Філософія - Щерба С.П. - 4. Соціальна орієнтація та життєва позиція особи

Як уже говорилось, життєдіяльність людини протікає у соціальному середовищі, де вона вступає у різні стосунки. її життя є соціально впорядкованим, організованим, а діяльність - свідомою, цілеспрямованою й орієнтованою на певні досягнення.

В повсякденному її житті прослідкується вибіркове ставлення до соціальної дійсності. Вона обирає об'єкт своєї діяльності. Ним може бути суспільство в цілому чи окремі його сфери. Цей вибір детермінований як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами, внутрішніми й зовнішніми чинниками. Ця діяльність стає як би наперед заданою, соціально зорієнтованою, залежить від фізичних та духовних кондицій особи, ЇЇ світоглядних уподобань, установок та цінностей.

Інтелектуально розвинена особа легше орієнтується у розмаїтті соціальних явищ і процесів. Вона може правильно оцінити свої можливості й обрати ту чи іншу сферу прикладання своїх зусиль. Вибір її соціальних орієнтирів залежить від типу суспільства, його відносин, держави, соціально-політичного ладу, загальної та політичної культури тощо.

Межі соціальних орієнтацій постійно змінюються. Історія нашої цивілізації, тенденції сучасного розвитку засвідчують, що спектр соціальних орієнтацій особи постійно розширюється.

Спочатку вона протікає в мікроколективі (сім'я, школа тощо), затим - у макроколективі (виробничий, вузівський тощо). У них формуються, реалізуються, відтворюються потреби, інтереси, здібності, ціннісні орієнтації, соціальні норми тощо.

Суспільне середовище, його повсякденні вимоги зумовлюють формування життєвої позиції особи, яка забезпечує її орієнтацію в суспільстві (світі). Всюди вона є людською, соціально орієнтованою, оскільки спрямовується на ціннісне відношення до дійсності, формування світу цінностей, випрацювання ціннісних орієнтацій. Досить яскраво життєва позиція особи проявляється через її ставлення до інших людей, через суспільні установки й готовність до здійснення певних дій та їх реалізації.

Формування життєвої позиції особи - складний і тяжкий процес. Він вимагає великого напруження й затрати фізичних, моральних, психологічних та розумових зусиль. На цей процес значний вплив спричиняють мікро- і макросередовища, рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, соціально-політичний лад, політичний режим, рівень культури тощо. Цей процес супроводжується засвоєнням напрацьованого досвіду людства, здобутків у сфері матеріальної та духовної культури, наукових і професійних знань, світогляду, переконань та навичок, трудової й громадсько-політичної діяльності тощо. Активна життєва позиція особи стає можливою за умови критично-творчого оволодіння всім багатством людства, формуванням у себе готовності активно діяти в світі.

Діяльнісна позиція суб'єкта визначається його станом. Вона може бути критичною (некритичною), прогресивною (реакційною), новою чи старою. За сутністю - суперечливою (несуперечливою), істинною (хибною) чи такою, що спрямована на зміну сутності об'єктів чи окремих його властивостей. За ставленням до надприродного: релігійною чи атеїстичною. До військових цінностей - мілітаристською чи антимілітаристською тощо. Життєва позиція проявляється і в різних сферах життєдіяльності. Оскільки в природі, суспільстві не існує "чистих" явищ, процесів, тому й функціонують різні варіанти тих чи інших життєвих позицій.

Людина найкраще розкриває свою сутність, виявляє свої сутнісні сили у діяльності. Людська активність виправдовується суспільною природою вимог та особистим бажанням до їх задоволення, хоча й проявляється неоднозначно. Під впливом суспільства, його різних чинників людина змушена коригувати, змінювати свою життєву позицію, що називається конформізмом. Він проявляється на різних рівнях та в різноманітних формах. Пристосовництво, податливість, пасивність, некритичність, індиферентизм, аполітичність, споглядальність та ін. - це форми життєвої позиції конформіста. Щодо рівнів конформізму, існують: особистісний і родовідний, колективно-груповий, суспільно-соціальний. З кожного з них можна виокремити підрівневі та ін. Зокрема на індивідуальному рівні, виходячи із відповідних бар'єрів, настанов на збереження досягнутого чи абсолютизацію отриманих результатів, задоволеність своїм статусом чи становищем, життєву позицію особистості кваліфікують як позицію задоволеності; за умови наявності сумнівів у правильності дій, та можливості змін на краще (чи навпаки) у особистості формується скептична позиція; у випадку коли дії індивіда чітко розраховані, наперед зпрогнозовані і він знає, що одержує, а що втрачає, то у особистості складається позиція рахувальника; за умови, коли індивід звикає до певних дій, операцій, умов побуту, життя і праці та лінощі, неготовність до змін і трансформацій, у особистості формується життєва позиція стереотипу (навички, звички); побоювання того, що зміни можуть призвести до небажаних результатів і завдати певної шкоди, породити нові проблеми, небажані результати та викликати сумнів у доцільності, безпечності дій і приреченості стосовно її особистого щастя, формує в особистості життєву позицію "маленької людини9' і таке ін.

Стосовно групового (колективного) рівня конформізму, то він формується і виявляється через сукупність відношень, ставлень особи до певного колективу чи групи (учнівської, студентської тощо). Це такий тип внутрішніх міжособистісних взаємин, коли особа (індивід) свідомо чи несвідомо, добровільно чи під тиском персоналій, обставин змушена відмовитися від свого "Я", свободи і підлаштуватися під норми, вимоги групи. Якщо ареал взаємин переростає міжособистісно-груповий рівень і виходить на суспільство, державу, то ми маємо справу з суспільним рівнем конформізму. У даному випадку як окремий індивід (особа), так і колектив підпорядковуються загальносуспільним вимогам, вимушені пристосовуватися до діючих у суспільстві норм, які окреслюють межу дозволеного й забороненого, у якій особистість повинна жити, діяти й працювати.

Наведені й розглянуті нами приклади конформізму вкладаються в рамки пасивного способу життєдіяльності особистості чи колективу. Поряд з такою конформістською позицією може існувати ще Й інша - діаметрально протилежна, яка виходить із принципово інших засад, апелюючи, заохочуючи й підтримуючи активний спосіб життєдіяльності, активну життєву позицію, яку в сучасній науці, філософії кваліфікують як нонконформізм. Така позиція спрямована на реалізацію себе як особи, своїх вимог, потреб та інтересів. Це той випадок, коли особа не підлаштовується під когось або щось, а прагне підпорядкувати, прилаштувати у відповідності до своїх вимог існуюче соціальне середовище на між особистісному, груповому чи навіть суспільному рівнях. Ця радикальна протилежність конформістській позиції засвідчує про надзвичайно високий рівень усвідомлення себе як особи, своєї громадянської позиції та відповідальності не стільки за власну долю, скільки за долю країни, народу, держави.

Контрольні запитання:

1. Що ви розумієте під процесом соціалізації?

2. Яка роль культури у процесі соціалізації?

3. Що таке відчуження та які шляхи його подолання?

4. Поняття потреб, інтересів, соціальних норм.

5. Соціальні орієнтири особи (особистості), їх детермінанти.

6. Особа: поняття, структура, класифікація.

7. Проблеми вибору життєвої позиції особи.

Теми рефератів:

1. Культура як засіб соціалізації людини.

2. Діалектика потреб та інтересів.

3. Роль особи в історії. Культ особи: випадкове чи закономірне явище.

Рекомендована література:

1. Бердяєв А.А. О назначений человека. - М., 1993.

2. Діалог культур і духовний розвиток людини // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, - К., 1995.

3. Корженко В. Філософія виховання: зміни орієнтацій. - К., 1998.

4. Лукашевич Н.П. Социология воспитания. - К., 1996.

5. Максимов C.L Особистість і суспільство. - Харків, 1993.

6. Пролєєв С.В. Духовність і буття людини. - К., 1992.

7. Харчев А.Г, Социология воспитания. - М., 1990.

8. Щедрова Г. Мета суспільства - людина // Віче. - 1995. - № 3. - С.22-34.