Філософія - Осічнюк Ю.В. - Людство

Поняття "людство" часто вживається як синонім поняття "суспільство". Вони дійсно тісно пов'язані між собою. Однак кожне з них характеризується своїм логічним змістом. Поняття "суспільство* вживається насамперед для позначення тієї системи зв'язків і відносин, у якій і за допомогою якої здійснюється життєдіяльність людей. Тому суспільство не можна звести до сукупності індивідів. Воно характеризує ті взаємозв'язки, що поєднують індивідів у цілісну систему. Суспільство є інтегрованим виразом життєдіяльності всіх індивідів у всьому багатстві їх взаємозв'язків. Поняття ж "людство" є суб'єктним буттям суспільства, тобто воно характеризує суспільство як суб'єкта діяльності. У цьому понятті звертається увага головним чином не на структуру зв'язків і відносин, у яких здійснюється життєдіяльність людей, а на функціонування суспільства як певної цілісної системи, зі своїми потребами і способами їх задоволення.

Субстанціональною основою людства, як і суспільно-економічної формації, цивілізації, культури є сутність людини. Стосовно сутності людини людство виступає як її всезагальне суб'єктне буття. Це найзагальніший аспект людської дійсності. Разом з тим, зміст поняття "людство" містить в собі весь історичний процес становлення і розвитку людини. Тому, залежно від конкретного історичного етапу суспільного розвитку, поняття "людство" наповнялося конкретним змістом. Розкриття змісту цього поняття пов'язано з результатами вирішення питання про процес переходу від тварини до людини.

Не розглядаючи це питання у всьому його обсязі, слід зазначити, що відносно його вирішення склалися дві основні точки зору щодо виникнення людини. Відповідно до першої точки зору людина виникла в одному певному регіоні, а потім уже розселилася по всій земній кулі. Друга точка зору вважає, що виникнення людини відбулося приблизно одночасно в різних регіонах. Останні досягнення науки дозволяють надати перевагу другій точці зору. Але навіть якщо погодитися з першою точкою зору, то все-таки доведеться визнати, що в міру розселення людей між ними втратилися безпосередні взаємозв'язки. Тому розвиток кожної з людських спільнот набував самостійності. Спільним для всіх людських спільнот в їх становленні, тим, що становило основу їх життєдіяльності й визначало якісну відмінність людини від тварини, був перехід від тваринного способу життєдіяльності до опосередкування задоволення життєвих потреб виготовленням знарядь праці, новими, суспільними відносинами, усвідомленням свого відношення до дійсності, формуванням, нехай примітивної, свободи. Коротше кажучи, у всіх випадках відбувався процес становлення і розвитку людської сутності. У цих умовах індивіди поєднувалися спільністю нового типу життєдіяльності в соціум, общину, яка набувала значення не тільки об'єднання індивідів, але і значення цілісного суб'єкта соціальної діяльності. Спільність нового способу життєдіяльності індивідів дозволяє зробити висновок, що на Землі виникла якісно нова система живого — людина. У цьому зв'язку поняття "людство" вживається для позначення існування на Землі безлічі спільнот, життєдіяльність яких має єдину основу. Отже, тут людство постає як сумативне ціле, у рамках якого, навіть за відсутності взаємозв'язків між різними регіонами, виявляється спільність життєдіяльності всіх окремих соціумів. При цьому головна увага акцентується на тому, що кожна з цих спільнот виступає як узагальнений суб'єкт соціальної діяльності. У рамках кожної спільноти починають формуватися потреби, у яких в інтегрованому вигляді начебто знімаються життєві потреби індивідів. Від задоволення цих загальних потреб залежить можливість забезпечення життєдіяльності індивідів.

Людина, виникнувши за певних умов, змушена була, з одного боку, пристосовуватися до них, а з іншого боку — змінювати ці умови відповідно до своїх потреб. Активна діяльність людини все більше посилювалася, ставала різноманітною. Значно посилилися диференціаційні та інтеграційні процеси. На їх основі стали зміцнюватися взаємозв'язки між різними спільнотами, в основі яких лежить процес виробництва. Процес становлення людини набував усе глобальнішого характеру. Встановлювалися взаємозв'язки не тільки між обмеженими спільнотами, але і між регіонами, між материками. Особливу роль у цьому процесі зіграв розвиток суспільного характеру виробництва. Відомо, що сутність суспільного характеру виробництва полягає в переплетенні, посиленні взаємозв'язків між усіма галузями і сферами виробництва в перетворенні його в єдиний виробничий процес. Виникнувши як взаємозв'язок між сферами і галузями виробництва в рамках певних регіонів, він, у міру розвитку засобів комунікативних зв'язків, почав перетворюватися на світовий процес. Розвиток суспільного характеру виробництва зумовив розвиток інтегративних зв'язків у сфері суспільних відносин, духовного життя суспільства, у сфері творчого, перетворювального ставлення людини до дійсності. У цьому зв'язку намітилася тенденція перетворення всього суспільства в єдину цілісну систему. Особливо важливу роль у цьому процесі стала відігравати поява потреб, для задоволення яких виникла необхідність в об'єднанні зусиль усіх людей, потреб суспільства як цілісної системи. Ці потреби були породжені в результаті активної виробничої діяльності людини, у результаті швидких витрат природних багатств, у результаті руйнування людиною навколишнього середовища. Ці загальні потреби перетворилися на глобальні проблеми.

Необхідність вирішення глобальних проблем зумовила посилення інтеграційних зв'язків у світовому масштабі. Ці інтеграційні зв'язки охоплюють усі сфери життя. Але особливого значення в цьому плані набуває розвиток науки, що покликана вирішувати не тільки актуальні проблеми життя, але і глобальні проблеми. Правда, в останні десятиліття намітилося різне ставлення до використання досягнень науки в життєдіяльності суспільства. Це особливо пов'язано з тим, що деякі новітні відкриття використовуються з метою не забезпечення задоволення потреб людей, а для створення засобів масового їх знищення. Крім того, розвиток науки, втілений у науково-технічний прогрес, знаходить свій вираз у зростанні безробіття, невтримному прискоренні витрат природних багатств. Тому багато дослідників розглядають науково-технічний прогрес як головний засіб вирішення суперечностей суспільного розвитку, інші — у науково-технічному прогресі бачать загрозу існуванню людства. Таке суперечливе ставлення до науково-технічного прогресу знайшло свій яскравий вираз в роботах Римського клубу, у доповідях якого приділяється першорядна увага вирішенню питань сьогодення і майбутнього людства. Так, у сімдесяті роки у доповідях Римського клубу основна ставка у вирішенні глобальних проблем робилася на науково-технічні засоби. У наступні ж роки науково-технічні пропозиції усе більше стали доповнюватися соціально-етичними, зверненими як до суспільства загалом, так і до окремого індивіда. На перший план стали висуватися завдання зміни самої людини, її свідомості, проблеми моралі, освіти, що стали розглядатися як передумови та умови суспільного розвитку, включаючи науково-технічні і соціальні аспекти.

До глобальних проблем зараз привернута увага не тільки соціологів, філософів, проповідників, державних діячів, але і більшості людей, що побачили небезпеку безконтрольного використання досягнень науки і техніки в інтересах обмежених груп людей. В усьому світі росте усвідомлення необхідності пошуку підходів до вирішення глобальних проблем. Це пов'язано з тим, що загострення цих проблем стосується інтересів усього людства і вимагає для свого вирішення спільних зусиль міжнародного співтовариства. Усім стає очевидно, що в сучасних умовах вирішувати загальнолюдські, глобальні проблеми силами однієї держави чи групи держав не можна. Для цього необхідно співробітництво в загальносвітовому масштабі, співробітництво, у якому будуть використані всі новітні науково-технічні досягнення, політичні, економічні, моральні можливості людства.

Загострення глобальних проблем впливає на перспективи суспільного розвитку, на майбутнє людства. Цей вплив знайшов свій вираз у тому, що вже зараз над людиною нависла смертельна загроза самознищення. Природно, що в цих умовах усе більше зростає усвідомлення необхідності запобігання цій загрозі. Усвідомлюючи, що людина сама, своїм розумом створила цю загрозливу ситуацію, вона змушена шукати шляху для виходу з екологічної кризи, яка склалася.

Але глобальні проблеми стосуються не тільки відношення людини до навколишнього світу. Вони охоплюють і внутрішнє життя сучасного суспільства. Справа в тому, що в сучасному світі відбуваються зміни, що чинять вплив на життєдіяльність кожної окремої людини, на усвідомлення нею свого місця у світі, на розуміння цілей і сенсу життя. Прискорення науково-технічного прогресу, перетворення всезагальної наукової праці на головну продуктивну силу, переплетення різних галузей і сфер виробництва в єдиний загальний виробничий процес висувають нові вимоги перед індивідом, який повинен опановувати досягнення науки і техніки, щоб мати змогу брати участь у життєдіяльності суспільства. Слід також зазначити, що в міру того, як відбувається процес становлення сукупного суб'єкта трудової діяльності, виникає потреба у виробленні загальнолюдських норм і принципів співжиття, норм і принципів поведінки людини.

Характерною рисою сучасного етапу розвитку суспільства є посилення уваги до проблем людини, розвитку її здібностей. У різних світоглядних, ідеологічних і політичних концепціях значне місце займають проблеми гуманізму. І хоча гуманізму даються різні, а іноді і протилежні трактування, незаперечним є те, що вирішення загальнолюдських проблем стає життєво важливою потребою.

Сама логіка історичного розвитку суспільства показує, що воно вступило в смугу таких інтеграційних перетворень, під впливом яких відбувається процес становлення світового співтовариства. Саме це співтовариство змушене вирішувати всі проблеми, пов'язані із сьогоденням і майбутнім людини, з розвитком суспільства й особи, із взаємозв'язками між суспільством і природою. Тим самим суспільство постає як загальний суб'єкт соціальної діяльності, як людство. У цьому плані людство набуває як би відносної самостійності і виступає як деякий імператив, якому повинні підкорятися люди у вирішенні своїх нагальних проблем. Життєдіяльність людства перетворюється на специфічну ноосферу, у якій людський розум, як деякий абсолют, визначає загальні основи цілепокладальної діяльності людей.

Таким чином, людство є одною з найзагальніших форм прояву людської сутності, одною з форм людської дійсності.

На завершення можна сказати, що суспільно-економічна формація, цивілізація, культура, людство є не що інше, як різні форми прояву і буття людської сутності, форми людської дійсності. Загальною їх субстанціональною основою є сутність людини. І кожна з цих форм розкриває певну сторону людської сутності. Вони усі між собою нерозривно пов'язані як різні сторони одного цілого. Тому варто не протиставляти їх одна одній і не ототожнювати одну з одною, а необхідно виявити якісну визначеність кожної з них, тому що вони тільки разом дають уявлення про людську дійсність у її цілісності. При аналізі їх взаємозв'язку варто пам'ятати, що суспільно-економічна формація відповідає на запитання про те, як влаштоване суспільство, яка його структура, який механізм взаємозв'язку між її структурними елементами; цивілізація розкриває нам організаційно-регулятивний аспект людської дійсності і дозволяє зрозуміти проблеми, пов'язані із взаєминами між соціальними суб'єктами, між суспільством і особою; культура вступає як соціально-діяльний аспект людської дійсності і розкриває людську життєдіяльність як процес становлення, функціонування, розвитку людської сутності, процес створення і відтворення людини; і, нарешті, людство постає як загальний суб'єкт, як інтегрований вираз усіх сторін життєдіяльності суспільства, як цілісний прояв і буття людської сутності.

Таким чином, людина, як вихідна посилка філософського осмислення дійсності, повинна розглядатися в діалектиці сутності і дійсності. І логіка аналізу повинна здійснюватися як сходження від абстрактного до конкретного, від розкриття сутності людини в її найзагальнішому абстрактному визначенні до людської дійсності у всім багатстві її конкретних форм. Ця дійсність і є світом буття людини.