Філософія - Осічнюк Ю.В. - Закон єдності і взаємодії протилежностей

Цей закон займає особливе місце в складі матеріалістичної діалектики. Не випадково його часто називають ядром діалектики. Це пояснюється тим, що розкрити сутність загальних зв'язків і розвитку неможливо без виявлення джерела руху, розвитку. Причому йдеться не тільки про окремі явища, процеси, але і світ взагалі. Люди, освоюючи навколишній світ, безліч разів задавалися питанням про те, де варто шукати причини, джерело змін, руху, розвитку. Релігія вирішує ці питання, виходячи з визнання акту божественного створення світу і пояснення усього, що відбувається у світі, волею Бога. Ідеалізм (і об'єктивний, і суб'єктивний) шукають відповіді на ці питання в ідеальному, духовному початку всього сущого.

Матеріалістична діалектика вирішує проблему загальної структури світу, загальних зв'язків і розвитку, виходячи з визнання матеріальної єдності світу. Якщо світ, як говорив Геракліт, не створений ніким з богів і ніким з людей, то і джерело руху, розвитку повинно знаходитися в ньому самому, як джерело саморуху, саморозвитку. Відповідь на це питання і дає насамперед закон єдності і взаємодії протилежностей.

Суть цього закону полягає в тому, що вічна зміна, рух, розвиток являють собою процес взаємодії протилежних, взаємовиключаючих сторін, тенденцій, взаємодія яких, з однієї сторони, характеризує ту чи іншу систему як таку, з її якісною визначеністю, а, з другої — зумовлює зміни, розвиток, перехід в інший стан, в іншу систему з новими якісними характеристиками.

У процесі пізнавальної і практичної діяльності людина усвідомила, що у всіх явищах, процесах, системах мають місце протилежні, взаємовиключні властивості, сторони, тенденції, що у той же час взаємообумовлюють одна одну і тільки разом характеризують ту чи іншу систему як цілісність, тобто вони перебувають в єдності. Так, життя організму становить, з однієї сторони, народження, розвиток нових кліток, а, з другої - відмирання старих. Тільки взаємодія цих взаємовиключних тенденцій - народження й умирання - забезпечує існування організму як цілісності. У круглій крапельці воли на промасленому папері взаємодіють сили притягання і відштовхування, що і зумовлює її кулясту форму. У результаті взаємодії цих же сил - притягання і відштовхування — хмара пливе над землею на певній висоті.

Таким чином, протилежності - це наявність у предметах, явищах, процесах взаємовиключаючої і взаємообумовлюючої одна одну властивостей, сторін, тенденцій, взаємодія яких характеризує їх з точки зору їхньої якісної визначеності, цілісності. Протилежності мають місце у всіх сферах дійсності, у відношеннях, у предметах, явищах. Це ми спостерігаємо навіть у таких відношеннях, як плюс -мінус, велике - мале, важке—легке, довге — коротке, пряме — криве, початок - кінець тощо. Значно більш складні протилежності характеризують системи як тенденції їх розвитку: диференціація й інтеграція, творення і руйнування тощо.

Суперечність — це взаємодія протилежностей, що зумовлює існування, функціонування явищ, процесів (єдність), а також їх зміну, рух, розвиток (протидія, "боротьба"). Суперечність виступає як внутрішній імпульс, побудник змін, руху, розвитку.

Наприклад, внутрішнім імпульсом будь-якої життєдіяльності є потреба. Як зазначалося раніш, вона виступає насамперед як суперечність між необхідністю існування, функціонування організму і обмеженістю чи відсутністю внутрішніх засобів, можливостей забезпечення цієї необхідності. Живий організм — складна енергетична система, що увесь час має потребу в поповненні запасу енергії. Це досягається шляхом обміну речовин з умовами існування. Загострення цих суперечностей змушує організм вступати у певні зв'язки і відношення з навколишнім світом у пошуках необхідних засобів для забезпечення свого існування. Отже, життя - це безупинний процес розв'язання і відтворення цих суперечностей, задоволення, відтворення і народження нових потреб. Якщо потреби організму не задовольняються, він гине.

У будь-якій життєдіяльності виявляються дві протилежні тенденції, які, проте, взаємообумовлюють одна одну: мінливість і спадковість. Мінливість виражає необхідність пристосовуватися до умов, які постійно змінюються. У цьому процесі пристосування виникає система умовних рефлексів, які дозволяють організму орієнтуватися в цій складній мінливій ситуації. У той же час у процесі життєдіяльності виникають стійкі особливості, які зберігають взаємозв'язок між різними ступенями становлення і функціонування організму. Вони фіксуються в системі безумовних рефлексів, інстинктів. Тільки взаємодія мінливості і спадковості забезпечує поступальний розвиток, збереження життя. Питання про єдність і взаємодію протилежностей варто розглядати в зв'язку з конкретною дійсністю, тому що завжди йдеться про суперечності в реальних явищах, процесах, системах

Суперечності бувають найрізноманітніші: внутрішні і зовнішні, істотні і неістотні, основні і неосновні... Розподіл на внутрішні і зовнішні суперечності не варто абсолютизувати. Вони міняються місцями залежно від того, у якій системі зв'язків виявляються. Наприклад, внутрішні суперечності розвитку якоїсь держави є зовнішніми стосовно сімейних, міжособових суперечностей. Сімейні суперечності можуть виступати як зовнішні стосовно внутрішніх суперечностей духовного життя особи. У той же час внутрішні і зовнішні суперечності взаємодіють і впливають одна на одну, на їх протікання, загострення, способи вирішення.

Можна ще сказати, що зовнішні суперечності - це суперечності між різними системами, які, проте, входять в загальнішу систему. Людина і природа, маючи свої внутрішні суперечності, становлять дві сторони загальної екологічної системи. І їх зовнішні суперечності виступають в той же час як внутрішні суперечності цієї всеоб'єднуючої системи.

Виділяють також антагоністичні і неантагоністичні суперечності. Неантагоністичними варто вважати такі суперечності, розв'язання яких не призводить до руйнування їх основи і ліквідації протилежностей (мінливість і спадковість, умовні і безумовні рефлекси та ін.). Розв'язання і відтворення цих суперечностей забезпечує поступальність розвитку при збереженні його основи.

Антагоністичні суперечності — це суперечності, розв'язання яких призводить до руйнування ЇХ ЄДНОСТІ І і основи цієї єдності, до конфлікту, до знищення однієї з протилежностей чи обох. Ці суперечності особливо наочно виявляються в суспільному житті у формі революцій, воєн, повстань. Вони можуть виявлятися в рамках сім'ї.

Коли спільне життя стає неможливим і сім'я розпадається, або розв'язуються ці суперечності-трагічно, смертю однієї чи обох сторін. Це ж іноді спостерігається в міжособових відносинах, коли суперечності, загострюючись до межі, призводять до взаємної ненависті, до розриву відносин чи до трагічного конфлікту.

У становленні і розвитку суперечностей можна помітити певну послідовність. Спочатку виникає відмінність, яка потім переростає в невідповідність, а потім — у протистояння і несумісність. На рівні відмінності і невідповідності розв'язання суперечностей відбувається при збереженні протилежностей, їхня взаємодія здійснюється на одній тій же основі. На рівні протистояння, несумісності, розв'язання суперечності призводить до переходу до нової єдності протилежностей, їх взаємодії на новій основі. Так, розв'язання суперечностей у рамках рабовласницького суспільства призвело до відходу з історичної арени основних соціальних сил цього суспільства - рабів і рабовласників — з їх інтересами і взаємними відносинами. Розв'язання суперечностей цього суспільного ладу зумовило перехід до феодалізму з його новими соціальними суб'єктами - кріпаками і феодалами.

У процесі розвитку неантагоністичні суперечності можуть перетворюватися на антагоністичні і навпаки. Антагоністичні і неантагоністичні можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Антагонізм - це не самі суперечності, а одна з форм, способів прояву суперечностей.

Процес розвитку - це процес взаємозв'язку багатьох суперечностей. Тому його не можна представити як лінійний розвиток. Взаємозв'язок багатьох суперечностей зумовлює можливості альтернативних напрямів розвитку. Який з них стане реальним, залежить від безлічі внутрішніх і зовнішніх зв'язків і відносин, від безлічі обставин. Проте аналіз безлічі суперечностей, особливостей їх розвитку і розв'язання дає можливість передбачати основну спрямованість цього процесу.

Життя суспільства становить складний, суперечливий процес, у якому взаємодіють кілька ліній розвитку. Як зазначалося, вихідним імпульсом життєдіяльності є потреба. Тваринний спосіб життєдіяльності - задоволення потреб у безпосередній взаємодії з природою шляхом пристосування і збирання, що здійснюється на основі системи умовних і безумовних рефлексів, інстинктів — на якомусь етапі розвитку предка людини перестав відповідати можливостям забезпечення його існування. Необхідність задоволення потреб наткнулася на неможливості її здійснення старим способом. Виникла невідповідність між потребами і можливостями їх задоволення. Розв'язання цієї суперечності стало можливим шляхом опосередкування життєвих потреб процесом виробництва, у якому виробництво знарядь праці і добування при їх допомозі засобів до життя стало особливою потребою. Задоволена потреба завжди поступається місцем новій потребі, а нова потреба вимагає вдосконалення знарядь праці, що стимулює розвиток самої людини. І так без кінця.

Однак перехід до опосередкування задоволення життєвих потреб процесом виробництва виявився невідповідним до стадних відносин. Загострення цієї суперечності, що призвело до несумісності, зумовило виникнення системи суспільних відносин (економічних, шлюбно-сімейних та ін.), які, виникнувши як результат становлення процесу виробництва, перетворилися на соціальні форми, у яких і за допомогою яких забезпечується здійснення виробництва і життєдіяльності взагалі.

Але опосередкування задоволення життєвих потреб процесом виробництва і системою суспільних відносин виявилося невідповідним до тваринного способу орієнтації — системи умовних і безумовних рефлексів, інстинктів. Вирішення цієї суперечності знайшло свій вираз у виникненні нового типу орієнтації в умовах опосередкування задоволення життєвих потреб — суспільної свідомості, концентрованим виразом якої стало виробництво, реалізація і відтворення цілей. Життя людини в її становленні, стало процесом свідомого, цілеспрямованого впливу на природу. Цей процес виявився несумісним із простим пристосуванням і збиранням. Пізнання властивостей, зв'язків, законів природи зумовили перехід до свідомого, заснованого на свободі способу перетворення світу і самої людини. Свідомість і свобода, виникнувши як результат невідповідності життєдіяльності людини тваринному способу життєдіяльності, перетворилися на передумови поступального становлення і розвитку суспільства.

Таким чином, життя людини становить складний процес взаємозв'язку безлічі суперечностей, кожна з яких, взаємодіючи з іншими суперечностями, зумовлює перехід від нижчих до вищих форм суспільного життя.

Не випадково закон єдності і взаємодії протилежностей розглядається як найважливіший закон діалектики. Більше того, сама діалектика у своїй суті розглядається як вчення про єдність протилежностей, про їх взаємодію, як вчення про суперечності. Саме суперечності є джерелом руху, розвитку.