Філософія - Подольська Є.А. - Творчість і інтуіція

На підґрунті пізнавальних здатностей людини розгортається її творча діяльність, розкривається її творча сутність.

Питання про сутність творчості по-різному ставилося в різні історичні епохи. В античній філософії творчість пов'язувалася з тимчасовим, змінним буттям, а вічне, нескінченне вважалося вище від будь-якої діяльності. Платон же розвиває вчення про Ерос як своєрідну спрямованість людини до досягнення вищого ("розумного") споглядання світу. Середньовічні філософи сприймають творчість як Бога, що вільно творить світ. Творчість, таким чином, являє собою вольовий акт, що викликає буття з небуття. У період Відродження виникає культ генія, інтерес до самого акту творчості. У XVIII ст. Кант аналізує творчу діяльність у вченні про продуктивну здатність уявлення. Він вважає, що генії творять начебто у стані натхнення, несвідомо, опосередковано свободою. Шеллінг підкреслює, що в творчості людина доторкається до абсолюта.

Розгорнуту концепцію творчості розробив Бергсон: це -процеси народження, зростання, визрівання в природі, а також виникнення нових образів і переживань у сфері свідомості. У екзистенціалізмі носієм творчого першопочатку вважається особа як прорив природної необхідності і розумового цілепокладання. У XX ст. неопозитивізм, прагматизм та інструменталізм розглядають творчість як винахідництво, мета якого -вирішувати завдання, поставлене певною ситуацією (Дьюї). Для Уайтхеда, Гуссерля, Гартмана творчість - це не діяльність, а інтелектуальне споглядання.

Зрозуміло, що поняття творчості співвідноситься з поняттям "діяльність", а передумовою людської творчості є активність матерії на всіх її рівнях і така атрибутивна властивість матерії, як відображення. Лише свідомість людини набуває здатності, відображуючи предмет, створювати нове. В ідеальному концентрується і відображення, і майбутня конструкція предмета, відносин, ситуацій і дій. Лише на підґрунті ідеального можливе створення нового, того, що не в змозі створити сама природа, хоча, звичайно, це нове неможливе без опори на об'єктивні закономірності.

Ідеальне як нове - це не просто відображення; той об'єкт, який буде утворений на базі ідеального, сам буде відображенням ідеального. Для творчості характерний рух не від об'єкта до суб'єкта, а від суб'єкта до об'єкта. У цьому плані відображення і творчість - різні явища. Свідомість людини не тільки відображує об'єктивний світ, а й створює його. Саме втворчості людина виходить за межі того, що дає природа, і на основі цього створює нове, що відповідає потребам, меті. І хоча відображення і творчість різні за характером, вони тісно взаємозв'язані, і не тільки в тому розумінні, що творчість без відображення неможлива. Творчі компоненти наявні в людини і в складі чуттєвих уявлень, і в системі понятійних образів як у живому спогляданні, так і в емпіричному і теоретичному.

У свідомості людини функціонують поняття, спрямовані в майбутнє. Чуттєві відображення значною мірою зумовлюються практикою, тими новими творчими уявленнями, в яких втілюється майбутнє.

Звичайно, у пізнанні немає двох паралельних, незалежних механізмів, один з яких обслуговує відображення, а другий -творчість. Виділити такі "механізми" неможливо, оскільки творчість пронизує весь пізнавальний процес. Відображення містить у собі творчість як внутрішній момент, як свою протилежність, діалектичне заперечення. Творчість і відображення взаємно доповнюють і взаємопронизують одне одного.

Таким чином, творчість і відображення - різні, але взаємопов'язані феномени. Поширеним є розуміння творчості як діяльності людини, що перетворює природний і соціальний світ відповідно до своїх потреб і цілей людства на основі об'єктивних законів дійсності. Але при такому тлумаченні за межами творчості залишається те, що має місце в релігійних, міфологічних конструкціях, у мистецтві, на буденному рівні свідомості.

Іноді вважають, що творчість - це поява такого нового, що має позитивну суспільну значущість, сприяє прогресивному розвиткові людства. Але тоді до творчості не включаються і творчість дітей, і рішення людиною головоломки і деякі досягнення творчої думки людей, що одразу не були визнані. При такому підході ігноруються індивідуальні інтереси та індивідуальна творчість, особисте розчиняється в суспільному. Крім того, прив'язування творчості тільки до прогресу дає привід окреслити вузьке коло явищ, за межами якого виявляються звичайно творчі ідеї і вчинки, але реакційних класів і осіб, які діяли в інтересах реакційних сил, але нетворчими навряд чи можуть вважатися. Точніше буде обрати такий кут зору на творчість, який міг би охопити різноманітні її прояви - і прогресивне, і реакційне, і консервативне, і нейтральне ставлення до прогресу. Хоча, звісно, соціально значущу творчість, що служить прогресу, слід кваліфікувати як вищу форму творчої діяльності.

Без сумніву, творчість - це процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні і духовні цінності. Існують різні види творчості: виробничо-технічна, винахідницька, наукова, політична, організаторська, філософська, художня, міфологічна, релігійна, повсякденно-побутова та інша, інакше кажучи, види творчості відповідають видам практичної і духовної діяльності.

В отриманні нового знання велику роль відіграє логічне мислення, способи і заходи утворення нових понять, закони логіки. Але досвід пізнавальної діяльності свідчить, що для вирішення наукових проблем недостатньо індуктивного або дедуктивно розгорнутого мислення. Важливе місце в цьому процесі посідає інтуїція (лат. іггліеог - пильно дивлюся), яка надає пізнанню новий імпульс і напрям руху.

Кожній людині притаманні такі особисті здібності як уява та інтуїція. Поширеність, загальність інтуїції підтверджують численні спостереження над людьми в звичайних, повсякденних умовах. У нестандартних ситуаціях за умов обмеженості в інформації суб'єкт діє нібито "передчуваючи", що потрібно діяти так, а не інакше.

Приклади інтуїції - очевидне уявлення про структуру молекули бензолу, яке виникло в Кекуле, або про будову атома в Резерфорда, поява поняття про кватерніони у Гамільтона або про нейтрино в Паулі.

В історії філософії поняття інтуїції вміщувало різний зміст. Під інтуїцією розуміли форму безпосереднього інтелектуального знання або споглядання (інтелектуальна інтуїція) . Так, Платон стверджував, що споглядання ідей (про- образів речей чуттєвого світу) є видом безпосереднього знання, яке приходить як раптове понадчуттєве прояснення, до якого веде тривала підготовка розуму. Починаючи з античності, інтуїція протиставлялась не тільки чуттєвим формам пізнання, а й логічному мисленню. Декарт, наприклад, розумів під істиною "не хиткі свідоцтва чуття і облудне судження безладної уяви, а поняття ясного і уважного розуму".

Гегель у своїй системі суміщав безпосереднє і опосередковане знання. Фоєрбах трактував інтуїцію як пізнання у вигляді чуттєвого споглядання (чуттєва інтуїція). Під істиною розуміли і інстинкт, який безпосередньо, без попереднього навчання визначає форми поведінки організму (Бергсон), і прихований, несвідомий першопринцип творчості (Фрейд). Інтуїцію Бергсон пов'язував з інстинктом, пізнанням живого, мінливого, із синтезом, а логічне - з інтелектом, аналізом.

Матеріалістична діалектика вбачає позитивну якість інтуїції в характеристиці моменту безпосередності у пізнанні (не спирається на логічний доказ), що являє собою єдність чуттєвого і раціонального. Процес наукового пізнання, а також різні форми художнього опанування світу не завжди здійснюються в розгорнутому, логічно і фактично доказовому вигляді. У процесі інтуїтивного пізнання не усвідомлюються усі ті ознаки, за якими здійснюється висновок, і ті засоби, за допомогою яких він робиться.

Отже, інтуїція - це своєрідний тип мислення, коли окремі ланцюги процесу мислення проносяться у свідомості більш-менш підсвідомо, а чітко усвідомлюється тільки результат думки -істина. Інтуїції буває достатньо для того, щоб угледіти істину, але її замало, щоб запевнити в цій істині інших і самого себе.

Таким чином, інтуїція - це здатність осягнення істини шляхом прямого її вбачання без доказового обгрунтування. Інтуїції притаманні раптовість і неусвідомленість. Нерідко рішення проблем (пошук нового поняття, теми, ідеї та ін.) приходило раптово, випадково в непридатних для творчості умовах, які контрастують з умовами цілеспрямованого наукового пошуку. Інтуїтивне "убачання" здійснюється не тільки випадково і раптом, але й без чіткої усвідомленості засобів і шляхів, які приводять до результату. Інтуїція містить такі етапи:

♦ накопичування і неусвідомлений розподіл образів і абстракцій у системі пам'яті;

♦ їх неусвідомлене комбінування і переробка для вирішення певного завдання;

♦ чітке усвідомлення завдання;

♦ несподіване для даної людини знаходження рішень. Залежно від специфіки діяльності суб'єкта визначаються

особливості інтуїції історика, лікаря, біолога-експериментатора, сталевара та ін. Виділяються такі види інтуїції, як технічна, наукова, буденна, лікарська, художня тощо.

За характером новизни інтуїція буває стандартизована і евристична. Першу з них нерідко називають інтущією-редук-цією. Приклад - лікарська інтуїція С. П. Боткіна. Відомо, що поки пацієнт проходив 7 метрів від дверей до столу, Боткін ставив попередній діагноз, уявно застосовуючи певну "матрицю" - схему. Евристична ж інтуїція пов'язана з формуванням принципово нового знання. Той же С. П.Боткін як ученийклініцист, який розробляв теорію медицини, неодноразово використовував таку інтуїцію у своїй науковій діяльності. Вона допомогла йому, наприклад, висунути гіпотезу про інфекційну природу катаральної жовтяниці ("хвороби Боткіна").

До загальних умов формування і виявлення інтуїції належать такі:

♦ фундаментальна професійна підготовка суб'єкта, глибоке знання проблеми;

♦ стан проблемності, пошукова ситуація;

♦ напружені зусилля вирішити проблему;

♦ наявність "підказки", що є "пусковим механізмом" для інтуїції.

У ролі такої реалізаторної причини для Ньютона, як відомо, було яблуко, яке впало йому на голову і викликало ідею всесвітнього тяжіння; для інженера С. Броуна - висяче між гілками павутиння, яке наштовхнуло його на ідею висячого мосту; для Ф. А. Кекуле - змія, яка вхопила свій власний хвіст.

Важливість для інтуїції підказів, за якими стоять аналогії, загальні схеми, принципи, веде до певних практичних рекомендацій: суб'єктові, який знаходиться в творчому пошуку, необхідно прагнути не тільки до максимуму інформації зі своєї спеціальності і суміжних дисциплін, але й до розширення діапазону своїх інтересів, включаючи музику, живопис, художню, науково-фантастичну і детективну літературу, науково-популярні статті, суспільно-політичні журнали; чим ширший світогляд людини, тим більше буде факторів для дії інтуїції.