свідомість, є продуктом суспільно-трудової діяльності людей. Без мови неможлива ні постановка загальної мети, ні вибір засобів її досягнення, ні організація загальних трудових зусиль, ні налагодження спілкування людей, ні передання та засвоєння досвіду. Вона є основним матеріальним посієм духовної культури. М. Хайдеггер називав мову домівкою буття, а Х.Г. Гадамер — місцем зустрічі людини зі світом.

Мова є також основним засобом переробки знань, і тому незамінним і унікальним знаряддям формування та розвитку людської свідомості. Тільки після втілення думок у слова людина отримує реальну можливість виконувати з ними різного роду логічні операції. Такі способи розгортання мислення, як абстрагування та узагальнення, аналіз і синтез, індукція і дедукція неможливі без використання мови. Остання є безпосередньою матеріальною базою і своєрідним полем розгортання усіх розумових процесів, способом існування свідомості та спілкування людини.

Абстрактно-поняттєве мислення як певний психологічний процес набуло автономії лише в процесі зародження та використання системи мовних знаків. Мова стала головним детермінуючим фактором переходу від форм чуттєвого відображення до способів раціонального осягнення явищ реального світу.

Отже, мова виконує чотири основних функції: інформаційну, комунікаційну, акумуляційну і перетворювальну. Всі вони взаємопов'язані, взаємодіють і відіграють однаково важливу роль.

Мова — це система знаків. Знаком є будь-який матеріальний об'єкт, що у своєму бутті представляє інші предмети реального світу і у зв'язку з цим може бути використаний у процесі пізнання і спілкування для набуття, збереження, перетворення і передання інформації. Вивчає різного роду знакові системи семіотика.

Мова, що виникає в процесі історичного розвитку того чи іншого суспільства і є засобом спілкування людей, — природна. Вона удосконалюється і змінюється в процесі розвитку всього суспільного життя, а також на основі своїх внутрішніх законів. Разом з тим у різних конкретних сферах практичної та пізнавальної діяльності людей розробляються і впроваджуються спеціальні системи знакових позначень (мова математики і програмування, азбука Морзе і т. ін.) — штучні мови. Відповідно до практичних потреб, їх можна замінювати на більш зручні.

Мова і свідомість суттєво відрізняються. Якщо перша є системою матеріальних знаків, то друга — сукупністю ідеальних образів. Слова — матеріальна оболонка для фіксування уявлень і абстракцій, які утворюють ідеальний зміст, тобто значення слів. Відмінність між мовою і свідомістю — це відмінність між матеріальним та ідеальним. Г. Гегель писав: "Мова є нібито тілом мислення".

Разом з тим, як за своїм джерелом походження, так і в процесі свого функціонування мова і свідомість неподільні. Думка без словесного втілення неможлива. За допомогою мови образи свідомості актуалізуються і стають дійсністю як для інших людей, так і для самої людини. У свою чергу, слова, що втратили зв'язок з духовним процесом, перестають бути мовними знаками, тому що втрачають статус засобів мислення і спілкування людей. У розвитку практичного і духовного життя суспільства і окремої людини мова і свідомість органічно взаємопов'язані: збагачення свідомості зумовлює розвиток мови; поява нових слів закріплює і поширює предметний зміст свідомості. Рівень розвитку суспільної та індивідуальної свідомості прямо залежить від рівня розвитку мови, і навпаки.

Отже, поява і розвиток свідомості органічно пов'язані не тільки з доцільною трудовою діяльністю, а й з виникненням і удосконаленням мови. Саме мова була могутньою силою, яка сприяла виокремленню людини з тваринного царства, розвиткові її мислення, організації матеріального виробництва.

Свідомість — це функція мозку людини, який сформувався в людському оточенні, у певному колективі, людському суспільстві, і постійно зазнавав і зазнає їх суттєвого впливу. Але тільки спілкування з людьми, оволодіння мовою, залучення до людської практики і культури роблять людину людиною. Іншого шляху розвитку свідомості не існує.

Свідомість представлена двома рівнями: індивідуальним і суспільним. Окрема людина оволодіває як змістом суспільної свідомості, так і конкретними формами, в яких виявляє себе. Це означає, що індивід засвоює політичну, правову, моральну, релігійну та інші форми свідомості та їх зміст.

Суспільна свідомість існує незалежно від свідомості індивіда. Однак справедливо й інше: суспільна свідомість існує лише тому, що існує індивідуальна свідомість людей — окремих її носіїв. При цьому суспільна свідомість не є простою арифметичною сумою індивідуальних свідомостей. Недооцінка чи, навпаки, переоцінка відмінності суспільної та індивідуальної свідомості призводить до серйозних помилок у розумінні цієї проблеми.

Сучасна філософія, як і загальна психологія, виокремлюють у структурі індивідуальної свідомості чотири основних елементи: знання, самосвідомість, волю і переживання. Центральне місце займає знання. Воно є інформацією про реальну дійсність, яку людина отримує завдяки органам чуття і мисленню, і фіксує її в мові. Знання — це результат пізнання у формі чуттєвих та інтелектуальних образів, уявлень, суджень, логічних категорій. Воно має різний ступінь достовірності і поділяється на повсякденне та наукове. Знання може бути виражене не тільки природною та штучною мовами, а й мовою жестів (пантоміма), образів та комп'ютерних систем.

Знання, як і мова, є способом існування свідомості. Воно служить не тільки пристосуванню та орієнтації людини в зовнішньому світі, a ft перш за все активному перетворенню нею реальної дійсності та утвердженню свободи і прогресу суспільства. Знання — наймогутніша сила людини.

Оскільки предметом свідомості є не лише зовнішній світ, а й сам суб'єкт, носій свідомості, остільки суттєвим моментом свідомості є самосвідомість. Самосвідомість — це усвідомлення людиною своєї сутності, думок, почуттів, інтересів, потреб. Розвинутою формою самосвідомості є теоретична рефлексія (спрямованість мислення на себе, на свої витоки, передумови, форми), завдяки якій через систему понять розкривається соціальна природа суб'єкта. Є і особистісна рефлексія — вияв глибоких роздумів людини про смисл власного буття, його моральну насиченість. Самосвідомість сприяє розвиткові суб'єкта, його раціонально-моральному вдосконаленню.

Практична реалізація ідеї, задумки, мети передбачає наявність волі. Воля — найважливіший компонент свідомості: свідоме і цілеспрямоване регулювання людиною своєї поведінки і діяльності за умови подолання внутрішніх та зовнішніх перешкод. Оскільки в основі регулювання людської діяльності є необхідність досягнення відповідності між ідеальними за природою прагненнями людини і зовнішнім світом, остільки у волі реалізується спрямованість свідомості до забезпечення єдності суб'єкта і об'єкта. У цьому плані воля е своєрідною посередницькою ланкою, що існує в самій свідомості і є внутрішньою передумовою переходу зі світу ідей у світ речей.

Атрибутами вольової дії е спрямованість на досягнення поставленої мети і подолання зовнішніх та внутрішніх перешкод. При цьому воля регулює діяльність не тільки в плані її спонукання і активізації, а й у плані стримування її розгортання за умов необхідності вибору мети і наявності серйозних зовнішніх і внутрішніх перешкод.

Безпосередня реалізація волі як акту свідомості включає визначення мети, боротьбу мотивів при виборі напрямів діяльності, прийняття рішення та його виконання. Останнє є суттю вольової дії. Тільки той, хто вміє доводити свої рішення до реалізації, може вважатися вольовою людиною. Такій особистості притаманні цілеспрямованість, ініціативність, самостійність, незалежність, витримка, рішучість, наполегливість та здатність до самоконтролю.

Ще одним елементом свідомості, що перебуває в органічній єдності з розглянутими вище, є переживання. У них, на відміну від знання, відображаються не явища зовнішнього світу самі по собі, а різноманітне практичне і духовне ставлення людини до цих явищ у формі численних емоцій, афектів, почуттів, пристрастей, настроїв, стресів, фрустрації, які зовнішньо виявляються в мимовільних м'язових рухах, міміці, пантомімі, жестах, позах, виразних подихах, у зміні інтонації, виразі очей і рота тощо.

Відсутність переживань викликає "емоційний голод", у зв'язку з чим життя людей стає нестерпним. При цьому для забезпечення нормального емоційного стану потрібні як позитивні, так і негативні переживання.

Джерело емоцій і почуттів міститься в матеріальних та духовних потребах людей, в усвідомленні міри ймовірності їх задоволення. Так, позитивні почуття виникають у ситуаціях, коли ймовірність задоволення нагальних потреб уявляється суб'єкту цілком достатньою і безсумнівною. Негативні почуття з'являються за умов, коли можливість задоволення потреб мінімальна чи її немає.

Оскільки емоції і почуття зумовлюються потребами, вони одвічно мають суто особистісний характер, тому що в них виражається значущість предметів та явищ для окремо взятого індивіда в тій чи іншій конкретній ситуації його життя. У переживаннях людей усвідомлюється життєвий сенс предметів навколишнього природного і соціального середовища. За їх допомогою індивід оцінює речі і людей, з якими має справу.

Як могутні чинники мотивації і регуляції поведінки та діяльності людини емоції і почуття відіграють цю роль по-різному. Емоції (гнів, страх, жах, лють, тривога, радість) є тимчасовими і безпосередніми переживаннями, які мають рефлекторно-ситуативний характер. Почуттям притаманна більша стабільність, і в процесі становлення людської свідомості вони з'являються пізніше емоцій, тому що формуються в процесі засвоєння культури, мови та виховного впливу соціального середовища.

Справжні людські почуття історично і соціально зумовлені, і тому завжди змінюються разом з розвитком суспільства. Це добре виявляється перш за все у процесі виникнення і функціонування таких вищих почуттів, як моральні (почуття сорому, обов'язку, милосердя, гуманності, любові, дружби), інтелектуальні (здивування, допитливості, сумніву) і естетичні (почуття гумору, прекрасного, піднесеного, трагічного).

Переживания можуть як повністю усвідомлюватися особистістю, так і не усвідомлюватися. В останньому випадку людина нерідко стає рабом своїх пристрастей і настроїв. Як правило, переживання ототожнюють з душевним станом особистості. У науковій літературі поняття душі іноді використовується для позначення усієї психіки людини, до якої включаються не тільки знання, самосвідомість, воля, переживання, а й підсвідоме і несвідоме.

Несвідоме часто (наприклад, у фрейдизмі) принципово протиставляється свідомому, йому навіть відводиться вирішальна роль у житті людини. Ллє є й інше трактування, вихідне з пріоритету свідомого. Несвідоме можна розглядати як продукт свідомої діяльності. Те, що раніше було у змісті свідомості, переходить у несвідоме. У свою чергу, несвідоме, що існує в глибинах психіки людини, здатне знову перетворитися на форми свідомості. Без урахування такого їх впливу неможливо зрозуміти механізм функціонування як свідомості, так і несвідомого.

Ядром усіх елементів свідомості людини є її світогляд. Від рівня його розвитку значною мірою залежать якість і ефективність виконання людиною своїх обов'язків. Цим спричиняється необхідність постановки та реалізації проблеми формування наукового світогляду в громадян країни.

Отже, свідомість — це функція (або властивість) людського мозку, яка полягає в узагальненому, оцінному і цілеспрямованому відображенні та конструктивно-творчому перетворенні дійсності, у попередній уявній побудові дій та передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні та самоконтролі поведінки людини. За природою свідомість є продуктом життєдіяльності людського суспільства, результатом його суспільно-історичного розвитку. Свідомість формується і розвивається через залучення людини до культури, її виховання і навчання, суспільно корисну діяльність. Головними умовами виникнення свідомості були праця, виробничий колектив, членороздільна мова.

Вчення про філософські проблеми свідомості є світоглядним і методологічним фундаментом діяльності сучасних фахівців будь-якого профілю.

5.5. Суспільна свідомість
5.6. Діалектика та її альтернативи
5.6.1. Поняття, принципи та закони діалектики
5.6.2. Співвідносні категорії діалектики та їх методологічні функції
Навчальний тренінг
Модуль 3 ГНОСЕОЛОГІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ
Розділ 6 ПІЗНАВАЛЬНИЙ ПРОЦЕС
6.1. Пізнавальний процес, його сутність і зміст
6.2. Діалектичний шлях пізнання
6.3. Методи, методологія та логіка наукового пізнання
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru