Філософія - Осічнюк Ю.В. - Рекомендована література

. Питання про граничні основи буття людини і світу є прагненням людини осмислити сутність світу і свою власну сутність, визначити своє місце у світі, відношення до нього, з'ясувати загальну основу, загальне начало всього сущого. Як зазначалося у вступній темі, в історії філософської думки склалися дві основні точки зору на вирішення цього питання: матеріалістична й ідеалістична. Це питання становить важливу світоглядну проблему, вирішення якої має методологічне значення для визначення людиною свого відношення до світу і до себе.

Однак вирішення питання про граничні основи буття світу і людини не є самоціллю, а тільки вихідною посилкою для осмислення людиною того, чим є світ її безпосереднього, емпіричного існування, для здійснення своєї життєдіяльності, усвідомлення цілей і сенсу свого буття. Як зазначалося раніше, в ідеалістичній філософії за таку вихідну посилку, загальну основу, загальне начало визнається дух, ідея, свідомість. Увесь предметний світ і сама людина є результатом, продуктом цього загального начала. У матеріалістичній філософії за загальну основу, загальне начало визнається матерія. Все наявне — це різні форми матерії, прояв різноманіття її властивостей, форм руху. Визнання матерії як загальної основи світу і людини дозволило вирішити питання про матеріальну єдність світу, про співвідношення матеріального й ідеального, про природу і сутність тих безпосередніх умов, за яких протікає людська життєдіяльність.

Матерія у своєму розвитку досягає вищої форми - соціальної, яка характеризується появою якісно нової, порівняно з тваринним світом, відкритої, що саморозвивається та саморегулюється, системи — суспільства, становленням людини. Виявляється, що людина живе не просто у світі матеріальному, не просто у світі природи, а у світі соціальному. І саме цей світ є безпосереднім світом буття людини.

Що ж таке суспільство? Розкриття специфіки суспільства нерозривно пов'язане з розкриттям сутності людини і сутності світу, що перебувають у тісному взаємозв'язку. Виведення цих абстракцій стало необхідною умовою осмислення реальної дійсності з погляду її основи і закономірностей розвитку. Іншими словами, щоб зрозуміти реальні умови життя людей, потрібно було розкрити сутність самої життєдіяльності взагалі, життєдіяльності людини зокрема.

Однак сутність людини - це абстракція, виведена шляхом аналізу реальної дійсності, безпосереднього життя людей. Вона не існує сама по собі як самостійний феномен. Вона закладена у всьому різноманітті реального життя. І шлях до неї лежить через дослідження емпіричної дійсності. Але, у той же час, її розкриття стає передумовою, необхідною умовою осмислення дійсності з погляду її змісту, закономірностей розвитку.

Сходження від розкриття сутності людини до розкриття дійсності має свою внутрішню логіку як процес послідовного сходження від абстрактного до конкретного. У найзагальнішій формі сутність людини виявляється в дійсності як сукупність (ансамбль) усіх суспільних відносин. Різні рівні (порядки) сутності людини, кожен сам по собі і всі разом, у своїй дійсності виступають визначеною системою зв'язків і відносин. З цього погляду людська дійсність, як сукупність (ансамбль) усіх суспільних відносин, містить у собі безпосередній процес життєдіяльності людини, що охоплює її життєві потреби і різноманіття способів їх задоволення; процес виробництва у всій його складності; систему економічних, шлюбно-сімейних і всіх інших сфер суспільних відносин; суспільну свідомість, що виявляється в духовному житті суспільства; сферу свободи і творчості, у якій людина виявляє себе як суб'єкт соціальної діяльності, діяльність суспільства по вирішенню глобальних проблем, від яких залежить сама можливість життя взагалі. Усі ці прояви людської сутності взаємозалежні між собою. Тому людська дійсність постає саме як ансамбль усіх суспільних відносин, як певна цілісність, що включає в себе все багатство зв'язків і відносин.

Але ця система зв'язків, цей ансамбль усіх суспільних відносин — це теж абстракція, хоча і конкретніша, ніж абстракція сутності людини. І якщо це система зв'язків і відносин, то постає питання, а хто ж є носієм цих відносин? Тому наступним етапом сходження від абстрактного до конкретного є перехід до виявлення суб'єктів цих відносин. Основними суб'єктами, носіями суспільних відносин є суспільство й особа. Вони є суб'єктним буттям людської сутності.

Звичайно, суспільство внутрішньо структуроване, складним феноменом є й особа. Але в даному випадку увага звертається на те, що саме суспільство й особа найповніше втілюють у собі всі особливості сутності людини.

Суспільство варто розглядати в двох основних аспектах. Поперте, воно виступає як система зв'язків і відносин, у якій і за допомогою якої люди, взаємодіючи між собою і природою, здійснюють свою життєдіяльність. Отже, категорія "суспільство" служить для позначення не сукупності індивідів, що живуть разом, а тих зв'язків і відносин, у яких вони перебувають один з одним. Тут суспільство виступає як сама людина в її суспільних відносинах, як безпосередній світ буття людини, як дійсність людських сутнісних сил. Тільки в суспільстві індивід стає людиною, носієм людської сутності. Це означає, що суспільство — це той безпосередній світ, цілісний світопорядок, де людина є носієм усієї системи зв'язків і відносин, у які вона вступає з іншими людьми. Можна також сказати, що суспільство — це та система зв'язків і відносин, у якій людина виявляє і реалізує свою сутність. По-друге, суспільство — це особлива форма інтеграції життєдіяльності індивідів у цілісність. Виступаючи як інтегрована форма взаємин між індивідами, суспільство набуває стосовно них відносної самостійності. Воно стає фактором, що виконує регулятивну функцію щодо взаємин між індивідами, а також у відносинах людини з природою. Як інтегративне ціле, суспільство і виступає як суб'єктне буття людської сутності. Якщо суспільство є одним з аспектів конкретного прояву сутності людини, то в ньому повинні знайти своє відображення всі її рівні (порядки). І це дійсно так.

Суспільство виступає: як суб'єкт і носій життєвих потреб людей і способів їх задоволення (сутність першого порядку); суб'єкт і носій суспільного виробництва, способів його здійснення (сутність другого порядку); суб'єкт і носій економічних і всіх інших форм суспільних відносин (сутність третього порядку); суб'єкт і носій суспільної свідомості (сутність четвертого порядку); суб'єкт і НОСІЙ свободи і творчої діяльності (сутність п'ятого порядку). Крім того, суспільство як інтегрована цілісність виступає як суб'єкт і носій загальних потреб, реалізація яких зумовлює життєдіяльність індивідів і суспільства загалом. Якщо не буде забезпечене задоволення потреб суспільства як цілісної системи, то неможливою стане і життєдіяльність індивідів, саме їх існування. Отже, суспільство виступає як суб'єкт соціальної діяльності, що становить відносно самостійну цілісність. На кожному конкретному етапі історії суспільство приймає конкретні, історично зумовлені форми, наповнюється конкретним змістом, характеризується властивою йому соціальною структурою, соціально-політичною організацією, особливостями духовного життя, особливостями взаємин із природою. Поняття "суспільство" вживається досить часто у вужчому значенні для позначення окремих регіонів, країн і навіть груп людей (спілка садівників, рибалок, мисливців...).

Саме виникнення суспільства було зумовлене необхідністю забезпечення умов задоволення життєвих потреб індивідів, необхідністю забезпечення їх існування, функціонування, розвитку. А це означає, що людський індивід є соціальною істотою і його життєдіяльність здійснюється у взаємозв'язках з іншими людьми, вона зумовлюється тими відносинами, у котрі вступають люди для спільної діяльності. Тому життєдіяльність індивіда є специфічним проявом суспільного життя. Індивід не може функціонувати ізольовано від суспільства. І якщо навіть він займається якоюсь діяльністю один, він користується засобами, створеними суспільством, він мислить за допомогою мови, створеної суспільством, реалізує свою діяльність у спілкуванні з іншими людьми.

Варто підкреслити, що індивід, як суспільна істота, характеризується певною цілісністю. У ньому знаходить своє втілення вся система суспільних відносин. Тому він виступає носієм суспільного життя загалом; в індивідуальному бутті людини знаходить свій прояв те загальне, що поєднує всіх індивідів у рід "людей". Це прояв загального в індивідуальному характеризує індивіда як особу. Тому можна сказати, що особа — це індивідуальна, специфічна форма прояву, існування, функціонування всієї системи суспільних відносин, індивідуальна форма прояву людської сутності. І якщо суспільство виступає як "людина в її суспільних відносинах", то особа — це людина конкретної історичної епохи, конкретних суспільних відносин, спосіб їх індивідуального буття. Особа — це соціальна якість індивіда. У ній знаходять свій прояв всі основні характеристики сутності людини, але виявляються вони в специфічній, індивідуальній формі. Тому особа, як і суспільство, виступає як суб'єктне буття людської сутності, як людська дійсність. Отже, особа, як і суспільство, — це суб'єкт і носій життєвих потреб і конкретних способів їх задоволення; суб'єкт і носій суспільного виробництва; суб'єкт і носій усієї системи суспільних відносин, суб'єкт і носій суспільної свідомості, суб'єкт і носій свободи і творчості, суб'єкт соціальної діяльності. Суспільство й особа — це дві взаємозалежні і взаємообумовлюючі одна одну сторони людської дійсності. Немає суспільства без особи, немає особи без суспільства.

Особу варто розглядати не тільки як специфічний цілісний прояв і функціонування всіх суспільних відносин, але і таку цілісність, що стосовно суспільства виступає як відносно самостійна, саморегулюєма система, що володіє вибірковим відношенням до дійсності і виборковою активністю.

Взаємини суспільства й особи характеризуються специфікою їх прояву на різних етапах історії. У первісному суспільстві ці відносини виявлялися як відносини незрілого суспільства, первісної общини і незрілої особи, що не відрізняла себе від общини. З ускладненням соціальної структури суспільства, протистояння особи і суспільства, а також соціальних груп усередині суспільства знайшло свій вираз в соціальних суперечностях, що часто приймали форми соціальних конфліктів. Розвиток інтеграційних процесів, зумовлених суспільним поділом праці і відмінністю інтересів соціальних суб'єктів (особа, група, клас.,.), зумовив необхідність виникнення особливих органів, покликаних виконувати регулятивну функцію в життєдіяльності суспільства. Головну роль почала відігравати держава, що володіє засобами і силою для виконання цієї своєї функції.

Взаємозв'язки і взаємодії суспільства й особи зумовлені великою кількістю факторів і виникають у найрізноманітніших формах. Однак у цьому складному процесі є деякі загальні особливості. Суспільство може створювати для особи як сприятливі, так і несприятливі умови для її розвитку. Так само й особа стосовно суспільства своєю діяльністю може сприяти чи перешкоджати суспільному прогресу. Роль особи в історії значною мірою залежить від того, у якій мірі інтереси особи збігаються з інтересами суспільними. Крім того, роль особи в історії залежить від сутності самої особи як суб'єкта соціальної діяльності, від її характеру, моральних рис, світоглядних основ, специфіки життєвої позиції, вольових якостей, змісту і спрямованості її потреб і інтересів, характеру і спрямованості її соціальної активності.

Уся попередня історія характеризувалася тим, що прогрес здійснювався за рахунок більшості людських індивідів, груп, класів. Можливості розвитку всіх сутнісних сил людини, її здібностей були обмежені тими соціальними умовами, які формувалися в ході історії. Проте сам процес виходу людини з тваринного світу містив у собі передумову створення умов для забезпечення задоволення її потреб, розвитку її здібностей, творчих можливостей. Тому в міру становлення і розвитку суспільства неухильно підсилювалася спрямованість до встановлення соціальної справедливості, рівності, свободи, які відкривають шлях до створення умов для всебічного розвитку особи. Ця спрямованість особливо набуває ваги в сучасних умовах, коли для здійснення суспільного прогресу необхідний високий рівень інтелектуального розвитку кожної людини, її творчих здібностей.

У розкритті діалектики сутності людини і людської дійсності важливу роль відіграє понятійний апарат. Тому доцільно зупинитися на змісті таких понять, як "людина", "суспільство", "особа", "індивід", "індивідуальність" ("особистість"). Це важливо і з тієї сторони, що відносно трактування їх значення немає єдиної точки зору серед дослідників. Тут пропонується таке їх тлумачення.

Людина - це соціальна якість всіх індивідів, що характеризує загальну основу їх буття. Цією загальною основою є опосередкування життєдіяльності людей системою соціальних умов життя. У цьому понятті головна увага акцентується на тому спільному, що складає основу і спосіб життєдіяльності всіх індивідів, основу, що поєднує людей у єдине ціле - суспільство, і що відрізняє людину від усього, що людиною не є.

Суспільство — це та система зв'язків і відносин, у якій і за допомогою якої люди здійснюють свою життєдіяльність, це людина в її суспільних відносинах.

Особа — це соціальна якість індивіда, вона є індивідуальною формою прояву, існування, функціонування всієї системи суспільних відносин, форма прояву, суб'єктне буття людської сутності. Особа характеризує індивіда як суб'єкта соціальної діяльності і служить відмінною ознакою його від інших людей, це міра людського в індивіді.

Індивід — це одиничне буття людини як соціальної істоти, що реально існує, з її особливостями як носія характеристик роду "людина". Це не просто одиниця, а одиниця, що включає в себе сутнісні ознаки роду, це одиничне від безлічі й у самій безлічі. Поняття "індивід" містить у собі також властиві йому фізичні, біологічні характеристики.

Індивідуальність (особистість) — це система успадкованих і набутих ознак, соціальних властивостей, властивих конкретній людині, які у своїй сукупності і взаємозв'язку характеризують її самобутність, неповторність, винятковість. Це безпосередній спосіб прояву людської сутності в її індивідуальному бутті. Індивідуальність (особистість) виражає специфіку, самобутність індивіда як за різними ознаками, особливостями, так і в його цілісності, що відрізняють його від інших індивідів.

Варто підкреслити, що живі люди, індивіди існують реально, а поняття "людина", "суспільство", "особа", "індивідуальність" ("особистість") — це тільки їх різні характеристики і самі собою поза індивідами не існують.

Контрольні питання

1. У чому полягає соціально-діяльна сутність людини?

2. Природно-історичні передумови виникнення людини.

3. Як співвідносяться в людині природне і соціальне?

4. Які особливості людського начала?

5. Що таке потреба, її основні ознаки?

6. Що таке інтерес?

7. Чим розрізняється спосіб життєдіяльності тварини і людини?

8. Чи згодні Ви з твердженням, що формою соціального буття людини є праця?

9. Чи є матерія і свідомість абсолютними протилежностями за рамками основного питання філософії?

10.Чи є матеріалістичним вислів: спочатку виникла матерія, потім свідомість?

11. Що таке буття? Що таке матерія? Який їх взаємозв'язок?

12. Розкрийте зміст понять: "світ", "дійсність", "реальність".

13. Що таке онтологія?

14. Розкрийте співвідношення змісту понять: "сутність", "існування", "дійсність", "буття".

15. Розкрийте структуру сутності людини.

16.Як історично змінюються уявлення про природу і сутність світу.

17. Назвіть основні форми руху матерії, розкрийте їх взаємозв'язок.

18. Що таке "суспільство"?

19. Розкрийте взаємозв'язок понять: "людина", "особа", "індивід", "індивідуальність" ("особистість").

20.Розкрийте діалектичний взаємозв'язок суспільства й особи як

суб'єкті вносіїв людської сутності.

21.Які Ви знаєте основні форми людської дійсності?

Рекомендована література

1. Андреев И. Л. Происхождение человека и общества. - М., 1988.

2. Батенин С. С. Человек в его истории. - М., 1976, ч. І, II.

3. Воецкая Т. В. Социальная философия. - Одесса, 1997.

4. Вундт В. Введение в философию. - М., 1998.

5. Гиренок Ф. И. Ускользающее бытие. - М., 1994.

6.Доброхотов А. Л. Категории бытия в классической западноевропейской философии. — М., 1986.

7. Игнатов В. А., Сластенко Е. Ф., Челюканов И. П. Личность: сущность, становление, развитие. — К., 1992.

8. Лазарев Ф. В., Трифонова М. К. Философия. Симферополь, 1999.

9. Ленин В. И. Материализм и эмпириокритицизм. Поли. собр. соч. Т. 18.

10. Маковецкий 1) А. Философское понимание мира: бытие, материя как исходные категории. — Харьков, 1994.

11. Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология. - Соч. Т. 3.

12. Маркс К. Тезисы о Фейербахе / Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 3.

13. Мир философии. Книга для чтения. В 2-х ч. Исходные философские проблемы, понятия и принципы. - М., 1991. Ч. 1

14. Момджян К. X. Введение в социальную философию. -М., 1997.

15. Момджян К.Х. Социум. Общество. История. - М., 1994.

16. Нестеренко В. Г. Вступ до філософії. Онтологія людини. - К., 1995.

17.Осипов А. И. Пространство и время как категории мировоззрения и регуляторы практической деятельности. - Минск. 1989.

18.Основы онтологии: Учебное пособие / Под ред. Ф. Ф- Вяккерева. - СПб., 1997.

19.Романенко В. В. Людина і природа. - Чернивці, 1996.

20.Семенов Ю. И. Как возникло человечество. — М., 1966.

21.Сивков О. Я. Мышление: современное представление. — М. 1997.

22.Трубников Н. Н. Время человеческого бытия. - М., 1987.

23. П. Тейяр де Шарден. Феномен человека. — М., 1993.

24. Філософські проблеми буття і сучасності. 36. наук. ст. — Суми 1996.

25.Философия: Учебное пособие / Под ред. Е. В. Осичнюка. — К. 1997.

26.Філософія: Підручник / За ред. Г. А. Заїченка та ін. - К., 1995. 27. Філософія: Навчальний посібник / За ред. I. Ф. Надольного. — К., 1988.

28.Философия: Учебник / Под ред. В. Д. Губина и др. - М., 1998.

29. Философский энциклопедический словарь. - М., 1989.

30. Энгельс Ф. Роль труда в процессе превращения обезьяны в человека. Диалектика природы / Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 20.