Філософія - Сидоренко О.П. - 6.4.2. Передбачення і наукове прогнозування

Науковий підхід до аналізу передбачення і прогнозування припускає виявлення сутності та змісту насамперед таких ключових понять: "передбачення", "завбачення", "прогнозування", "минуле", "сучасне", "майбутнє". Для всіх них родовим поняттям е "передбачення".

Передбачення — це форма активної діяльності свідомості, яка дає людині можливість знати або припускати те, що має виникнути, статися. З цієї причини передбачення можна визначити також як пізнання майбутнього на основі минулого та сучасного. Передбачення включає результат діяльності мислення і сам процес мислення, який зумовлює цей результат.

Специфіка пізнання явищ, які, можливо, існують у сучасності, але ще не зареєстровані, та явищ майбутнього фіксується у понятті "завбачення".

Слід зазначити, що коли йдеться про соціальне передбачення, то розуміється перш за все пізнання майбутнього. Для фіксування цієї специфіки у суспільствознавстві використовується поняття "прогнозування". Результат прогнозування відображається поняттям "прогноз". Прогнозування — це філософська категорія для позначення процесу здобуття знань лише на засадах спеціальних наукових методів. На відміну від нього, поняття "передбачення" і "завбачення" можуть стосуватися здобуття знань про майбутнє не тільки на базі наукових методів, а й на підставі досвіду, здорового глузду тощо. Сьогодні вчені висловлюють думку про можливість самостійної галузі знань (науки) під назвою "евристика".

Передбачення за гносеологічною природою близьке до висунення гіпотези, але гіпотеза — логічна форма знання, яка використовується у процесі пізнання і минулого, і сучасного, і майбутнього, а передбачення завжди спрямоване на майбутнє або на ще пені доме сучасне.

Нічого надприродного у передбаченні немає, хоч це і знання про невідоме і навіть про неіснуюче. Передбачення як суб'єктивний ідеальний процес має об'єктивну основу, перебуває у закономірному зв'язку мину* лого, сучасного та майбутнього. Майбутнє корениться у сучасному у вигляді причини, що породжує наслідок як низку можливостей. Ці можливості за певних умов обов'язково перетворюються на дійсність у вигляді конкретних кількісних та структурних змін у явищах і процесах сучасного, які неминуче спричиняють появу нової якості в майбутньому, і т. ін.

Суб'єктивна основа передбачення полягає в здатності людської свідомості до випереджувального відображення реальності на засадах виявлення закономірних тенденцій, які спрямовані від минулого через сучасне до майбутнього і підтверджуються практикою. Здійснити цс випереджувальне відображення дуже важко, але часто теорія і практика цього вимагають.

Усвідомлення об'єктивної та суб'єктивної основ передбачення дає можливість вирізняти його серед пророкувань релігійних містиків, астрологів і ворожок, пророцтва яких помилково зараховують до передбачення. Там, де практика не досягла впевненої регулярності підтвердження фактів, а наука ще неспроможна давати пояснення невідомим подіям і явищам, завжди є місце для магії, пара нормальних підходів тощо. У зв'язку з тим, що природа невичерпна, наука і практика мають завжди обмежені можливості. Отже, людство часто буде зіштовхуватися з ірраціонально-містичними, магічними та релігійними уявленнями про світ.

У філософії є різні засади щодо класифікації передбачень. Залежно від сфер людської діяльності та об'єкта пізнання розрізняють економічне, політичне, соціальне, демографічне, екологічне та інші види передбачень.

За способом, глибиною і точністю передбачення майбутнього розрізняють емпіричне та наукове передбачення.

Емпіричне передбачення грунтується на повсякденному досвіді та інтуїції, па безпосередніх спостереженнях за повторюванням тих чи інших подій у природі і суспільстві. У початковій формі воно було вже в простих трудових операціях первісної людини. Тривалий час цей вид передбачення був єдиним. У сучасних умовах емпіричне передбаченим не втратило значення, однак провідної ролі все більше набуває наукове передбачення.

Наукове передбачення здійснюється в межах науки або За її допомогою і спирається на пізнання закономірностей поточних процесів. Воно має вищу достовірність прогнозів. У процесі наукового передбачення досліджуються причини виникнення та умови спостереження певних явищ і подій, а також шляхи і засоби досягнення поставленої мети. Наукове передбачення є однією зі сторін теоретичного пізнання!

підпорядковується його законам. Специфіка його в тому, що воно мас чітку спрямованість у часі, тобто пов'язане з дослідженням тільки майбутнього.

Як співвідносяться емпіричне та наукове передбачення? Це якісно різні ступені єдиного пізнавального процесу. Під час емпіричного передбачення на перший план висувається зовнішнє виявлення відомих нам предметів і речей, а у процесі наукового передбачення насамперед пізнається сутність майбутніх явищ і подій. Під час емпіричного передбачення предмет чи явище вивчаються з метою виявлення його конкретних ознак, у науковому передбаченні об'єкт досліджується як цілісна структура.

Якщо емпіричне передбачення за природою завжди активне, то наукове може бути активним або пасивним.

Пасивним є наукове передбачення, яке не припускає втручання людини в процес, що досліджується. Boнo стосується об'єктів, на які люди ще не навчилися впливати або ці їх дії не спричиняють суттєвого впливу.

Наукове передбачення у суспільному житті завжди активне, тому що одного пізнання недостатньо для підкорення суспільних сил законові. Для цього передусім необхідні суспільні дії.

Теоретичними засадами обґрунтування наукового передбачення є положення діалектичної філософії про об'єктивний і закономірний характер розвитку та пізнання світу. Розвиток у природі та суспільстві відбувається відповідно до об'єктивних, тобто незалежних від волі та свідомості людей, законів. Закономірні зв'язки — необхідні, суттєві, стійкі та такі, за яких повторюються відношення між предметами та явищами. Однак їх повторювання слід розуміти діалектично.

Абсолютної повторюваності не буває, навіть в один час, в одній сфері людської діяльності і за більш-менш однакових умов події відбуваються по-різному. Крім того, не можуть цілком повторюватися у майбутньому події та явища минулого. Причин тут може бути безліч і до того ж різноманітних.

Закони розвитку природи і суспільства не тільки об'єктивні, а й загальні. Загальність їх не означає, що вони виявляються всюди однаково. У природі закони діють стихійно, незалежно від волі і бажання людей, у суспільстві — тільки через діяльність людей. На процеси суспільного життя великою мірою впливають не лише об'єктивні, а й суб'єктивні чинники. Погляди різних класів, верств людей, партій і навіть окремих особистостей залишають свій відбиток в історичних подіях. Тому і результати часто не такі, на які люди розраховують.

Закони суспільного життя мають статичний характер. Вони розкриваються через масу явищ упродовж певного часу, і з цієї причини свідчать лише про основний напрям, тенденцію розвитку суспільства. Динамічні закони, які діють у природі, виявляються з невеликими відхиленнями в кожному конкретному випадку. Знання об'єктивних законів і робить можливим передбачення у природі та суспільстві.

Специфіка дії об'єктивних законів у природі та суспільстві зумовлює відмінність характеру передбачення у цих сферах реальності. Передбачення у природі здійснюється точніше, ніж у суспільному житті. Великий російський вчений Д.І. Менделєєв на підставі відкритого ним періодичного закону хімічних елементів передбачив існування і навіть низку властивостей деяких елементів (галію, германію, скандію та ін.), які були відкриті пізніше. У суспільному житті передбачення не може бути таким точним, воно здатне встановити лише основні тенденції тих чи інших процесів.

Поряд із законами важливим засобом наукового передбачення є категорії філософії. Наприклад" категорії причини і наслідку вказують на органічний зв'язок і часову послідовність подій і явищ: причина завжди випереджає наслідок, а наслідок настає після причини. Причиново-наслідковий зв'язок виражає також необхідність здійснення подій. Якщо є причина, то за певних умов наслідок настане обов'язково. Отже, для передбачення будь-якогo явища необхідно знати причини, що його породжують.

У процесі передбачення вирішується багато різних за масштабом і складністю проблем. Логічну структуру наукового передбачення можна уявити так:

• визначення проблеми передбачення;

• прогнозування (висунення прогнозів щодо розв'язання конкретних завдань у межах загальної проблеми передбачення);

• складання плану прогностичної діяльності на основі прогнозів;

• обґрунтування істинності, достовірності прогнозів і підтвердження їх практикою, наскільки це можливо.

Отже, прогнозування вирішує вужчі завдання науково-теоретичного та практичного характеру, ніж передбачення. Прогнозування є складовою наукового передбачення. Його мета полягає у визначенні перспективних, імовірних даних про можливі напрями і тенденції розвитку явища, яке цікавить дослідника.

За часом випередження прогнози поділяються на короткострокові (до 5 років), середньострокові (10 років) та довгострокові (більше 10 років). Діапазон випередження залежить від багатьох чинників: вихідних даних, методологічних засад і характеру методики, ступеня складності процесу, що аналізується, і т. ін. Чим більший термін випередження, тим ціннішим за інших однакових умов буде прогноз.

Результат прогнозу може охоплювати очікуване явище або цілком, або частково. Це називають повнотою прогнозування, відповідно до якої прогнози поділяють на часткові і загальні, проблемні і комплексні.

У процесі прогнозування використовують різні методи. їх можна поєднати в декілька основних груп.

Екстраполяційні методи спираються на емпірично зафіксовані закони, тобто на об'єктивні, стійкі явища, що повторюються. Емпіричне знання не може бути здобуте і, звичайно, використане для реалізації прогностичних висновків без наявності певної теорії або її фрагментів.

Із позиції прогнозування використання будь-якого теоретичного закону можливе лише за умови з'ясування обставин, що супроводжують його реалізацію, тобто за наявності набору емпіричних даних. Об'сктивпо с відмінність між теоретичним та емпіричним знанням, що дає можливість використовувати його як критерій класифікації методів прогнозування.

Широко в прогнозуванні застосовується інтуїція. У цьому виді наукової діяльності вона виявляється як здібність людини мисленнєво охопити існуюче ще до отримання результатів його дослідження.

Найпростішим методом прогнозування є екстраполяція, яка базується на інтуїтивній впевненості у тому, що напрям, тенденції розвитку будуть сталими, незмінними на період прогнозування, але необхідно враховувати, що екстраполяція настільки відображає усталеність і повторюваність явищ та процесів, наскільки її елементи містяться у змісті інших методів прогнозування.

В основі методів моделювання та аналог^ лежить як емпіричне, так і теоретичне знання. Модель — це, як правило, або якийсь фрагмент теорії, або певний, достатньо вивчений об'єкт. Відношення аналогії (подібності) між оригіналом і моделлю встановлюються за допомогою гіпотези, яка має певну ймовірність.

Модельні методи прогнозування характеризуються великим розмаїттям форм. Серед них виокремлюють два основні методи моделювання соціальних процесів:

1) модельний експеримент, що базується на аналізі досвіду розвитку обмеженої соціальної системи;

2) інформаційне (комп'ютерне) моделювання.

Історична аналогія як метод мас обмежене застосування до передбачення майбутнього.

Логічні методи прогнозування також надто різноманітні. Основними з них є визначення теоретично можливих меж розвитку соціальних систем і сценаріїв майбутнього.

Прогнозування, що ґрунтується на думках експертів, або експертна оцінка перспектив реального історичного розвитку, передбачає використання кількох груп методів. До них, як правило, належать:

1) індивідуальне інтуїтивне прогнозування;

2) консенсус (група експертів виробляє загальну позицію з конкретного питання про майбутнє);

3) "мозкова атака", або брейнстормінг (використовується і як засіб вирішення проблем, і як метод прогнозування, особливо коли необхідно розглянути всі можливі ситуації у майбутньому);

4) метод Дельфи, що грунтується на послідовному опитуванні експертів, під час якого кожного з них знайомлять з думками інших експертів. У результаті проведення циклу опитувань визначається переважна думка.

Остання група методів широко використовується у прогнозуванні, їм приділяють велику увагу дослідники.

Виокремлюють також типи соціальних прогнозів: пошукові, нормативні, аналітичні та застережні. Якщо, наприклад, пошуковий дослідницький прогноз спирається на об'єктивні можливості, то нормативний — па потреби, прагнення, ціннісні орієнтації суб'єкта.

Аналітичні прогнози, які отримують за допомогою методів логічного прогнозування, характеризуються високою достовірністю і дають уявлення про системну картину майбутнього у її необхідних і суттєвих зв'язках. Прогнозуватися може розвиток не тільки якоїсь галузі народного господарства, виду діяльності або науки, а й усього світу. У зв'язку з цим становлять інтерес методологічні основи застережного прогнозу проектної групи Массачусетського технологічного інституту на чолі з доктором Д. Медоузом.

Сьогодні, на думку Д. Медоуза, тривогу і страх викликають такі головні тенденції світового розвитку, як підвищені темпи індустріалізації, швидке збільшення населення, непоправне виснаження ресурсів, зростання кількості регіонів, де люди мають недостатнє харчування, погіршення стану довкілля.

Є думка, що зростання виробництва випереджає збільшення населення. Висновок цей ґрунтується на гіпотезі, згідно з якою зростаюча промислова продукція рівномірно розподіляється серед усього населення Землі. Насправді, більша частина світового зростання промислової продукції припадає па розвинуті країни, у яких темпи зростання населення завжди низькі. Розрахунки свідчать, що у процесі економічного зростання збільшується розрив між багатими і бідними країнами (третина населення світу страждає від недоїдання). І хоч загальний обсяг сільськогосподарського виробництва у світі зростає, виробництво продуктів харчування на одну особу в країнах, що розвиваються, ледве зберігається на сучасному, достатньо низькому рівні. Можливість підвищення їх виробництва залежить від наявності невідновлюваних ресурсів. За сучасних темнів використання природних ресурсів і подальшого підвищення їх абсолютна більшість невідновлюваних ресурсів стане вкрай дорогою через сто років.

Основний висновок групи Д. Медоуза такий: за збереження сучасних темпів економічного і демографічного розвитку у XXI ст. настануть виснаження природних ресурсів, масова загибель людей від голоду, забруднення довкілля і т. ін. Для запобігання цьому необхідно вжити заходи щодо обмеження зростання населення і подальшого розвитку індустріалізації у світовому масштабі. До цих висновків можна по-різному ставитися, але, безперечно, над ними слід замислитися.

Отже, аналіз наукової творчості та передбачення свідчить про їх глибоко індивідуальну і соціальну природу; велике значення у їх реалізації мають професіоналізм і талант дослідників, їх моральні якості, інтуїція, випадковості. Водночас творчість і передбачення не є таємничими явищами. Наближається розгадка механізму інтуїції та випадкових факторів. Процес наукового пізнання на рівні індивідів інтуїтивний і дискурсивний, у ньому зливаються необхідність з випадковістю, випадковість виявляється домінуючою для "запуску механізму" інтуїції, ймовірний результат доповнюється наступною дискурсивністю. На рівні суспільства і культури в цілому в цьому процесі домінує необхідність, яка підпорядковує випадковість. Діяльна і соціальна природа пізнання забезпечують його раціональний характер і закономірний розвиток відповідно до логіки змін об'єктивного світу.

Наукову творчість у певних межах можна спрямовувати. Цс стосується як умов виявлення індивідуальних здібностей дослідника, так і умов соціокультурного характеру, соціально-економічних, політичних і загальнокультурних передумов, які також піддаються певному регулюванню. Не зменшуючи ролі інтуїції та випадковості в науковій творчості, вчені орієнтуються перш за все на раціональні способи дослідження, які діють відносно автономно від тієї самої інтуїції, здатні давати значні наукові результати завдяки своїй автономії та водночас підводять процес пізнання до інтуїтивних стрибків.