Філософія - Щерба С.П. - 2. Первісні суб'єкти історичного процесу

Будь-яка сфера діяльності являє собою взаємодію суб'єкта й об'єкта. Перший є носієм предметно-практичної та духовної діяльності. Своїми діями він активно впливає на хід історичного процесу. Особливо це помітно у виробничій сфері, де постійно вдосконалюються знаряддя праці. Від епохи й до епохи відбувався процес удосконалення засобів виробництва та заміна їх на досконаліші. Поглиблювались розум, інтелект, зростали майстерність та здібності людини.

Така позиція сприяла формуванню спочатку певних колективів, а згодом - суспільства та суспільних відносин. Останні теж виступали суб'єктом діяльності. Наприклад, суб'єктом політики може бути будь-хто, що здатен творити її, рухати політичний процес. У діяльності відбувається відтворення суб'єктом не лише виробленого попередніми поколіннями, а й підтримання і збереження наявного стану в системі існуючих соціально-політичних реалій та закладення в них імпульсів майбутнього розвитку.

Суб'єкти історичного процесу чітко визначають, хто є головною дійовою особою, хто другорядною, а хто - пасивним об'єктом для маніпулювання. Суб'єкт, впливаючи на інших людей, постійно самовдосконалювався, самоорганізовувався. А це виявлялось через діяльність і зумовлювалось об'єктом та відповідними обставинами, наявними здібностями суб'єкта, що визначали просторові межі його можливостей впливати на історичний процес. В першу чергу, - це були знання, розум, інтелект, воля, вміння діяти, професіоналізм, послідовність діяльності, мотивація, емоційно-психологічний стан тощо. По-друге, об'єктивні умови та обставини діяльності (досягнутий рівень зрілості суб'єкта діяльності, зрілість оточуючого суспільного середовища, наявність сил, з якими об'єднується чи бореться суб'єкт, рівень загальної культури як суб'єкта, так і суспільства в цілому).

Історичний процес засвідчує, що зростає не лише чисельність суб'єктів, а й якісні показники їх діяльності. І в подальшому цей процес посилюється. Та, незважаючи на розмаїття суб'єктів історичного процесу, їх можна певним чином класифікувати на первинні та вторинні. До первинних відносять соціально-історичні спільності людей

(рід, плем'я, різні соціально-етнічні групи та індивідууми, народність, нація, суспільство, громадянське суспільство, світове співтовариство). Ці спільності завжди формували (формують) різні об'єднання, котрі відображають їхні потреби й інтереси та забезпечують реальну можливість втілення їх у життя. До вторинних - соціальні, економічні та політичні організації й інститути (держава, державні органи, інститути та партії), а також суспільні й громадські об'єднання тощо. Вторинні суб'єкти є похідними від первинних. Первинні є головними й визначальними у формуванні суспільно-історичного процесу життя, є носіями суспільно-історичних потреб та інтересів, на яких базується й розгортається свідома (несвідома) діяльність.

Зупинимось, зокрема, на первісних суб'єктах історичного процесу. Як відомо, статус суб'єктності бере свої витоки із появою "людини-розумної", з того часу, коли людиноподібна істота усвідомила себе як людина. В інших - побачила істоту, подібну собі. На кожному з історичних етапів суб'єктність зростала кількісно й якісно.

Уже первісні етносоціальні утворення (роди, племена) були суб'єктом життєдіяльності. Вони постійно спричиняли активний вплив на природу, природні сили. Здійснення таких дій як оранка, сівба, сінокос, збирання врожаю, вигін худоби на пасовисько та повернення її на зимівлю і таке інше дають підстави стверджувати про свідому цілеспрямовану діяльність, яка переслідувала конкретну мету й була спрямована на її досягнення.

Статус суб'єктності яскраво проявлявся і через сферу родоплемінних сутичок, конфліктів та війн. Прагнення забезпечити своєму родові (племені) безпеку, кращий життєвий простір вимагали активної цілеспрямованої діяльності. Немає сумніву в тому, що той, хто здійснював таку діяльність, був суб'єктом власної життєдіяльності і суб'єктом історичного процесу.

Становлення й утвердження рабовласництва супроводжувалося ще гострішими суперечностями, конфліктами та військовим протиборством між різними верствами суспільства. Пам'ятки культури рабовласницького Сходу (Єгипет, Вавилон, Індія, Китай) засвідчують свідомий протест проти насилля, розчарування у релігії, недовіру до ідеології, котра об'являла "законним" і "справедливим" рабовласницький лад і боговстановлений порядок. Такі дії істотно впливали на існуючий лад, підточували і руйнували його основи, закладали підґрунтя для подальшого удосконалення і розвитку суспільства. Наприклад, рух, очолюваний народними трибунами Т. і Г. Гракхами, утвердив верховенство влади римського народу, народних зборів над всіма іншими Органами державної влади. Інтереси народу були поставлені вище традицій і авторитету сенату, було здійснено цілий ряд інших новацій (реформа і демократизація війська тощо).

Ще радикальніш, прояви суб'єктності були притаманні повстанцям Арістоніка та Спартака. Своєю боротьбою, протистоянням військово-політичній системі вони прискорили падіння рабовласницького ладу і утвердження християнства, сколихнули всі верстви римського суспільства, породили жах і приреченість у аристократичної верхівки і знаті, заставили їх задуматися над своїм майбутнім.

В епоху феодалізму посилилась роль соціально-етнічних рухів, спільнот у життєдіяльності як окремих суспільств (народів), так і в історії людства в цілому. Варто зазначити, що більшість соціальних рухів, війн відбувались на релігійному грунті. Виникли єретичні рухи катарів, патаренів, альбігойців, рух лоллардів, які спричинили процеси Реформації. Реформаційні війни під проводом Яна Гуса і Яна Жижки, Т.Мюнцера і М Лютера, Меланхтона, Кальвіна та Цвінглі істотно вплинули на феодально-церковний світ Західної Європи, підірвали основи абсолютизму та католицької ортодоксії, сприяли становленню автономії регіональних церков, їх незалежності від монаршої влади. Частково були знищені феодальні привілеї, ліквідовано феодальні права та побори. У середовищі цих рухів сформувались ідеї справедливого соціального ладу (Т.Мор "Утопія", Т. Кампанелла "Місто Сонця"), у якому всі рівні і відсутня приватна власність. Вони підготували підґрунтя буржуазних революцій у країнах Західної Європи.

Прихід до влади бюргерства ("третього стану") та утвердження буржуазних відносин сприяли розвиткові й розгортанню діяльності різноманітних соціально-етнічних утворень та значно загострили соціальні протиріччя між працею і капіталом. Небаченого розмаху набула класова боротьба (чартистський рух в Англії, повстання шахтарів у Сілезії, ткачів у Ліоні та ін.) Повсталі виступили проти існуючих порядків і утвердження влади трудового народу, за перевлаштування суспільства на принципах соціальної рівності й справедливості.

Досить яскравим і потужним виявився статус суб'єктності в процесі національно-визвольних рухів (війн) під проводом О.Довбуша Й І.Кармелюка, Б.Хмельницького і С. Наливайка, С.Разіна й О.Пугачова та інших. Своїми діями вони свідомо й активно вплинули не лише на власне життя, а й на суспільно-історичний процес.

Процес їх життєдіяльності засвідчує свідому, активну і, головне, цілеспрямовану діяльність на досягнення поставленої мети, реалізацію і задоволення не тільки особистих, а й загальних потреб, інтересів і завдань.