Філософія - Сидоренко О.П. - 5.3. Свідомість, її сутність і походження

З філософським вченням про матерію безпосередньо пов'язане вчення про свідомість. Співвідношення матерії і свідомості становить суть основного питання філософії. Засвоєння змісту вчення про свідомість формує погляди людей на роль в історії суб'єктивного фактору, стимулює розвиток їх діяльності і спонукає займати активну життєву позицію під час вирішення складних суспільних проблем, у повсякденному житті. Глибоке усвідомлення цього вчення дає можливість всебічно і ґрунтовно осмислити основні завдання і мету формування розвиненої особистості громадянина України, створення здорового морального клімату в суспільстві. У науці й філософії немає складнішої проблеми, ніж проблема свідомості. Свідомість досі залишається загадковим і навіть таємничим явищем, що і є підставою для виникнення нових і підтримки наявних релігійних, містичних і окультних уявлень про її сутність і походження. Жодна наукова проблема не є предметом таких далеких від науки і таких широких за змістом інтелектуальних спекуляцій, як проблема свідомості. Варте уваги те, що з кожним кроком уперед у дослідженнях психіки і свідомості людини кількість такого роду спекуляцій не зменшується. Більше того, на рівні повсякденної думки саме вони здаються привабливішими за відповідні наукові розробки. Однак, слід пам'ятати, що лише наукове осягнення природи свідомості може відкрити істину. Істина одна, а помилок може бути багато.

Перші уявлення про свідомість виникли в стародавні часи. Самоспостереження привело людей до висновку, що в їх головах відбуваються процеси, які відрізняються від процесів у навколишньому середовищі. Наприклад, можуть виникати уявлення про речі, які ми зараз не спостерігаємо; людина може уявляти те, чого ніколи не бачила, може фантазувати, мріяти і т. ін. Тоді ж з'явились думки про існування душі і було поставлено питання: "Що таке душа?", "Як вона співвідноситься з предметним світом?" При відповіді на ці питання погляди філософів розділились.

У релігії душа людини з самого початку розглядається як вияв божественного, надприродного розуму. Вона є "іскрою Божою", яку Бог забирає, коли карає людину.

Об'єктивні ідеалісти (Платон, Г. Гегель та ін.) розглядали свідомість як духовну субстанцію, що існує поза і до матеріальних речей; зовнішній світ, на їх думку, визначається світом ідей, абсолютним духом, світовим розумом або волею, які утворюють внутрішню сутність предметів, що чуттєво сприймаються.

Суб'єктивні ідеалісти (Д. Берклі, Е. Мах, Д. Юм та ін.) виходили з абсолютної несумісності матерії і свідомості, але вважали справжньою реальністю лише відчуття людини; речі, на їх думку, становлять вторинне буття, похідне від відчуттів.

Філософський дуалізм розглядав душу і тіло як незалежні одне від одного начала. Biн теж не зміг пояснити суть взаємозв'язку психічних і фізіологічних процесів у організмі людини.

Матеріалісти минулого в дискусіях з ідеалістами відкидали ідею про надприродний характер свідомості та її субстанціальність і доводили, що джерело свідомості міститься в матерії. Однак вирішити питання, як свідомість виникає в процесі розвитку матерії, їм не вдалося.

Тривалі дослідження свідомості засвідчили, що вона є єдністю психічних процесів, задіяних в осмисленні людиною об'єктивного світу і власного буття. Сучасна наука довела, що свідомість існувала не завжди, вона є властивістю матерії, яка виникла в процесі історичного розвитку та ускладнення її форм. Свідомість не є чимось містичним, надприродним, не властивим природі. Вона споріднена загальній властивості матерії — відображенню. Для того щоб усвідомити сутність цієї властивості, необхідно мати на увазі, що універсальне за своїм поширенням відображення виявляється неоднаково на різних рівнях організації матеріального світу.

Під відображенням у філософії розуміється властивість матерії внутрішньо перебудовуватися внаслідок зовнішнього впливу, відповідно реагувати па нього. Відображення завжди пов'язане зі взаємодією двох і більше об'єктів. Тому його характер залежить як від зовнішніх дій, так і від внутрішнього стану об'єкта, що реагує на дію.

Кожному рівню структурної організації матерії відповідає специфічна форма відображення. Розвиток структури матеріальних систем супроводжується появою нових типів відображення. Сьогодні виокремлюють такі його типи: відображення в живій природі, відображення в неживій природі, відображення в суспільстві.

Нарівні неживої природи відображенню властивий пасивний, некерований характер. Прикладом є ерозія ґрунту, зміни в гірських породах внаслідок землетрусів, усі фізико — хімічні взаємодії.

На рівні живої матерії, але такої, яка ще себе пе усвідомлює, виникає активно-пристосувальне відображення. Воно характерне для рослинного і тваринного світу. У живих істот на цьому рівні з'являється нервова система, органи чуття.

На рівні соціально організованої матерії виникає свідомість — якісно нова форма відображення. її можна назвати активно-перетворювальною. Свідомість людини не тільки відображає об'єктивний світ, а й бере активну участь у його творчому перетворенні.

Отже, сучасна матеріалістична філософія розглядає свідомість як ступінь у розвитку властивості відображення, пов'язану з виникненням людського суспільства. Аналізуючи взаємовідношення матерії і свідомості, ця філософія доходить висновку, що свідомість — це вища, притаманна лише людині, форма відображення об'єктивної дійсності, властивість не усієї матерії, а тільки особливо організованої — головного мозку людини.

Мозок людини — па диво складний об'єкт. За об'ємом він більший, ніж мавп'ячий, у два з лишком рази, а за вагою — у чотири рази. У ньому міститься майже 15 млрд нервових клітин. За годину він "спалює" 5 г глюкози в 3 л кисню. Він здатний зберігати в собі до 10" бітів інформації. Його кора може утворювати до 1О10000 зв'язків (для порівняння: до складу видимої частини Всесвіту входять 1080 атомів). Саме така грандіозна біологічна система стала матеріальним субстратом свідомості.

Кожна з нервових клітин мозку (нейронів) за допомогою відростків (довгих — аксонів та коротких — дендритів) підтримує контакт (через синапси) з тисячами інших, утворюючи у цілому ажурну сітку з незкінченною множиною зв'язків, які поширюються по нервових волокнах аж до нервових закінчень органів чуття. Нервові закінчення, зазнаючи певних дій сигналів, набувають стану збудження, яке відповідними нервами передається в кору головного мозку, де постійно виникають, "розсипаються" і знову утворюються зв'язки між різними її сферами.

Так відбувається взаємодія мозку з зовнішніми предметами, явищами і процесами, унаслідок якої дуже складним і ще не досить вивченим шляхом виникає свідомість людини.

При розгляді проблеми свідомості може постати питання: якщо свідомість невід'ємна від високоорганізованої матерії, якщо вона є її продуктом, точи не є вона різновидом матерії? Саме так розглядали її вульгарні матеріалісти. Вони вважали матерію і свідомість однаковими, рівнозначними, тотожними за значущістю утвореннями. Наприклад, німецький природознавець і філософ К. Фогт (1817—1895) стверджував, що мозок виділяє думку так само, як печінка — жовч.

Ідеї вульгарного матеріалізму не зникли. Своєрідний їх відгук можна помітити в сучасній філософії так званого наукового матеріалізму (Г. Фейгл, Д. Смарт, Р. Рорті та ін.), яка психічне розглядає як підклас фізичного, а відчуття зводить до певного мозкового процесу.

Відповідно до даних природознавства, сучасна матеріалістична філософія цілком відкидає вульгарне трактування свідомості. Хоч свідомість, думка і невід'ємні від матерії, мозку, але їх не можна ототожнювати. Думка — це образ предметів і явищ світу, але не матеріальний, а ідеальний.

Наукова філософія доводить, що форми свідомості виникають у головному мозку людини тільки в результаті дії об'єктивних предметів і явищ, їх властивостей, що діють на органи чуття людини. У результаті з'являються подразнення, які нервовими каналами передаються до головного мозку, де виникають відповідні відчуття, сприйняття і уявлення. На їх основі потім утворюються більш складні форми свідомості: поняття, судження і умовиводи. Всі вони є образами, тобто відображенням, предметів і явищ, які об'єктивно існують.

Отже, визначальною особливістю головного мозку людини є його здатність відображати матеріальний світ в ідеальних образах.

Поряд з вульгарно-матеріалістичним трактуванням свідомості, наука і філософія заперечують також гілозоїзм (грец. матерія і життя). Представники цієї течії у філософії наділяли свідомістю всі рівні і форми розвитку матерії. Наприклад, Б. Спіноза вважав, що свідомість є такою ж всезагальною властивістю (атрибутом) природи, як протяжність, тілесність. Помилковість цієї думки в тому, що в ній недооцінюються якісні відмінності між неживою і живою матерією, передусім мислячою.

Принципово розходяться в трактуванні сутності свідомості матеріалізм та ідеалізм. Абсолютизуючи ідеальність свідомості, представники ідеалізму розглядають її як самостійне начало, тобто незалежне від матерії, мозку.

Справді, ідеальність є не просто властивістю, а сутністю свідомості. Будучи внутрішньою природою свідомості, ідеальне не має кількісних градацій. Воно або є, або його зовсім немає. Людина може знати більше або менше, мати вищу чи нижчу силу інтелекту, однак образи і поняття її свідомості не можуть відрізнятися від образів і понять свідомості іншої людини більшим або меншим ступенем ідеальності. Свідомість не може бути неідеальною. Тут ідеалісти праві. Але цього не заперечує і матеріалізм. Він доводить: ідеальність полягає в тому, що образи, які утворюють свідомість, не мають ні властивостей предметів, що відображаються в ній, ні властивостей нейрофізіологічних процесів, на основі яких вони виникли. Ідеальність свідомості — відображення дійсності у формі знань, емоцій, волі, логічних прийомів і способів теоретичної і практичної діяльності. Вона є результатом і, разом з тим, моментом відношення суб'єкта і об'єкта. Цим визначається одна з вихідних характеристик свідомості — інтенціональність, тобто предметна спрямованість. Ідеальне це сам факт даності об'єкта суб'єкту. В ідеальному об'єкт набуває другого існування у формі суб'єктивного образу, не втрачаючи жодного атома онтологічного (першого) статусу. Ідеальне, висловлюючись фігурально, — цс "предмет", "відчужений" від самого себе, що існує не у власній конкретно-чуттєвій формі, а па основі речовини і процесів мозку (твердість, колір, патріотизм тощо).

Отже, ідеальне і матеріальне не розділені непереборним бар'єром. Між ними є і відмінності, і зв'язок, і єдність. Тому неможливо абсолютизувати протилежність свідомості і матерії. Ця протилежність абсолютна тільки в межах вирішення основного питання філософії, тобто, питання про тс, що первинне — матерія чи свідомість. За межами цього питання дана протилежність відносна. Її відносність виявляється двояко. По-перше, у тому, що свідомість виникає і розвивається під впливом матеріальних чинників. По-друге, виникнувши, свідомість набуває певної самостійності. Завдяки свідомості людина активно впливає на розвиток матеріального світу, на природне і соціальне середовище, перетворює їх па засадах набутих знань.

Питання про походження свідомості — це питання про те, як у процесі переходу від неживої матерії до живої і від неї до мислячої пасивне відображення перетворилося на активне, вибіркове, і як на засадах останнього розвинулася здатність мислити.

Природознавці давно довели, що жива природа виникла з неживої. За допомогою хімічного аналізу переконливо показано, що неживі матеріальні об'єкти і живі організми складаються з одних хімічних елементів. Виникнення перших найпростіших організмів стало суттєвим результатом ускладнення відображення: властиве неживій природі відображення дійсності перетворилося на якісно нове, біологічне відображення. Найпростішою формою біологічного відображення є подразливість. Boнa властива всім рослинним і тваринним організмам і полягає у здатності відповідати на короткочасні дії середовища.

У процесі еволюції структурної організації матерії ускладнювалися і самі організми, і зовнішні умови їх перебування. Це сприяло процесу перетворення подразливості на чутливість.

Чутливість — це вже психічна форма відображення, яка з'явилася разом з виникненням центральної нервової системи в живого організму і виявляється в здатності розрізняти властивості предметів, що діють па нього, і відповідно реагувати па них. Центральна нервова система — орган зв'язку організму з навколишнім середовищем, що функціонує на основі умовних і безумовних рефлексів. Рефлекс — відповідь організму на дію подразника на основі функціонування нервової системи. Безумовні рефлекси є вродженими стереотипними реакціями тварин на біологічно значущі дії зовнішнього світу і внутрішнього середовища їх організму. Вони забезпечують пристосування до відносно постійних умов і реалізацію основних життєвих процесів: обміну речовин, розмноження та самозбереження. Безумовні рефлекси, матеріальним носієм яких є слияний мозок, у сукупності є в основі інстинктивної поведінки тварин. Пристосування організму до зовнішнього світу завдяки безумовним рефлексам досягається лише у вузьких межах, тому що вони виникають у відповідь на деякі подразнення і мають, як правило, стандартний характер.

Умовні рефлекси — це тимчасові сигнальні реакції, які утворюються в процесі існування кожної тварини, на біологічно індиферентні подразники, але так чи інакше пов'язані з життєво важливими факторами, що викликають безумовні рефлекси. Умовні рефлекси, матеріальним носієм яких є кора великих півкуль головного мозку, утворюються на підставі безумовних і зумовлюють пристосування тваринного організму до мінливих умов зовнішнього середовища.

Нарівні чутливості відображення відбувається в образах (відчуття, сприйняття і уявлення), які відіграють сигнальну роль. У тваринних організмів у зв'язку з цим з'явилась можливість відображати різноманітні явища, причому не тільки за інтенсивністю їхньої дії, а й за якісною відмінністю (колір, форма, запах, смак). У сукупності безумовні й умовні рефлекси утворюють першу сигнальну систему, тобто спосіб регулювання поведінки живих істот у навколишньому світі, властивості якого сприймаються головним мозком у вигляді сигналів або відчуттів, на які безпосередньо реагують органи чуття.

Ускладнення психічної діяльності у вищих тварин зумовило виникнення, за словами видатного російського фізіолога І.П. Павлова (1849— 1936), "елементарного, конкретного мислення", яке стало природною передумовою зародження людської свідомості. Це — наочно-дійове мислення. Його особливість у тому, що труднощі, які виникають у процесі існування тварин, долаються не шляхом дії умовних і безумовних рефлексів, а через різні самостійні маніпуляції з предметами і фізичну зміну конкретної ситуації в процесі розгортання послідовної низки спроб та помилок. Причому все це відбувається на рівні сприйняття і уявлення і, звичайно, за умови повної відсутності свідомої постановки мети і планування дії.

Такого роду психічний процес може бути названий елементарним "мисленням", тому що в ньому виявляються найпростіші операції порівняння, узагальнення, аналізу і синтезу, які дають тваринам можливість виокремлювати суттєві і несуттєві для них ознаки предметів. Наочно-дійове "мислення" тварин безпосередньо зумовлюється необхідністю задоволення біологічних потреб і розгортається в їх психіці доти, доки вони оперують з предметами. Зупинивши дії" вони відразу перестають на них реагувати. Наочно-дійовим "мисленням" володіють не тільки мавпи, а й дельфіни, собаки, птахи, кішки тощо.

У вищих мавп зафіксований більш високий рівень предметно-конкретного "мислення" — початкова фаза наочно-образного "мислення", що виявляється в здатності до фіксації в пам'яті зовнішніх причинно-наслідкових зв'язків і їх використання в новій ситуації для вирішення певного завдання. В основі цього "мислення" — поя яткове оперування образами, а не предметами. Це можливо лите за умови виникнення у мавп зачатків такого психічного феномену, як уява. Наочно-дійове і наочно-образне "мислення" притаманне і людям. Однак у пас воно має незрівнянно досконаліший характер, ніж у вищих тварин.

Так у процесі еволюції живих організмів відбувається розвиток психіки. Але тільки на її вищих ступенях жива матерія набуває здатності мислити. Цією здатністю володіє лише людина.

Отже, відображення — загальна властивість усієї матерії. Свідомість виникла природним шляхом у процесі еволюції форм відображення. Вона — вища форма відображення дійсності, властивість високоорганізованої матерії, тобто головного мозку людини. Свідомість нерозривно пов'язана з матеріальним середовищем, що оточує людину, і без його впливу функціонувати не може.

Сутність свідомості багатоаспектна. її онтологічний аспект полягає в тому, що свідомість вторинна, похідна віл матерії як за джерелом, так і за способами і формами функціонування; гносеологічний аспект — у тому, що свідомість є вищою формою відображення, суб'єктивним образом об'єктивного світу; природничо-науковий аспект — у тому, що свідомість є властивістю особливо організованої матерії, тобто головного мозку людини (свідомість є там і тоді, де і коли функціонує головний мозок людини); соціально-історичний аспект — у тому, що свідомість є результатом соціалізації людини, прогресу людини і суспільства.