Філософія - Щерба С.П. - 2. Суспільство як предмет філософського аналізу

Як витікає із попереднього огляду, суспільство - це складний феномен, соціально-історичний продукт, живий соціальний організм, діяльніша суспільна організація, в якій живуть і діють люди. їм притаманні різноманітні всезростаючі потреби та інтереси, вони володіють певними здібностями й навичками, прийомами й засобами їх задоволення, наділені розумом і волею, інтелектом і свободою, уподобаннями, переконаннями та сумнівами. Як специфічна форма матеріального світу, особливий різновид діяльності, суспільство є не лише матеріальним, а й духовним утворенням, носії якого єдино відомі суб'єкти, усвідомлюють свою життєдіяльність.

Суспільство існувало не завжди. Воно виникає на певному етапі розвитку й має свою історію. Важливу роль у цьому зіграло природне середовище, яке є основою виникнення життя, підставою формування сфери живих організмів, в тому числі й людиноподібних істот, та передумовою для розгортання матеріально-виробничої діяльності. Завдяки праці, трудовій діяльності, мові, спілкуванню та іншим факторам відбувається соціалізація людиноподібної істоти, формується й утверджується нова, - відмінна від природно-біологічної, - соціальна реальність. Витіснення й обмеження "зоологічного індивідуалізму" супроводжувалося формуванням і набуттям власне людських якостей. Колективізм, згуртованість, взаємодопомога, турбота про рідних, близьких, майбутні покоління та інші соціальні фактори й спонукальні мотиви викликали до життя появу моральних норм (табу), які закріплювалися як шляхом відбору, так і передачею й успадкуванням досвіду. Цьому найбільше сприяли колективна знарядійно-трудова діяльність, навички до якої постійно удосконалювалися, набуваючи свідомих, цілеспрямованих дій - тобто людської праці. Вони, передаючись від покоління до покоління, заклали фундамент для формування культурної спадщини людства.

Активно вплинув на цей процес і спосіб діяльності, який історично розпочався з моменту виготовлення й застосування знарядь праці. Усвідомлена, цілеспрямована діяльність стала колективною працею, витісняючи дотрудову діяльність, надавала їй життєвої сили і сенсу. Праця, виготовлення знарядь праці стали "агомим чинником соціалізації людини та її формування (в першу чергу, виробничих відносин). Завдяки їм стає можливим регулювати Й контролювати процес обміну речовини з природою. Поряд з цими процесами йшов процес становлення власне людської мови, як засобу спілкування, обміну думками й розвитку мислення. "Вплітаючись" у контекст трудової діяльності, вони впливають на функціонування трудового процесу, ускладнюють його структуру і розширюють можливості соціалізації людини.

Ці та інші фактори лягли в основу формування суспільних відносин, соціальної сутності людини. Цим самим, цей процес постає як одночасне становлення людини і суспільства, у ході якого утверджувалася система історично визначених форм суспільних відносин, котрі формувалися й виникали у ході діяльності людей по перетворенню природи, свого власного єства та життя. Виникнення суспільства -двоєдиний процес, у якому соціальні сторони: людина і суспільство взаємообумовлюють і передбачають одна одну. Суспільство виникає лише за наявності соціальних "атомів" - індивідів та колективів людей. Без людини ніяке суспільство відбутися не могло б, але й власне людина ставала соціальною істотою лише у суспільстві, творячи його.

Становлення суспільства - це виникнення й набуття нової, соціальної якості, яка істотно відрізняється не лише від світу неживої, а й живої природи. Діяльність суспільства чи окремої людини є одухотвореною, просякнутою сенсом життя й наявністю конкретних цілей (мети). Тільки для них властива єдність матерії й духу, і тільки завдячуючи цьому матеріальний світ одержує можливість бути осяяним духовно. Тому, продуктами діяльності людини, суспільства є як матеріальні, так і духовні цінності. Специфічність суспільного проявляється і в раціональному наслідуванні, здатності успадковувати культурну спадщину, відбираючи і втілюючи в життя кращі зразки та трансформуючи їх, зберігати й передавати новим поколінням від однієї цивілізації (формації) до іншої. Завдяки знаковим системам (мові, писемності й таке інше) стало можливим отримувати, засвоювати, зберігати й передавати інформацію. Спілкування між епохами стає можливим завдяки соціальним факторам.

Суспільство - динамічно функціонуюча система, життєдіяльність якої не є біологічна, а соціальна. Освоєння і продукування світу (природи, суспільства) в ньому здійснюється соціальними засобами (наявний рівень культури, здатність до праці, мислення й пізнання, оперування знаковими системами, мовою, писемністю тощо). Завдяки їм суспільство створює світ "другої" (олюдненої) природи, наповненої духовністю, розумом та інтелектом. Більше того, соціальні фактори - це не лише можливість, а й реальна основа виникнення суспільства, Його творення та відтворення. Важливим показником соціальності людини, суспільства є їх діяльність, яка послідовно спрямована на досягнення певної мети задля задоволення своїх потреб та інтересів. Тут характерним є те, що мислительна діяльність передує практичній. Людина, суспільство спочатку вибудовують ідеальну конструкцію, як і що слід зробити, щоб досягти того чи іншого результату.

Суспільство - це єдиний цілісний організм, що складається із людей, які пов'язані між собою різноманітними зв'язками, різною мірою залежності та загальності. Це певний загал, спільність взаємодіючих індивідів. Це не родинно-етнічна, а соціальна спільність, феномен історичного саморозвитку світу, зокрема соціальної матерії. Суспільство - не лише інтегрована сукупність людей, а й форми їх спільної діяльності, продукти цієї діяльності і таке інше), які взаємодіють, взаємовпливають одне на одного. В цьому сенсі суспільство - це самоорганізована система взаємин, поведінки і відношень між людьми, система взаємодіючих спільнот тощо. Тому суспільство без людей, їх діяльності та продуктів життєдіяльності не існує. Водночас воно не є простою сукупністю чи сумою окремих індивідів. Як соціальна реальність воно є вищою якістю, яка проявляється через процеси суспільного розвитку. Логіка розвитку суспільства йде від простих форм до більш складних, супроводжуючись заміною примітивних і недосконалих епох, формацій і цивілізацій на досконаліші й розвиненіші.

Суспільство пов'язане з життєдіяльністю як нинішніх, минулих так майбутніх поколінь. Тому воно - це людство в його історичній динаміці та перспективі, багатоманітне й багатофункціональне утворення зв'язків і відносин між людьми. Життя й діяльність суспільства значно багатше, розмаїтніше й складніше, аніж життєдіяльність окремих індивідів, що його становлять. Суспільство створює такі об'єкти, які не під силу навіть найздібнішій, найдосконалішій людині. Мова й наука, мистецтво і заклади культури, право й політика, їхні інститути, техніка і технології, продукти виробництва за своєю суттю є соціальними. Поза суспільством їх виникнення чи функціонування неможливі. Окрема людина не в змозі їх створити чи забезпечити їм функціонування. Суспільство визначає характер дій, існування й функціонування будь-якого елементу, що входить до нього, визначаючи, в кінцевому рахунку, їх розвиток.

Суспільство ~ це динамічна соціальна система, особливий організм, переміни, трансформації якого та розвиток в цілому зачіпають підвалини соціального, тобто, основне в його життєдіяльності й функціонуванні.

Розвиток суспільства не зводиться до змін конкретних індивідів, оскільки вони у своїй самоті не є визначальними. Люди народжуються і вмирають (на зміну одним поколінням приходять інші), а суспільство тривалий час може залишатися незмінним. Або ж, навпаки, за короткий термін воно може кардинально змінитися, а люди - ні. Розвиток суспільства пов'язаний з такими змінами, які характеризуються трансформаціями способу, умов життя соціуму загалом. Щодо людини, то вона застає їх у готовому вигляді й змушена їх прийняти, оскільки сама не може їх змінити. Тому, суспільство - це загал людей у сукупній єдності з об'єктивно-існуючими умовами, способами й формами їх спільного проживання.

В своєму розвитку суспільство послідовно гфоходить різні стадії якісних перетворень, набуваючи все досконаліших форм. Воно є явищем цивілізаційного процесу, а відтак - конкретно-історичною сукупністю взаємодіючих суб'єктів та умов їх життєдіяльності. В цьому сенсі не існує абстрактного суспільства, а були, є і будуть конкретні форми соціальної організації людей. Суспільство завжди має обов'язкові риси, властивості, які відрізняють його від інших утворень.

Суспільство характеризується не лише своїми кількісними параметрами, а й своєю якістю (спільністю людей, їх інтересів, цілей, дій, традицій і звичаїв, активністю у трудовій діяльності тощо). Це відбувається об'єктивно, поза бажанням конкретних індивідів, оскільки вони незалежно від волі чи бажання включаються у суспільне життя.

У суспільстві, з одного боку, має місце взаємодія, взаємовплив та тісний взаємозв'язок, а з іншого - жорстка і чітка внутрішня розчленованість його елементів, блоків, сфер тощо. І все ж, незважаючи на органічну єдність і цілісність у суспільстві можна виокремити ряд відносно самостійних сфер. Виникнення суспільства супроводжувалось становленням і розвитком економічної, політичної, соціальної та духовної сфер. Вони є базовими для розвитку суспільства і формування соціальної реальності. Всі ці сфери є не лише жорстко структурованими, а й являють певну єдність дій, зв'язків, відносин тощо. Єдність суспільства як соціально цілого забезпечує взаємодію і взаємозв'язок між сферами, а, в свою чергу, єдність сфер суспільства значно поглиблює і зміцнює взаємо зв'язаність і цілісність соціуму. Так, наприклад, інститут виробництва економічної сфери забезпечує потреби соціальної сфери у їжі, одязі, взутті, житлі тощо, а інститут торгівлі - враховує і задовольняє запит споживачів соціальної сфери; держава як інститут політичної сфери визначає не тільки зовнішню і внутрішню політику, а й перспективу розвитку науки, освіти, культури тощо; у свою чергу, наука як інститут духовної сфери впливає і визначає рівень освіти, освіченості кадрів у економічній, політичній, соціальній та духовній сферах суспільства.

Без цієї внутрішньої суперечності і гармонії стає неможливим виникнення й розвиток ні економіки, ні політики, ні моралі. Все це - сторони, грані єдиного соціального організму, життєдіяльність якого відбувається за суспільними нормами й законами. Суспільство - це така система різноманітних відносин, які об'єднують і протиставляють людей. І все ж у ньому створюються необхідні умови для функціонування і розвитку людини. Тому саме суспільство є необхідним фактором життєдіяльності людей. Це соціальний союз індивідів, об'єднаних з метою досягнення результатів, які недоступні кожному зокрема. Суспільство - це особлива, специфічна цінність, у якій індивіди беруть активну участь (борються, страждають, воюють, виробляють тощо). Проте воно не є їх арифметичною сумою, механічним цілим, а діалектичним утворенням, об'єднанням людей, цінність якого в тому, що вони живуть і діють спільно, успішно вибудовують сьогодення й майбутнє.

Суспільство - це соціальна кооперація людей, у якій всі спільно діють і вирішують загальні справи. Вирішуючи їх, людина створює передумови для розгортання й розвитку своїх сутнісних сил (розуму, інтелекту, волі тощо). В суспільстві має місце й чіткий розподіл дій та повноважень. Цей процес є соціально організованим і керованим. Навіть тоді, коли окремий індивід вирішує свої особисті проблеми, він діє суспільно, оскільки у його діяльності проявляється суспільний досвід як минулого, так і сьогодення. Таким чином, суспільство - це соціальна організація, де всі ЇЇ складові частини взаємозв'язані й знаходиться у таких відношеннях, що лише у їх єдності стає можливим нормальне, цивілізоване існування й функціонування кожного.

Суспільство, як соціальна організація, володіє статусом буття. Воно наявне з моменту виникнення соціуму й реально існує на всіх етапах його розвитку. Суспільство - це реальність вищого порядку у порівнянні з природою чи окремою людиною. Воно підноситься над ними, набувши "надприродного" характеру, ставши чимось вищим і над людиною. У всій своїй сукупності зв'язків та відносин між суб'єктами діяльності та суб'єктами, об'єктами й продуктами цієї діяльності, воно становить ареал соціальної реальності.

Суспільство, як соціальна реальність, постійно творить, відтворює і захищає себе. Цей процес не є біологічним відтворенням собі подібного. Він характеризується запереченням того, що віджило і збереженням, успадкуванням життєдайного. Відтворення соціальної реальності не є абсолютною подобою попередньому стану суспільства, а здійснюється вибірково, набуваючи все нових, вищих якостей. Суспільство залишається собою лише в абстракції, у дійсності ж постійно еволюціонує, розвивається, набуваючи нових властивостей.

Здатність суспільства до само відтворення забезпечує йому високу ступінь самостійності, незалежності існування й функціонування. У цьому сенсі воно є самодостатньою організаційною структурою, оскільки автономно створює та відтворює життєво необхідні умови для свого існування й функціонування. Окремі його структури (виняток -релігія, церква, політична система) самодостатністю не володіють, а відтак - неспроможні самостійно й автономно існувати та функціонувати. Як видно, лише суспільство спроможне до самозабезпечення себе всім необхідним, постійно удосконалювати себе та окремі свої складові. Тому будь-яке суспільство спроможне існувати, функціонувати й розвиватися автономно протягом тривалого історичного періоду, хоча й самодостатність його не завжди є абсолютною. Вона обумовлена часовими, просторово-територіальними рамками, чисельністю населення, природничо-ресурсною і матеріально-виробничою базою, станом загальної культури тощо. Абсолютно самодостатнього, як і абсолютно незалежного суспільства у природі не існує. Особливо тепер, коли світ глобалізувається. Будь-яке суспільство прагне через економічні, соціальні, виробничі, наукові, культурні, військово-політичні зв'язки і відносини та структури і організації інтегруватися у світове співтовариство.