Філософія - Щерба С.П. - 2. Духовно-ментальні чинники

У цьому процесі велику роль відіграли й внутрішньо-ментальні чинники (аккультурація, індивідуалізація, самооцінка, відчуження та його зняття). З часом вступаючи у життя, людина застає готову систему суспільних відносин, зв'язків, різних інститутів, правил діяльності, традицій, звичок та інше, які були випрацювані попередніми поколіннями і стали для них впливовими чинниками. В міру подальшої соціалізації людина оволодівала ними (прилаштовувалась до них чи відкидала їх). Справляючи певний вплив на систему суспільних відносин, задовольняла і свої потреби та інтереси, окультурювала й творила себе. Завдяки цьому на існуючий вже фундамент нашаровувалось щось нове, індивідуальне (особистісне).

Подібне мало місце і в духовній сфері, яка теж поставала перед індивідом як об'єктивно існуюча даність. Формування й розвиток людини здійснювались через її входження та розпредметнення духовної сфери. Тобто соціалізація відбувалась у тій мірі, в якій вона оволодівала духовною спадщиною, що сприяло її формуванню й розвитку як людини сучасного типу.

Таким чином у сфері суспільної життєдіяльності, з одного боку, відбувався процес окультурення, розпредметнення особистістю того спадку, який залишили попередні покоління, а з іншого, - йшов невпинний процес опредметнення, насичення людського буття новими цінностями. Тобто суспільство як світ соціальної природи ("другої природи") виникло не лише як результат людської життєдіяльності, а й стало місцем і засобом формування й розвитку людини. На цей процес подовжувала впливати (впливає) як окультурена природа, так і первісна, спричиняючи оздоровчий вплив на форми і темпи її подальшого розвитку.

Цей процес здійснювався одночасно у мікро- і макросередовиші. Соціальний (трудовий) колектив був і залишається не лише основною ланкою, в якій створювались умови для фізичного й духовного розвитку людини, а й - суб'єктом розкриття її сутнісних сил (розуму, волі, інтелекту) у процесі діяльності. Цим самим на індивіда нашаровувалось суспільне. Через оволодіння й засвоєння загального формувались і розкривались індивідуальні риси та властивості людини. Тобто, індивідуалізація людської істоти здійснювалася через форми колективного. Тільки у колективі було можливим 4>ормування, утвердження та розгортання процесу індивідуалізації. Позасуспільних форм індивідуалізації як процесу соціалізації людини, окрім мікро- і макроколек-тиву чи соціального середовища, - не існує і бути не може.

Процес набуття соціальних якостей йшов і через виділення та первісне співставлений (порівняння) себе (людиноподібної істоти) з оточуючим світом. В результаті цього людиноподібна істота вчилася давати оцінку предметам, речам, явищам, процесам навколишнього світу, вказуючи на їх необхідність, важливість, корисність, шкідливість тощо. Згодом цей процес перекинувся на людину, інших людей, колективи, зв'язки, відносини і таке інше. Оцінюючи інших, протиставляючи й виділяючи себе з поміж них, поступово відбувалася й оцінка самого себе - самооцінка. Здійснення цього стало можливим із-за умови достатнього рівня розвитку свідомості, духовності й культури. У цьому сенсі самооцінка стала не лише засобом, а й результатом соціалізації, критерієм соціальності у людини.

Формування і розвиток людини - велика "праця" людиноподібної істоти над собою, набуття нею статусу вмілої, розумної. Це тривалий процес вироблення нею самої себе як людини. "Праця створила людину", - зазначав Ф.Енгельс У процесі трудової діяльності, завдяки виготовленню знарядь праці, інших продуктів удосконалювалися й фізичні та духовні кондиції людиноподібної істоти. На певній межі вони набули суто людських властивостей, а людська рука, людський розум зуміли породити скульптури Торвальдсена, музику Паганіні, живопис Рафаеля тощо. Трудова діяльність перетворилася у працю -свідому, цілеспрямовану, атрибут людського буття.

Саме в праці, трудовій діяльності творилась і твориться людина як соціальна істота. Завдяки їй розширюється світ "другої природи", соціальне середовище, функціонування й формування, розвиток та удосконалення людини. Праця як сутнісна риса людської діяльності універсалізується. Зростають та удосконалюються її знаряддя, засоби виробництва, техніко-технологічне насичення виробництва. Спираючись на могутні продуктивні сили, людина розширює коло своїх можливостей, універсалізуються її інтереси. У неї появляється можливість проявляти себе не лише в одній, а в декількох галузях діяльності. Чим різнобічнішою є діяльність людини, тим більше універсальних рис, властивостей формує вона, стає всебічно розвиненою людською істотою.

І все ж варто зазначити, що навіть сьогодні, за умови інформаційного й техніко-технологічного виробництва, - праця людини багато в чому залишається монотонною, фізично й духовно виснажливою, далеко не творчою. Нині, як і в минулому, людина в процесі діяльності вкладає свої розум і волю, інтелект і фізичні сили у вироблення матеріальних благ і цінностей, та часто вони не належать суб'єктові виробництва. У більшій чи меншій мірі спостерігається відчуження виробника від тих продуктів і послуг, які він виготовив, а ті, як творіння його рук і розуму, панують над ним.