Філософія - Пазенок В.С. - Філософія середньовіччя

Заслугою мислителів античності є те, що вони започаткували перші світоглядні системи як філософські, тобто такі, що не лише прагнули відображати світ у логічний, категоріальний спосіб, але і з'ясувати в цьому пізнанні софійний, смислоутворювальний, морально-ціннісний сенс. Антична філософія не мала аналогів, вона виявилася першофеноменом класичного філософування, знаменувала якісний перехід від дофілософського стилю мислення до власне філософського. Поставивши питання про взаємини знання (епістема) і розуму (нус) - давні греки визначили магістральні шляхи подальшого розгортання філософських міркувань і досліджень.

У багатій і плідній філософії Давньої Греції містилися майже всі наступні філософські сюжети, характерні насамперед для європейської культури і цивілізації: пошук першооснови всього сущого (Демокріт); з'ясування законів (Логосу) буття (Геракліт), "впорядкування" здобутих наукових знань за допомогою філософських понять - категорій (Арістотель). Тоді було засновано обидва магістральні напрями розвитку філософії - матеріалізм (атомістика Левкіппа і Демокріта) та ідеалізм (ейдоси-ідеї Платона), виникло і розвивалося філософське вчення про людину як про розумну, моральну та естетично налаштовану істоту (етика Сократа), її щастя (гедонізм Епікура). Давньогрецькі філософи ініціювали розроблення методів пізнання (методологія), створили перші соціально-політичні концепції (соціологія та політологія, вчення про владу, державу, демократію, суспільний устрій). Сучасна філософська наука завдячує античним творцям діалектики (теорії взаємозв'язків та розвитку), мислителям, що з'ясовували причини і парадокси руху (Кратіл). Сучасна етична культура сприйняла моральні настанови стоїцизму (Зенон, Діоген, Панетій, Сенека). До світової філософської культури увійшли ідея стоїків (основне призначення людини, її доброчинності - жити згідно з природою і Логосом), ідеал мудреця як справжнього господаря власної долі, здатного за будь-яких зовнішніх умов зберегти особисту гідність, забезпечити моральну самодисципліну.

Філософія середньовіччя

На цьому етапі розвитку європейської філософії, що прийшов на зміну античному, проблема природи універсал і й (боротьба реалізму з його опорою на розум і номіналістів, що обґрунтовували принцип сенсуалізму) стимулювала подальше осмислення питання про співвідношення свідомості і реальності. У контексті ідеалістичної, богословської теорії праці П. Абеляра, Р. Бекона, Й. Дунса Скота з'ясовували можливість раціоналістичного філософського аналізу. Ці мислителі прокладали шлях діячам Відродження (Ренесансу), звільняли думку від догматизму, сприяли розвитку вільнодумства.

Філософія епохи Відродження

Тогочасна філософська думка стала засадою культури гуманізму, заснованої на антропоцентристській парадигмі: "Я людина, і ніщо людське мені не чуже" ("Ношо sum, humani nihil a me alie-num puto"). Це гасло перетворилося на філософський пароль гуманістичного світогляду, було методологічним підґрунтям сучасного "людського виміру" соціуму. У цей час активно діють представники науково-дослідницького природознавства (М. Коперник, Дж. Бруно, Г. Галілей, Л. да Вінчі). В епоху Відродження сформувалась плеяда філософів-людинознавців, гострих розумом і дотепних словом діячів культури, письменників, політологів - Е. Ротердамський ("Похвала Глупоті"), М.-Е. де Монтень ("Досвіди"), Н. Макіавеллі ("Державець"), Г. Гроцій ("Про право війни і миру"), Т. Мор ("Утопія"), Т. Кампанел л а ("Місто Сонця"). У своїх працях вони наголошували на значенні людської особистості, її природних і громадянських прав і свобод, пропагували ідею поширення освіти як засобу вдосконалення і просвітлення суспільства, досліджували співвідношення політики і моралі, розмірковували про шляхи побудови справедливого суспільства.