Філософія - Щерба С.П. - 1. Причини і фактори соціалізації

Тема 24. Проблеми соціалізації

1. Причини і фактори соціалізації

Як уже підкреслювалось, людина, за своєю природою - біосоціальна істота. Тому й завжди важливим було дослідити причини та фактори її соціалізації.

Притому варто зазначити, що матеріалістична філософія до 40-х років XIX ст. навіть не ставила це питання, а Г.Гегель шукав джерела суспільного розвитку лише у сфері неперсоніфікованого абсолютного духу. Інші філософи, зокрема французькі матеріалісти (Д Дідро, П.Гольбах, К Тельвецій, Ж Ламетрі та інші), були єдині в одному: "ідеї правлять світом".

Пізніше, виходячи з матеріалістичного розуміння історії, діалектико-матеріалістична філософія вперше обґрунтувала, що породжуються ці причини суперечностями між потребами й інтересами людиноподібних істот (людей) та способами їх задоволення. Сучасні філософія та наука не абсолютизують цієї позиції, проте й не відкидають її. Вони все більше конкретизують її, вважаючи, що потреби й інтереси (див.: у попередніх розділах) бувають матеріальні, духовні, біологічні, а відтак, їх роль і значення у суспільному житті, соціалізації людини неоднакові. Вирішальна роль і значення належать економічним (матеріальним) потребам, тобто тим, що пов'язані безпосередньо із процесом життєдіяльності, оскільки від їх задоволення залежить жити людині чи ні? В першу чергу, це потреби в їжі, житлі, одежі, взутті та інше. Без їх задоволення неможливе не тільки існування людини, а й її матеріально-виробнича та духовна діяльність. Лише після задоволення першочергових потреб стає можливим займатися всім іншим. І вирішуються вони теж у процесі діяльності та завдяки їй. Проте, на місці старих потреб завжди виникали нові, усвідомлення їх змушувало людину постійно діяти, розширювати й удосконалювати сферу своєї діяльності, а відтак - рухати розвиток суспільства.

У процесі виробничої діяльності та під впливом умов життя і побуту людина формувала не лише нові сили, уявлення й способи спілкування, а й потреби. Задля їх реалізації вона активно впливала на оточуюче середовище, а водночас і на себе як суб'єкта діяльності, удосконалюючи конституцію свого тіла, відточуючи розум та здібності. Тому є підстави стверджувати, що лише динаміка потреб та інтересів спричинила рух і розвиток суспільного життя.

Потреби формувались і спрямовувались як природнім, так і соціальним світом і були постійно пов'язані з процесами життєдіяльності людини, її запитами в економічній, соціальній та духовній сферах. Головну роль відігравала економічна, яка безпосередньо впливала на виробництво й споживання. Виробляючи і споживаючи, людина не тільки суспільно жила і діяла, а й спрямовувала свою життєдіяльність на досягнення певної мети. В свою чергу, цей процес опосередковувався інтересом, зацікавленістю суб'єкта в чомусь або комусь. Розуміння важливості, необхідності й корисності того, що потрібно, обумовлювало цілеспрямовану діяльність людини.

На відміну від потреб, інтереси вже мали суто соціальний зміст. Вони виникали й формувались тільки у людини (суспільства) і обумовлювались конкретними умовами життєдіяльності. Об'єктивні умови та суб'єктивні фактори впливали не лише на процес формування, а й реалізації інтересів. Різні інтереси породжували й різноманітні наслідки (прискорювали чи гальмували хід розвитку суспільства).

На основі інтересів виникали різні ідеї, які матеріалізувались у конкретні справи, продукти, послуги. Тому інтереси окремого індивіда були і є постійним дієвим фактором розвитку людини, стимулювали її активне ставлення до дійсності, сприяли удосконаленню її фізичних, розумових кондицій та окультуренню.

Суспільні та групові інтереси існували, здійснювалися лише за наявності індивідуальних інтересів, через задоволення потреб індивіда. Індивідуальний інтерес проявлявся та реалізувався не тільки і не стільки на особистісному рівні, скільки на рівні колективу чи суспільства.

В процесі реалізації своїх потреб та інтересів, люди стали формувати й сферу культури, духовні цінності, розширювався обсяг знань, загартовувались фізично й духовно. Як зазначав А.Леонтьєв, завдяки діяльності відбувався процес соціалізації, колишня біологічна природно-тваринна істота окультурювала й творила себе, елімінуючись від біологічного (тваринного) до соціального. Тобто відбувався тривалий процес входження у суспільство соціокультурних істот, творців культури й соціальності.

У цьому процесі значну роль відіграли соціальні норми (моральні імперативи, розуміння добра і зла, справедливого й обов'язкового, щастя і сенсу життя тощо). Дозволи й заборони унормовували поведінку людини, втискували ЇЇ у межі людськості, забезпечивши набуття соціальних властивостей. Вони стали первісним виявом соціальності, підвалиною соціалізації, формування людяності й духовності. З одного боку, відбувався процес обмеження й витіснення біологічних тваринних інстинктів за межі людської культури й свідомості, а з іншого - створювалось підґрунтя для свободи діяльності як власне себе-людини, так і іншої людини та привнесення у свідомість і поведінку соціально набутих моральних норм.

На певному етапі в цьому процесі значну роль відігравало й мистецтво. Наскальний живопис, графіка, піктограми, музика, спів, а згодом - архітектура, література, поезія і таке інше формували й розвивали духовність, почуття прекрасного. Людиноподібна істота поступово, болісно та важко вчилася жити за законами краси, виражаючи свою життєдіяльність не лише в утилітарно-прагматичних, але й у мистецьких образах та формах.

Процес соціалізації людини пов'язаний і з релігією, набуттям релігійності, формуванням віри у надприродне (богів, духів, ангелів); віри як релігійного феномена, так і нерелігійної віри в добро, щастя, порядність, чесність, справедливість, світле майбутнє тощо. Значний вплив на соціалізацію людини спричинили й політико-правові норми, а згодом і юридичні норми у формі різноманітних законів, актів, приписів, котрі охоплювали все нові сфери суспільного життя та діяльності людини.